Розвиток нервової системи та вищої нервової діяльності дитини

Анатома-фізіологічною основою психічного розвитку дитини є розвиток її нервової системи, вікові особливості її будови і функцій.

Різні частини мозку дозрівають протягом дитинства в різний час. Раніше Закінчується формування нижчих його відділів (спинного мозку, довгастого мозку тощо), які є органами природжених, безумовних рефлексів. Найпізніше закінчується дозрівання вищих його відділів — великих півкуль головного мозку,, що являють собою орган вищої нервової діяльності, орган індивідуально набуваних, умовних рефлексів.
Процес дозрівання мозку дитини коротко можна охарактеризувати таким чином.

Уже в період внутріутробного дитинства відбувається інтенсивне формування нервової системи. На час народження дозрівання спинного і довгастого мозку, а також під-, коркових центрів виявляється в основному закінченим. У зв'язку з цим новонароджена дитина вже має ряд природжених, безумовних рефлексів, які забезпечують їй первісне пристосування до навколишнього середовища. Так, у новонародженої дитини є сисний безумовний рефлекс. Дотикання соска або лустишки до губів, а також до частин обличчя, що поблизу, викликає викривлення рота, повернення голови в бік подразника і сисні рухи. При дотиканні будь-якого предмета до долоні виявляється безумовний хватальний рефлекс, який полягає в тому, що новонароджена дитина так міцно схоплює, наприклад палець, який діткнувся до неї, що її можна підняти на цьому пальці і вона буде деякий час висіти у повітрі, утримуючи вагу власного тіла однією рукою. У новонародженої дитини є також ряд природних орієнтувальних і захисних реакцій органів чуття. Так, при повільному переміщенні джерела світла новонароджена дитина «стежить» за ним, повертає очі й голову в напрямі його, руху. При подуві в очі дитина починає кліпати і жмуритись тощо. Щодо великих півкуль, які є органом умовнорефлекторної діяльності, то за своїми розмірами, зовнішнім виглядом і внутрішньою будовою вони значно відрізняються від того що є в дорослої людини. Протягом дитинства маса мозку збільшується в 3,5 раза. В новонародженої дитини мозок важить 400 г. У три роки він збільшується до 1100 г, у сім років — да 1350 г, а в дорослої людини досягає 1400 г. Одночасно із збільшенням маси мозку відбувається зміна його будови.

Важливим моментом у дозріванні нервової системи є мієлінізація нервових шляхів, обростання їх білою м'якушною оболонкою (мієліновою оболонкою). Мієлінізація сприяє ізольованому проведенню нервового збудження по нервовому шляху з однієї ділянки мозку в іншу. Це трохи нагадує роль ізоляційного шару, який забезпечує проходження електричного струму по проводу, перешкоджаючи його поширенню в навколишньому середовищі. В спинному мозку і стовбурі мозку (тобто довгастий і, середній мозок) мієлінізація провідних шляхів на час народжений в основному закінчується. А у великих півкулях вона відбувається після народження дитини.

У спинному мозку і в підкоркових відділах головного мозку раніше мієлінізуються центри рухів, пізніше — чуттєві центри. А у великих півкулях головного мозку спочатку мієлінізуються чуттєві центри (центри різноманітних відчуттів і сприймань) і лише потім рухові центри. У зв'язку з цим розвиток відчуттів, і сприймань трохи випереджує у немовляти утворення в нього рухових умовних рефлексів і формування останніх відбувається вже під контролем зору й дотику, що розвинулися.

Мієлінізація так званих первинних зон кори, що являють собою коркові кінці окремих аналізаторів (зорового, слухового, шкірного, рухового тощо), закінчується вже в немовлячому віці. Найпізніше відбувається мієлінізація так званих міжаналізаторних зон (лобової і тім'яної тощо), які здійснюють об'єднання окремих умовнорефлекторних актів у складні системи. Так, наприклад, у тім'яній зоні відбувається синтезування окремих зорових, шкірних і рухових відчуттів у складні системи просторових сприймань і уявлень. У лобовій зоні великих півкуль здійснюється об'єднання ізольованих рухових умовних рефлексів у складні системи діяльностей, спрямованих на досягнення свідомо поставленої мети. Таким чином, інтенсивна мієлінізація нервових волокон у цих зонах, що спостерігається у дошкільному віці, створює необхідні передумови для виникнення у дітей більш складних форм синтезу, а разом з тим і можливість переходу від окремих дій до їх системи, від окремих суджень з приводу того, що вони бачили, до найпростіших умовиводів.

