• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Юридична характеристика окремих складів злочину.

2. 1. Злочини у сфері використання державних символів.

2.1.1. Наруга над державними символами (ст, 338). Предметом ч. 1 ст. 338, є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, а ч. 2 ст. 338 офіційно встановлений або піднятий прапор чи герб іноземної держави. Наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Зоб'єктивної сторони ці злочини виражаються лише у публіч­ній нарузі над зазначеними символами. Під наругою розуміють гру­бе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямовані на прини­ження тих цінностей, до яких інші члени суспільства ставляться з повагою (наприклад зривання прапора чи гербу, їх знищення або по­шкодження, використання їх не за призначенням, учинення на них непристойних написів або малюнків, спотворення тексту або музи­ки Гімну, поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення, інші дії, в яких виявляється зневажливе ставлення особи до держав­них символів). Публічний характер дій означає, що вони можуть бу­ти вчинені як відкрито, так і таємно, але за умови, що згодом ста­нуть очевидними для невизначеного кола осіб. Місце вчинення зло­чину на кваліфікацію злочину не впливає.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення будь-якої дії, пов'язаної з наругою над державними символами. Не має зна­чення, чи вдалося особі здійснити свій намір до кінця чи ні.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Якщо особа діяла з хуліганських мотивів, вона несе відповідальність і за ст. 296.

2.2. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян

2.2.1. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340). Згідно зі ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мир­но, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Ст. 340 є однією з юридичних гарантій реалізації громадяна­ми України цього конституційного права.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається у незаконному перешкоджанні: організації або проведенню зборів, мітингів, вулич­них походів і демонстрацій.

Перешкоджання— будь-яке діяння, спрямоване на обмеження конституційного права громадян України брати участь у політичних акціях (зборах, мітингах, вуличних походах і демонстраціях). Воно може виражатися як в дії (незаконна заборона службовою особою проведення будь-якої з названих акцій), так і в бездіяльності (на­приклад, незаконне ненадання службовою особою приміщення для проведення зборів тощо).

Незаконним вважається таке перешкоджання, яке вчиняється безпідставно, тобто всупереч вимогам закону. Наприклад, службова особа дає вказівку розігнати мітинг, незважаючи на те, що він про­водиться з дотриманням встановленого порядку. Обов'язковою оз­накою цього злочину є те, що перешкоджання виходить або від службової особи або від інших осіб, які застосовують фізичне на­сильство.

Поняття службової особи розкрите у примітці до ст. 364.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Якщо злочин вчинений приватною особою, то він вважається закінченим з моменту застосування фізичного насильства хоча б до одного учасника політичної акції. У разі застосування фізичного насильства службовою особою, її дії вимагають додаткової кваліфікації за ст. 365 як перевищення влади або службових повноважень.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктомцього злочину можуть бути службові та будь-які інші особи.

2.3. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань

2.3.1. Опір представникові влади, працівникові правоохорон­ного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військово­службовцеві (ст. 342). Потерпілими від цього злочину можуть бути представники влади, працівники правоохоронних органів, член громадських формувань з охорони громадського порядку і державно­го кордону та військовослужбовці.

Представники влади — це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати ви­моги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізич­ними та юридичними особами незалежно від їх відомчої приналеж­ності чи підлеглості. Це, наприклад, народні депутати і депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, державні виконавці тощо.

Працівниками правоохоронних органів є працівники органів:

прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митної служби, охорони державного кордону, державної податкової служби, вико­нання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохо­рони, державної лісової охорони та інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. До працівників право­охоронних органів відносяться також працівники Антимонопольного комітету України, якщо вони безпосередньо виконують зазначені функції.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону — це об'єднання, загін, дружина або інша ор­ганізація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

Член громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону — громадянин України, який досяг повноліття і перебуває в одному із зазначених формувань, наділе­ний під час здійснення такої охорони спеціальними владними повно­важеннями, і який має відповідні відмітні знаки члена громадського формування (нарукавну пов'язку, значок, жетон тощо). Це члени народних дружин, оперативних загонів, загонів самооборони, робо­чої міліції та інших громадських формувань.

