Соціально-психологічні проблеми адаптації молодого вчителя до умов педагогічної діяльності

Період адаптації молодого педагога до професійної діяльності є дуже складним. Педагогічна діяльність відбувається за багатьма напрямами, що посилює напруженість учительської праці, погіршує самопочуття (відчуття внутрішнього дискомфорту, невпевненості, психічна напруженість, підвищена тривожність), часто породжує прихований конфлікт із соціальним оточенням.

На індивідуальному рівні труднощі адаптаційного періоду поглиблюють несформованість умінь і навичок самоорганізації, саморегуляції поведінки і діяльності; нездатність усвідомлювати вимоги до діяльності; особистісна схильність фіксуватися на негативних аспектах повсякденного життя (зосередженість на своїх недоліках, які посилюються у нових умовах); розлука із сім'єю, друзями; побутові труднощі, незадовільне матеріальне становище; сумніви у правильності вибору професії, недостатня психологічна підготовленість до педагогічної діяльності, несформованість професійної позиції, проблемні стосунки із старшими колегами, відсутність позапрофесійного спілкування; обмежені можливості у встановленні неформальних стосунків; відсутність спрямованості на конструктивне подолання труднощів.

Незадовільна адаптація створює навантаження на психіку людини, негативно впливаючи на її розвиток та порушуючи Я-концепцію особистості, деструктурує її.

Професійна адаптація відбувається у період незавершеності розвитку молодої людини, за відсутності у неї достатнього досвіду самостійного, відповідального життя. Вона тільки починає освоювати соціальний і професійний простір, шукає стратегію життя і професійної діяльності, власну систему поглядів і ставлень.

Адаптація до педагогічного колективу. Молодому вчителеві, який вступає у нову систему взаємин, відразу важко пізнати та зрозуміти особливості колективу. Він контактує з окремими вчителями, переживає певні враження, намагається розібратися у багатьох ситуаціях. Зрозуміти особливості офіційного керівництва, заданий ним стиль відносин (авторитарний, демократичний, ліберальний) молодий учитель зможе відразу. Значно важче збагнути стиль колективу, якщо на стосунки в ньому впливає неформальний лідер, який нерідко діє всупереч офіційному керівництву. Таким лідером може бути вчитель, який працює у школі багато років, визнаний професійний лідер (заслужений учитель, учитель-методист).

Головне завдання вчителя на початку професійного шляху — сформувати власну, неповторну систему педагогічної діяльності, вжитися у педагогічний колектив, ідентифікувати себе з ним, сприймати процеси, що відбуваються у ньому, як події свого життя.

Адаптація до учнівського колективу. Найважливішим фактором у професійному становленні педагога є стосунки з учнями. Саме у стосунках з ними реалізується фаховий потенціал або зазнають краху сподівання вчителя, якщо вибір професії зроблено неправильно. Оскільки конфлікти з педагогічним колективом ще залишають надію на їх подолання чи на кращі стосунки в іншому, то стійкі негативні стосунки з учнями найчастіше лише підштовхують до рішення покинути педагогічну роботу.

Перший контакт із дітьми пов'язаний зі значним нервовим навантаженням, з яким учитель не завжди може впоратись. Нерідко такий стан поглиблюють соціально-психологічні бар'єри:

1) вікові, що виявляються у відмінностях у потребах, уявленнях, мотивах, зумовлені різними етапами індивідуального розвитку, що виникають як результат розбіжностей у засобах життєвої реалізації дорослих і дітей;

2) соціальні, зумовлені статусами і ролями сторін, які взаємодіють. Більшість учителів намагається контролювати життя і поведінку дітей, навіть у делікатних справах. Звичка педагогів до домінування часто поширюється на сімейні стосунки, спілкування з незнайомими людьми, взаємини з друзями. Саме вчителі належать у спілкуванні до категорії «важких», привносячи у стосунки постійне напруження. Передумовами цього є професійна переконаність у непогрішимості своїх дій, нездатність визнати власні помилки, упереджене сприйняття інших людей, ригідність думок, ставлень, переконань;

3) ситуативні — розбіжності у часі інтересів, потреб, видів занять. Часто вчитель викладає складний теоретичний матеріал, коли учні прагнуть почути цікаву інформацію, наприклад факти з біографії відомих людей;

4)просторово-часові, що виявляються у протиставленні місця вчителя у просторі місцю учнів. Молодому вчителеві іноді складно навіть стояти перед класом, адже учні спостерігають за кожним його рухом;

