• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Злочини проти порядку проходження військової служби

3.

Юридична характеристика окремих складів злочину

2.1. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі

Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принци­пі повної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдинона­чальності полягає в зосередженні у командира всіх функцій управ­ління ввіреним підрозділом. Він повністю відповідає за бойову підго­товку, військову дисципліну, стан озброєння, бойової техніки транспорту, матеріально-побутове і медичне забезпечення військо­вої частини.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок підлег­лості і військової честі.

2.1.1. Непокора (ст. 402). Непокора — це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

З об'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкри­тої відмови виконати наказ начальника (непокора) або іншого умисного невиконання наказу.

Наказ — обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або не вчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не роби­ти чогось). Наказ може бути відданий усно, письмово або іншим способом, переданий підлеглому безпосередньо або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв'язку тощо. З дея­ких питань служби встановлена тільки письмова форма віддання на­казів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).

Невиконання інструкцій, що визначають порядок діяльності військових службових осіб, або недотримання тією або іншою гру­пою військовослужбовців загальних вимог військової служби, що містяться у військових статутах, утворює ознаки інших військових злочинів (наприклад, порушення статутних правил вартової та ін­ших військових служб — ст. 418, 419, 420, 421 тощо).

Начальник — це особа, якій постійно або тимчасово підлеглі ін­ші військовослужбовці. Начальники розрізняються за службовим положенням і за військовим званням. Начальники, яким військово­службовці підпорядковані за службою, є прямими начальниками ДЛЯ цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий на­чальник є безпосереднім начальником. За військовими званнями начальниками є, наприклад, сержанти і старшини — для рядових ї матросів однієї з ними військової частини; молодші офіцери (до капітана включно) — для всіх сержантів, старшин, рядових і матросів. Поняттям невиконання наказу начальника охоплюються: а) невиконання дій, зазначених у наказі; б) вчинення дій, заборонених наказом; в) неналежне виконання наказу, тобто відступ від його розпо­ряджень про час, місце і характер дій, що вчиняються. Відмова виконати наказ начальника вважається відкритою, коли підлеглий, отримавши наказ, в категоричній формі заявляє чи іншим чином демонструє, що він наказ виконувати не буде. Відмова від виконання наказу може бути публічною або заявленою началь­нику віч-на-віч, виражена начальнику безпосередньо або особі, яка передала наказ від його імені.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Непокора вважається закінченою з моменту відмо­ви виконати наказ або з того часу, коли військовослужбовець, який мав можливість виконати наказ, не зробив цього, незалежно від на­слідків, що настали.

Суб'єктивна сторона непокори полягає в прямому умислі.

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець, за службовим положенням або військовим званням постійно або тимчасово підлег­лий начальнику, який віддав наказ.

Кваліфікуючими ознаками непокори є вчинення її групою осіб, тобто двома або більше військовослужбовцями, які діють як співвиконавці, або спричинення тяжких наслідків (ч. 2), а також вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3).

.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок прохо­дження військової служби.

2.2.1. Самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407). Об'єктивна сторона цього злочину: для війсь­ковослужбовців строкової служби полягає у самовільному залишен­ні частини або місця служби, а також нез'явленні їх вчасно без по­важних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпуски або з ліку­вального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1), або понад один місяць (ч. 3); для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів або військовослужбовців за контрактом в аналогічних випадках — тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинене повторно протягом року (ч. 2), або понад один місяць (ч. 3).

Територія частини (підрозділу) — це простір в межах казарменого, табірного, похідного або бойового її розташування. Само­вільний вихід з одного підрозділу до іншого підрозділу тієї самої час­тини чи місця служби, якщо це не супроводжувалося залишенням її розташування, не утворює складу самовільного залишення частини.

Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням части­ни, — це будь-яке інше місце, де військовослужбовець зобов'язаний протягом певного часу виконувати військові обов'язки або знаходи­тися за наказом чи дозволом командира (начальника). Ними вва­жаються, наприклад, місця виконання господарських робіт або ін­шого службового завдання поза розташуванням частини, проведен­ня навчальних занять або культурно-масових заходів, знаходження команди військовослужбовців для пересування (ешелон, поїзд, мар­шова колона), маршрут пересування і місце знаходження у відря­дженні, зазначені у посвідченні про відрядження.

Самовільним визнається залишення військовослужбовцем стро­кової служби розташування частини або місця служби без дозволу командира (начальника). Залишення частини або місця служби не може вважатися самовільним, якщо воно мало місце з дозволу на­чальника, який хоч і не уповноважений надавати звільнення (на­приклад, з дозволу командира взводу). Відповідальність за такі не­правомірні дії покладається на начальника, який допустив порушен­ня порядку звільнення.

Нез'явлення вчасно на службу полягає у тому, що військово­службовець, залишивши розташування частини або місце служби в законному порядку (наприклад, при звільненні з частини, призна­ченні, переведенні або під час відрядження, відпуски або до ліку­вального закладу) не повертається без поважних причин до частини або на службу у встановлений строк. Ухилення від несення обов'яз­ків військової служби у цьому випадку вчиняється шляхом бездіяль­ності. Нез'явлення з поважних причин не утворює складу злочину.

Під поважними причинами нез'явлення вчасно на службу ро­зуміють, передусім, хворобу військовослужбовця і перешкоди сти­хійного характеру, які позбавили військовослужбовця можливості вчасно з'явитися до частини або на службу. Крім того, поважними причинами у кожному конкретному випадку можуть бути визнані інші перешкоди, що виникли всупереч волі військовослужбовця і пе­решкодили йому вчасно з'явитися на службу (наприклад, неперед­бачене зупинення руху транспорту і неможливість прибути вчасно іншим способом, затримання органами влади), а також такі обста­вини, внаслідок яких затримання військовослужбовця понад вста­новлений для явки строк було надто необхідним (наприклад, для на­дання допомоги хворим батькам, якщо вона не могла бути надана ін­шим чином тощо).