Військовослужбовці— це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служ­би, військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, внутрішніх військ України та інших військових формувань, що створюються від­повідно до законодавства України.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342, поля­че в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов'язків, ч. 2 — в опорі працівникові правоохоронного органу під ^с виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордонуабо військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.

Опір— це активна протидія виконанню представником влада службових обов'язків. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи представника влади (наприклад, винний перешкоджає слідчому пройти до однієї з кім­нат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов'язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор на­магався вилучити).

Для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Для злочину не має значення, виконували ці особи свої службо­ві обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у ме­жах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, працівник міліції у вільний від роботи час намагається припинити злочин, а винний чинить опір).

Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Склад злочину відсутній, якщо винний не усвідомлював, що чи­нив опір зазначеним особам.

Суб'єкт цього злочину — будь-якаособа.

У ч. 3 ст. 342 встановлена відповідальність за опір, що по­єднується з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Примушення— це фізичний або психічний вплив з метою при­мусити потерпілого виконати, всупереч його бажанню, явно неза­конні дії (наприклад, застосування насильства з метою звільнення затриманого правопорушника).

Під фізичним насильством слід розуміти заподіяння зазначе­ним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень. Погроза — це дії або висловлювання, що виражають намір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.

2.4. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

2.4.1. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358). Пред­мет злочину: посвідчення та інші документи, які видаються чи посвідчуються державними або громадськими підприємствами, устано­вами, організаціями, громадянином-підприємцем, приватним нота­ріусом, аудитором, іншою особою, яка має право видавати чи посвід­чувати такі документи (ним, наприклад, може бути працівник паспортної служби). Ці документи повинні надавати права або звільняти від обов'язків (наприклад, диплом кандидата наук дає пра­во претендувати на посаду доцента, лікарняний лист звільняє від ро­боти тощо). Штампи, печатки та бланки підприємств, установ, орга­нізацій, незалежно від форми власності, а також інші офіційні штам­пи, печатки та бланки (маються на увазі штампи, печатки та бланки громадянина-підприємця, приватних нотаріусів, лікарів тощо).

Склад цього злочину відсутній, коли йдеться про неофіційні до­кументи, тобто особисті документи громадян, що надають певні пра­ва іншим особам або звільняють їх від обов'язків. Тому, наприклад, підроблення боргової розписки з метою отримати вже повернений борг або підроблення заповіту з метою отримати спадщину не мо­жуть кваліфікуватися за ст. 358, а утворять склад приготування до шахрайства (ст. 14 і 190).

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в таких діях: підробленні посвідчення або іншого документа, який надає права або звільняє від обов'язків, виготовленні підроблених печаток, Штампів чи бланків, у збуті зазначених документів, штампів, печаток чи бланків. Підроблення — це повне виготовлення фальшивого Документа, схожого на справжній, а також зміна характеру чи змісту справжнього документаза допомогою технічних маніпуляцій (під­тирання, підчистки, витравлення). Підробленим визнається і бездо­ганний з точки зору форми документ, зміст якого є неправдивим (наприклад, бездоганно оформлений лікарняний лист, виданий завідомо здоровій людині). Виготовлення штампів, печаток, бланків означає, що вони з самого спочатку створюються будь-яким спосо­бом, або у справжні предмети вносяться необхідні зміни. Збут пе­рерахованих у законі предметів означає їх відшкодувальне або без­оплатне відчуження (продаж, обмін, дарування). Особа, яка збуває підроблений предмет, не обов'язково повинна сама його виготовити або видозмінити, досить знати, що він фальшивий.

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення хоча б однієї із зазначений дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі і спеціальній меті — використання підробленого документа, штам­пу, печатки, бланка за призначенням як самим підроблювачем, виготівником, так і іншими особами. Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію тощо) — склад злочину від­сутній. Збут спеціальної мети не передбачає, вона може бути будь-якою.

