• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Матеріалізм в Стародавньому Римі

З критикою вчення Платона в IV віці до н.е. виступив Арістотель (384-322 рр. до н.е.) – великий мислитель Стародавньої Греції, ідеолог рабовласників, що боровся за демократичну форму політичного панування.

Філософські погляди Арістотеля і Сократа

Філософську освіту Арістотель здобув в Афінах, в школі Платона (Академії). Пізніше він заснував в Афінах свою філософську школу (Лікей). Період появи творів Арістотеля можна рахувати початком виділення філософії з єдиної, нерозчленової науки стародавнього світу і перетворенням її в особливу, самостійну науку, що досліджує проблеми про сутність світу, про співвідношення буття і свідомості. До головних філософських творів Арістотеля відносяться “Метафізика”, “Про душу”, “Аналітики” і “Категорії”.

Характерною рисою Арістотеля як філософа є колихання між матеріалізмом і ідеалізмом. З одного боку, він признавав існування бога як первинної по відношенню до природи духовної творчої сили, а з другого – критикував вчення Платона про ідеї як першопричину чуттєвих речей.

Арістотель признавав існування матеріального світу, природи як нескінченної сукупності чуттєво сприймаючих речей і явищ. Але на відміну від матеріалістів Стародавнього Світу Арістотель бачив суттєву різницю між поняттями матерії і поняттям природи. Природа – це сукупність речей і явищ, що являють собою конкретні види органічної єдності матерії і форми. Матеріює Арістотель рахував не конкретні речі і явища природи, а лише їх субстрат, основу, з якої вони утворюються. Матерія, за Арістотелем, являє собою те вічне, з чого виникають речі. Але матерія позбавлена всякої визначеності, всяких якостей. Матерія – начало пасивне, форма – начало активне, творче.

Арістотель не дійшов до розуміння природи як рухомої матерії. Допустивши існування безформенної матерії як можливості, Арістотель пішов шляхом ідеалізму, доказуючи, що форма є творчим началом, вона передує матерії в часі.

Коливання Арістотеля між матеріалізмом і ідеалізмом виявились у вирішенні ним питань про свідомість (душу), матерію (тіло) і їх співвідношення. Арістотель критикував позиції Платона про вічність, безсмертя душі. Коли, говорив він, припиняється життя людини, зникає і її душа. Але Арістотель бачив в душі діюче, активне начало, вона є необхідним моментом у виникненні тіл і джерелом їх руху.

Еклектизм, коливання між матеріалізмом і ідеалізмом характерні для Арістотеля при розгляді проблем гносеології. Розробляючи свою теорію пізнання, він виходив із матеріалістичних основ про первинність предметів і явищ зовнішнього світу і вторинність знань людини. В той же час, стверджував Арістотель, відсутність знання про існуючі об’єкти ще не може слугувати основою для висновку про їх небуття.

Пізнання людини починається з відчуттів, з чуттєвого сприйняття, які виникають зовнішні предмети і явища. Чуттєве пізнання є початком пізнання, оскільки людина пізнає тільки одиничні індивідуальні предмети і явища. Чуттєвому пізнанню Арістотель метафізично протиставив розумове пізнання.

Особливо велику історичну цінність являють собою праці Арістотеля з питань логіки як науки про закони і форми мислення. Лише в творах Арістотеля логіка набрала необхідні для науки цільність і злагодженість. У тому вигляді, яку її надав Арістотель, логіка в основному дійшла і до нашого часу. Арістотель, таким чином, є родоначальником нині існуючої формальної логіки.

Поряд з дослідженям законів і форми мислення Арістотель зробив також предметом спеціального систематичного вивчення філософські категорії – основні найбільш загальні поняття про форми і відношення буття. Він виділив і проаналізував десять категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, дія і інші. В своїх дослідження Арістотель аналізував і інші категорії: можливість, дійсність, причинність, необхідність, форма і інші.

Особливо цінним у вченні Арістотеля про категорії є його прагненн не тільки розкрит зміст категорій, описати і класифікувати їх, але й розглядати категорії в русі, зв’язку і взаємозалежності.

