Тоталітарний політичний режим

Поняття «тоталітаризм» з'явилося у філософсько-політичному лексиконі в 30-40х роках XX ст. з праць Джованні Джентіле,а у політику його ввів вождь фашистської партії Італії — Беніто Муссоліні. У західній політології феномен тоталітаризму гостро обговорювався з 50-х років ХХ століття (Х. Аренд, К. Фридрих, З. Бжезинський, А. Арон та ін.). Автори вважають, що тоталітарним можна називати той політичний режим, який має:

Ø єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;

Ø єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;

Ø систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

Ø монополію партії на контроль за всіма засобами масової інформації;

Ø монополію партії на контроль за збройними силами;

Ø централізоване керівництво економікою за допомоги бюрократичної координації.

Тоталітарний режимхарактеризується абсолютним контролем держави над усіма галузями суспільного життя, повним підкоренням людини політичній владі та пануючій ідеології.

До цього слід додати, що тоталітаризм — явище XX ст. Він не був характерний для деспотичних і тиранічних режимів попередніх століть, оскільки тоді не існувало таких могутніх технічних і психологічних механізмів контролю за людиною і суспільними інститутами, не було такої концентрації влади в руках політичних угруповань, як у XX ст.

Ідейним джерелом тоталітаризму виступали соціалістичні та націоналістичні утопії початку ХХ століття, що містили раціоналістичне обґрунтування позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку.

У кожній з країн, що пережили цей режим, тоталітаризм мав специфічні вияви, але можна виокремити й систему його загальних ознак:

1. Загальна політизація та ідеологізація суспільства.

2. Держава прагне до глобального панування і контролю над усіма сферами соціального життя.

3. Монопольний державний контроль над економікою, ЗМІ, культурою, освітою, релігією, аж до приватного життя громадян та їх поведінки; діє політична цензура.

4. Неправова регламентація суспільних відносин, діє принцип — «дозволено лише те, на що прямо вказує закон».

5. Державна влада дуже бюрократизована.

6. Домінуючим методом управління стає насильство, примус і терор.

7. Однопартійна система, фактичне панування однієї партії; політична опозиція заборонена і фактично відсутня.

8. Функціонує тільки офіційна державна ідеологія.

9. Безконтрольність репресивних органів держави.

10. Економічною основою є велика власність: монополістична, державна, громади.

11. Надцентралізація і надконцентрація державної влади на чолі з диктатором (фюрер, вождь) та його оточенням.

12. Громадянське суспільство відсутнє чи придушене.

13. Права національних меншин формально декларовані, а в дійсності — суттєво обмежені.

Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі пройшов такі етапи: період воєнного комунізму 1917—1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму); 1921—1929 pp. (авторитарний режим); 1929— 1956 pp. (тоталітарний режим), 1956—1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але загалом режим залишався тоталітарним). Занепад епохи тоталітаризму в СРСР розпочався за «горбачовської перебудови», коли впала «залізна завіса» ідеологічного монізму (грец. monos — один) й закритості суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мета лекції.	\|	Демократичний політичний режим.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.