Суб'єкт цього злочину — приватна особа. Службова особа, у разі вчинення таких дій відповідає за службове підроблення (ст. 366) або (якщо предметом злочину є виборчі документи) за ст. 158.

У ч. 2 ст. 358 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а у ч. З ст. 358 — за використання завідомо підробленого документа.

З об'єктивної сторони використання полягає у наданні підроб­леного документа установам, підприємствам, організаціям (незалеж­но від форми власності) або пред'явленні їх службовою особою з ме­тою набути будь-яких прав або звільнитися від обов'язків (напри­клад, надання фальшивого посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС для отримання пільг). Під ознаки цієї статті підпадає також використання справжнього, але чужого документа (наприклад, пред'явлення з метою безкоштовного проїзду посвідчен­ня міліціонера, яке належить іншій особі). Злочин вважається закін­ченим з моменту пред'явлення (надання) підробленого документа.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктомцього злочину може бути особа, яка використала документ, виготовлений іншою особою. Особа, яка підробила доку мент, а потім сама ж його використала, відповідає лише за першою або другою частиною цієї статті. Частина 3 застосовується до дій особи тоді, коли за виготовлення підробленого документа закінчили­ся строки давності.

2.5. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єднань громадян

2.5.1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355). Предмет злочину — цивільно-правові зобов'язання.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у примушу­ванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (договір, угода чи інше цивільно-правове зобов'язання). Примушування — це вимога, пов'язана із погрозою насильства щодо потер­пілого або його близьких родичів або із погрозою пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Під зобов'язанням-угодою у цивільному праві розуміють дії гро­мадян або юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цивільно-правові зобов’зання виникають не лише з угод, а й також внаслідок відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури, мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі та інших обставин.

Злочин з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли від­сутнє вимагання, як воно описано у ст. 189. Тому щодо ст. 355 ци­вільно-правове зобов'язання, яке винний вимагає виконати (чи не виконати), має виникнути на законній підставі. Угода повинна бути дійсною: укладеною дієздатними особами, виражати вільне волеви­явлення, не суперечити інтересам держави і суспільства, підлягати виконанню у зв'язку з настанням строку тощо. Цивільно-правове зо­бов'язання, з приводу якого вчиняється цей злочин, має бути закон­ним за своїм змістом, але не обов'язково за формою. Так, примушу­вання кредитором свого боржника до повернення боргу має кваліфі­куватися як примушування до виконання цивільно-правового зо­бов'язання незалежно від того, чи оформлений юридичне між сторонами договір позики. Якщо ж угода, яку відмовляється викону­вати один з її учасників, не носить за своїм змістом законного ха­рактеру, відповідальність за примушування до її виконання за ст. 355 наставати не може. Так, якщо особа супроводжує відповід­ною погрозою вимогу повернути картковий борг, її поведінку, за на­явності інших ознак вимагання, слід кваліфікувати за ст. 189, а не за ст. 355.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги про виконання чи невиконання зобов'язання, що підкріплюється по­грозою, незалежно від того, чи добився винний виконання того, до чого він примушує потерпілого. У разі вчинення дій, якими погро­жував винний, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК. Якщо злочинцю вдасться досягнути своєї мети, то угоди, які були укладені у зв'язку з примушуванням, є недійсними внаслідок відсутності вільного волевиявлення потерпілого.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання саме шляхом приму­шування.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфікується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 355).

У ч. 2 ст. 355 передбачена відповідальність за вчинення завбаченого злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане а насильством, що є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

У ч. 3 ст. 355 передбачена відповідальність за ті самі дії вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небез­печним для життя чи здоров'я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спри­чинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 і ви­магає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується виходячи з фактичних обставин справи, залежно від вартості знищеного і витрат на віднов­лення пошкодженого майна, його історичної або культурної ціннос­ті, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Інши­ми тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; зав­дання тяжкої шкоди здоров'ю і власності третіх осіб, потерпілих у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпечним способом; розорення інших кредиторів потерпілого, внаслідок його банкрутства через виконання вимог злочинця тощо.

