• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психологія стилів навчальної діяльності

Ефективна навчальна діяльність повинна бути індивідуально-неповторною діяльністю в усіх її компонентах та особливостях перебігу.

Індивідуальний стиль учіння передбачає неповторне використання типових прийомів, способів і методів самостійного засвоєння знань, вироблення у себе нових умінь і навичок, саморозвитку особистості. Тільки індивідуально неповторне включення учня у процес учіння робить його справжнім суб’єктом навчальної діяльності. Такий учень має адекватні спонуки до навчання, усвідомлює його мету, вміє вчитися, здатний до саморегулювання в діяльності і досягає бажаного результату.

Стиль навчальної діяльності учня може бути цілеспрямованим або стихійним, оптимальним чи неоптимальним, результативним або нерезультативним, широко або вузько спрямованим (тільки на вироблення практичних умінь і навичок або на засвоєння теоретичних знань).

Кожному учневі притаманні індивідуальні, особистісні та діяльнісні характеристики, тобто особливості задатків, здібностей до інтелектуальної діяльності, когнітивний стиль, рівень домагань, самооцінка, працездатність, особливості виконання діяльності (планомірність, організованість, точність).

Стиль навчальної діяльності стосується практично-виконавської, когнітивної, фізіологічної та афективної сфер. Когнітивний стиль свідчить про те, як учень розуміє, запам’ятовує, думає і розв’язує завдання. Фізіологічний стиль пов’язаний з біологічними особливостями організму і включає реакції на фізичне середовище, що може впливати на процес навчання (наприклад, схильність учня до нічних занять, надання переваги теплому або холодному приміщенню). Афективний стиль охоплює такі особистісні й емоційні особливості, як наполегливість, схильність до спільних чи самостійних занять, відхилення або прийняття зовнішнього підкріплення. Різні стилі навчання можуть ґрунтуватися на одному або кількох параметрах.

Визначення когнітивного стилю пов’язане з розмежуванням залежності (незалежності) від зовнішнього оточення у процесі розв’язування завдання або із психологічною диференціацією. Залежні від оточення учні чуйно реагують на зміни у навколишніх умовах (їм необхідно докласти більше зусиль, щоб, наприклад, знайти на малюнку приховані об’єкти), незалежні – менше піддаються його впливові, аналітично ставляться до розв’язання навчальних завдань.

Відмінності у когнітивному стилі впливають на те, як учні справляються із завданнями у класі, однак мало впливають на загальний рівень успішності. Незалежні від оточення учні воліють працювати наодинці, більш ефективно організовують свої зусилля, працюють із навчальними матеріалом і завданнями, прагнуть ставити власні цілі. Залежні віддають перевагу спільному навчанню, частій взаємодії з учителем, потребують інтенсивнішого зовнішнього підкріплення і вираженішої систематизації навчального матеріалу.

Інший когнітивний стиль пов’язаний з індивідуальним темпом, зокрема швидкістю реагування. Імпульсивні діти здатні швидко одержати потрібну відповідь, легко розчаровуються і відволікаються, з більшою готовністю йдуть на ризик, а діти, схильні до розмірковування (рефлексивні), працюють повільніше, щоб уникнути помилок. Схильні до розмірковування учні цілісніше сприймають прочитане, більш уміло використовують спеціальні навчальні стратегії. Виконання складних завдань вимагає поєднання обох стилів, що необхідно виховувати в учнів.

Когнітивний стиль виражається у стилі мислення (конкретність – абстрактність і послідовність – випадковість). У людині можуть поєднуватися у будь-яких співвідношеннях елементи чотирьох стилів: конкретно-послідовне мислення, для якого характерне переважання роботи з навчальним матеріалом; конкретно-випадкове мислення (експериментальний підхід до занять); абстрактно-послідовне мислення (схильність до роботи з символами); абстрактно-випадкове мислення (переважання невпорядкованого навчального простору, використання у розв’язанні навчальних завдань уяви).