Початковим моментом самовільного залишення частини або міс­ця служби вважається час залишення розташування частини або місця служби, а нез'явлення — закінчення встановленого строку явки до частини або до місця несення служби (наприклад, зазначе­ного в довідці про звільнення, посвідченні про відрядження, відпу­скній картці тощо).

Кінцевим моментом є час повернення винного до своєї частини або на службу або явка з повинною до військової комендатури, військкомату тощо, або затримання його органами влади, військо­вою комендатурою, гарнізонним патрулем, нарядом, висланим з час­тини, тощо.

Суб'єктивна сторона самовільного залишення частини перед­бачає умисну форму вини, а нез'явлення вчасно без поважних при­чин — як умисну, так і необережну форму вини.

Суб'єктом цього злочину за ч. 1, 3 і 4 ст. 407 можуть бути військовослужбовці строкової служби. Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом підлягають відповідальності за ч. 2, 3 і 4 ст. 407.

2.2.2. Дезертирство (ст. 408) — один з найбільш тяжких і небезпеч­них злочинів проти встановленого порядку несення військової служ­би. З об'єктивної сторони дезертирство може бути вчинено як шляхом самовільного залишення військової частини або місця служ­би, так і шляхом нез'явлення до частини або на службу при переве­денні, призначенні, з відрядження, відпустки або з лікувального за­кладу з метою ухилення від військової служби. Якщо звільнений з військової частини не повернувся до частини з метою ухилення від військової служби, то його дії також утворять склад дезертирства у вигляді нез'явлення на службу. Вчиняючи дезертирство, військово­службовець протизаконне припиняє несення військової служби, на­магаючись взагалі виключити себе із сфери військово-службових відносин.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли суб'єкт залишив військову частину або місце служби, а також не з'явився вчасно до частини з метою ухилення від військової служби.

Дезертирство — триваючий злочин. Воно триває доти, поки не буде припинено внаслідок дії самого винного (наприклад його явки з повинною), або настання подій, що перешкоджають його вчинення (наприклад затримання). Явка з повинною не виключає відповідаль­ності за дезертирство.

З суб'єктивної сторони дезертирство може бути вчинено тіль­ки з прямим умислом, що поєднаний із спеціальною метою ухилити­ся від подальшої служби. Мета — обов'язкова ознака дезертирства. За цією ознакою дезертирство відрізняється від самовільного зали­шення частини або нез'явлення на службу. Мотиви дезертирства можуть бути різними і для кваліфікації значення не мають.

Суб'єктом цього злочину є як військовослужбовці строкової служби, так і особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом.

Кваліфікуючі ознаки дезертирства —це вчинення його із зброєю або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3).

2.2.3. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409).Об'єктивна сторона цього злочи­ну виражається в ухиленні від несення обов'язків військової служби шляхом: а) заподіяння військовослужбовцем собі якого-небудь уш­кодження (самокалічення); б) симуляції хвороби; в) підробленні до­кументів чи іншого обману; г) відмови від несення обов'язків війсь­кової служби.

Самокалічення — це умисне, штучне ушкодження якого-небудь органу або тканин тіла (наприклад, ноги або кисті руки), порушення функцій якого-небудь органу (наприклад, розлади травлення, серце­вої діяльності), викликання якого-небудь захворювання або загост­рення захворювання, що вже є.

Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець прикидається хворим, приписуючи собі такі хворобливі симптоми, фізичні або психічні недоліки, які начебто перешкоджають йому виконувати військові обов'язки, але насправді він ними не страждає, або свідомо перебільшує ті захворювання, що вже є у нього.

Підроблення документів як спосіб ухилення полягає в тому, що військовослужбовець подає командиру (начальнику) сфабрико­ваний або підроблений ним самим або іншими особами на його про­хання документ для отримання звільнення від військової служби.

Інший обман як спосіб ухилення полягає в тому, що військово­службовець повідомляє командиру (начальнику) завідомо неправ­диві відомості про події чи обставини для отримання звільнення від несення служби або свідомо замовчує про обставини, про які зо­бов'язаний був доповісти.

Відмова від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409) з об'єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець від­крито, не вдаючись до обману, усно, письмово або іншим способом виражає своє небажання нести військову службу або виконувати окремі її обов'язки і фактично припиняє їх виконання. Відмова може відбуватися шляхом відкритої заяви про небажання нести обов'язки військової служби з подальшим фактичним припиненням їх вико­нання або у формі явного, фактичного припинення несення обов'яз­ків військової служби, що може і не супроводжуватися заявою про своє небажання нести службу.

З суб'єктивної сторони ухилення шляхом самокалічення, си­муляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману і відмова від несення обов'язків військової служби можуть бути вчинені тіль­ки з прямим умислом, що поєднаний зі спеціальною метою тимчасо­во або постійно ухилитися від виконання всіх або деяких обов'язків військової служби.

У ч. 3 ст. 409 передбачена відповідальність за цей злочин, вчинений в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Читайте також:

1. RLC-фільтр четвертого порядку
2. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
3. Аварійно-рятувальні служби
4. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
5. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
6. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
7. Алгоритм проходження графу вглиб
8. Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, гентаміцину сульфат). Механізм і спектр протимікробної дії, застосування, побічні ефекти.
9. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
10. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.
11. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
12. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Переглядів: 980