Питання для самостійного контролю:

1. Назвіть родовий об’єкт та види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
2. Чим характерна суб’єктивна сторона цих злочинів?
3. Хто є суб’єктом злочинів цього розділу ?
4. Вкажіть форми вини, з якими вчинюються злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
5. Назвіть родовий об’єкт та види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
6. Чим характерна суб’єктивна сторона цих злочинів?
7. Які статті про злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян містять примітки, в яких розкривається зміст окремих кримінально-правових термінів?
8. Стосовно яких злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян в Особливій частині чинного КК передбачено звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці?
9. Назвіть державні символи України за наругу над якими встановлена відповідальність в КК України.
10. Заповніть пропущене слово з законодавчого формулювання: «____________________ наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України»
11. Назвіть державні символи іноземної держави за наругу над якими встановлена відповідальність в КК України:
12. Продовжіть формулювання однієї із статей КК: «Підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні __________________________________________».
13. Поняття «посягання на життя» охоплює собою такі дії:
14. Опір працівникові правоохоронного органу полягає у:
15. Кримінальна відповідальність за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій встановлена, якщо це діяння було вчинене службовою особою або ____________________________ (продовжіть)_.
16. Кримінальна відповідальність за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій встановлена, якщо це діяння було вчинене (_{заповніть пропущене)} _________________________ або із застосуванням насильства.

Тема 17. Злочини у сфері використання електроннообчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку

Навчальні питання:

1. Поняття злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп`ютерних мереж та їх загальна характеристика

2. Види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), систем та комп`ютерних мереж та юридичний аналіз окремих сладів злочину.

1. Поняття злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп`ютерних мереж та їх загальна характеристика

Регулювання суспільних відносин у сфері комп'ютеризації діяльності людини. здійснюється такими нормативними актами: Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р, Положення про технічний захист інформації в Україні, затвердженим Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. № 1229 та ін.

Назва розділу нев повній мірі розкриває родовий об’єкт – суспільні відносини у сфері використання ЕОМ, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Ці злочини посягають на два різні види суспільних відносин. По – перше, це суспільні відносини у сфері комп'ютерної інформації. Їх основний зміст проявляється у взаємозв'язку права суб'єкта відносин на законну інформаційну діяльність щодо комп'ютерної інформації, тобто здійснення таких інформаційних процесів, як створення, збирання, накопичення, збер­ігання, пошук, розповсюдження, використання, споживання, перетворення, введення, копіювання, зчитування, знищення, реєстрація комп'ютерної інформації тощо, та обов'язків інших учасників відносин цьому не перешкоджати. Ці суспільні відносини регламентуються, зокрема, Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» та Законом України від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в авто­матизованих системах».

По–друге, суспільні відносини у сфері електрозв'язку (теле–комунікацій) – передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків або повідом­лень будь–якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах (Закон України від 18 листопада 2003 р. «Про телекомунікації»). Відносини у сфері електрозв'язку (телекомунікацій) охоплюють діяльність фізичних і юридичних осіб, пов'я­зану з обміном інформацією різними видами мереж електрозв'яз­ку. До таких мереж належать, зокрема, мережі телетайпного, те­леграфного, телефонного, мобільного (стільникового) зв'язку, радіозв'язку, телемережі.

Самі ЕОМ, системи та комп’ютерні мережі та мережі електрозв’язку – це засоби обробки інформації і вони є майном,тобто їх кримінально–правовий захист встановлений у розділі «Злочини проти власності».

Таким чином, більш точнішим визначенням родового об’єкту злочинів цього розділу було б – суспільні відносини, що виникли та існують з приводу комп’ютерної інформації чи з приводу обміну інформацією телекомунікаційними мережами.

Визначення цієї категорії злочинів можна дати таке – це є суспільно небезпечні дівяння (в основнлому дія), які посягають на суспільні відносини, що виникли та існують з приводу здійс­нення певною особою (особами) інформаційної діяльності щодо комп'ютерної інформації) чи з приводу обміну інформацією телекомунікаційними мережами, і яким заподіяна чи створена реальна загроза заподіян­ня істотної шкоди конкретним злочином.