Учні досягають найкращих результатів, якщо їхні навчальні переваги узгоджуються з методикою викладання. Розчарування у заняттях, їхні пропуски можуть бути результатом надто тривалого перебування у навчальних умовах, що не відповідають стилеві мислення (наприклад, навчання у класі, де вчитель мас інший стиль мислення).

Більшість дітей вчиться використовувати всі модальності, але деякі мають виражену схильність до навчання через певний канал сприйняття. Учні, в яких розвинуте зорове сприйняття, надають перевагу наочному навчанню; ті, що володіють тонким кінестетичним механізмом, охочіше працюють над завданнями, що вимагають фізичних маніпуляцій з об’єктами тощо. Тому вчителям необхідно враховувати стиль навчальної діяльності учнів, добираючи для них завдання відповідно до їхніх індивідуальних особливостей.

Учні повинні досягати успіхів у різних навчальних умовах, а найкращим стилем учіння для них є відсутність чітко окресленого стилю, що забезпечувало б здатність успішно справлятися з найрізноманітнішими ситуаціями.

Виклад матеріалу, навчальні завдання повинні задіювати різні способи сприймання і навчальної діяльності учнів. А рішення, прийняті винятково на основі даних про стиль навчання, можуть бути недоцільними, якщо обраний підхід обмежує учнів.

Кожна дитина в класі має свій стиль і методи роботи. Однак не завжди вчитель уміє врахувати і використати індивідуальні особливості школярів, що породжує для них значні труднощі, особливо для тих дітей, які вимагають особливого підходу. За таких умов учні виявляють неуважність, хвилювання при відповіді. Вчитель і не підозрює, що все це не є результатом відсутності у школяра бажання вчитися. Так, на жаль, вважає багато педагогів. Насправді причиною втрати інтересу до навчання є невпевненість дитини, зневіра в собі, в можливості вивчити матеріал, добре виконати контрольну роботу тощо. Тому вчитель повинен створити умови, в яких кожна дитина успішно проявлятиме себе на уроці, допомогти їй повірити в себе, здобути впевненість в успішному виконанні будь-якої роботи. Тільки тоді педагог може сподіватися на взаєморозуміння і максимальну віддачу учнів.

Стиль навчальної діяльності дитини залежить від її індивідуальних особливостей. Залежно від цього у класі можуть бути такі типи учнів:

1)учень, якому для успішного навчання потрібно спостерігати за групою, бачити чужий досвід, дії і ставлення інших людей;

2)учень з абстрактним типом мисленням, який охоче й Успішно навчається за посібниками та уроками-лекціями;

3) учень, якому потрібен досвід «дій руками», можливість працювати самостійно;

4)самостійні у навчанні учні, які використовують різноманітні засоби для підвищення власної компетентності.

На індивідуальні особливості навчання і пізнання впливають:

—імпульсивність (навчання здійснюється методом спроб і помилок, характеризується спонтанністю самовиявів, швидкою реакцією);

—рефлексивність (дитині потрібно більше часу на засвоєння й обробку інформації);

—залежність (учень не здатний виокремити необхідну інформацію з «фонової», залежить від ситуації або контексту);

—незалежність (учень легко розрізняє основну і вторинну інформацію, не залежить від ситуації або контексту);

—інтуїтивність (учень живе завтрашнім днем, схильний до імпульсивності, байдужий до деталей, шукає глобальну картину, реагує через призму власних внутрішніх цінностей);

—синтетичність (інтегрує, будує ціле з частин);

—аналітичність (аналізує, розбирає ціле на частини);

—абстрактність (мислить на рівні концепцій);

—сенсорність (живе «тут-і-тепер», помічає деталі, потребує часу для обдумування відповіді, прагне точності);

—кінестетичність (вчиться на власному досвіді діяльності);

—конкретність (увага до конкретних деталей, прагматичність);

—інтровертність (прагнення уникнути активного спілкування, взаємодії з іншими, орієнтованість на власні цінності);

—екстравертність (прагнення до спілкування з іншими, відчуття піднесення від взаємодії з людьми);

—аудіальний тип сприймання (переважання сприйняття інформації на слух);

—візуальний тип сприймання (переважання зорового сприйняття інформації).