5)біологічні, що виникають через необхідність учителя заради навчання блокувати природні потреби дитини (у їжі, руховій активності, відпочинку та ін.), внаслідок відмінностей у роботі функціональних систем організму, вищої нервової діяльності вчителів і дітей, а також статевих відмінностей (жінки-педагоги вразливіші, емоційніше реагують на обставини, ніж чоловіки-педагоги);

6) мовні, породжені відмінностями у володінні вербальними засобами спілкування (абстрактні поняття учні засвоюють зі значними відхиленнями від загальноприйнятих значень, діти різних вікових груп суттєво відрізняються за рівнем мовної компетентності);

7)естетичні, що проявляються у різних смаках, критеріях краси. Старше покоління не завжди толерантно ставиться до того, чим захоплюється молодь;

8)моральні і духовні, спричинені наявністю у моральній структурі особистості не лише загальнолюдських, моральних і духовних цінностей, а й цінностей і норм різних спільнот, з якими вона себе ідентифікує;

9) інтелектуальні, які виникають найчастіше через брак досвіду, знань, недостатню сформованість у дитини абстрактно-логічного мислення. Вчитель може логічно будувати свої думки, вважати, що з його аргументами не можна не погодитись, а дитина реагує переважно на ефективний компонент спілкування, не розуміючи логічних доказів.

Адаптація до учнівського колективу відбувається успішно тоді, коли вчитель починає бачити не лише абстрактний клас, а й кожного конкретного учня, однак це приходить із досвідом.

Емпіричним критерієм завершення адаптації до учнівського колективу є прагнення вчителя спілкуватися з учнями. Якщо після закінчення уроку він не поспішає до вчительської, якщо вдала ідея, цікавий факт викликають бажання розповісти про них дітям, якщо несподівана відміна уроку засмучує, то адаптація до учнівського колективу вже відбулася.

Адаптація до змісту педагогічної діяльності. За позитивної адаптації кожна людина шукає і знаходить власну стратегію діяльності, прагне не лише досягти певних професійних результатів, а й отримати задоволення від роботи. Добре, якщо педагог через професійну діяльність задовольняє базові особистісні потреби, постійно розвивається.

У педагогічній діяльності переплітаються орієнтації на процес і результат. Своїми діями вчитель прагне досягти педагогічної мети в такий спосіб, щоб процес навчання був приємним для дітей, не травмував їх. Він не лише виконує свої професійні обов'язки, а й проводить у школі більшу частину життя, дбаючи про поєднання власних вимог з інтересами і потребами учнів.

Відповідно до індивідуальних особливостей людини розрізняють такі типи адаптації до змісту педагогічної діяльності:

1) намагання вчителя передусім розвивати особистість дитини, використовуючи емоційний та соціальний чинники, дотримуючись гнучкої програми, не обмежуючись змістом предмета. Йому приманні невимушена манера викладання, щирість, приязність, дружній тон. Ознаками дез-адаптованості є відчуження від учнів, егоцентричність, стриманість у стосунках;

2)зацікавленість учителя лише в розумовому розвитку дітей, суворе дотримання змісту предмета, детально розробленої програми, висока вимогливість до учнів, підвищений контроль за рівнем засвоєння навчального матеріалу, дотримання дистанції у спілкуванні, надання переваги професійній взаємодії. Ознаки дезадаптованості — неорганізованість, недбалість;

3)прагнення своєю творчістю, винахідливістю захопити учнів, збудити у них інтерес, намагання розкрити свої здібності. Ознаки дезадаптованості — нецікавість, традиційна манера роботи.

Адаптація молодого вчителя до умов педагогічної діяльності буде позитивною, якщо він досягне наскрізного, багатовимірного бачення своєї професійної діяльності, пов'язуватиме з нею власні життєві смисли, створить індивідуальну стратегію стосунків з учнями та іншими соціальними групами.

Ефективна професійна діяльність вчителя неможлива без його авторитету в учнівському та педагогічному колективах, адаптації до них. Молодому педагогу необхідно уміти долати різноманітні соціально-психологічні бар'єри. Конструктивний тип адаптації характеризується намаганням педагога удосконалювати свою діяльність і себе як особистість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологія авторитету учителя в учнівському колективі	\|	Індивідуальність і професійна деформація педагога

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.085 сек.