ШУМ. ПРОФЕСІЙНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ (КОХЛЕАРНИЙ НЕВРИТ)

Професійна приглухуватість — поступове зниження гостроти слуху, обумовлене тривалою (багатолітньою) дією виробничого шуму (переважно високочастотного). Високий ступінь приглухуватості зустрічається у ковалів, казанярів, чеканників, мідників, авіаційних мотористів та ін. Гранично допустимий рівень промислового шуму — 80 дБ.

Патогенез. Унаслідок хронічної мікротравматизації формуються нервово-судинні і дистрофічні зміни в спіральному (кортієвому) органі і спіральному ганглії.

Клініка. Скарги на поступове погіршення слуху, шум у вухах, при цьому виявляється погане сприйняття шепітної мови (при хорошому сприйнятті розмовної). Ураження зазвичай двостороннє. При огляді отоскопічна картина не змінена. Розрізняють 4 ступені вираженості захворювання.

I ступінь (початкові ознаки зниження слуху) шепіт сприймається на відстані до 5 м).

ІІ ступінь (легке зниження слуху) - сприйняття шепоту до 4 м.

ІІІ ступінь (помірне зниження слуху) - шепіт сприймається на відстані до 2 м.

IV ступінь (важке зниження слуху) - шепіт сприймається на відстані до 1 м.

Тривала дія інтенсивного виробничого шуму при поєднанні з напруженою працею може бути чинником ризику в розвитку неспецифічних реакцій нервової і серцево-судинної систем, що протікають у вигляді невротичних розладів, нейроциркуляторної дистонії.

При діагностиці необхідно враховувати стаж роботи і інтенсивність діючого шуму, характер розвитку приглухуватості, дані отоскопії і аудіометрії, дані попереднього і періодичних медичних оглядів.

Диференційний діагноз слід проводити з кохлеарними невритами іншої етіології, з отосклерозом.

Лікуванняспрямоване на поліпшення функціонального стану рецепторів лабіринту. Призначають препарати, що поліпшують мозкову гемодинаміку (стугерон, кавинтон, компламин, продектин, трентал), препарати, що поліпшують клітинний і тканинний метаболізм (вітаміни групи В: В₆, В₁₅, А. Е; АТФ), біостимулятори (екстракт алое, ФІБС, гумізоль, апілак). Для поліпшення провідності нервових імпульсів призначають дибазол, галантамін, прозерин; холинолітики (атропін, платифілін). Шум у вухах зменшується при прийомі белоїда, белатамінала. Призначають ендоауральний електрофорез розчину нікотинової кислоти, галантаміна, прозерина; рекомендується голкотерапія. Протипоказані препарати ототоксичної дії (стрептоміцин, мономіцин, гентаміцин і ін.).

Профілактика. Застосування протишумових вкладишів, навушників, шлемів; автоматизація виробництва, обладнаного протишумовими пристроями.

Питання ЛТЕ. При I і II ступенях зниження слуху працездатність може бути збереженою; рекомендуються курси амбулаторного лікування. При значному зниженні слуху (IV ступінь) і при IIІ ступені у осіб, робота яких вимагає хорошого слуху (наприклад, випробувачі авіаційних моторів), рекомендується переведення на роботу без дії інтенсивного шуму, раціональне працевлаштування.

ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬСЯ ДІЄЮ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

До іонізуючих випромінювань можуть бути віднесені електромагнітні коливання з невеликою довжиною хвилі, рентгенівські промені і γ-випромінювання, а також потоки α- і β-часток (електронів), протонів, позитронів, нейтронів і інших заряджених і нейтральних часток. Всі вони можуть стати пошкоджуючими чинниками як при зовнішньому, так і при внутрішньому опроміненні людини. Залежно від проникаючої здатності цих часток при зовнішньому опроміненні можливе попадання їх на шкіру або в глибші тканини. Найбільшою проникаючою здатністю володіють γ- промені і рентгенівські, меншою — β-промені.

Іонізуючому випромінюванню можуть піддаватися особи, що працюють з рентгенівськими і γ-променями при здійсненні γ-дефектоскопії на промислових підприємствах, що працюють на прискорювальних установках, обслуговують ядерні реактори, зайняті на розвідці і видобутку корисних копалин, працівники радіоізотопних лабораторій і т.і.

