• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Різниця

називається зміщенням статистичної оцінки

Оцінювальний параметр може мати кілька точкових незміщених статистичних оцінок, що можна зобразити так (рис. 116):

Наприклад, нехай яка має дві незміщені точкові статистичні оцінки — і . Тоді щільності ймовірностей для матимуть такий вигляд (рис. 117):

Рис. 117

Із графіків щільностей бачимо, що оцінка порівняно з оцінкою має ту перевагу, що в малому околі параметра θ, Звідси випливає, що оцінка частіше набуватиме значення в цьому околі, ніж оцінка .

Але на «хвостах» розподілів маємо іншу картину: більші відхилення від θбудуть спостерігатися для статистичної оцінки частіше, ніж для . Тому, порівнюючи дисперсії статистичних оцінок як міру розсіювання, бачимо, що має меншу дисперсію, ніж оцінка .

Точкова статистична оцінка називається ефективною, коли при заданому обсязі вибірки вона має мінімальну дисперсію. Отже, оцінка буде незміщеною й ефективною.

Точкова статистична оцінка називається ґрунтовною, якщо у разі необмеженого збільшення обсягу вибірки наближається до оцінювального параметра θ, а саме:

56. Інтервальні статистичні оцінки для параметрів генеральної сукупностіТочкові статистичні оцінки є випадковими величинами, а тому наближена заміна θ на часто призводить до істотних похибок, особливо коли обсяг вибірки малий. У цьому разі застосовують інтервальні статистичні оцінки.Статистична оцінка, що визначається двома числами, кінцями інтервалів, називається інтервальною.Різниця між статистичною оцінкою та її оцінювальним параметром θ, взята за абсолютним значенням, називається точністю оцінки, а саме:

(414)

де δ є точністю оцінки.

Оскільки є випадковою величиною, то і δ буде випадковою, тому нерівність (414) справджуватиметься з певною ймовірністю.

Імовірність, з якою береться нерівність (414), тобто

,(415)

називають надійністю.

Рівність (415) можна записати так:

.(416)

Інтервал , що покриває оцінюваний параметр θ ге­неральної сукупності з заданою надійністю g, називають довірчим.

57.Нульова й альтернативна гіпотези

Гіпотезу, що підлягає перевірці, називають основною. Оскільки ця гіпотеза припускає відсутність систематичних розбіжностей (нульові розбіжності) між невідомим параметром генеральної сукупності і величиною, що одержана внаслідок обробки вибірки, то її називають нульовою гіпотезою і позначають Н₀.

Зміст нульової гіпотези записується так:

;

;

.

Кожній нульовій гіпотезі можна протиставити кілька альтернативних (конкуруючих) гіпотез, які позначають символом Н_a, що заперечують твердження нульової. Так, наприклад, нульова гіпотеза стверджує: , а альтернативна гіпотеза — , тобто заперечує твердження нульової.

58. Область прийняття гіпотези. Критична область. Критична точкаМножину W всіх можливих значень статистичного критерію K можна поділити на дві підмножини А і , які не перетинаються.

.

Сукупність значень статистичного критерію K Î А, за яких нульова гіпотеза не відхиляється, називають областю прийняття нульової гіпотези.Сукупність значень статистичного критерію K Î , за яких нульова гіпотеза не приймається, називають критичною областю.Отже, А — область прийняття Н₀,

— критична область, де Н₀ відхиляється.Точку або кілька точок, що поділяють множину W на підмножини А і , називають критичними і позначають через K_кр.

Існують три види критичних областей:

Якщо при K < K_крнульова гіпотеза відхиляється, то в цьому разі ми маємо лівобічну критичну область, яку умовно можна зобразити (рис. 119).

Рис. 119

Якщо при нульова гіпотеза відхиляється, то в цьому разі маємо правобічну критичну область (рис. 120).

Рис. 120

Якщо ж при і при нульова гіпотеза відхиляється, то маємо двобічну критичну область (рис. 121).

Рис. 121

Лівобічна і правобічна області визначаються однією критичною точкою, двобічна критична область — двома критичними точками, симетричними відносно нуля.