Арістотель дав найбільш детальний розгляд в стародавньому світі окремих рис діалектики. В його творах повсюду зустрічаються живі зачатки діалектики, діалектична постановка питань і ясно виражене прагнення до їх діалектичного вирішення.

Арістотель призначав вічність руху в природі. Він стверджував, що рух не існує поза речами, а складає їх невід’ємну суть. В його творах зустрічаються окремі висловлювання про самовільні зміни індивідуальних конкретних речей і явищ, про їх переході із одного якісного стану в інший.

Крім досліджень загально філософських проблем Арістотель займався розробкою соціологічних питань. Як ідеолог класу рабовласників він зробив спробу дати розгорнуте обґрунтування вічності рабовласницького ладу, створив ідеалістичну теорію рабовласницької держави.

Розробляючи теорію держави, Арістотель виступив яскравим представником ідеології рабовласників. В кожній державі як суспільстві вільних людей зустрічаються люди багаті, середнього достатку і люди дуже бідіні. Найкращий державний лад буде в тому суспільстві, зазначав Арістотель, яке складається з людей, що володіють приватною власністю, а на чолі держави стоїть середніх можливостей рабовласник. Верховна влада в державі може бути в руках одного чи більшості. В зв’язку з цим Арістотель розрізняв три правильні форми держави рабовласницької диктатури: монархію як владу одного, аристократію як владу декількох і демократію як владу більшості. Сам же при цьому Арістотель виступав як прихильник демократії.

Величезний вплив на античну і світову філософію справив Сократ (469-399 рр. до н.е.). Сократ – перший афінський (за народженням) філософ, сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм вченням, а й усім своїм життям, оскільки його життя стало вмінням його вчення.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізиа. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: “Пізнай самого себе” і “Я знаю, що я нічого не знаю”. Перший девіз був написаний над входом у храм Аполона у Дельфах, другий приписується Сократу.

Мислитель не прагнув активної суспільної діяльності, вів життя філософа, проводячи час у філософських бесідах і суперечках, навчаючи філософії (плату за навчання не брав), не дбаючи про матеріальний добробут свій і своєї родини (ім’я його дружини Ксантіппи стало найменуванням для сварливих жінок, вічно незадоволених чоловіком). Сократ ніколи не записував своїх думок, ні своїх діалогів, вважаючи, що писемність робить знання зовнішнім, заважає глибокому внутрішньому засвоєнню, в письменах думка помирає. Тому все, що знаємо про Сократа, відоме з чуток, від його учнів історика Ксенофонта й філософа Платона.

Сократ зробив спробу відновити загальне в людській суб’єктивності. Якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості, то Сократ відкрив сферу розуму, в якій відношення між поняттями регулюється логікою. Поняття і логіка значно надійніша опора для істини, ніж чуттєвість.

Заслугою Сократа, Платона, Арістотеля перед філософією є те, що вони відкрили і почали досліджувати теоретичне мислення – сферу визначальних ідей. Вони започаткували аналіз ідей, категорій, законів логіки. Сократ першим звернув увагу на поняття, зробив їх предметом дослідження, порушив проблему їх тлумачення та родової субординації. Сократ започаткував традицію теоретичного мислення, вищим здобутком якої у сфері давньогрецької науки стала геометрія Евкліда. Проголосивши предметом філософії сферу ідей, Сократ остаточно відіграв філософію від буденної свідомості, в полон якої вона час від часу потропляє в до сократівську епоху.

Сократ проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе, а мудрість – найвищою доброчесністю людини. Моральні пороки Сократ пояснював незнанням. Якщо людина знає, що таке добро, вона не вчинить всупереч йому. Знання фігурує в нього (як і в Конфуція) джерелом моральної досконалості людини. Він опирав моральні цінності на розум, через розум обґрунтовував їхню вічність і незмінність.

Обґрунтування розумом моральності було великим кроком уперед. Проте такий підхід ставив під сумнів святість традиційних норм, оскільки традиції, звичаєві норми втрачають свою беззастережність, коли піддаються критиці розуму. За це нібито руйнування традиційних норм афіняни засудили Сократа до страти, звинувативши його також у невизнанні богів, яких визнає місто, що він вводить нові божества і тим самим розбещує юнацтво. Сократ був засуджений до страти, хоч мав змогу втекти з Афін, відмовився від цього і випив у в’язниці келих з отрутою.

