Діяльність як чинник розвитку особистості

Діяльність завжди реалізується завдяки цілеспрямованим зусиллям людини. Суттєвою ознакою її є взаємодія суб'єкта з об'єктом (діяльність є предметною, змістовною, реальною, а не символічною). Суть діяльності полягає у творенні людиною людського світу, суспільних відносин і себе.

Спільна діяльність передбачає взаємну діяльність і взаємні дії. Вона є не лише розширенням діяльності індивідуальної, не простим перенесенням особливостей індивідуальної діяльності на певну спільність (групу) людей. її учасники повинні обговорювати один з одним проблеми, що виникають у процесі спільної діяльності, бути здатними зрозуміти позиції інших, бачити себе очима інших, тобто виробляти в собі саморефлексивність.

Дитина стає індивідуальним суб'єктом не в ролі пасивного наслідувача дорослого, а в ролі безпосереднього учасника діяльності та учасника групового суб'єкта. Критерієм розвитку суб'єкта є неповторний вклад у спільну, цілісну діяльність, міра участі у «проектуванні, побудові і розвитку» цієї діяльності. Те, що дитина може «задумувати» і «конструювати» діяльність нарівні з дорослим, для традиційної педагогіки є неприйнятним, оскільки вона ґрунтується на тому, що дорослий задає та організовує діяльність за певним зразком, а дитина її виконує.

У взаємодії із дорослим дитина здійснює ініціативні, авторські дії, тобто є суб'єктом соціального експериментування, змістом і метою якого може бути зняття чи загострення конфлікту; пізнання особливостей іншої людини; вияв власних інтелектуальних, вольових, особистісних можливостей; прогнозування різних соціальних ситуацій. Предметом такого експериментування є людське в людині — духовне, моральне, соціальне, психологічне та інше. Дитяче експериментування реалізується як самоцінний спосіб ініціювання та організації спілкування з іншою людиною.

Засвоюючи дію, учень повинен послідовно подолати всі рівні оволодіння нею — від ідеї до здійснення структури. Оволодіння дією відбувається у процесі взаємодії з дорослим, тобто у спільній дії суб'єкта навчання, який розвивається, з іншим суб'єктом — посередником.

Спрощене трактування діяльності створює ілюзію легкості її проектування, контролювання, програмування та управління нею. Щоб діяльність стала ефективним чинником розвитку особистості, вона повинна бути належно організованою і одночасно вільною, постійно розвиватися та змінюватися. Це означає, що між суб'єктом та його діяльністю має відбуватися постійна взаємодія. Діяльність, спонукаючи розвиток її суб'єкта, теж модифікується, впливає на особистість, детермінує її розвиток. На всіх етанах включення у діяльність дитина (і доросла людина) повинна діяти як повноцінний суб'єкт, що стимулює її розвиток.

Знання педагогом особливостей психіки як відкритої нелінійної системи, властивостей особистості учня (вихованця) та індивідуального і групового суб'єктів, діяльності дитини є теоретичними засадами організації ним освітнього процесу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічна характеристика суб'єкта	\|	Основні концепції психічного і особистісного розвитку в освітньому процесі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.