Найпопулярніша типологія, що зумовила виникнення науки соціоніки, класифікує типи особистості за такими критеріями: екстравертний/інтровертний, сенсорний/інтуїтивний, мисленнєвий/чуттєвий, розсудливий/сприймаючий. Відповідно до неї найпоширенішими типами с:

–інтуїтивно-мисленнєвий (вчиться на ідеальних мо делях, цікавиться системами і моделями);

—інтуїтивно-чуттєвий (вчиться, взаємодіючи з людьми, виявляє інтерес до сфери культури);

—сенсорно-сприймальний (очікує від інших гнучкості, вимагає змін);

—сенсорно-розсудливий (орієнтується на зовнішню організацію, відчуває потребу в заданій структурі і термінах виконання завдань).

Сучасна вітчизняна школа орієнтується на притаманний західній цивілізації стиль пізнання, який спирається на логіку, порядок і технологічність (типові ознаки осіб з домінуванням лівої півкулі). Такий стиль відтворює невигідні умови для учнів, в яких домінує права півкуля, які мають індуктивний і синтетичний тип мислення, схильні до конкретики, зорового сприйняття тощо.

Важливими чинниками успішного навчання є спорідненість стилю навчальної діяльності учнів зі стилем учителя, а також стилю конкретного учня зі стилем, що домінує в учнів класу, під який інтуїтивно підлаштовується і вчитель. Учні, які за стилем учіння опиняються в меншості, часто відстають в успішності.

Учитель, який прагне успіхів у своїй роботі, повинен:

1)визначити стиль учіння кожного учня;

2)скласти карту стилю класу (визначити місце кожного учня, відповідно до його стилю, у класі, проаналізувати, які утворюються пари);

3)визначити домінуючі стилі (домінуючий стиль) класу;

4)виявити, хто з учнів не відповідає стилю більшості;

5)визначити стиль викладання і зафіксувати випадки конфлікту зі стилями навчальної діяльності учнів;

6)виявити орієнтацію навчальних матеріалів (підручників, посібників, роздаткових матеріалів тощо) і випадки конфлікту зі стилями навчальної діяльності учнів;

7)оцінити глибину конфліктів між навчальними стилями учнів і середнім стилем класу, стилем викладання та організацією навчального матеріалу. Учні, які мають конфлікти в одній або двох сферах, становлять групу помірного ризику. Якщо їх стиль відрізняється від середнього стилю класу, стилю вчителя і стилю авторів посібників, що використовуються у навчанні, це свідчить про незаперечні складнощі у навчальній діяльності таких учнів;

8) виявити методи включення учнів групи ризику в навчальний процес шляхом адаптування завдань усередині класу: використання можливостей роботи в малих гру пах, створення можливості вибору завдань, індивідуальних домашніх завдань, консультування учнів.

У звичайному класі з 30-ти учнів приблизно 22 з них мають досить розвинуті візуальні, аудіальні та кінестетичні здатності; 2–3 – зазнають труднощів у навчанні з причин, не пов’язаних з особливостями сприйняття; 4–б учнів (візуали, аудіали чи кінестетики) деякий час працюють оптимально, але певний час їм необхідно докладати значних зусиль, долати відчутні труднощі. Враховуючи тип сприйняття учнів, вчитель може привернути їх увагу; викликати інтерес до процесу учіння; дисциплінувати весь клас; подати важливий і важкий зміст так, щоб інформацію належно сприйняли всі учні; побудувати опитування з урахуванням провідної репрезентативної системи кожної дитини тощо.

Отже, існують різні стилі навчальної діяльності школярів, що зумовлено їх типологічними та психологічними властивостями. Врахування вчителем цих стилів підвищує результативність навчання.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності
2. II. Мотивація навчальної діяльності
3. II. Мотивація навчальної діяльності
4. II. Мотивація навчальної діяльності
5. II. Мотивація навчальної діяльності
6. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
7. III. Мотивація навчальної діяльності
8. III. Мотивація навчальної діяльності
9. IV. Загальна оцінка діяльності вчителя
10. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
11. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
12. S. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Переглядів: 8103