На час народження мозок дитини вміщує в собі таку ж саму кількість нервових клітин, що й мозок дорослого. Але їх будова змінюється і вдосконалюється в процесі розвитку дитини. Якщо в людського зародка коркова клітина є малодиференційованою і має округлу або овальну форму із слабко розвиненим відростком, то потім вона набуває специфічної пірамідної форми і обростає сіткою розгалужених відростків, що з'єднують її з багатьма іншими нервовими елементами (рис. 8). Тільки при такій будові коркових клітин великі півкулі можуть здійснювати ті складні форми вищої нервової діяльності, які характерні для дорослої людини.

Нормальне дозрівання нервової системи становить необхідну умову психічного розвитку дитини. Якщо внаслідок якого-небудь захворювання нормальний розвиток мозку істотно порушується, то це призводить до різноманітних дефектів психіки. Проте зовсім неправильно було б уявляти справу так, що природжені особливості нервової системи і незалежний ніби від умов життя хід її формування фатально визначають характер і рівень психічного розвитку дитини. По-перше, численні дані говорять про те, що дозрівання нервової системи залежить від умов життя дитини, від догляду за нею, від її виховання. По-друге, дозрівання нервової системи само по собі створює лише передумови для виникнення тих чи інших психічних якостей, але не визначає їх розвитку. Фізіологічну основу психічних явищ складають умовнорефлекторні процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку, а їх формування визначається умовами життя і вихованням.
Тому для розуміння природничонаукових основ психічного розвитку не досить вивчення тих анатомічних змін, які відбуваються в нервовій системі протягом дитинства, а необхідне вивчення розвитку нервових функцій дитини, насамперед розвитку її вищої нервової діяльності.

Хоч дозрівання кори головного мозку на час н ародження не закінчуєть ся, проте її функціонування починається з перших днів життя дитини.

Уже на першому місяці життя на основі природжених безумовних рефлексів у немовляти під впливом зовнішніх дій утворюються умовні рефлекси. Поєднуючи які-небудь індиферентні подразники (наприклад, певний колір чи звук) з тим чи іншим безумовним Подразником, можна утворити між ними внутрішній зв'язок. Ранні умовні рефлекси утворюються повільно, вимагають для свого вироблення до 100 поєднань (Касаткіц). Разом з цим ці рефлекси є нестійкими і мало диференційованими. Так, якщо виробити на першому місяці життя харчовий умовний рефлекс на який-небудь тон, то дитина реагує слиновиділенням не тільки на нього, а й на інші тони.

У ході наступного розвитку дитини швидкість утворення тимчасових зв'язків зростає. Так, у дітей п'яти років для утворення елементарних умовних рефлексів треба лише 3—6 поєднань. Зростає кількість випадків вироблення тимчасового зв'язку «з місця» після одного поєднання (Іванов-Смоленський).

У дальшому, в шкільному віці, збільшення швидкості утворення елементарних умовних рефлексів вже не помітне. Зате зростає швидкість вироблення цілих систем умовних реакцій на складні комплексні подразники. Це зв'язано з підвищенням ролі попереднього досвіду в оволодінні новими навичками і вміннями.

На ранніх ступенях розвитку дитини поширення нервових процесів по корі великих півкуль має дифузний, іррадійований характер. Звичайно немовля відповідає на дію якого-небудь одиничного подразника не ізольованою диференційованою реакцією, не яким-небудь певним рухом окремого органа, а загальною хаотичною реакцією всього тіла. Процеси збудження спочатку переважають над процесами гальмування. Дуже поширюючись по великих півкулях, коркове збудження ще не утворює тут стійких, концентрованих осередків збудження.

