ТЕМА 4.2. Розвиток римського права

ТЕМА 4.1. Державний лад Стародавнього Риму.

Мета заняття: освітня - уяснити сутність реформ Сервія Туллія у порівнянні з реформами Солона; розвиваюча - виробляти вміння аналізувати державний механізм на прикладі Римської аристократичної республіки і державних інститутів і закладів імператорського Рима; виховна - виховувати почуття поваги до додержання законності в державі.

План.

1. Соціальний і державний лад "царського" періоду.

2. Республіканський період історії Рима.

3.Суспільний і державний лад Рима в період монархії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: патриції, плебеї, інститут клієнтели, сенат, куріатні коміції, авгури, понтифіки, пролетарії, центурія, сецесія, магістрати, консули, претор, цензор, еділ, трибун, диктатор, тріумф, овація, колони, принципат, домінат, нобілітет, пекулій.

1. Давньоримська державність налічує три періоди свого розвитку: 753-509 рр.до н.е. – царський період; 509-27 рр.до н.е. – період республіки; 27 р.до н.е.-476 р. – період імперії.

Система управління в царський період була досить простою. На чолі держави стояв рекс – цар, який був ще не монархом, а родоплемінним вождем, воєначальником. Рекс обирався сенатом – радою старійшин. Від родоплемінного ладу зберігалися народні збори, або куріатні коміції. Посадові особи – помічники царя: префект міста, вершницький трибун, військовий трибун. Значну роль в управлінні містом відігравали колегії жерців, що свідчить про сакральний характер влади.

Особливості соціального ладу царського періоду заключались в тому, що вільне населення було нерівноправним: громадянами вважались тільки патриції, тільки вони мали політичні права та право на землю. Плебеї не вважалися громадянами та були позбавлені політичних прав. Завдяки своїй боротьбі за права, що велась протягом трьох століть, вони поступово зрівнялись в правах з патриціями. Першим кроком на цьому шляху були реформи Сервія Туллія.

Сутність реформ: 1) наділення плебеїв правами громадян і розподіл всіх громадян по розрядах за майновою ознакою; 2) надання кожному розряду певної кількості центурій – військово-політичних одиниць (перші розряди отримали найбільшу кількість центурій); 3) створення нового виду народних зборів – центуріатних коміцій, в яких кожна центурія мала один голос; 4) поділ Риму на територіальні округи – триби замість племінного поділу. Таким чином, було знищено залишки родового ладу, і місце людини в суспільстві стало залежати не від походження, а від майнового становища.

2. Соціальний лад Риму в період республіки вже мав інший характер, оскільки поділ на патриціїв та плебеїв вже не відігравав значної ролі. Все населення поділялось на такі верстви: громадяни, латини, перегрини, лібертини, раби.

Державний лад Римської республіки. На відміну від Афінської, Римська республіка була аристократичною. Головними ланками управління були народні збори, сенат та магістратури.

Різновидами народних зборів були центуріатні, трибутні та куріатні коміції. Їх повноваження відрізнялися, найбільше повноважень (обрання вищих посадових осіб, судова влада, прийняття законів) мали центуріатні, найменше ( формальне введення магістратів на посаду, затвердження заповітів) - куріатні. Сенат з ради старійшин перетворюється на орган, членів якого призначали особливі магістрати - цензори. Компетенція сенату була значною: він керував поточною політикою, відав культами, бюджетом, займався дипломатичними відносинами, керував провінціями. Посадовими особами, що займалися поточним управлінням, були старші та молодші магістратури; старші (консули, цензори, претори) обиралися центуріатними зборами з патриціїв, молодші (едили, квестори, народні трибуни) – трибутними з плебеїв. Всі магістрати займали свої посади протягом року. Екстраординарною магістратурою був диктатор, що призначався першим консулом за згодою сенату на півроку, але мав надзвичайну владу.

Причини кризи республіканської форми правління та переходу до імперії: 1) розвиток рабовласництва та приватної власності і поява стану нобілів, яке підтримувало ідею монархії; 2) збільшення кількості пролетарів, які готові були йти за тим політичним діячем, який обіцяв найбільший матеріальний успіх; 3)римські республіканські заклади склалися як органи управління містом і виконувати свої функції відносно величезної держави вже не могли; 4) змінився характер римської армії (стала професійною), яка стала знаряддям політичних ігор.

3. В розвитку імперії виділяють два етапи: принципат та домінат. Принципат – перехідна форма від республіки до абсолютної монархії. Місце принцепса в системі управління таке ж, як і в імператора, але зберігаються республіканські установи і формально влада принцепса є виборною. Але по суті діє принцип: „Що угодно принцепсу – має силу закону”. Сам принцепс займає всі посади: він є консулом, претором, цензором, народним трибуном, диктатором. Поступово знищуються залишки республіканської форми правління: народні збори втрачають судову владу та право обирати магістратів. Вибори принцепса, здійснювані сенатом, стають формальністю. В 284 р. на зміну принципату приходить домінат – необмежена монархія. Ліквідується сенат та магістратури. Поточне управління здійснюється чиновниками, яких призначає домінус.

На етапі імперії було проведено два цикли реформ. Реформи Діоклетіана: введення тетрархії (спільне правління чотирьох імператорів), реформа армії( її поділ на прикордонну та мобільну), адміністративна реформа (введення системи провінція-діоцеза), економічні перетворення (введення єдиного поземельно-подушного податку, повноцінної золотої монети, максимуму цін та зарплат). Реформи Костянтина: узаконення християнства, закріпачення колонів, відновлення сенату.

В 395 р. Римську імперію було розділено на Західну(столиця – Рим) та Східну (столиця – Константинополь). В 476 р. відбулося падіння Західної Римської імперії під натиском варварів. Східна ж, під назвою Візантійська, проіснувала ще близько 1000 років.

Мета заняття: освітня – засвоєння періодизації римського права, загальна характеристика його джерел, зокрема Законів ХII таблиць та Інституцій Гая, а також загальний аналіз інститутів права та його головних галузей; виховна– виховування почуття поваги до великих досягнень римської юриспруденції класичного періоду; розвиваюча – продовження вироблення навичок роботи з правовими джерелами.

П л а н

1. Джерела римського права та їх характеристика. Значення римського права для підготовки сучасного юриста.

2. Правове становище різних груп населення.

3. Розробка прав власності.

4. Обов'язкове римське право.

5. Шлюбно-сімейне і спадкове право.

6. Кримінальне право в Давньому Римі.

7. Суд і судочинство.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: едикт, квіритське право, право народів, манципація, сервітути, суперфіцій, емфітевзіс, іпотека, стипуляція, нексум, делікт, вербальний, літеральний, реальний договори; легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси; агнати, когнати, конкубінат.

Головні етапи історії римського права. Структура римського права. Розвиток джерел і системи права. Закони ХII таблиць. Право приватне і публічне. Правове становище різних груп населення. Утвердження інституту приватної власності. Майнові правовідносини. Типи договорів. Манципація. Нексум. Стипуляція. Еволюція сімейно-шлюбного права. Спадкове право. Злочини і покарання. Форми судового процесу

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 3. Антична держава та право. Стародавня Греція: Афіни, Спарта.	\|	ТЕМА 5. Держава та право раннього феодалізму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.