59. Загальний алгоритм перевірки правильності нульової гіпотези

Для перевірки правильності Н₀ задається так званий рівень значущості a.

a — це мала ймовірність, якою наперед задаються. Вона може набувати значення a = 0,005; 0,01; 0,001.

В основу перевірки Н₀ покладено принцип , тобто ймовірність того, що статистичний критерій потрапляє в критичну область , дорівнює малій імовірності a. Якщо ж виявиться, що а ця подія малоймовірна і все ж відбулася, то немає підстав приймати нульову гіпотезу.

Пропонується такий алгоритм перевірки правильності Н₀:

1. Сформулювати Н₀ й одночасно альтернативну гіпотезу Н_a.

2. Вибрати статистичний критерій, який відповідав би сформульованій нульовій гіпотезі.

3. Залежно від змісту нульової та альтернативної гіпотез будується правобічна, лівобічна або двобічна критична область, а саме:

нехай , тоді, якщо

, то вибирається правобічна критична область, якщо

, то вибирається лівобічна критична область і коли

, то вибирається двобічна критична область.

4. Для побудови критичної області (лівобічної, правобічної чи двобічної) необхідно знайти критичні точки. За вибраним статистичним критерієм та рівнем значущості a знаходяться критичні точки.

5. За результатами вибірки обчислюється спостережуване значення критерію .

6. Відхиляють чи приймають нульову гіпотезу на підставі таких міркувань:

у разі, коли , а це є малоймовірною випадковою по-
дією, і, незважаючи на це, вона відбулася, то в цьому разі Н₀ відхиляється:

для лівобічної критичної області

; (441)

для правобічної критичної області

; (442)

для двобічної критичної області

(443)

або

, (444)

ураховуючи ту обставину, що критичні точки і симетрич­но розташовані відносно нуля.

60. Помилки першого та другого роду. Потужність критерію

Якою б не була малою величина a, потрапляння спостережуваного значення у критичну область ніколи не буде подією абсолютно неможливою. Тому не виключається той випадок, коли Н₀ буде правильною, а , а тому нульову гіпотезу буде відхилено.

Отже, при перевірці правильності Н₀ можуть бути допущені помилки. Розрізняють при цьому помилки першого і другого роду.

Якщо Н₀ є правильною, але її відхиляють на основі її перевірки, то буде допущена помилка першого роду.

Якщо Н₀ є неправильною, але її приймають, то в цьому разі буде допущена помилка другого роду.

Між помилками першого і другого роду існує тісний зв’язок.

Нехай, для прикладу, перевіряється . При великих обсягах вибірки n , як випадкова величина, закон розподілу ймовірностей якої асимптотично наближатиметься до нормального з числовими характеристиками:

, .

Тому, коли гіпотеза Н₀є правдивою, . Цей розподіл має такий вигляд (рис. 122, крива f (x; a)).

Рис. 122

Коли альтернативна гіпотеза заперечує Н₀ і стверджує , то в цьому разі нормальна крива буде зміщена праворуч (на рис. 122, крива f (x; b)).

За вибраним рівнем значущості a визначається критична область (рис. 122).

Коли , то Н₀ відхиляється з імовірністю помилки першого роду:

(445)

Коли , то Н₀ не відхиляється, хоча може бути правиль­ною альтернативна гіпотеза Н_a.

Отже, в цьому разі припускаються помилки другого роду.

Імовірність цієї помилки, яку позначають символом b, може бути визначена на кривій f (x; b), а саме:

. (446)

Ця ймовірність на рис. 122 показана штрихуванням площі під кривою f (x; b), що міститься ліворуч K_кр.

Якщо з метою зменшення ризику відхилити правильну гіпотезу Н₀ зменшуватимемо значення a, то в цьому разі критична точка K_кр зміщуватиметься праворуч, що, у свою чергу, спричинює збільшення ймовірності помилки другого роду, тобто величини b.

Різницю називають імовірністю обґрунтованого відхилення Н₀, або потужністю критерію.

