Здатність до навчання (научуваність)

Загальною характеристикою психічного та особистісного розвитку, яка забезпечує досягнення вищого рівня у формуванні узагальнених принципів і способів дії, є здатність до навчання.

Здатність до навчання – система властивостей особистості і діяльності школяра, яка характеризує його можливості у засвоєнні навчальної програми (знань, понять, умінь, навичок тощо).

Про специфічні здібності свідчить навченість школяра. Від рівня її розвитку залежать швидкість, обсяг, міцність, гнучкість засвоєної інформації. Психофізіологічно вона зумовлюється рухливістю (динамічністю) нервової системи, тобто швидкістю утворення тимчасових зв’язків, що сприяє оволодінню новими знаннями, визначає зону найближчого розвитку.

Здатність до навчання характеризується продуктивністю (якість, темп, обсяг роботи в одиницях часу, відсутність напруги і стомлення протягом тривалого часу, задоволеність результатом праці).

Продуктивність навчальної діяльності – швидкість і якість засвоєння знань, формування узагальнених способів дій.

На психофізіологічному рівні ефективність навчальної діяльності забезпечується будовою і функціями нейрона, зокрема процесами взаємного збудження та гальмування завдяки впливу нейромедіаторів, які виділяються у сфері синапсів. У великому мозку є органи, що відіграють провідну роль у мисленні та умінні: таламус – ретрансляційна станція для сенсорних нервових імпульсів і гіпоталамус, що впливає на спонукальну й емоційну сфери. Кора великого мозку людини відповідає за процеси вищого рівня нервової діяльності. Вона складається з лівої та правої півкуль і чотирьох основних доль, які мають свою спеціалізацію: лобова частина відповідає за рухові і мовні функції, тім’яна – за інтероцептивні відчуття, скронева – за слух і пам’ять, потилична – за зорове сприйняття.

У процесі навчання відбуваються зміни у нервовій системі: у мозку, на нейронному рівні та у функціях різних структур мозку. Зміни на нейронному рівні проявляються в електричній активності нейронів, виділенні нейромедіаторів у синапсах і використанні глюкози. Під час учіння, мнемічної діяльності відбуваються зміни в лобних і потиличних частинах, гіпокампі і мигдалеподібному тілі.

Попри те що ліва півкуля відповідає переважно за мовні й аналітичні процеси, права – за візуально-просторові функції, вони також спільно виконують певні функції, між ними є відповідна взаємодія. Тому не можна будувати шкільну програму з метою збільшення навантаження на ліву чи праву півкулі. Більшість завдань повинні передбачати застосування багатомірних навичок, пов’язаних з функціонуванням обох півкуль мозку.

У навчальній діяльності учні переживають стреси, які впливають на симпатичну і парасимпатичну нервову систему, стимулюючи загальний адаптаційний синдром. Реакції учнів на стресову ситуацію неоднакові, як і методи її ослаблення чи подолання. Помірний стрес є необхідним елементом навчального процесу, тому вчителям необхідно знати його оптимальний рівень для кожного учня, щоб не зашкодити адекватному перебігу навчальної діяльності.

На таких сукупних властивостях інтелекту, як узагальненість, усвідомленість, гнучкість, стійкість, самостійність, швидкість мислення тощо ґрунтується навченість. Сумарними її показниками є економність і темп мислення; обсяг матеріалу, який забезпечує розв’язання нового завдання; кількість необхідних для цього операцій; здатність до самонавчання; працездатність і витривалість тощо. Показниками навченості є активність орієнтування в нових умовах; ініціатива у виборі необов’язкових завдань, самостійний вибір ускладнених завдань; наполегливість у досягненні мети й уміння долати перешкоди; готовність допомогти у навчанні іншій людині.

Систему показників здатності до навчання утворюють темп засвоєння нового матеріалу, легкість (відсутність напруги і стомленості, переживання задоволення від засвоєння знань), формування умінь, гнучкість у переключенні на нові способи і прийоми роботи, тривалість збереження засвоєного матеріалу.

Здатність до навчання виявляється у процесі засвоєння школярами понять, оволодіння прийомами розумової діяльності. Особливо яскраво виявляється вона у виконанні завдань, що вимагають не стереотипних розв’язків (за зразком), а таких, що потребують особистих мікровідкриттів. Дослідження свідчать, що висока здатність до навчання не забезпечує успіху, якщо школяр нецілеспрямований на навчальну діяльність. Відмінності у навчанні залежать від сприйнятливості до засвоєння знань, рівня оволодіння розумовими операціями (інтелектуальні властивості); спрямованості особистості, що зумовлює її стосунки, оцінки й ідеали. На основі цих ознак виокремлено такі типи учнів:

1)учні, які ефективно засвоюють знання, здатні оволодіти розумовими операціями, наділені позитивною спрямованістю (позитивно ставляться до школи);

2)учні, які з труднощами засвоюють знання та володіють розумовими операціями, негативно ставляться до школи, мають низьку мотивацію;

3)учні, які мають розвинуті інтелектуальні якості, але негативно ставляться до школи;

4)учні з розвиненими інтелектуальними властивостями, позитивною спрямованістю на шкільне навчання і високою мотивацією.

Ці якості змінюються так само, як і розвиваються зумовлені ними типи учіння школярів. Якщо першокласник з великим бажанням і старанно починає виконувати всі навчальні завдання, це не гарантує, що всі наступні роки перебування його у школі будуть успішними і матимуть високу мотивацію до навчання. Все залежатиме від того, наскільки відповідна спрямованість школяра виявиться у конкретних позитивних успіхах і як цьому сприятимуть учителі з різних предметів.

Іноді в учнів виникають труднощі, про що можуть свідчити низька успішність, негативне ставлення до навчання. Для підвищення успішності школяра педагог повинен сформувати у нього відповідну мотивацію. Зрозуміло, мобілізувати всі ресурси проти його волі неможливо. І все-таки найлегше піддається змінам спонукальна сфера школяра.

Суттєвою характеристикою навчальної діяльності школяра є навченість – сприйнятливість до засвоєння знань і способів навчальної діяльності. Навченість – відносно стійка властивість особистості, суттєвим компонентом якої є здатність до навчання. Високий розумовий розвиток може поєднуватися із відносно низькою навченістю, яка компенсується великою наполегливістю.

Із віком розумовий розвиток підвищується, а навченість школяра упродовж тривалого часу може бути відносно постійною. Показники розумового розвитку (запас знань, міра їх систематизації, володіння раціональними прийомами розумової діяльності) засвідчують не так результат, як процес формування знань, прийомів (легкість і швидкість здобуття знань, оволодіння прийомами розумової діяльності). Для встановлення рівня розумового розвитку застосовують різні форми констатувального експерименту, а для виявлення навченості – навчальний експеримент. У першому випадку виявляється актуальний стан розвитку, у другому – потенційні можливості розвитку учня. Рівень його навченості часто не відповідає успішності.

Розподіл учнів на групи здійснюють, зважаючи на особливості їх розумової діяльності (рівень розумового розвитку і навченості) та спрямованість особистості (мотивація, ставлення до навчання). На основі поєднання цих властивостей можливі: високий рівень розвитку інтелекту (висока навченість) і позитивна мотивація навчання; висока навченість і негативна мотивація; низька навченість і позитивна мотивація особистості; низька навченість і негативна мотивація.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологія стилів навчальної діяльності	\|	Невстигаючі учні у навчальній діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.