Як бачимо, у філософії Сократа трагічно і піднесено з’єдналися вчення і життя, світорозуміння та світоставлення. Сократ жив так само, як і мислив, і в цьому таємниця чарівності його особистості, що і сьогодні впливає на багатьої філософів світу.

Крім Стародавньої Греції високорозвиненою рабовласницькою державою в Європі був Стародавній Рим – країна, в якій класові протиріччя рабовласницького ладу досягли вищої міри розвитку, вилилися в численні запеклі битви між рабами і рабовласниками, плебеями і патриціями. У галузі філософії в Стародавньому Римі, як і в інших стародавніх рабовласницьких державах, йшла боротьба матеріалізму, який набув тут поширення головним чином в формі стародавньогрецької атомістики, з ідеалізмом.

Стародавньогрецький атомістичний матеріалізм – найбільш зріла форма стародавнього матеріалізму, отримав свій подальший розвиток в Стародавньому Римі в I віці до н.е. у вченні римського філософа Тіта Лукреція Кара (біля 99-55 рр. до н.е.). Лукрецій, виразник ідеології і інтересів демократичних шарів римських рабовласників, є самим великим матеріалістом і атеїстом Стародавнього Риму. У викладеному ним у віршованій формі філософському труді – поемі “Про природу речей” Лукреций відтворив зміст вчення Епікура і розвинув далі деякі його основні положення.

Задачу філософії Лукреций бачив в з’ясуванні природи речей і природи свідомості, тобто в тому, щоб дати цілісну картину світу. Світ, по Лукрецию, складається з атомів і пустоти. Атоми являють собою вічні, незруйновні рухомі найдрібніші частинки матерії, що є межею подільності речей. Атоми без’якісні, вони розрізнюються лише по величині, формі і тягарю. Всі речі природи являють собою результат різноманітних співвідношень рухомих в пустоті атомів.

Визнання існування пустоти як неодмінної умови, що робить можливим рух атомів, є, по Лукрецию, абсолютно необхідним. Він вказував, що ми повинні або відкинути рух атомів, або визнати існування пустоти, необхідної умови їх руху. Справа в тому, що рух атомів Лукрецій, як і всі його попередники матеріалісти-атомісти, розумів тільки як переміщення, як зміну ними місця. Звідси слідує, що він знав рух матерії лише в одній, найпростішій його формі, формі механічного переміщення її часток. Приймаючи атоми за складові, гранично найдрібніші частинки всіх речей, Лукрецій вважав їх внутрішньо незмінними. Рух як саморозвиток матерії, як її безперервна зміна, що виявляється в якісно різноманітних формах, матеріалістам стародавнього світу, в тому числі і Лукрецію, не був, і не міг бути відомим. Таким чином, обмежене розуміння руху як простого механічного переміщення і привело стародавніх атомистів, в цьому випадку Лукреція, до визнання необхідності пустоти. Без наявності в природі пустоти, вчив Лукрецій, атоми не могли б рухатися, перегруповуватися, утворювати нові речі, оскільки всюди була б тільки одна щільна матерія. Тому насправді, заявляв Лукрецій, кожний предмет містить в собі пустоту. Навіть ті предмети, говорив він, які люди вважають абсолютно щільними, є пористими, тобто містять в собі пустоту. Наявністю пустоти в предметах Лукрецій пояснював і таку їх властивість, як проникність.

Пустота на відміну від атомів не має тягаря. Тому в природі, вказував Лукрецій, зустрічаються як предмети великого об’єму і малої ваги, тому що в них багато пустого простору, так і предмети малого об’єму, але важкі, тому що в них міститься багато атомів, але мало пустого простору.

Стародавні матеріалісти, в тому числі і Лукрецій, ще не дійшли до розуміння матерії як об’єктивної реальності. Лукрецій називав матеріальним все те, що є тілесним, складається з атомів і володіє властивістю надавати вплив на все безпосередньо навколишнє і сприймати зовнішні впливи. Виходячи з цього обмеженого розуміння матеріальності, Лукрецій вважав, наприклад, душу людини матеріальною, а пустоту нематеріальною, оскільки пустота, на його думку, хоч вона і існує об’єктивно, але не володіє властивостями тілесності, не надає впливу на атоми.