Під час розв’язування практичних завдань може виникнути потреба вибору статистичного критерію з їх певної множини. У цьому разі вибирають той критерій, якому притаманна найбільша потужність.

61.Елементи дисперсійного аналізу.Дисперсійний аналіз був створений спочатку для статистичної обробки агрономічних дослідів. В наш час його також використовують як в економічних експериментах, так і технічних, соціальних.

Сутність цього аналізу полягає в тому, що загальну дисперсію досліджуваної ознаки розділяють на окремі компоненти, які обумовлені впливом певних конкретних чинників. Істотність їх впливу на цю ознаку здійснюється методом дисперсійного аналізу.

Відповідно до дисперсійного аналізу будь-який його результат можна подати у вигляді суми певної кількості компонент. Так, наприклад, якщо досліджується вплив певного чинника на результат експерименту, то модель, що описує структуру останнього, можна подати так:

, (467)

де — значення ознаки Х, одержане при i-му експерименті на
j-му рівні фактора. Під рівнем фактора розуміють певну його міру. Наприклад, якщо фактором є добрива, які вносяться в ґрунт з метою збільшення врожайності сільськогосподарської культури, то рівнем фактора в цьому разі є кількість добрива, що вноситься в ґрунт; — загальна середня величина ознаки Х; — ефект впливу фактора на значення ознаки Х на j-му рівні; — випадкова компонента, що впливає на значення ознаки Х в i-му експерименті на j-му рівні.

При цьому і як випадковi величини мають закон розподілу ймовірностей і між собою незалежні ( ).

Складнішою моделлю аналізу є вивчення впливу на результати експерименту кількох факторів. Зокрема при аналізі впливу двох факторів структура моделі набуває такого вигляду:

, (468)

де — значення ознаки Х в i-му експерименті на j-му рівні впливу фактора А і на k-му рівні впливу фактора В; — загальна середня величина ознаки Х; — ефект впливу фактора А на i-му рівні; — ефект впливу фактора B на j-му рівні; — ефект одночасного впливу факторів А і В; — випадкова компонента.

Нехай потрібно дослідити вплив на ознаку Х певного одного фактора. Результати експерименту ділять на певне число груп, які відрізняються між собою ступенем дії фактора

Відповідно до моделі однофакторного дисперсійного аналізу необхідно визначити дві дисперсії, а саме: міжгрупову (дисперсію групових середніх), зумовлену впливом досліджуваного фактора на ознаку Х, і внутрішньогрупову, зумовлену впливом інших випадкових факторів.

Загальна дисперсія розглядається як сума квадратів відхилень:

.Тоді поділ загальної дисперсії на компоненти здійснюється так:

Таким чином, дістаємо:

. (469)

де є числом ступенів свободи для , оскільки при цьому використовується р співвідношень при обчисленні групових середніх .

Виправлена дисперсія , що характеризує розсіювання групових середніх відносно загальної середньої , яке викликане впливом фак­тора на результат експерименту ознаки Х, обчислюється за формулою:

, (472)

де — це число ступенів свободи для , оскільки групові середні варіюють відносно однієї загальної середньої .

Порівняння двох дисперсій ґрунтується на перевірці правильності нульової гіпотези: — про рівність дисперсій двох вибірок.

За статистичний критерій вибирається випадкова величина

, (473)

що має розподіл Фішера—Снедекора з , ступенями свободи.

За значеннями a, , , знаходимо критичну точку

62. Двофакторний дисперсійний аналіз

Нехай необхідно визначити вплив двох факторів А і В на певну ознаку Х. Для цього необхідно, щоб дослід здійснювався при фіксованих рівнях факторів А і В, а також їх одночасній дії на ознаку. При цьому дослід здійснюватимемо n раз для кожного з рівнів факторів А і В.

Позначимо через конкретне значення ознаки Х, якого вона набуває при i-му експерименті, j-му рівні фактора A і k-му рівні фактора В.

Результат експерименту зручно подати у вигляді таблиці, яка поділена на блоки, в кожному з яких ураховується на певних рівнях факторів А і В їх вплив на конкретні значення ознаки (табл. 3).