Протягом дитинства відбувається розвиток умовного коркового гальмування. Так, наприклад, у дошкільному віці підвищується ефективність утворення умовного гальма, удосконалюються процеси диференціювального гальмування. У зв'язку з цим і збуджувальні процеси набувають менш розлитого характеру, створюють у корі великих півкуль' концентровані й стійкі осередки збудження, які відповідають особливостям діючих на організм подразників. Розвиток умовного гальмування сприяє все тоннішому розрізнюванню впливів навколишнього середовища і все тонкішому пристосуванню реакцій-відповідей до особливостей цього середовища. У зв'язку з розвитком умовного гальмування дошкільники краще диференціюють як зовнішні одиночні й комплексні подразники (звуки, кольори, форми тощо), так і власні рухи, ніж діти раннього віку.

Разом з розвитком процесів вищої нервової діяльності зростає вплив кори великих півкуль на нижчі відділи центральної нервової системи. Якщо дії маленьких дітей, що здійснюються за переважаючої участі підкоркових центрів, мають імпульсивний, недовільний характер, то на пізніших ступенях розвитку ці дії, підпорядковуючись контролеві великих півкуль, стають усвідомленими і довільними.Утворення умовних рефлексів залежить від підкріплення одних реакцій дитини і непідкріплення інших. Підкріплення веде до закріплення тимчасового зв'язку, непідкріплення або негативне підкріплення — до його гальмування, згасання.Характер підкріплень, що сприяють утворенню тимчасових зв'язків, змінюється в процесі розвитку дитини. Якщо в перші місяці життя умовні рефлекси утворюються головним чином на основі харчових і захисних безумовних рефлексів (що викликаються, наприклад, больовими подразниками), то в дальшому вони починають у дедалі більшій мірі формуватися на основі орієнтувальних реакцій. Так, наприклад, хватальні рухи у три-чотиримісячного немовляти звичайно формуються під впливом орієнтувальної реакції, що викликається новою блискучою іграшкою, до якої дитина тягнеться і яку вона намагається захопити.Уже на третьому місяці життя утворення нових тимчасових зв'язків починає підкріплюватися емоційними реакціями, що викликані спілкуванням дитини з навколишніми людьми (Щелованов). Ця реакція, яка називається «комплексом пожвавлення», полягає в тому, що, побачивши людину і почувши її голос, немовля посміхається, сплескує руками, створює неголосні мелодійні звуки. Потім спілкування набуває мовного характеру. В міру того як дитина оволодіває рідною мовою, дедалі більшу роль в утворенні тимчасових зв'язків відіграє мовне підкріплення. Висловлення вимог навколишніх людей, їх схвалення чи осуд закріплюють одні реакції дитини і гальмують, згашують інші.У процесі розвитку зростає роль слова в регуляції поведінки дитини. Як показують дослідження (Іванов-Смоленський, Красногорський), протягом дитинства відбувається формування другої сигнальної системи і зміна її взаємовідносин з першою сигнальною системою.

На ранніх ступенях розвитку переважну роль у вищій нервовій діяльності дитини відіграє перша сигнальна система. Немовля знайомиться з навколишньою дійсністю лише шляхом безпосередніх вражень і реагує певним чином лише на безпосередні впливи. Проте в міру того як дитина оволодіває рідною мовою, у неї розвивається друга сигнальна система, яка набуває дедалі більшого значення у вищій нервовій діяльності.Істотні зрушення у взаємовідношенні двох сигнальних систем і значне зростання ролі слова у вищій нервовій діяльності відбуваються в дошкільному віці. Так, коли у молодших дошкільників складні поєднання умовних реакцій краще утворюються при безпосередніх впливах, при наочному показі, ніж при мовній інструкції, то на кінець дошкільного віку роль слова в утворенні такого виду тимчасових зв'язків помітно зростає (рис. 9).

У цей же період дитинства поліпшується відображення в другій сигнальній системі тих процесів, які відбуваються в першій. Молодші дошкільники часто не можуть дати словесний звіт про те, що вони робили і які подразники викликали їх реакції-відповіді. Старші ж дошкільники можуть вже досить точно розповісти про те, чим вони займалися і на які подразники вони реагували.

