Розвиток революційно-демократичних ідей ХІХ - початку ХХ ст.

На початку XIX ст. українські землі були поділені в основному між двома континентальними імперіями - Австрійською імперією Габсбургів та Російською імперією Романових.

В середині ХІХ ст. (наприкінці 1845 - на початку 1846 рр.) виникло Кирило- Мефодїївське Товариство з ініціативи чиновника канцелярії Київського генерал-губернатора М. Гулака, ад'юнкта Київського університету М. Костомарова та студента університету В. Білозерського. Пізніше до них приєдналися Т. Шевченко, П. Куліш, О. Маркевич, Г. Андрузький та ін. Через 15 місяців братство було розгромлене поліцією після зради одного з нових членів, а члени братства були засуджені до різних термінів ув'язнення.

Микола Костомаров (1817-1885) - автор головного програмного документа Кирило-Мефодіївського братства під назвою "Закон Божий" (Книги буття українського народу)".

Провідною ідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, за якою Україна мала виконувати волю Божу - рятувати слов'янство.

У поглядах на державу М. Костомаров виходив з того, що всяка влада походить від Бога й не може бути абсолютною. У Києві й Новгороді князь вважався атрибутом держави, але він обирався і міг бути вигнаний, якщо не задовольняв вимог народу або зловживав владою.

Тарас Шевченко (1814-1861) справив великий вплив на політичні погляди членів Кирило-Мефодіївського братства насамперед силою свого поетичного слова, але у його творах немає цілісної політичної концепції, йдеться про погляди на окремі проблеми державності, соціально-політичних відносин і суспільного ладу в цілому.

Політичний світогляд Т. Шевченка у своєму розвиткові пройшов кілька етапів.

Перший етаппозначається романтизмом та певною ідеалізацією козацького минулого. У другий період, який тривав з часу повернення в Україну після звільнення з кріпацтва й до розгрому Кирило-Мефодіївського братства, Т. Шевченко працює над проблемою відсутності єдності українського народу. Він засуджує самодержавство, класове розшарування, "землячків", які, поїхавши на чужину, повертаються в Україну підручними колонізаторів. Причини становища українського народу він вбачає в діях зовнішніх сил, у внутрішніх чварах, у невідповідності української правлячої еліти - гетьманів і козацької старшини - завданням національного й соціального визволення.

Значне місце в політичних поезіях Т. Шевченка посідає проблема боротьби народів за національне визволення, він мріяв про утвердження соціальної рівності й політичної свободи. Політичний ідеал Т. Шевченка - це демократична республіка, де вирішальна роль мала належати трудівникам, що працюють на своїй землі.

Продовжували ідеї братства громадівці – М. Драгоманов і С. Подолинський.

Михайло Драгоманов (1841 - 1895) визначний український історик. Драгоманов не поділяв марксистську тезу про визначальну роль матеріального виробництва в суспільному розвитку. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини ("живлення"), тоді як існують не менш важливі потреби - розмноження, пізнання, розваги.

Поняття "громада" є ключовим у поглядах М. Драгоманова. Головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. Громада є первинною ланкою організації суспільного життя. Вони будують федерацію знизу догори, стосунки між громадами мають будуватися на федеративних засадах. Самоврядування мало здійснюватися різними зборами, яким були б підзвітні посадові особи.

Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних М. Драгоманов убачав у приватній власності. Покінчити зі злиденністю можна тільки шляхом організації колективної праці за умови колективної власності громади на землю та знаряддя праці.

Принцип федералізму був визначальним у поглядах М. Драгоманова й на національне питання. Україна мала бути федеративним утворенням, яке складається з 20 земель (Київської, Одеської, Харківської, Поліської та ін.) і, у свою чергу, входити до побудованої на федеративних засадах Росії.

Сергій Подолинський (1850-1891) стояв на більш радикальних позиціях у питанні побудови нового суспільства. Ідея соціально-політичної рівності є центральною у політичних поглядах С. Подолинського. Програма соціалістичного перетворення України передбачала надання всім трудящим рівних політичних та економічних прав, свободи слова і совісті, рівних можливостей для всебічного культурного розвитку. Основним осередком соціалістичного суспільства має стати громада, яка є основою для ведення господарства та органом політичного самоврядування, поєднуватиме в собі законодавчу, виконавчу й судову владу.

Україна майбутнього має бути спочатку федеративною демократичною республікою добровільно об'єднаних громад, а потому стати членом всенародного вільного союзу - міжнародної федерації.

На відміну від М. Драгоманова, котрий виступав за еволюційний шлях переходу до соціалізму, С. Подолинський засобом цього переходу вважав революцію у формі збройного повстання:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Політичні концепції українських мислителів кінця ХІХ - ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.