Лукрецій відтворив геніальну здогадку Епікура про рівноприскорене падіння різних по вазі атомів в пустоті. Він відкинув точку зору, згідно з якою більш важкі атоми рухаються в пустому просторі з більшою швидкістю, ніж легкі, і тому падають на легкі і виробляють необхідні для утворення речей рухи. Насправді, говорив Лукрецій, пустота внаслідок своєї природи не чинить опору рухомим атомам. Атоми різної ваги, вказував він, падають в пустоті з однаковою швидкістю, і більш важкі ніяк не можуть натикатися при падінні на легкі, змінювати їх рух і вести, таким чином, до утворення речей. У зв’язку з цим Лукрецій розвинув думку Епікура про те, що атоми при падінні мимовільно відхиляються від прямої, що приводить до виникнення завихрень і утворення речей, рухаються спонтанно.

Матерія, по Лукрецію, – це рухомі в пустоті атоми. Відмінність всіх речей в світі залежить від того, як пов’язані в них атоми, яке положення вони займають і яким чином рухаються. Якості предметів природи об’єктивні, вони є результатом відповідних співвідношень зціплень створюючих їх атомів. Атоми ж самі по собі, до того як вони сполучаться, утворюючи речі, позбавлені таких якостей, як колір, запах, смак і т.п. Атоми безбарвні, і тому недопустимо, говорив Лукрецій, вважати, наприклад, що чорні речі виникли з чорних атомів, а білі з білих. Але, вважаючи, що атоми позбавлені вказаних якостей, Лукрецій, як і Епікур, на відміну від Демокріта, вважав колір, звук і т. п. не суб’єктивними, а об’єктивними якостями, якостями самих предметів і процесів природи. Атоми, говорив Лукрецій, мають різні форми, тому, сполучаючись між собою, вони утворять якісно різноманітні речі, що мають певний колір, смак і т. п. Що тепло або холодно, твердо або м’яко у зовнішньому світі, говорив Лукрецій, то необхідно і здаватися нам теплим або холодним, твердим або м’яким. Визнання об'єктивності таких якостей, як колір, смак, запах і т.п., є серйозним досягненням атомістичного матеріалізму Епікура і Лукреція.

У своїй поемі “Про природу речей” Лукрецій висловив геніальну здогадку про закон збереження матерії. Кількість матерії, атомів, писав він, незмінно, воно вічно залишається одним і тим же. Ніщо не може відділитися від матерії або додатися до неї. Матерія вічна. Всі речі природи являють собою з’єднання атомів. Речі тимчасові, вони виникають і зникають, розпадаючись на атоми, на свої первинні складові частки. Вічність матерії, говорив Лукрецій, полягає в тому, що ніщо не може виникнути з нічого і не може зворотньо перетворитися в ніщо.

Великий інтерес для історії науки представляє вчення Лукреція про простір і час, які він характеризував як об’єктивно, нерозривно пов’язані з речами форми їх існування. Простір, говорив Лукреций, – це місце, що займається атомами і їх з’єднаннями – речами. Вічний Всесвіт, що складається з атомів і пустоти, – безмежний. Ні в якому напрямі, писав Лукреций, ні вгору, ні вниз, ні праворуч, ні ліворуч, не існує кордонів Всесвіту, а тому немає і ніякої серединної його точки. Час, по Лукрецию, не властивий атомам, оскільки вони незмінні, вічні, але він властивий речам, що складаються з атомів, а також явищам природи. Неможливо сприймати почуттями час сам по собі, поза зв’язком з рухом або покоєм речей, бо час існує не сам по собі, а в речах і процесах природи. Тому питання про час є, стверджував Лукрецій, питання про минуле або майбутнє тих або інших речей і подій.

Лукрецій матеріалістично вирішував питання про свідомість людини. Доводячи матеріальність світу, він і духовні процеси, чуттєвість і свідомість, вважав матеріальними. Душа (чуттєвість) і розум (свідомість), за вченням Лукреція, так само матеріальні і складаються з атомів, як і інші тіла. Відмінність, наприклад, між душею і тілом Лукрецій, як і Епікур, бачив лише в тому, що душа, на його думку, складається з більше за дрібні, жваві, круглі і гладкі атоми в порівнянні з атомами, з яких складаються звичайні тіла.