Предметомзлочинів можуть бути різні види інформації (в тому числі з обмеженим доступом) та шкідливі програмні і технічні за­соби, призначені для несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електро–зв'язку: а) комп’ютерну інформацію, тобто відомості про навколишній світ і процеси, які в ньому відбува­ються, представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді; б) комп'ютерна програма – побудована за особливими правилами сукупність даних, що забезпечує функціонування та керування комп'ютерними системами й окремими телекомунікаційними мережами, виконання ними певних завдань; в) інформація, що передається мережами електрозв'язку.

Предметом аналізованих злочинів не можуть вважатися ЕОМ, автоматизовані системи, комп'ютерні мережі та мережі електрозв'язку. Адже злочинний вплив чиниться не на них, а на відповідну інформацію.

З об'єктивної сторонипереважна більшість злочинів характе­ризується активними діями. Лише одне посягання може вчиняти­ся шляхом як активних дій, так і бездіяльності (ст. 363). Основна частина злочинів вважається закінченими з моменту настання суспільне небезпечних наслідків, тобто є з матеріальним складом. Виняток становлять посягання, передбачені ст. ст. 361–1, 361–2.

За діяння, передбачені ст. 361, 361–2,362, кримінальна відпо­відальність може наставати лише в тому разі, коли вони є несанкціонованими, тобто такими, що вчинені без дозволу влас­ника ЕОМ, автоматизованої системи, комп'ютерної мережі, ме­режі електрозв'язку або власника інформації, чи уповноваженої ними особи.

Суб'єктамизлочинів можуть бути особи, які до моменту їх вчинення досягай 16–річного віку. Кримінальна відповідальність за два з них може наставати лише щодо осіб, яким притаманні озна­ки спеціального суб'єкта:мають право доступу до інформації (ст. 362); відповідають за експлуатацію ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (ст. 363).

Суб'єктивна стороназлочину, передбаченого ст. 362, охоп­лює вину у формі умислу та необережності; ст. 363 – лише у формі необережності, склад матеріальний, і може бути змішена форма; решта злочинів є умисними.

Мотиви і цілі можуть бути різними — помста, заздрість, прагнення до володіння інформацією. Якщо ж, наприклад, викрадення інформації, вчиняється з корисливих мотивів і містить ознаки складу шахрайства, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 362 і 190.

У ст. 361–1 вказано на мету створення шкідливих програмних чи технічних засобів, при­значених для несанкціонованого втручання в роботу електроннообчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, тобто мета стає обов’язковою ознакою цього сладу злочину. Кваліфікуючими ознакамивсіх аналізованих злочинів (за винятком злочину, передбаченого ст. 363) є заподіяння ними значної і шкоди, вчинення повторно чи за попередньою змовою групою осіб. Визначення поняття значної шкодиміститься у примітці до ст. 361 і тлумачиться лише в контексті заподіяння матеріальних збитків. Останні можуть носити характер як прямої шкоди, так і втраченої вигоди, і повинні визнаватися за відповідну кваліфікую­чу ознаку лише у разі, коли їхній розмір у сто і більше разів переви­щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встанов­люється відповідно до положень Закону України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб», який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Ним запроваджені податкові соціальні пільги, види і розмір яких визначені ст. 6 цього Закону. Згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону, якщо норми відповідних законів містять посилання на неопо­датковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн. Втім, це не стосується норм адмшістративного та кримшального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподат­ковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відпо­відного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 Закону). Для з'ясування аналізованого питання також необхідно керува­тися положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв'яз­ку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. Про податок з доходів фізичних осіб».

