Філософська антропологія. Персонолізм. Неотомізм

Це досить впливова течія сучасної зарубіжної філософської думки, в центрі уваги якої проблема людини, що ідеалістично розуміється, а основна ідея – створення “синтетичної” концепції людини. Його головні представники М. Шелер, А. Гелен. М. Плесснер.

У противагу раціоналістичним вченням філософська антропологія залучає до сфери дослідження сфери духовного життя людини – сферу емоцій, інстинкти, потягу, що з неминучістю приводить до ірраціоналізму: представники цього напряму абсолютизують дану сторону внутрішнього світу людини, поменшуючи розумний початок. При всіх відмінностях основною своєю задачею вони вважають пошуки антропобіологічних основ людської життєдіяльності, культури, моральності, права, соціальних інститутів. Суспільне життя зводиться до міжособовими відносин, заснованих на природних симпатіях людей – “інстинкті взаємності”. Все багатство соціального життя обмежується актами визнання “іншого”, зустрічі “я” і “ти”, їх взаємозлученням, що досягається завдяки співпереживанню і спільність мови з його індивідуальним нюансом. У протилежність концепціям людини, прагнучим виявити деяку стійку структуру особистості, представники філософської антропології взагалі відмовляються розглядати суть людини: для них людина, її існування – завжди щось незавершене, атому що не піддається визначенню. Соціальні зв’язки людини містифікуються: вони відображаються у вигляді залежності її від потойбічних сил. Чи не в цьому суть “синтетичної” концепції людини? Неспроможність цієї філософської течії зарубіжної думки складається в спекулятивному, абстрактному розумінні людини і нерозумінні соціально-історичної обумовленості її природи.

У першій половині і середині XX в. певний вплив в зарубіжній філософії набув персоналізм (Н.А. Бердяев, Е. Мунье, Р. Флюеллінг) – релігійно-ідеалістична течія, що визнає особистість вищою духовною цінністю, а весь світ – виявом активності “верховної персони” – бога. Задачу орієнтації людини в світі персоналізм покладає на релігійну філософію, яка повинна знайти значення всього існуючого з точки зору волевиявлення людини в співвідношені з вищим початком – богом. Оскільки особистість знаходиться у ворожих відносинах з дійсністю, життя починається з того, що вона ламає контакт зі середовищем: особистість повинна піти в себе, “зосередитися”. Внутрішні властивості індивіда (“визнання”, “інтимність”) повинні оберегти особистість і суспільство як від тоталітаризму, так і від індивідуалізму, з’єднати людей в “оптимальне ціле”. Головним способом самоствердження особистості виступає внутрішнє самовдосконалення. Персоналізм є спробою конкретизувати християнський ідеал особистості в умовах сучасного капіталістичного суспільства.

Найбільш впливовим напрямом сучасної релігійної філософії є неотомізм, що отримав свою назву від імені середньовічного богослова Фоми Аквінського (Же. Маритен, Е. Жільсон, І. Бохеньський, М. Грабман і ін.) і широко поширений в країнах католицького віросповідання. Це об’єктивно-ідеалістична філософська доктрина, що характеризується прагненням синтезувати в цілісну гармонічну систему прямо протилежні принципи – віру і розум, релігію і науку. У цьому синтезі і укладається її таємне значення. Неотомізм претендує на “суцільну і оптимістичну концепцію світобудови”, вважаючи всю історію філософії, починаючи з епохи Відродження, невиправданим ланцюгом помилок. Для нього світ – не абсурд, не арена “занедбаності” людини, як у екзістенціалістів, не іграшка довільної людської активності, як у прагматистів, не ланцюг логічної данності, як у неопозитивістів, а “реальний витвір благого бога”, що заслуговує повного “прийняття” і поваги до його внутрішніх законів.

Світ підлеглий надприродним силам. Наука пізнає лише природний, а релігія – вищий, надприродний світ. Таємниця світу знаходиться в руках релігії, наука ж являє собою нижчий вигляд знання. Істини науки, філософії і релігії розповідають про одне і те ж, але на різних рівнях: розум науки задовольняється сферою лише зовнішнього досвіду, а збагнення абсолютної істини і таємного значення доступне лише прозрінню. Містика і розсудливість, метафізична спекуляція і ходи думки, побудовані за принципом точних наук, архаїчність, консерватизм і підкреслена динамічність, сучасність – все це створює ту “томістську ейфорію”, яка викликає гіпнотичну ілюзію цілісного, закінченого вчення, неначе б покликаного задовольнити самі взаємовиключаючі запити, дати відповіді на всі вічні проблеми буття і значення людського життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Екзістенціалізм	\|	Нові течії в сучасній західній філософії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.165 сек.