• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності

Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті визначено, що основними чинниками подаль­шого розвитку освіти є:

· єдність освіти і науки як умови модернізації освітньої системи;

· достатній обсяг фінансування науки та підтримка вітчизняних наукових шкіл;

· фундаменталізація освіти, інтенсифікація наукових досліджень у вищих навчальних закладах;

· формування змісту освіти на основі новітніх науко­вих і технологічних досягнень;

· інноваційна освітня діяльність у навчальних закла­ дах усіх типів, рівні акредитації та форми власності;

· правовий захист освітніх інновацій та результати на­ уково-педагогічної діяльності як інтелектуальної власності;

· залучення до наукової діяльності учнівської та сту­дентської обдарованої молоді, педагогічних працівників;

· поглиблення співпраці і кооперації навчальних закладів і наукових установ, широке залучення вчених НАН України та галузевих академій до навчально-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах;

· створення науково-інформаційного простору для дітей, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів;

· запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки;

· випереджальний розвиток педагогіки і психології, внесення цих наук до переліку пріоритетних напрямів роз витку науки в Україні.

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Ф. Енгельс пи­сав, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мо­зок мавпи поступово перетворився в людський. Праця як діяльність викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім — прагненням до комфорту. Це лише одна з рушій­них сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила — цікавість, цікавість до самого себе, співпрацівників, ото­чуючого середовища, до природи.

Отже, виділяється дві сфери людського інтересу - ма­теріальна (прагнення до комфорту) і духовна (прагнення задовольнити цікавість).

До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матері­ального продукту. До духовної сфери діяльності відносить­ся мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інте­лектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: « Наука безперервно рухається впе­ред, перекреслюючи саму себе... Шедевр мистецтва народ­жується навіки. Данте не перекреслює Гомера», а Пушкін писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія зали­шається на одному місці... Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, ме­дицини... застаріли і щодня змінюються іншими - твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними».

Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

Сучасні науковці визначають, що:

Наука - це соціально значуща сфера людської діяль­ності, функцією якої є вироблення й використання теоре­тично-систематизованих знань про дійсність. Наука є скла­довою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.

Отже, наука виступає як:

· специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

· процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

· певний вид суспільного розподілу праці;

- процес виробництва знань і їх використання. Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству ре­зультатів.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості лю­дей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існуван­ня багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов'язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основного формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяль­ності людей.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях роз­витку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільної практики і носили суто практичний характер. Ще на зорі свого розвитку людство поліпшувало умови жит­тя за рахунок пізнання і деякого перетворювання оточую­чого його світу. Століттями і тисячоліттями досвід накопи­чувався, певним чином узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопиче­них відомостей поступово вдосконалювався за рахунок вста­новлення певних обрядів, традицій, а потім — і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука антич­ного світу), предмет вивчення якої становила вся природа в цілому. Первісно створена (антична) наука ще не ділилася на окремі відособлені галузі і мала риси натурфілософії.

Натурфілософії відповідав метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки перепліта­лись із фантастичними вимислами про оточуючий світ.

У V ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н.е. відособлюється астрономія.

У науково-філософській системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтоло­гію). Далі всередині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоо­логія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже, розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами ок­ремих галузей знань.

З другої половини XV ст., в епоху Відродження, почи­нається період значного розвитку природознавства як на­уки, початок якого (середина XV ст. — середина XVI ст.) ха­рактеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними методами. У цей час відбувається подальша диференціа­ція науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін - математики, фізики, хімії.

Другий період у розвитку природознавства, що може бути охарактеризований як революційний у науці, посідає час від середини XVI ст. до кінця XIX ст. Саме в цей період було зроб­лено видатні відкриття в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геолога. Геоцентрична система побудо­ви світу, яка створена Птоломеєм у П ст., замінюється геліо­центричною (М.Копернік, Г.Галілей - ХУІ-ХУп ст.); були, відкриті закони всесвітнього тяжіння (І. Ньютон - кінець XVII ст.), збереження маси в її хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А. Лавуазьє - друга половина XVIII ст.), ви­явлені основні закони спадковості (Г. Ме'ндель - кінець ХУШ ст.). У другій половиш XIX ст. Д .Менделєєвим було відкри­то періодичний закон у хімії. Справжній переворот у приро­дознавстві відбувся в результаті таких великих відкриттів: створення еволюційної теорії (Ч. Дарвін) і закону збережен­ня і перетворення енергії.

Революційні процеси, що відбувались у науці в XVI-XIX ст., привели до докорінної зміни поглядів на оточу­ючу дійсність. Перший етап революції (середина XVI ст. — кінець XVIII ст.) дозволив дійти висновку, що за види­містю явищ існує дійсність, яку наука і покликана висв­ітлювати.