Виходячи з даних табл., (474)

є середнім значенням ознаки Х для кожного блока;

(475)

є середнім значенням ознаки Х за стовпцями;

(476)

є середнім значенням ознаки Х за рядками;

(477)

є загальною середньою ознакою Х;

(478)

є виправленою дисперсією, яка зумовлена впливом фактора А на ознаку Х;

(479)

є виправленою дисперсією, яка зумовлена впливом фактора В на ознаку Х;

(480)

є виправленою дисперсією, яка зумовлена одночасним впливом на ознаку Х факторів А і В;

(481)

є виправленою дисперсією, яка зумовлена впливом на ознаку Х інших, не головних факторів.

Обчислюються спостережувані значення критерію

; ; .

При рівні значущості a визначають критичні точки:

, , .

Якщо:

1) , то нульова гіпотеза про відсутність впливу фактора А відхиляється;

2) , то нульова гіпотеза про відсутність впливу фактора В відхиляється;

3) , то нульова гіпотеза про відсутність спіль­ного впливу факторів А і В відхиляється.

63.Елементи теорії регресії і кореляції.

Кожній величині, яку дістають у результаті проведення експерименту, притаманний елемент випадковості, що виявляється більшою чи меншою мірою залежно від її природи.

При сумісній появі двох і більше величин у результаті проведення експерименту дослідник має підстави для встановлення певної залежності між ними, зв’язку.

Показником, що вимірює стохастичний зв’язок між змінними, є коефіцієнт кореляції, який свідчить з певною мірою ймовірності, наскільки зв’язок між змінними близький до строгої лінійної залежності.

За наявності кореляційного зв’язку між змінними необхідно виявити його форму функціональної залежності (лінійна чи нелінійна), а саме:

; (482)

; (483)

. (484)

Наведені можливі залежності між змінними X і Y (482), (483), (484) називають функціями регресії. Форму зв’язку між змінними X і Y можна встановити, застосовуючи кореляційні поля, які зображені на рисунках 147—149.

Рис. 147

Рис. 148

Рис. 149

Тут кожній точці з координатами x_i, y_i відповідає певне числове значення ознак X та Y.

На рис. 147 більшість точок утворюють множину, що має тенденцію при збільшенні значень X зумовлювати збільшення значень ознаки Y.

На рис. 148 множина точок має тенденцію при збільшенні значень Х зумовлювати зменшення Y.

На рис. 149 точки рівномірно розміщені на координатній площині х0y, що свідчить про відсутність кореляційної залежності між ознаками Х і Y.

Отже, на основі розміщення точок кореляційного поля дослідник має підстави для гіпотетичного припущення про лінійні чи нелінійні залежності між ознаками Х і Y.

Для двовимірного статистичного розподілу вибірки ознак (Х, Y) поняття статистичної залежності між ознаками Х та Y має таке визначення:

статистичною залежністю Х від Y називають таку, за якої при зміні значень ознаки Y = y_i змінюється умовний статистичний розподіл ознаки Х, статистичною залежністю ознаки Y від Х називають таку, за якої зі зміною значень ознаки X = x_i змінюється умовний статистичний розподіл ознаки Y.

Звідси випливає визначення кореляційної залежності між ознаками X і Y. Кореляційною залежністю ознаки X від Y називається функціональна залежність умовного середнього від аргументу х, що можна записати так:

.

Аналогічно кореляційною залежністю ознаки X від Y називається функціональна залежність умовного середнього від аргументу y, що можна записати, так:

.

Між ознаками Х та Y може існувати статистична залежність і за відсутності кореляційної. Але коли існує кореляційна залежність між ознаками Х та Y, то обов’язково між ними існуватиме і статистична залежність.

64. Рівняння лінійної парної регресії

Нехай між змінними Х та Y теоретично існує певна лінійна залежність. Це твердження може ґрунтуватися на тій підставі, наприк­лад, що кореляційне поле для пар має такий вигляд (рис. 150).

Як бачимо, насправді між оз­наками Х і Y спостерігається не такий тісний зв’язок, як це передбачає функціональна залежність.

