Концепція розвитку понять Л.С. Виготського

У системі цих чотирьох координат (організм, спілкування, значення, культура) Виготський прагнув пояснити будь-який феномен психічного життя людини. Інтегратизм, характерний для стилю його мислення, визначив своєрідність його шляху, коли, залишивши поняття мовної реакції, він почав вивчати психічні функції.

Згідно культурно-історичної теорії розвитку психічних функцій Л.С. Виготського розвиток психічної діяльності розумівся як перебудова її безпосередніх («натуральних») форм і оволодіння її опосередкованими («культурними») формами, що передбачає оперування різними знаками (спочатку зовнішніми, потім внутрішніми).

Оволодіння знаками – це якісна перебудова психічних функцій, новий ступінь їх розвитку.

«Мислення і мова» (1934) - назва головної, підсумкової книги Виготського. У ній він, спираючись на широкий експериментальний матеріал, простежив розвиток понять у дітей. Тепер на перший план вийшло значення слова. Історія мови засвідчує, як змінюється значення слова від епохи до епохи. Виготський відкрив розвиток значень слів в онтогенезі, зміну їхньої структури під час переходу від однієї стадії розумового розвитку дитини до іншої.

Коли дорослі спілкуються з дітьми, вони можуть не підозрювати, що слова, які вони вживають, мають для них абсолютно інше значення, ніж для дитини, оскільки дитяча думка перебуває на іншій стадії розвитку і тому будує зміст слів за особливими психологічними законами.

Винайдення та використання знаків як допоміжних засобів для вирішення якої-небудь психологічної задачі, що стоїть перед людиною (запам'ятати, порівняти, повідомити, вибрати і т. ін.) з психологічного боку становить певну аналогію з винаходом і використанням знарядь. Істотною ознакою обох зближуваних понять Виготський вважає їхню інструментальну функцію. Щодо знака це означає виконувану ним функцію стимула-засобу стосовно якої-небудь психологічної операції, те, що він є знаряддям діяльності людини. При цьому Виготський не ототожнює знак і знаряддя, інакше "знаряддя" виступатиме метафорою, їхнє справжнє відношення можна показати так:

Мовний знак, за Виготським, це також своєрідне знаряддя, але особливе. Воно спрямоване не на зовнішній світ, а на внутрішній світ людини. Воно змінює її. Адже перш ніж людина починає оперувати словами, у неї вже є дослівний психічний зміст. Цьому «матеріалу», отриманому від більш ранніх рівнів психічного розвитку (елементарних функцій), психологічне знаряддя додає якісно нову будову. І тоді виникають вищі психічні функції, а тоді починають діяти закони культурного розвитку свідомості - якісно іншої, ніж «натуральний» природний розвиток психіки (що спостерігаємо, наприклад, у тварин).

Вищі функції розвиваються у спілкуванні. Врахувавши уроки Жане, Виготський трактує процес розвитку свідомості як інтеріоризацію. Будь-яка функція виникає спершу між людьми, а потім стає «приватною власністю» дитини. У зв´язку з цим Виготський дискутував з Піаже з приводу так званої егоцентричної мови.

Важливість відкриття цих законів для навчання і розвитку маленького мислителя очевидна. У зв´язку з цим Виготський обґрунтував ідею, згідно з якою «тільки те навчання є добрим, яке передує розвитку».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасні теорії розвитку мислення.	\|	Розвиток мислення в немовлячому, ранньому та дошкільному віці.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.084 сек.