Другий етап революції (кінець XIX ст.) призвів до кра­ху поглядів, згідно з якими природа з її предметами і зв'яз­ками вважалася незмінною і такою, що рухається вічно в одному і тому самому колі. Вирішальну роль у цілому зігра­ли І. Кант і П. Лаплас, які створили космогонічну теорію.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. революція приро­дознавства вступила в нову, специфічну стадію. Фізика переступила поріг мікросвіту, було відкрито електрон (Дж.Дж.Томсон, 1897 р.), закладено основи квантової ме­ханіки (М. Планк, 1990 р.), виявлено дискретний харак­тер радіоактивного випромінювання.

У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризуєть­ся виключно високими темпами. На основі досягнень ма­тематики, фізики, хімії, біології та інших наук отримали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика та ін.

У сучасних умовах різко змінився характер наукового дослідження, підхід до вивчення явищ природи. На місце попередньої ізоляції окремих дисциплін приходить їх взає­модія, проникнення одна в одну. Тепер який-небудь об'єкт природи або явище вивчається у комплексі взаєпов'яза-'. них наук.

Швидкі темпи розвитку науки в XX ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності фун­кціонування і розвиток науки, структуру і динаміку нау­кової діяльності, економіку та організацію наукових дос­ліджень, форми взаємодії її з іншими сферами матеріального і духовного життя нашого суспільства.

Наука виникла внаслідок потреби виробництва в XVIII ст., коли численні хаотичні дані пізнання було впоряд­ковано, виділено й приведено в причинний зв'язок і знан­ня стали наукою, а наука наблизилася до свого завер­шення, тобто зімкнулась: з одного боку, з філософією, з іншого - з практикою. Масове виробництво, кооперація у великих підприємствах із застосуванням машин підко­ряють уперше у великих масштабах сили природи (вітер, воду) і безпосередньо процес виробництва. Вико­ристання у широких масштабах сил природи у вироб­ництві, включення їх до капіталу збігаються з розвит­ком науки як самостійного фактора виробничого процесу. Якщо виробничий процес стає фактором, сфе­рою застосування науки, то наука, навпаки, стає факто­ром, функцією виробничого процесу. Накопичення ем­піричних знань упродовж тисячоліть дозволило розвиватися знаряддям праці, хоча й дуже повільно, але в напрямку все більш складних пристроїв. Емпірична епоха у виробництві тривала майже до XX ст. Досягнув­ши певної межі складності, емпірична технологія вичер­пала свої можливості. Практичні потреби суспільства обумовили розвиток технічних наук, що викликали про­грес у техніці. Через техніку наука стала все більше впливати на виробництво. Наука почала перетворювати­ся на галузь суспільного виробництва, яка добуває необ­хідну для суспільства нову інформацію. Процес вироб­ництва нової інформації набув характеру прискореного відтворення, і наука стала бурхливо розвиватися, що оз­начало початок епохи науково-технічної революції.

У науковому співтоваристві розрізняють три наукові на­прями: класичний, иекласичний (індустріальне суспіль­ство) і постнекласичний (постіндустріальне суспільство), які виникли відповідно в ХУТ-ХУП, XIX та другій половині XX століття. Завдяки специфічним умовам розвитку, кла­сична наука виникла в умовах боротьби зі схоластикою і авторитарністю середньовічного мислення, в основу якого було взято методи вимірювання об 'єкту пізнання, незалеж­но від суб'єкту.

МинулеХХ століття ввійшло в історію як століття рац­іоналізму і розуму. Біля 500 природничих і 300 гуманітар­них наук та породжені ними техніка і технології деклару­вали свою спрямованість на захист інтересів людини в природі та суспільстві. В індустріальному суспільстві відбу­вається концентрація виробництва і населення, урбаніза­ція, формування системи цінностей, орієнтованих на ефек­тивність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища, тобто за будь-якої ціни. Суспіль­ство, сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання і роз­витку, створило реальну загрозу своєму існуванню.

Насправді вперше за всю історію в першій половині XX століття людство досягло критичної межі і в другій поло­вині цього століття, переступивши поріг, реально увійш­ло в період Великої Кризи. Пережито дві світові війни, атомні бомбардування, геноцид, з'явилися нові хвороби, загострилася екологічна проблема і це викликає сумнів у абсолютному прогресі науково-технічного шляху розвит­ку. Адже потужний розвиток економіки на основі досяг­нень науково-технічного прогресу виявився руйнівним і для біосфери, погіршився стан довкілля, виснажуються природні ресурси, внаслідок чого зростає злиденність, дег­радують всі сфери суспільного життя, втрачаються духовні цінності.