Душа і розум, говорив Лукрецій, по своїй природі тілесні, тому що сприймають зовнішні впливи і самі впливають на тіло людини. Дух (душа і розум) і тіло існують завжди в єдності. Тіло без духу не може відчувати, дух без тіла не може виробляти ніяких рухів. Дух заодно, разом з нашим тілом, говорив Лукреций, зароджується, росте, старіє і гине. Доводячи, що разом із загибеллю тіла людини гине, розсіюється на окремі атоми і його душа, Лукрецій критикував ідеалістичну теорію Платона про безсмертя і переселення душ.

Обгрунтовуючи органічну єдність тіла і душі, Лукрецій зазначав, що душа виникає одночасно з народженням людини і гине разом з його смертю.

Лукрецій не визнавав загальної одухотвореної матерії. Він вважав, що душа (чуттєвість) є властивістю, властивою не всім, а лише певним чином організованим частинам матерії.

Своїм моністичним розв’язанням питання про матерію і свідомість, непохитним визнанням матеріальності світу стародавні атомісти завдавали серйозних ударів по ідеалізму. Разом з тим треба зазначити, що конкретне розв’язання ними проблеми співвідношення матерії і свідомості, матеріального і духовного, було обмеженим і залишало місце для ідеалістів. Вважаючи душу такою ж матеріальною, як і тіло людини, стародавні атомісти не дійшли до правильного розуміння якісної відмінності свідомості від матерії і їх дійсного співвідношення як вторинного і первинного. За цю слабу ланку у вченні стародавніх матеріалістів вхопилися їх противники – ідеалісти, які настільки роздули специфіку свідомості, її активну, дійову сторону, що стали зображати свідомість як щось початкове, первинне по відношенню до матерії.

У поемі “Про природу речей” Лукрецій дав найбільш повний виклад основ теорії пізнання атомістичного матеріалізму. Метою пізнання, по Лукрецію, є розкриття природи речей і позбавлення людини від окови забобонів, від релігійних уявлень про світ. Лукрецій відкидав всякі сумніви в можливості пізнання світу. Непохитно дотримуючись точки зору пізнаваності світу, він виступав проти скептицизму і писав, що скептики, заперечуючи завжди і у всьому достовірність, позбавляють себе можливості мати яке-небудь поняття про знання або незнання, про пізнаваність або непізнаваність, про істину або помилку. Хто заявляє, говорив Лукрецій, що знання немислиме, той не знає також, чи можна знати, що знати нічого не можна, тобто в самому ствердженні скептика про непізнаваність світу міститься вже і його спростування. Виходячи з пізнаваності світу, Лукрецій вважав, що пізнання здійснюється за допомогою органів почуттів і розуму (свідомості).

Правильно стверджуючи, що джерелом знань людини є зовнішній світ, Лукрецій услід за Демокрітом і Епікуром намалював наступну наївно-матеріалістичну картину процесу пізнання. У навколишньому повітрі літають ті, що відділилися від поверхні предметів зовнішнього світу найтонші відбитки, образи, що зберігають схожість з відповідними предметами. Ці образи, діючи на органи чуттів, приводять їх в збудження і викликають в душі людини різні відчуття: зорові, звукові, смакові і дотикові. Причина зору, наприклад, говорив Лукреций, коріниться в зорових образах, що відділилися від предметів, які викликають у людини відповідні зорові відчуття. Самі образи предметів, вільно літаючі в повітрі, надто тонкі, легкі і швидкі, і тому вони людині не видні. Бачить людина завдяки проникненню цих образів до органів почуттів. Лева, наприклад, говорив Лукрецій, ми бачимо тому, що в наші очі влітає його образ. Абсолютно очевидно, що ця наївно-матеріалістична теорія образів речей як зовнішніх причин, що викликають в людині відповідні відчуття, являє собою зародок розробленої згодом матеріалістичної теорії відображення.

