• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Демократичний політичний режим.

Авторитарний політичний режим.

В основу авторитарного режиму покладено зосередження більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Авторитаризму, як методу управління, притаманні:

Ø скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

Ø обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

Ø народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

Ø дії державних інститутів суворо регламентуються;

Ø не реалізується принцип поділу влади.

Авторитарний режимє державно-політичним устроєм суспільства, за якого встановлюється режим особистої (групової) влади за формальною участю народу.

Втіленням класичного авторитаризму стала абсолютна монархія (її апологія знайшла розкриття в теорії Ж. Бодена). Сучасна політологія вважає авторитаризм проміжним станом суспільства між тоталітаризмом і демократією. Він виникає внаслідок різкого послаблення прерогатив парламентських та інших демократичних інститутів, нестійкості уряду і його неспроможності проводити ефективну політику, через спроби лавірувати між різними соціальними верствами заради збереження правлячої еліти. Усе це використовується як привід для встановлення режиму «твердої влади» чи «залізної руки».

Головними рисами авторитаризму слід вважати:

ü надмірну централізацію,

ü строгу ієрархію у відносинах між суб'єктами влади,

ü пряме спирання на військово-каральний апарат.

Авторитарні режими сучасності мають ряд важливих ознак:

1. У центрі й на місцях відбувається концентрація всієї влади в руках однієї особи (групи) чи державного органу та водночас відбувається відчуження народу від реальних важелів влади.

2. Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову практично ігнорується.

3. Роль представницьких органів влади обмежена, хоча вони можуть існувати.

4. Політичні права і свободи громадян значною мірою обмежені.

5. Держава припускає існування легальної опозиції, але всемірно намагається звузити можливості її дії.

6. У країні може існувати декілька партій, але «карликових» і невпливових; їх політична роль мізерна, вони мають лояльно ставитися до влади; політичний плюралізм — імітується.

7. Принципів виборності державних органів та підконтрольності посадових осіб з боку населення майже немає.

8. Методи державного управління здебільшого командні, адміністративні, але терор і масові репресії практично не застосовуються; режим часто звертається до соціальної демагогії.

9. Держава відмовляється від тотального контролю над усіма сферами суспільного життя.

10. Зберігається часткова цензура (зокрема над ЗМІ), в режимі «напівгласності» дозволено критикувати окремі недоліки державної політики.

11. У суспільстві домінує офіційна ідеологія, але дозволяються й інші ідейні течії за умови лояльності до режиму влади.

12. Церква формально відокремлена від держави, але фактично підтримує правлячий клас та перебуває під державним контролем.

13. Силові структури практично непідконтрольні суспільству та використовуються нерідко у суто політичних цілях; особистість не має гарантій безпеки у взаємовідносинах із владою.

14. Державний сектор економіки досить великий і жорстко регулюється державою; вільне приватне підприємництво дозволяється, але не є високоефективним; громадянське суспільство може існувати, але залежить від держави.

15.У суспільстві та державі процвітає корупція, кумівство, клановість; норми моралі в основному консервативного, традиційного характеру.

16. Права національних меншин суттєво обмежені.

17.Соціальною опорою влади є більшість населення, що поділяє офіційну ідеологію; легітимність лідера ґрунтується на силі, вольових якостях, інколи на харизмі.

Авторитарні політичні режими найбільш поширені в історії людства. Найвідомішими його формами є:

Ø військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-демократичний, військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм, що базується на насиллі найманих військ);

Ø монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

Ø персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

Починаючи з 60-х років ХХ ст., у багатьох країнах світу встановлювався військовий режим так званого “нового” або “м`якого” авторитаризму. Його головною метою було не тільки утворення “нової держави”, але й реалізація серйозних економічних реформ, які б забезпечили вихід держави посттоталітарного періоду з економічної прірви й подальше еволюційне переростання авторитарного суспільства в демократичне. Приклад тому: Іспанія, Південна Корея, Аргентина, Чилі, держави Східної Європи.