Окремі спостережувані значення y, як правило, відхилятимуться від передбаченої лінійної залежності під впливом випадкових збудників, які здебільшого є невідомими. Відхилення від передбаченої лінійної форми зв’язку можуть статися внаслідок неправиль­ної специфікації рівняння, тобто ще з самого початку неправильно вибране рівняння, що описує залежність між X і Y.

Будемо вважати, що специфікація рівняння вибрана правильно. Ураховуючи вплив на значення Y збурювальних випадкових факторів, лінійне рівняння зв’язку X і Y можна подати в такому вигляді:

, (485)

де , є невідомі параметри регресії, є випадковою змінною, що характеризує відхилення y від гіпотетичної теоретичної регресії.

Отже, в рівнянні (485) значення «y» подається у вигляді суми двох частин: систематичної і випадкової . Параметри , є невідомими величинами, а є випадковою величиною, що має нормальний закон розподілу з числовими характеристиками: , . При цьому елементи послідовності є некорельованими

У результаті статистичних спостережень дослідник дістає характеристики для незалежної змінної х і відповідні значення залежної змінної у.

Отже, необхідно визначити параметри , . Але істинні значення цих параметрів дістати неможливо, оскільки ми користуємося інформацією, здобутою від вибірки обмеженого обсягу. Тому знайдені значення параметрів будуть лише статистичними оцінками істинних (невідомих нам) параметрів , . Якщо позначити параметри , які дістали способом обробки вибірки, моделі

(486)

відповідатиме статистична оцінка

. (487)

65. Визначення параметрів , .Якщо ми прийняли гіпотезу про лінійну форму зв’язку між ознаками Х і Y, то однозначно вибрати параметри , , які є точковими статистичними оцінками відповідно для параметрів , , практично неможливо. І справді, через кореляційне поле (рис. 150) можна провести безліч прямих. Тому необхідно вибрати такий критерій, за яким можна здійснити вибір параметрів , .

На практиці найчастіше параметри , визначаються за методом найменших квадратів, розробка якого належить К. Гауссу і П. Лапласу. Цей метод почали широко застосовувати в економіко-статистичних обчисленнях, відколи була створена теорія регресії.

Відповідно до цього методу рівняння лінійної парної регресії необхідно вибрати так, щоб сума квадратів відхилень спостережуваних значень від лінії регресії була б мінімальною.

Для цього розглянемо графік (рис. 151):

Через кореляційне поле проведена лінія регресії . Відхилення будь-якої точки із координатами x_i, y_i становить величину :

. (488)

Тут: y_i — спостережуване значення ознаки Y, яке дістали внаслідок реалізації вибірки; — значення ознаки Y, обчислене за умови, що X = x_i.

Як бачимо, величина є функцією від параметрів . Функція від цих параметрів і буде узагальнюючим показником розсіювання точок навколо прямої, а саме:

. (489)

Звідси є сенс узяти критерій, згідно з яким параметри , необхідно добирати так, щоб сума квадратів відхилень була мінімальною:

(490)

Позначивши , розглянемо необхідну умову існування мінімуму функції

(491)

Дістанемо лінійне рівняння відносно параметрів , :

(492)

Розв’язавши систему (492) відносно параметрів , , знайдемо:

; (493)

. (494)

Помноживши ліву і праву частини (494) на , дістанемо:

, (495)

де r_xy —парний коефіцієнт кореляції між ознаками X і Y. Тоді

. (496)

З урахуванням (495), (496) рівняння лінійної парної регресії набере такого вигляду:

(497)

або

, (498)

де і називають коефіцієнтом регресії.

Приклад. Залежність розчинності у_і тіосульфату від температури х_і наведено парним статистичним розподілом вибірки:

Потрібно: 1) побудувати кореляційне поле залежності ознаки Y від X;

2) визначити точкові незміщені статистичні оцінки . Обчислити r_xy ;

3) побудувати графік лінії регресії.

Розв’язання. 1) кореляційне поле залежності ознаки Y від X має такий вигляд (рис. 152).