Лукрецій вважав, що органи відчуттів людини свідчать правильно про існування і властивості речей і процесів зовнішнього світу. Він послідовно відстоював вчення про достовірні чуттєві дані як джерело знань, рішуче виступав проти всякого висловлювання, в якому виражається недовір’я до свідчення органів відчуттів. Дані органів відчуттів, вчив Лукрецій, загалом завжди достовірні. З них у нас виникають і поняття про істину. На світі немає нічого достовірнішого за почуття, говорив він. Якби свідчення органів відчуттів було недостовірним, то і всі висновки нашого розуму стали б необхідно помилковими, а це унеможливило б як пристосування людини до навколишнього середовища, так і саме існування людей.

Лукрецій зазначав, що істинна природа речей пізнається людиною на основі свідчення органів відчуттів, обробленого за допомогою діяльності розуму (мислення). Наприклад, за допомогою органу зору – очима чоловік бачить речі – з’єднання атомів, але не бачить самих атомів, знання про яких дістаються завдяки мисленню. Осмислюючи чуттєві дані, ми приходимо до встановлення істинного характеру явищ, що спостерігаються. Ці наші істинні висновки можливі лише тому, що вони засновані на достовірному свідченні органів відчуттів.

У розв’язанні питань моралі і релігії Лукрецій також був послідовником Епікура. У основі його етики лежить положення про те, що щастя людини складається в помірному образі життя і в душевному спокої.

Лукрецій був самим видатним атеїстом Стародавнього Риму. У своїй поемі “Про природу речей” він дав різносторонню критику релігії. Лукрецій вважав релігію продуктом неуцтва людей, результатом незнання людьми законів природи і їх страху перед стихіями. Не розуміючи, що природа вічна, говорив він, люди стали приписувати її виникнення надприродним силам, видуманим ними богам. Не знаючи матеріальної суті душі, люди стали вважати її безсмертною, а разом з цим і жахатися вічних мук після смерті. Не уміючи пояснити природне походження явищ природи, наприклад зміни часів року і т.п., неосвічені люди почали стверджувати, що все в природі здійснюється по волі богів. Лукрецій пристрасно викривав подібні твердження і писав, що вони не принесли людству нічого, крім сліз і страждань:

О людський рід нещасний? Такі явища міг він богам приписати і привласнити їм гнів безпощадний! Скільки стогону йому, скільки нам це виразок заподіяло, Скільки доставило сліз і дітям нашим і внукам![18].

Лукрецій був непохитно переконаний, що природа вічна і розвивається по своїх власних природних законах, що боги видумані людьми і є продуктом їх стихійної творчості.

Критика Лукрецієм релігії страждала і істотними недоліками. Не знаючи соціального коріння релігії, бачачи причини її виникнення і існування лише в свідомості людей, Лукреций вважав єдиним засобом позбавлення від релігійних забобонів розкриття таємниць природи, поширення знань про суть речей.

Матеріалістична філософія Лукреция являє собою найбільш повний виклад стародавнього атомістичного матеріалізму, його поемою “Про природу речей” завершився розвиток матеріалізму стародавнього світу.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості становлення і розвитку стародавньогрецької філософії.

2. Що собою представляє стихійний, наївний матеріалізм, в чому його особливості?

3. У чому суть нумерологічного містицизму Піфагора?

4. Чому діалектику Геракліта ми називаємо стихійною?

5. Яке значення атомістичного трактування буття? У чому його суть?

6. Дайте порівняльну характеристику вченням Демокріта і Епікура.

7. Охарактеризуйте вчення Платона. У чому його суть?

8. У чому суть вчення римського філософа Лукреция Кара?

Читайте також:

1. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха
2. Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л.Фейєрбаха
3. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі. Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана
4. Діалектичний і історичний матеріалізм
5. Діалектичний та історичний матеріалізм.
6. Еволюційні уявлення в стародавньому світі.
7. Єдність матеріалізму і діалектики
8. І матеріалізм XVIII віку
9. І. Матеріалізм і ідеалізм як дві протилежні тенденції розвитку філософської думки
10. Матеріалізм і ідеалізм – основні філософські напрямки.
11. Матеріалізм – визначальний методологічний принцип аналізу суспільства. Спосіб виробництва як матеріальна основа цілісності суспільства

Переглядів: 835