Поняття «демократія» багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Загальними ознаками демократії є:

1. визнання народу джерелом влади і сувереном у державі;

2. рівноправність громадян;

3. підлеглість меншості більшості під час прийняття рішень;

4. повага до прав та інтересів меншості;

5. виборність ключових органів держави.

Головні характеристики демократичного режиму:

1. Населення бере участь у формуванні та здійсненні державної влади завдяки безпосередній (референдум, плебісцит) та представницькій (вибори) демократії.

2. Владу поділено на незалежні гілки — виконавчу, законодавчу і судову.

3. Закон панує в усіх галузях суспільного життя; він юридично закріплює, а політична практика гарантує широкий спектр прав і свобод особистості; діє принцип: «все, що не заборонено — дозволено».

4. Правову державу розбудовано; діє громадянське суспільство з розвинутою інфраструктурою.

5. Легальна опозиція користується всіма політичними правами і свободами, діє в межах закону; політичні рішення приймаються з урахуванням інтересів соціальної меншості; громадяни вільно висловлюють свої думки та позиції.

6. Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їх підзвітність виборцям; легітимність державної влади.

7. Функціонує багатопартійна (чи двопартійна) система, за якої одна партія (блок) змінює іншу на законних засадах у результаті виборів.

8. Засоби масової інформації цілком вільні від цензури; існує принцип гласності.

9. У політиці домінують методи переконання, узгодження, компромісу; легальні засоби насильства звужені до необхідного мінімуму державного примусу та юридичного припинення.

10. Дії силових структур (армії, поліції, спецслужб) регулюються законом і перебувають під демократичним контролем суспільства.

11. У суспільстві й державі немає пануючої офіційної ідеології; за умов плюралізму більшість ідейних течій протистоять одна одній. Зберігаються та пропагуються загальнолюдські й соціальні національні цінності, згідно з якими формується суспільна свідомість.

12. Церкву відокремлено від держави, держава не втручається у справи церкви й релігії; державна влада має світський характер, у суспільстві діє свобода совісті й віросповідань.

13. Права національних меншин забезпечуються, як правило, у повному обсязі.

У демократичних суспільствах також наявні негативні явища: тимчасові політичні конфлікти і кризи; економічні негаразди й кризи; корупція в державних органах влади; зростання злочинності тощо. Проте, критикуючи дії влади, більшість населення все ж свідомо підтримує демократичні цінності.

5.Політичні режими України

Політичний режим України вважається проміжним, він поєднує риси:

Ø тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури;

Ø авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян;

Ø анарходемократичного і охлократичного у вигляді широких повноважень представницьких органів, відсутності жорсткої виконавчої вертикалі, використання популістських настроїв певних соціальних груп.

Після підписання конституційного договору і прийняття нової Конституції переважає авторитарно-демократичний режим із створеними конституційними передумовами для трансформації у демократичний.

На сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси:

1) громіздка структура установ державної влади з слабо розвинуті громадські інститути впливу на владу;

2) патерналістські, опікунські функції держави не тільки у соціально-економічній сфері, а й у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства;

3) малоефективний механізм стримувань і противаг;

4) політична неструктурованість державної влади;

5) партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансово-домінуючих соціальних груп;

6) слабка взаємодія між партіями і групами тиску;

8) відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму, цивілізованого центризму в політиці.

Політичний режим України можна назвати опікунською демократією, де державна влада перебуває в парадоксальній ситуації: з одного боку, покликана розвивати законодавство, громадські інститути, з іншого - об'єктивно їх гальмує в силу інерції збереження бюрократичних структур.

Читайте також:

1. Автократично-демократичний континуум стилів керування.
2. Адміністративно-політичний устрій Січі
3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
6. Боротьба українських козаків проти турецько-татарської агресії. П.Сагайдачний - видатний військовий та політичний діяч України.
7. Галицько-Волинське князівство, його політичний розвиток у 12 - першій половині 14ст
8. Гуманітарно-демократичний напрям (концепція).
9. Демократичний підхід на противагу дорадчому
10. Демократичний режим
11. Демократичний рух

Переглядів: 2293