Підвищення ролі другої сигнальної систем у вищій нервовій діяльності являє собою фізіологічну основу розвитку в дитини абстрактного мислення, а також свідомих, довільних дій. Називаючи схожі предмети і явища одним словом, дитина одержує можливість виділити їх істотні ознаки і узагальнити їх за цими ознаками в єдиному понятті. Разом з тим, керуючись у своїх діях словесно сформульованими вимогами навколишніх людей, а потім відтворюючи ці вимоги голосно чи про себе, дитина поступово усвідомлює завдання, що стоять перед нею, вчиться діяти відповідно до цих вимог і завдань, що надає її діям свідомого, вольового характеру.

4.Центральну частину рефлекторної дуги утворює нервовий центр.
Нервовий центр- це сукупність нервових клітин, розташованих в різних відділах ЦНС, необхідна для здійснення рефлексу і достатня для його регуляції.
Кожний рефлекс має свою локалізацію в ЦНС, тобто ділянку, яка необхідна для його здійснення. Наприклад, центр сечовипускання розташований в крижовому відділі спинного мозку, центр колінного рефлексу -в поперековому.. При руйнуванні відповідної ділянки рефлекс відсутній. Проте з’ясовано, що для регуляції рефлексу, його точності недостатньо первинного, або головного центра, а необхідна участь і вищих відділів ЦНС, включаючи кору великих півкуль. Наприклад, якщо у тварини видалити кору великих півкуль, то дихання зберігається, оскільки первинний дихальний центр розташований в довгастому мозку. Проте під час роботи не буде точної відповідності вентиляції легень потребам організму, оскільки для тонкої регуляції діяльності дихального центра необхідним є не лише довгастий мозок, але і кора великих півкуль.Основні властивості нервових центрів:
- однобічне проведення збудження - обумовлене наявністю в нервових центрах синапсів;
- затримка проведення збудження - пов’язана з наявністю великої кількості синапсів;
- сумація збуджень - виникає або при нанесенні слабких подразнень, що повторюються, або при одночасному нанесенні кількох підпорогових подразнень. .Механізм цього явища пов’язаний з нагромадженням медіатора на постсинаптичній мембрані і підвищенням збудливості клітин нервового центру. Прикладом сумації збудження може бути рефлекс чхання;
- трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, що до них надходять. Нервові центри можуть на поодиноке подразнення відповісти серією імпульсів, а на подразнення невисокої частоти - більш частими імпульсами;
- рефлекторна післядія - рефлекторні акти закінчуються не одночасно з припиненням дії подразника, а через деякий час. Вона може бути короткочасною (1-3мс) і тривалою (кілька секунд);
- легка втомлюваність - при тривалому подразненні аферентних нервових волокон втома нервового центра проявляється поступовим зниженням, а потім і припиненням рефлекторного акту. Втома пов’язана з порушенням передачі збудження у синапсах. Зменшуються запаси медіатора у нервових закінченнях та чутливість до медіатора рецепторів постсинаптичної мембрани. Втома у нервових центрах дитини розвивається швидше, працездатність нервової системи менша. ніж у дорослих;
- пластичність - функціональна мінливість і пристосованість нервових центрів. При пошкодженні або виключенні окремих частин мозку виконання їхніх функцій забезпечують інші центри.
- дуже високий обмін речовин, тобто висока потреба в кисні і поживних речовинах, а також вибіркова чутливість до деяких фармакологічних речовин. Наприклад, при зупинці серця і дихання більш як на 5-6хв. гинуть клітини кори великих півкуль. Нікотин блокує проведення нервових імпульсів у збуджувальних синапсах, що призводить до зниження збудливості, зменшення рухової активності.
Вікові особливості властивостей нервових центрів. У перші дні життя збудливість нервової системи у новонароджених дітей понижена. Щоб викликати яку-небудь рефлекторну реакцію у новонароджених необхідно, щоб сила подразнення була у 20 разів більша, ніж для дорослих. У 12-денному віці збудливість нервових центрів стає більшою, ніж у дорослих. На ранніх стадіях розвитку нервові центри володіють більшою пластичністю і компенсаторною здатністю. Порушення у ранньому віці окремих центрів може бути компенсована за рахунок розвитку інших. Наприклад, зруйнування клітин центру мови у лівій півкулі великого мозку викликає формування центру мови у правій півкулі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Будова і функції нейрона	\|	Кора великих півкуль головного мозку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.