Індивідуальність і професійна деформація педагога

Основою індивідуальності педагога є його природні та соціальні (набуті життєвим і професійним досвідом) якості. У ній особистісні риси (самобутність, неповторність, яскравість, своєрідність вираження почуттів і характеру) поєднуються з індивідуальністю професіонала. Індивідуальність педагога співвідноситься з основними видами стратегій взаємин із вихованцями.

Умовою збереження особистісної цілісності індивідуальності педагога виступають попередження, уникнення професійних деформацій. Здебільшого вони спричинені конфліктним поєднанням особистісних характеристик із відповідними особливостями здійснення педагогічної діяльності. Типовими деформаціями педагога є:

а) учитель-комунікатор. Він характеризується зайвою активністю у спілкуванні, балакучістю, схильністю невиправдано скорочувати дистанції з партнером, намаганням усіх повчати;

б) учитель-організатор. Цей педагог надто активний, втручається в особисте життя інших людей, старається вчити всіх «жити правильно», іноді — підкорити їх, незалежно від змісту спільної діяльності та умов спілкування. Вчителі-організатори реалізують свої потреби у громадських організаціях, де їхня активність цілком виправдана;

в) учитель-просвітитель. Такий учитель схильний до мудрування, моралізування, бачить навколо себе лише погане, вихваляє старі часи, дорікає молодим за аморальність, завдяки самоаналізу занурюється в себе, споглядаючи навколишній світ, розмірковує про його недосконалість;

г) учитель-предметник. Його рисами є прагнення недоречно привнести елемент «науковості» у будь-які, навіть побутові, ситуації, неадекватне використання псевдонаукових способів пояснення поведінки, оцінювання інших людей на основі їхніх знань предмета, який він викладає.

Відчутні пізнавальні, емоційні, поведінкові зміни у педагога відбуваються під впливом сильного стресу. Наприклад, у пізнавальній сфері знижується сконцентрованість, звужується обсяг уваги; слабшає цілеспрямованість; підвищується здатність до відволікання, погіршується короткочасна і довготривала пам'ять; частішають помилкові дії, рішення; погіршується якість планування; втрачається логічність мислення. В емоційній сфері посилюються психологічне напруження, тривожність, чутливість, схильність до самозахисту і ворожості; слабшають моральний самоконтроль, душевні сили; виникає відчуття неспроможності вплинути на події, деформується ставлення до себе; різко знижується самооцінка. Невротизована людина проявляє невмотивовану агресію, деструктивну поведінку, стає менше здатною до спонтанної, невимушеної продуктивної активності, вияву ініціативи. В її поведінці інтенсифікуються різноманітні непродуктивні психологічні захисти.

За таких обставин дисгармонізується стиль діяльності, змінюються межі відповідальності, неякісно розв'язуються професійні проблеми, здійснюються нехарактерні дії, виникають неадекватні манери поведінки (непередбачува-ність), ігнорується потенційно корисна інформація, заперечуються нові ініціативи («Я досить зайнятий, щоб хвилюватися з цього приводу»), нехтуються прагнення та життєві цілі, власні захоплення, втрачає свою привабливість предмет викладання.

Особливо суттєві зміни відбуваються у спілкуванні педагога: знижується активність спілкування, з'являються відчуженість, самозаглибленість або, навпаки, невмотивовано активізується спілкування. Типовими проявами комунікативних деформацій є конфронтаційний (спрямований на дезорганізацію системи комунікації); агресивно-конфліктний (порушує логіку спілкування через інтенсивне використання провокаційних запитань і неадекватних вимог) стилі спілкування; експансивність, яка проявляється у претензіях на особливе ставлення до себе у педагогічному спілкуванні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-психологічні проблеми адаптації молодого вчителя до умов педагогічної діяльності	\|	Внутріособистісні конфлікти педагога і їх прояв у професійній діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.335 сек.