Управління диверсифікованими підприємствами

Система управління підприємством охоплює взаємозалежні елементи, що пов'язані між собою стійкими горизонтальними і вертикальними зв'язками, що функціонують і розвиваються як єдине ціле. Елементами цієї системи є окремі працівники, служби, інші ланки апарату управління.

Горизонтальні зв'язки вибудовуються за принципом узгодження і, як правило, є однорівневими. Вертикальні зв'язки передбачають підпорядкування їх елементів, необхідні за ієрархічного (багаторівневого) управління. Крім того, зв'язки у структурі управління можуть бути лінійними і функціональними. Лінійні зв'язки забезпечують рух управлінських рішень, інформації між лінійними керівниками (особами, відповідальними за діяльність організації або її структурних підрозділів), функціональні — забезпечують рух інформації, управлінських рішень відповідно до конкретних функцій управління.

У межах системи управління відбувається управлінський процес (рух інформації, прийняття управлінських рішень), учасники якого мають різні завдання і функції управління, а отже — різні права і відповідальність за їх виконання.

Основні проблеми управління диверсифікованими підприємствами пов'язані з розмежуванням повноважень. Оскільки диверсифікованими компаніями практично неможливо управляти з єдиного центру, то необхідно побудувати таку систему управління, яка делегувала б керівникам підрозділів широкі повноваження за належного контролю їх діяльності центральним керівництвом. Ця система повинна відображати цілі і завдання підприємства, а отже, змінюватися разом зі змінами в ньому. Вона повинна відповідати функціональному поділу праці та обсягу повноважень працівників управління, соціально-культурному середовищу. При її побудові необхідно враховувати умови ЇЇ функціонування, тобто організаційну структуру.

Управління диверсифікованим підприємством здійснюється на таких рівнях:

1)вищий рівень (top management). На цьому рівні функціонують спостережна рада і правління. Рада директорів визначає загальну стратегію фірми, правління — відповідає за її реалізацію. Конкретний розподіл обов'язків між ними регулюється національним законодавством;

2) середній рівень (middle management). Представлений він центральними службами управління, які здійснюють найважливіші управлінські функції, тому їх називають функціональними службами: служба маркетингу, фінансова, планування, НДПКР, координації, обліку і контролю та ін. Вони забезпечують підготовку інформації, вироблення рекомендацій із усіх питань, що входять у їхню компетенцію, для прийняття рішень менеджерами вищого рівня;

3)низовий рівень (lover management). Його утворюють виробничі відділення і стратегічні одиниці бізнесу. Менеджери цього рівня мають певну самостійність, межі якої залежать від системи управління підприємством. Саме на цьому рівні найбільше виявляється його специфіка.

На практиці найчастіше застосовують синергічний і конгломератний стилі управління. За синергічного стилю корпоративне керівництво контролює ступінь ефективного співробітництва різних підрозділів організації; за конгломератного — кожен підрозділ, дочірня організація є незалежними щодо цілей росту і рентабельності.

Будь-яка розгалужена організація обирає варіант відповідно до своїх особливостей (в одному її відділенні може бути використана продуктова структура, в іншому -функціональна, проектна або матрична).

Продуктова структура доцільна, якщо підприємство регулярно збільшує асортимент реалізованої продукції, що потребує створення комплексних відділень за певними видами продукції. Така система дає змогу приділити окремому продукту стільки уваги, скільки приділяє йому маленька фірма. Вона забезпечує ефективний контроль витрат і дотримання графіка відвантажень.

У великих організаціях багато залежить від стилю стратегічного управління, який може бути твердим (фінансовим, адміністративними) і гнучким. Для холдингів, наприклад, підходить гнучкий стратегічний стиль управління, особливості якого чітко простежуються у стратегічному плануванні на високотехнологічних підприємствах чи на підприємствах, що виробляють товари широкого споживання.

При стратегічному плануванні важливо, щоб служба зовнішньоекономічної діяльності володіла знаннями і навичками інтеркультурного менеджменту, без чого неможлива ефективна взаємодія на зовнішніх ринках, регіональне і міжнародне визнання підприємства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Похідні стратегії диверсифікації підприємства	\|	Сутність економічної теорії і її функції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.