Методичні рекомендації з виконання

Слід зазначити, що агропромисловий комплекс (далі - АПК) - це сукупність галузей народного господарства, пов'язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, які спрямовані на забезпечення населення продуктами харчування.

Підтвердженням того факту, що АПК - комплексне утворення, є перелік складових - агропромислових галузей. До них належать: землеробство; тваринництво; харчова і переробна промисловість; ветеринарна медицина; насінництво та розсадництво; садівництво, виноробство; рибне господарство тощо.

Агропромисловий комплекс як об'єкт адміністративно-правового регулювання характеризується тим, що державою щодо АПК втілюються в життя такі заходи: - надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці; - регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомоги системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, а також застосовуючи інші заходи визначені законодавством, із дотриманням правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції; - прямий державний протекціонізм у здійсненні зовнішньоекономічних операцій з вітчизняною сільськогосподарською продукцією. Держава зацікавлена у підтримці саме вітчизняного товаровиробника, тому що це пов'язано із зайнятістю громадян, із отриманням заробітної платні (прибутків), із зростанням конкурентоспроможності української продукції на світових ринках; - застосування товарних інтервенцій і тимчасового адміністративного регулювання цін. Товарні інтервенції здійснюються шляхом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) у розмірі, що не перевищує значення максимальної закупівельної ціни. Тимчасове адміністративне регулювання цін - комплекс адміністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій; - спроби формування належної соціальної інфраструктури села.

У рамках тимчасового адміністративного регулювання цін слід указати на існування в державі Аграрного фонду.Хоча він і не є органом державного управління, але саме на нього покладено обов'язки стосовно провадження цінової політики в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним і підконтрольним Міністерству аграрної політики України.

Основними завданнями Фонду є: проведення цінової політики в агропромисловому секторі економіки у межах, визначених законом; виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного цінового регулювання; виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; формування державного продовольчого резерву об'єктів державного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку (постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про аграрний фонд»).

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового регулювання у сфері агропромислового комплексу є положення таких документів:

- Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІП;

- Закон України від 25 червня 1992 р. № 2498-ХП«Про ветеринарну медицину»;

- Закон України від 21 квітня 1993 р. № 3116-ХІІ «Про охорону прав на сорти рослин»;

- Закон України від 30 червня 1993 р. № 3348-ХИ «Про карантин рослин»;

- Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві»;

- Закон України від 17 червня 1999 р. № 758-ХІУ «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»

- Закон України від 26 грудня 2002 р. № 411-ІУ «Про насіння і садивний матеріал»;

- Закон України від 15 травня 2003 р. № 742-ІУ «Про особисте селянське господарство»;

- Закон України від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ «Про фермерське господарство»;

- Закон України від 24 червня 2004 р. № 1870-ІУ «Про молоко іа молочні продукти»;

- Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІУ «Про державну підтримку сільського господарства України»;

- Указ Президента України від 28 грудня 2005 р. № 1867/2005 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року «Про стан агропромислового комплексу та заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки України»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 «Про затвердження Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543 «Про Аграрний фонд»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»;

- розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 536-р «Про схвалення Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на 2006-2010 роки» тощо.

Стосовно останнього з перерахованих документів слід зазначити, що метою Програми є реалізація основних напрямів державної політики створення сприятливих умов для комплексного розвитку сільських територій, розв'язання соціальних проблем села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного сектору, забезпечення продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Передбачається, що виконання Програми забезпечить:

- доведення забезпечення сільських населених пунктів об'єктами соціальної інфраструктури до соціальних стандартів;

- зростання заробітної плати в сільському господарстві до середнього рівня галузей економіки;

- споживання продуктів харчування на душу населення на рівні норм, наближених до раціональних;

- розвиток організованого внутрішнього аграрного ринку;

- підвищення рівня рентабельності, яке забезпечить розширене відтворення в сільському господарстві;

- зростання обсягів валової продукції сільського господарства в 2010 р. порівняно з 2004 р. у 1,6 раза, а валової доданої вартості - у 2 рази;

- поліпшення екологічної ситуації в сільській місцевості;

- збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів;

- збільшення рівня інвестицій;

- значне збільшення надходжень до державного бюджету.

Центральні органи виконавчої влади спеціальної компетенції.

1. Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики) - це головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової та переробної промисловості, рибного господарства та комплексного розвитку сільських територій.

Студентам слід визначити і охарактеризувати основні завдання Мінагрополітики (постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2006 р. № 1541 «Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України»).

2. Державний комітет рибного господарства (Держкомрибгосп) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики. Студентам слід визначити і охарактеризувати основні завдання даної установи.

3. Державний комітет України по земельних - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Студенти повинні розкрити компенецію Держкомзему України (Указ Президента України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000 «Про Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах»).

Далі студентам слід визначити урядові органи державного управління у складі Міністерства аграрної політики України та визначити їхні функції і повноваження.

Орієнтуючись на важливість діяльності агропромислового комплексу в житті суспільства, доцільно проаналізувати механізм здійснення державного контролю і нагляду в зазначеній сфері. На підставі чинного законодавства, студенти повинні визначити і розкрити зміст основних напрямів державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки держави.:

З огляду на зазначене вище, а також на комплексний характер АГЩ України, існує велика кількість об'єктів контролю і нагляду в агропромисловому секторі економіки держави. Створена і діє низка органів та організацій, для яких контроль чи нагляд є або головним завданням, або одним із декількох. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в АПК беруть участь і в реалізації контрольно-наглядової діяльності. Далі студентам слід відзначити основні суб'єкти, серед повноважень яких є контроль та/чи нагляд у сфері АПК. (Міністерство аграрної політики України та його структурні підрозділи, Державна служба з охорони прав на сорти рослин, Державний департамент ветеринарної медицини, Державна служба з карантину рослин України, Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграрної політики України, Управління ревізії та контролю, Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції, Державна інспекція по нагляду за технічнім станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів, Державний комітет України по земельних ресурсах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ	\|	Тема 14. Адміністративно-правове забезпечення у сфері освіти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.