На підставі аналізу минулого сучасна постнекласична наука обирає шлях антропосферного, біосферного чи ноосферного розвитку. При цьому економічне зростання тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаропродукуючої до обслуговуючої економіки, переважає виробництво послуг, інформації. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства характерною ознакою якого є знання та інформаційні тех­нології, поєднані з високою духовністю.

Сьогодні в контексті екологічних досліджень людина знову з'явилась у центрі науки, і в науковій карті світу надається перевага гуманізації науки, бо «який світ, така й людина, яка людина, такий і світ». Вчений В. Гейзен-берг, відзначаючи цю тенденцію науки, зазначив, що, чим глибше ми вдивляємося у Всесвіт, тим більше бачимо в ньому людину. Отже, розумна, творча діяльність людини є вирішальним фактором розвитку біосфери та перетворен­ня ії в ноосферу, яка буде задовольняти всі матеріальні, соціальні і естетичні потреби людства.

Постнекласична наука передбачає сітку взаємозв'язків, у яку включена людина. Характерною рисою постнекласич-ної науки є «людиновимірність». Значимість сучасної на­уки характеризується: усвідомленням місця і ролі людини в системі Людина — Природа — Суспільство.

Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття викликає об'єктивну необхідність здобуття та транс­формації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

Знання — це перевірений практикою результат пізнан­ня дійсності, адекватне ії відбиття у свідомості людини. Саме процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення . у свідомості людини об'єктивної реальності. Це взаємодія ^г суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ, відображення об'єктивної дійсності в свідомості лю­дини в процесі її практичної діяльності (виробничої, розу­мової, наукової).

Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнен­ня достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знан­ня існують у вигляді законів науки, теоретичних поло­жень, висновків, вчень, підтверджених практикою і існуючих об'єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні тд апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповід­ності образу і об'єкту.

Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолют­ну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання. Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань. Наукове пізнання - це дослідження, характерне свої­ми особливими цілями й завданнями, методами отриман­ня і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішен­ня практичних проблем. Рушійною силою пізнання є прак­тика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ, об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого спог­лядання до абстрактного мислення і від останнього — до практики. Це є головною функцією наукової діяльності. Пізнання може бутчуттєвим іраціональним (схема 1). Чуттєве пізнання є наслідком безпосереднього зв'яз­ку людини з оточуючим середовищем і реалізується через елементи чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, пред­ставлення та уявлення.

Відчуття — це відображення в мозку людини власти­востей предметів чи явищ об'єктивного світу, які сприй­маються його органами чуття.

Сприйняття - це відображення в мозку людини влас­тивостей предметів чи явищ, які сприймаються його орга­нами чуття в якийсь відрізок часу і формують первинний чуттєвий образ предмету, явища.

Представлення — це вторинний образ предмету, яви­ща, які в даний момент часу не діють на чуттєві органи людини, але обов'язково діяли раніше.

Уявлення - це систематизація різних представлень в мозку людини, об'єднання їх у цілісну картину образів.

Раціональне пізнання — це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами та явищами. Воно сприяє усвідомленню сутності процесу, виявляє закономірності їх розвитку. Формею^заціонального пізнання є абстрактне мислення, різніміркування людини, структурними елементами яких є поняття, судження, умовивід. . - -

Отже, наука має дати відповідь на запитання: Що? Скільки? Чому? Які? Як?

На запитання: Як зробити? відповідає методика

На запитання: Що зробити? - практика

Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності.

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про за­кономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

- наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, кон­цепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

- - наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

- практичною значущістю процесу, що вивчається.

- Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності,

тісно пов'язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнан­ня невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття.

Читайте також:

1. Cum in corpore dissentiatur, apparet nuliam esse emptionem (D. 18.1. 9. рr.). - Когда есть разногласие в отношении самого предмета, то продажа, очевидно, недействительна.
2. I. ПРЕДМЕТ И СПЕЦИФИКА ФИЛОСОФИИ
3. I. ПРЕДМЕТ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ИСТОРИИ. ИСТОРИЯ РОССИИ – НЕОТЪЕМЛЕМАЯ ЧАСТЬ ВСЕМИРНОЙ ИСТОРИИ.
4. I. ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГИИ
5. I. ПРЕДМЕТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
6. II. Мотивація навчальної діяльності
7. II. Мотивація навчальної діяльності
8. II. Мотивація навчальної діяльності
9. II. Мотивація навчальної діяльності
10. II. Мотивація навчальної діяльності
11. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
12. II.Біогеоценоз – елементарна одиниця біосфери.

Переглядів: 1314