ПатогенезОсновною особливістю дії іонізуючого випромінювання є іонізація атомів і молекул живої матерії. Цей процес вважається за початковий етап біологічної дії випромінювання і надалі викликає функціональні і органічні ураження тканин, органів і систем. В основі генезу променевої хвороби лежать складні механізми прямої і непрямої дії іонізуючого випромінювання на організм.

Пряма дія радіації (великих доз) на молекули білка приводить до їх денатурації. В результаті молекула білка коагулюється і випадає з колоїдного розчину, надалі піддається розпаду під впливом протеолітичних ферментів. При цьому в клітині спостерігаються порушення фізико-хімічних процесів з деполімеризацією нуклеїнових кислот, що супроводжується зміною структури поверхні клітини і проникності мембран.

Непряма дія іонізуючого випромінювання пояснюється механізмом радіолізу води. При іонізації води утворюються радикали, що мають як окислювальні, так і відновні властивості. В результаті цих реакцій і перетворень порушується каталітична активність важливих тіолових ферментних систем, що беруть активну участь в синтезі нуклеопротеїдів і нуклеїнових кислот, що мають величезне значення для життєдіяльності організму.

Одне з провідних місць в патогенезі променевої хвороби займає ураження органів кровотворення. Аплазія кісткового мозку, що розвивається під впливом радіації, є наслідком пригноблення мітотичної активності кровотворної тканини і масової загибелі малодиференційованих кістково-мозкових клітин. Різке зниження кровотворення обумовлює розвиток геморагічного синдрому.

Роздратування екстеро- і інтерорецепторів приводить до функціонального порушення ЦНС, особливо її вищих відділів. В результаті рефлекторно може змінюватися діяльність внутрішніх органів і тканин. Певне значення при цьому надається ендокринним залозам і, перш за все, гіпофізу, наднирникам, щитоподібній залозі і ін.

В результаті тривалої дії іонізуючого випромінювання малих доз, але таких, що перевищують допустимі рівні, розвивається хронічна променева хвороба. Для неї характерне ураження різних органів і систем.

Відповідно до сучасної класифікації хронічної променевої хворобивиділяють два варіанти хронічної променевої хвороби: а) викликану дією загального зовнішнього випромінювання або радіоактивних ізотопів з рівномірним розподілом їх в організмі і б) обумовлену дією ізотопів з вибірковим депонуванням або місцевим зовнішнім опроміненням.

У розвитку хронічної променевої хвороби виділяють три періоди: 1) період формування, або власне хронічна променева хвороба; 2) період відновлення і 3) період наслідків і результатів променевої хвороби.

Перший період, або період формування патологічного процесу, складає приблизно 1— 3 роки — час, необхідний для формування за несприятливих умов праці клінічного синдрому променевої хвороби з характерними для нього проявами. По вираженості останніх розрізняють 4 ступені тяжкості: 1 — легкий, II — середній, III — важкий і IV — вкрай важкий. Всі 4 ступені є лише різними фазами єдиного патологічного процесу.

Клініка. Хронічна променева хвороба, обумовлена загальним опроміненням. Один з ранніх проявів цієї форми — неспецифічні реакції вегетативно-судинних порушень, що протікають на тлі функціональної зміни ЦНС з обов'язковими змінами в периферичній крові. На початку захворювання виявляється лабільність показників крові, в подальшому — стійка лейкопенія і тромбоцитопенія. Нерідко в цей період (доклінічний) з'являються симптоми геморагічного діатезу. Хворі пред'являють скарги на загальне нездужання, головний біль, підвищену дратівливість, кровоточивість ясен, диспепсичні розлади і тому подібне. Проте в цей період всі скарги носять скороминущий характер, а симптоми є зворотними.

Надалі, якщо ця стадія не діагностована і хворий продовжує працювати в умовах дії іонізуючого випромінювання, відбувається формування хвороби, що проходить всі етапи свого розвитку. При подальшому розвитку процесу з'являються і прогресують симптоми загальної астенізації організму, порушення обмінних процесів і різні нейротрофічні розлади. Можуть спостерігатися симптоми пригноблення секреторної і моторної функцій шлунку і кишечнику, зниження функції ендокринних залоз (особливо статевих), трофічні порушення шкіри (зниження еластичності, сухість, ороговіння) і нігтів. Перебіг захворювання носить торпидний характер з схильністю до загострень від всіляких неспецифічних несприятливих дій на організм. Як правило, різко знижується опір організму, що сприяє виникненню різних інфекційних ускладнень. Особливістю є можливість розвитку лейкозу і злоякісних новоутворень.