Кваліфікуючі ознаки класифікується на: а) при встановленні такої кваліфікуючої ознаки, як заподіяння значної шкоди (у матеріальному вимірі) необхідно враховувати принаймні таке: вартість інформації; розмір збитків, спричинених не­можливістю використання знищеної (втраченої), зміненої (підроб­леної) чи заблокованої інформації; затрати на відновлення змісту цієї інформації; збитки від використання не справжньої, а підробле­ної чи зміненої інформації; шкоду від витоку певної інформації; збит­ки, обумовлені спотворенням процесу оброблення інформації, по­рушення або припинення роботи ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку. Натомість не по­винні враховуватися ті затрати, які були спрямовані на забезпечення захисту інформації від протиправних посягань; б) повторність аналізованих злочинів буде у випадках, коли осо­ба вчинила два або більше злочини, передбачені тією самою стат­тею або частиною статті розділу; в) за попередньою змовою групою осіб у разі, якщо їх спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домо­вилися про спільне його вчинення.

2. Види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), систем та комп`ютерних мереж та юридичний аналіз окремих складів злочину.

Види злочинів за безпосереднім об’єктом:

1) злочини, що посягають на комп'ютерну інформацію (ст. 361–363-1)

2) злочини, що посягають на обмін інформації телекомунікаційними мережами (лише ст. ст. 361, 361-1, 363, 363-1).

2.1. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 361).

Основний безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації та у сфері електрозв’язку. Додатковим безпосереднім об'єктомзлочину є суспільні відносини власності щодо певної інформації. Факультативний безпосередній об'єкт- відносини у сфері забезпечення режиму обмеженого доступу до певної інформації. Зазначеним відносинам може заподіюватися шкода в разі витоку інформації (докладніше про це див. п. 3 коментаря до цієї статті).

Предметомзлочину є інформація, форма представлення або фіксації якої у законі не конкретизована. Очевидно, що насамперед, йдеться про комп'ютерну інформацію та інформа­цію, що передається мережами електрозв'язку.

З об'єктивної сторонизлочин характеризується: 1) дією у вигляді несанкціонованого втручання в роботу ЕОМ, автоматизо­ваних систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку;

2) наслідками, що можуть проявлятися у формі витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або порушення встановленого порядку її маршрутизації:

3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками.

Під несанкціонованим втручання.» в роботу ЕОМ, автома­тизованих систем, комп'ютерних мереж; чи мереж: електроз­в'язку необхідно розуміти вплив на інформаційні процеси за умови, що такий вплив є несанкціонованим. Інформаційний процес - це створення нової, використання, зміна вже існуючої інформації, її передавання та приймання, зберігання, знищення тощо.

Втрата інформації - це припинення існування інформації для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї в повному чи обмеженому обсязі. Втрата інформації матиме місце і годі, коли її можна відновити за допомогою спеціальних програм­них чи технічних засобів.

Підробкою інформації є викривлення змісту існуючої інфор­мації або створення інформації, що за змістом не відповідає дійсності. Підробку інформації необхідно відрізняти від її зміни, яка передбачена у ст. 362.

Блокування інформації - це стримування чи приховування да­них із тією метою, щоб вони не враховувалися при обробці певної комп'ютерної інформації, а також обмеження чи припинення дос­тупу до неї. Згідно із Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах» в редакції від 31 травня 2005 р. бло­куванням інформації слід вважати дії, внаслідок яких унеможлив­люється доступ до інформації в системі (про вади цього визначен­ня див розділ 3 праці).

Спотворення процесу обробки інформації - це зміна пере­бігу оброблення інформації, порядок якого визначений власником інформації чи власником ЕОМ, автоматизованої системи, комп'ю­терної мережі чи мережі електрозв'язку або уповноваженою ними особою. Внаслідок спотворення процесу обробки інформації одер­жується інший, ніж очікувалося, результат такої обробки. При цьо­му не відбуваються збої у роботі ЕОМ, автоматизованої систем й, комп'ютерної мережі чи мережі електрозв'язку, їх робота не при­пиняється. В Законі України «Про захист інформації в автоматизо­ваних системах» у редакції від 31 травня 2005 р. обробка інфор­мації визначається як "виконання однієї або кількох операцій, зок­рема: збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрації, приймання, отримання, переда­вання, які здійснюються в системі за допомогою технічних і про­грамних засобів".