Рис. 152

З рис. 152 бачимо, що зі збільшенням значень ознаки залежна зміна має тенденцію до збільшення.

Тому припускаємо, що між ознаками Х та Y існує лінійна функціональна залежність

2) для визначення параметрів скористаємося таблицею, що має такий вигляд:

№ з/п	хі	уі		хі уі
		33,5			1122,25
		37,0			1369,00
		41,2			1697,44
		46,1			2125,21
		50,0			2500,00
		52,9			2798,41
		56,8			3226,24
		64,3			4134,49
		69,9			4886,01
Σ		451,7			23859,05

Скориставшись формулами (494), (496), дістанемо

Оскільки n = 9,

одержимо:

Отже, рівняння регресії буде таким:

Для обчислення необхідно знайти

;

;

Як бачимо, коефіцієнт кореляції близький за своїм значенням до одиниці, що свідчить про те, що залежність між Х та Y є практично лінійною.

Графік парної лінійної функції регресії подано на рис. 153.

Рис. 153

Якщо параметри рівняння (486) — сталі величини, то , які обчислені шляхом обробки реалізованої вибірки, є випадковими величинами і виконують функцію точкових статистичних оцінок для них.

66. Властивості .Точкові статистичні оцінки можна подати в такому вигляді:

Оскільки

Отже, дістали:

(499)

Остаточно маємо:

. (500)

Рівняння регресії можна подати в такому вигляді:

Звідси маємо

1)є точковою незміщеною статистичною для

З наведених вище перетворень можна зробити висновок, що:

випадкова величина

(519)матиме розподіл із ступенями свободи;випадкові величини:

матимуть розподіл Стьюдента (t-розподіл) із ступенями свободи.

67. Довірчі інтервали для .Побудова довірчого інтервалу для параметра із заданою надійністю γ здійснюється використовуючи (520). Отже, маємо:

.

Отже, довірчий інтервал для параметра буде

(521)

де знаходимо за таблицею (додаток 3) за заданою надійністю γ і числом ступенів свободи ;

Побудова довірчого інтервалу для параметра із заданою надійністю γ.

Аналогічно скориставшись (520), маємо

Отже, довірчий інтервал для параметра буде таким:

(522)

68. Множинна лінійна регресія. На практиці здебільшого залежна змінна пов’язана з впливом не одного, а кількох аргументів. У цьому разі регресію називають множинною. При цьому якщо аргументи в функції регресії в першій степені, то множинна регресія називається лінійною, у противному разі — множинною нелінійною регресією.Деякі елементи матричної алгебри:

а) норма вектора. Ортогональні вектори і матриці

Якщо тоді тоді норма вектора буде число, яке дістанемо за формулою

(534)

У разі, коли то вектор називають нормованим. Якщо для квадратної матриці А виконується рівність (E — одинична матриця ), то вона називається ортогональною;

б) диференціювання векторів

Нехай задано два вектори тоді

маємо:

(535)

(536)

Диференціювання добутку і .

Нехай задано

тоді

Отже,

(537)

Частинні похідні від добутку знаходимо так:

(538)

Диференціювання добутку

Отже, маємо:

(539)

Тут використана властивість транспонування добутку матриць, а саме: якщо А і В є матрицями одного й того самого розміру, то .

Для матриць А, В, С маємо і т. д.

Якщо матриця А є симетричною, то

Тоді

(540)

Читайте також:

1. Доповнення та різниця множин
2. З погляду медицини, чи є різниця між наркоманією та токсикоманією?
3. Задачі на знаходження невідомого за двома різницями
4. Контактна різниця потенціалів
5. Магнітне коло. Напруженість магнітного поля. Різниця магнітних потенціалів.
6. Операції над множинами: Різниця
7. Позитивна курсова різниця по заборгованості за реалізовані необоротні
8. Природний рух населення та регіональна різниця в розміщенні та динаміці трудових ресурсів.
9. РІЗНИЦЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПІДПРИЄМСТВА І ПРОЕКТУ
10. Робота електричного поля. Потенціал. Різниця потенціалів.
11. Симетрична різниця множин

Переглядів: 797