Залежно від важкості захворювання і клінічної течії розрізняють чотири ступені

Клінічна картина хронічної променевої хвороби, обумовленої попаданням радіоізотопів всередину, залежить від характеру їх дії і природи радіоактивної речовини. Так, наприклад, під час потрапляння радіоактивних речовин через органи дихання променева хвороба виявляється переважним розвитком пневмосклерозу. Описані випадки виникнення раку бронхів і легень.

За наявності в організмі інкорпорованих радіоактивних речовин на перший план виступають симптоми астенізації, що набувають надалі вираженого характеру, а також симптоми геморагічного діатезу з підвищеною проникністю судинної стінки і зміни в системі кровотворення. Клінічна картина в подібних випадках багато в чому залежить від місця депонування радіоактивних речовин в організмі. Так, радіоактивні сполуки, що відкладаються переважно в кістковій тканині (радій, стронцій), викликають розвиток остеоалгічного синдрому (остеофіти, променеві некрози і т. д.) При тривалій дії зовнішнього опромінення в малих дозах (рентгенівські промені γ-частки, нейтрони) перш за все спостерігаються зміни в крові і порушення вегетативно-судинної регуляції.

Лікування. Хворим хронічною променевою хворобою необхідно проводити комплексне лікування залежно від ступеня вираженості захворювання. При ранніх проявах хвороби призначають полегшений режим і загальнозміцнюючі заходи: перебування на повітрі, лікувальна гімнастика, повноцінне харчування, вітамінізація. Широко повинні застосовуватися фізичні методи лікування: водні процедури, гальванічний комір, гальваноновокаінтерапія. З седативних засобів призначають бром, а також кальцію гліцерофосфат, пантокрин, женьшень і так далі. Якщо уражений кровотворний апарат, показані засоби, що стимулюють кровотворення. При неглибоких і нестійких порушеннях кровотворення призначають вітамін В₁ в комбінації з натрію нуклеінатом або лейкогеном. Вітаміни В₁₂ рекомендується вводити внутрішньом'язово по 100—300 мкг протягом 10 днів. Надалі проводять симптоматичну терапію.

При променевій хворобі II (середнього) ступеня, особливо в період загострення, рекомендується лікування в стаціонарі. Окрім загальнозміцнюючих і симптоматичних засобів, застосовують стимулятори лейкопоезу (вітаміни В₁₂, тезан, натрію нуклеінат), антигеморагічні препарати (аскорбінова кислота у великих дозах, вітаміни В, Р, Д; препарати кальцію, серотонін), гормони (неробол) анаболізму і так далі. Якщо приєднуються інфекційні ускладнення, вводять антибіотики. При важких формах променевої хвороби лікування має бути наполегливим і тривалим. Головну увагу приділяють боротьбі з гіпопластичним станом кровотворення (багатократні гемотрансфузії, трансплантація кісткового мозку), інфекційними ускладненнями, трофічними і обмінними порушеннями (гормональні препарати, вітаміни, кровозамінники) і так далі

Питання ЛТЕ.вирішуються залежно від вираженості захворювання. При початкових проявах хвороби показано тимчасове (до 1 року) усунення від роботи, пов'язаної з дією іонізуючої радіації, із збереженням середнього заробітку. Рішення питання про переведення хворого на іншу роботу на термін понад 1 рік за медичними і професійними показниками з супутнім матеріальним забезпеченням входить в компетенцію МСЕК, тоді як питання про переведення на коротший термін і раціональне працевлаштування вирішуються ВКК. При виражених явищах хвороби показаний направлення на МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності і трудових рекомендацій. У таких випадках категорично протипоказане повернення на роботу, пов'язану з можливістю дії іонізуючого випромінювання. Характер інвалідності - професійний.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВІБРАЦІЙНА ХВОРОБА (ВХ)	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.