Психологія стилів педагогічної діяльності

Сукупність загальних і спеціальних способів роботи, що дає змогу максимально використовувати цінні якості людини і компенсувати її недоліки, поєднує в собі стиль педагогічної діяльності. Зумовлюють його індивідуально-психологічні (індивідно-типологічні, особистісні: здібності, характер, рефлексія, інтелектуальні, поведінкові) особливості вчителя, особливості діяльності та особливості учнів (вік, стать, статус, рівень тощо).

Індивідуальний стиль діяльності є втіленням її мотиву (виражається у переважаючій орієнтації вчителя на окремі сторони навчально-виховного процесу: процес, зміст, результат), цілей (виявляються у плануванні діяльності), способу виконання та здатності оцінювання результатів та оптимізації діяльності.

Змістовими характеристиками стилю називають: переважаючу орієнтацію вчителя на процес, процес і результат або результат діяльності; адекватність — неадекватність планування; творче — консервативне використання засобів і способів педагогічної діяльності; рефлективність — інтуїтивність (уміння або невміння адекватно проаналізувати особливості і результати діяльності).

Динамічними характеристиками стилю є: гнучкість — консерватизм (здатність реагувати на зміну ситуації, переключатися з одного виду діяльності на інший, змінювати план уроку, виховного заходу або невміння пристосовуватися до мінливих ситуацій, педантичне дотримання плану); імпульсивність — обережність (імпровізація на уроці або ретельне дотримання наперед продуманих дій); стійкість — нестійкість (орієнтування не на ситуацію, а на власні цілі або залежність поведінки від ситуації на уроці); емоційне ставлення до учнів (доброзичливість, терпеливість у стосунках або різка втрата рівноваги, ситуативне оцінювання знань, діяльності учня, властивостей його особистості); наявність — відсутність особистісної тривожності (емоційна напруженість, неспокій, підвищена чутливість до невдач і помилок або врівноваженість, спокій, адекватне реагування на невдачі і помилки); наявність — відсутність рефлексивності (у несприятливій ситуації рефлексія спрямовується на себе, педагог визнає свою вину або виявляє позицію щодо певних обставин «Буває — обійдеться», звинувачує учнів, перекладає відповідальність на інших).

Результативні характеристики стилю передбачають однорідність — неоднорідність знань учнів; сформова-ність — несформованість вироблених у них навичок і вмінь; рівень інтересу до навчального предмета тощо.

У педагогічній практиці найпоширеніші такі стилі діяльності педагогів:

1) емоційно-імпровізаційний. Педагог, який дотримується його, орієнтується на процес навчання, нелогічно пояснює новий матеріал, звертається зазвичай до сильних учнів, опитуючи їх в швидкому темпі, задає неформальні питання, але надає мало можливості говорити, що ускладнює зворотний зв'язок. Для уроку вчитель підбирає цікавий навчальний матеріал, а менш цікавий, хоч і важливий, задає учням на самостійне опрацювання, недостатньо займається закріпленням, повтором і контролем засвоєння знань. Такому вчителеві притаманні висока оперативність, використання різних методів навчання. Однак він недостатньо вміє аналізувати особливості і результативність своєї діяльності на уроці;

2) емоційно-методичний. Основними характеристиками цього стилю є: орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування освітнього процесу, висока оперативність, переважання інтуїтивності над рефлексивністю. Вчитель поетапно відпрацьовує весь навчальний матеріал, уважно стежить за рівнем знань учнів (сильних і слабких), в його діяльності постійно відбувається закріплення та повторення навчального матеріалу, контроль засвоєння знань. Він досить оперативний, часто змінює види роботи, практикує колективні обговорення, використовує різні прийоми викладання матеріалу, активізує увагу та інтерес дітей особливостями предмета;

3) інтелектуально-імпровізаційний. Учитель, в діяльності якого домінують ознаки цього стилю, орієнтується на процес і результати навчання, адекватно плануючи освітній процес. У своїй діяльності проявляє меншу винахідливість у доборі та варіюванні методів навчання, не завжди здатний забезпечити високий темп роботи, рідше практикує колективні обговорення. Під час опитування він впливає на учнів опосередковано (з допомогою підказок, уточнень та ін.), даючи їм змогу детально оформити

свої відповіді;

4)інтелектуально-методичний. Ознаками його є орієнтування здебільшого на результати навчання, адекватне планування освітнього процесу, консервативність у використанні засобів і способів педагогічної діяльності. Висока методичність (систематичне закріплення, повторення навчального матеріалу, контроль засвоєння знань) поєднується з обмеженим, стандартним набором методів навчання, переважанням репродуктивної діяльності учнів. У процесі опитування вчитель звертається до невеликої кількості учнів, відводячи кожному багато часу на відповідь, приділяючи немало уваги відстаючим. Таким учителям притаманна висока рефлексивність.

Стиль педагогічної діяльності залежить від рівня зрілості особистості педагога, зокрема сформованості Я-концепції. Наприклад, педагоги з негативною самооцінкою недоброзичливо ставляться до учнів, які їх не люблять, використовують будь-яку можливість, щоб створити труднощі в їхній роботі. Стимулюючи учнів до навчання, вчителі викликають у них почуття провини за свої помилки, організовують навчальну діяльність на основі нездорової конкуренції, постійно залякують учнів труднощами дорослого життя, намагаються встановити міцну дисципліну, часто вдаються до покарання.

Педагоги з позитивною самооцінкою стараються бути максимально гнучкими у взаємодії з учнями, співпереживають, симпатизують їм, позитивно підкріплюють їхні успіхи та самовиховання, надають особистісного забарвлення викладанню. Вони здатні до легкого, неформального, теплого спілкування, їх емоційна врівноваженість, впевненість передається учням.

У педагогіці традиційно виокремлюють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі педагогічної діяльності.

За авторитарного стилю учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, учитель одноосібно приймає рішення, контролює виконання вимог, використовує свої права без врахування дій і думок учнів, не обґрунтовує власних дій. Це пригнічує активність школярів, знижує самооцінку, нерідко породжує агресивність, спрямування зусиль на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Головними методами впливу такого вчителя є наказ, повчання.

Для демократичного стилю притаманне сприйняття учня як рівноправного партнера, залучення його до прийняття рішень, врахування думок школяра, заохочення до самостійних суджень тощо. За необхідності впливає на учня, спонукаючи до дії, висловлюючи пораду, прохання. Все це сприяє формуванню у дитини високої самооцінки. Вчителі більше звертають увагу на свої психологічні уміння, виявляють високу професійну стійкість, задоволеність своєю професією.

Учитель, який дотримується ліберального стилю, ухиляється від прийняття самостійних рішень, уступає ініціативу учням, колегам, організовуючи і контролюючи діяльність учнів, проявляє нерішучість. У класі панує нестійкий мікроклімат, нерідко спалахують конфлікти.

Кожен із цих стилів проявляється у ставленні до партнера по взаємодії і в характері взаємодії (підпорядкування, партнерство, відсутність спрямованого впливу), передбачає домінування монологічної або діалогічної форм спілкування. У ньому проявляються особливості управління, спілкування, поведінки і когнітивного стилю вчителя.

Отже, педагог як суб'єкт педагогічної діяльності володіє професійною спрямованістю особистості, педагогічними уміннями, розвиненими загальними і педагогічними здібностями, професійною та педагогічною компетентністю; забезпечує ефективну суб'єкт-суб'єктну взаємодію, продуктивність діяльності, розв'язання навчальних, виховних і розвивальних завдань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічна характеристика педагогічної майстерності і її рівнів	\|	Психологія особистості вчителя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.