Порушення встановленого порядку маршрутизації інфор­мації – це зміна визначеного відправником інформації адресата цієї інформації, яка передається телекомунікаційними каналами. Внаслідок зміни порядку маршрутизації адресат не отримує інфор­мацію або ж окрім нього інформацію отримують й інші особи, яким вона не призначалася. Потрібно мати на увазі, що змінити порядок маршрутизації можна лише стосовно тієї інформації, адресат якої раніше був визначений відправником. Тому за ст. 361 не можуть кваліфікуватися діяння осіб, які, наприклад, протиправне під'єднуються до ліній телефонного зв'язку і використовують його від імені законних абонентів без їхньої згоди.

Необхідно пам'ятати, що фізичний вплив безпосередньо на ЕОМ, автоматизовані системи, комп'ютерні мережі та мережі електро­зв'язку чи відповідні носії інформації не охоплюється аналізованим складом злочину. Такі діяння, вчинені з метою заволодіння, знищення, пошкодження, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або порушення встановленого порядку маршрутизації інформації, за наявності підстав можуть кваліфікуватися за ст. 360 або як відповідний злочин проти власності.

Коментованою статтею охоплюється виключно «зовнішній» вплив на відповідну інформацію, тобто такий вплив, що здійснюється без використання права доступу до неї. В разі спричинення зазначених вище наслідків щодо інформації, яка оброблюється в ЕОМ, автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, особою, яка має право доступу до неї, вчинене може кваліфікуватися за ст. 362.

Аналізований склад злочину сконструйовано як матеріальний, отже посягання, ознаки якого ним охоплюються, вважається за­кінченимз моменту настання суспільне небезпечних наслідків.

Суб'єктзлочину - загальний.

Суб'єктивна сторонахарактеризується виною у формі прямого або непрямого умислу.

У кримінальному законі відсутня пряма вказівка на те, з якою формою вини може бути вчинене несанкціоноване втручання у роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку. Проте зміст самого поняття «втручання» обумовлює висновок: цей злочин необхідно вважати умисним.

Винна особа не може не усвідомлювати суспільне небезпечний характер вчинюваних нею дій, оскільки для здійснення несанкціо­нованого втручання у роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку необхідно мати нідгіовідні теоретичні знання і практичні навички. Наявність у винної особи таких вмінь виключає її необережне ставлення до своїх діянь, вона може ставитися до них лише умисно.

Психічне ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків може виражатися як у прямому, так і непрямому умислі. Це зале­жить від мети, яку перед собою ставить винний. Якщо метою є спричинення визначених в аналізованій кримінально-правовій нормі наслідків, то ставлення до останніх характеризується прямим умислом.

По-іншому вирішується питання про психічне ставлення суб'єкта до спричинених його діям й наслідків у тому випадку, коли він не мав на меті спричинити витік, втрату, підробку, блокування інфор­мації, спотворення процесу обробки інформації або порушення вста­новленого порядку її маршрутизації, а прагнув іншого, приміром, незаконно одержати доступ до комп'ютерної мережі. У цьому разі необхідно враховувати той факт, що особа, яка не має принаймні первісних, загальних знань угалузі інформаційних технологій, у якої відсутні навички роботи з комп'ютером, не здатна незаконно втру­титися у його роботу. За наявності відповідних знань та навичок особа повинна усвідомлювати, що передбачити наслідки, зокрема побічні, незаконного втручання у роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку дуже важ­ко, а іноді і взагалі неможливо.

Із викладеного випливає, що особа, яка здатна втрутитися у роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (тобто має відповідні знання та навички), завжди передбачає можливість настання наслідків такого втру­чання у вигляді витску, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процес обробки інформації або порушення встанов­леного порядку її маршрутизації. Звідси - суб'єкт може і не бажа­ти досягти зазначену наслідків, але свідомо продовжує діяти, при­пускаючи їх настання, ставиться до них з байдужістю. В цьому разі психічне ставлення винної особи до суспільно-небезпечних наслідків своїх дій характеризується непрямим умислом.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
6. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
7. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
8. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
9. Автокореляційна характеристика системи
10. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
11. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
12. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання

Переглядів: 1109