Культурна еволюція: суспільство, культура, цивілізація, особистість.

Навчальний матеріал

Прочитайте та виділіть основні положення.

Людина виступає як єдність біологічного і соціального. Новонароджена людина має всі анатомо-фізіологічні ознаки людини. Але якщо у тварин генетично визначені програма поведінки, спосіб життя, то людина засвоює цю програму тільки у суспільстві, через засвоєння культури. Якщо дитина не засвоїть її в ранньому віці через відірваність від людського суспільства, то вона вже ніколи не стане людиною (приклад – мауглі, тобто діти, що виросли серед звірів). Перетворення біологічного в соціальне відбувається в процесі соціалізації, тобто в процесі освоєння людиною всього поля культури. Це приводить до змін в способі проявлення в людини її видових ознак. Наприклад, спадкові хвороби люди навчились лікувати завдяки розвитку науки, виробництва, медицини. Людина виступає як істота соціальна чия поведінка визначена культурою.

Спільне між людиною і твариною – біологічні потреби. Але задоволення потреб у людини і тварин відбувається у різний спосіб. Тварина задовольняє потреби безпосередньо, людина – опосередковано. Тут треба звернути увагу на інгібіцію (здатність людини стримувати задоволення природних інстинктів для того, щоб задовольнити їх у майбутньому у відповідних, визначених культурою формах і умовах). Низка вчених визнає велику роль інгібіції в процесі антропосоціогенезу. Отже, процес життєдіяльності – це задоволення і відтворення потреб. Але тільки людина в процесі життєдіяльності не лише задовольняє, відтворює потреби, але й розвиває нові. Відповідно до цього класифікуються типи людини того чи іншого порядку задоволення потреб:

– соціальна сутність людини І порядку : задоволення, відтворення, поява нових потреб через застосування знарядь праці;

– соціальна сутність людини ІІ порядку: специфічно людська потреба у виготовленні знарядь праці. Ця потреба розвивається в напрямку виготовлення нових, все більш досконалих знарядь для кращого задоволення життєвих потреб, полегшення праці, росту їх продуктивності;

– соціальна сутність людини ІІІ порядку – потреба в спілкуванні. Під спілкуванням розуміються всі суспільні відносини, в які вступають люди – політичні, економічні, особисті і т.д.

– соціальна сутність людини ІV порядку – потреба у цілепокладанні. Людина як істота наділена розумом, перш ніж зробити, ставить перед собою мету і шукає шляхи її досягнення.

– соціальна сутність людини V порядку – потреба у свободі. Ця потреба є інтегративною. Вона у знятому вигляді містить в собі всі вищезгадані потреби. Вся історія людства – це боротьба за індивідуальну і суспільну свободу: виховання, формування людини, здатної витримати пов’язану з свободою відповідальність.

Для характеристики людини, ступеня реалізації її сутності, використовуються такі поняття, як індивід, індивідуальність, особистість.

Індивід– це людина як одиничний представник людського роду в інтегральній єдності біологічних і соціальних характеристик. Тобто виділяється типовість ознак окремої людини, підкреслюються в ній не індивідуальні, а загальні риси.

Поняття індивідуальність окреслює неповторність людини в її духовних якостях, здібностях, талантах, самостійній діяльності, житті в цілому. Людина виступає як мікрокосм, в єдності унікальних і універсальних властивостей. Слід підкреслити, що терміни «покликання», «талант» виражають глибинну сутність індивідуальності. Становлення індивідуальності відбувається в умовах конкретної епохи, культури, які багато в чому визначають і вибір покликання, й шляхи реалізації таланту. У той же час, талант, реалізуючись, змінює епоху і культуру. Згадаймо митців доби Відродження: за своїм талантом вони творили картини, скульптури, літературні твори, що змінили уявлення про людину та її місце в світі.

Проблема особистості є однією з найскладніших у філософії та соціальній антропології. Особистість – виступає якдинамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально-культурних і морально-вольових якостей людини, які виражені в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Якщо провідним у визначенні індивідуальності є її неповторний вроджений талант, то у особистості – воля, самостійність. Особистість втілює цінності своєї епохи, культури. Сприймаючи цінності як власні, обираючи їх за основу свого світогляду і діяльності, обирає роль в суспільстві, передбачає самостійність діяльності на основі вільно обраних принципів і відповідальності. Автономність (обов’язки, переконання, інтереси) – одна з провідних якостей особистості, що забезпечує не тільки розуміння мети і шляхів її досягнення, але і силу для їх здійснення, незважаючи на всі зовнішні перешкоди. Особистість діє на основі усвідомлення сенсу життя.

Культурна еволюція багато в чому схожа на біологічну — інформація передається наступним поколінням, але не через розмноження з допомогою ДНК, а шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками. Еволюція культурна пов’язана із здатністю зберігати всю нагромаджену інформацію і передавати її наступному поколінню. Культурна еволюція не залежить повністю від випадковості — людина здатна активно шукати нову інформацію, свідомо обираючи напрямок своїх пошуків. Вона може також одержати її шляхом роздумів, відкриваючи нові факти, взаємозв’язки, форми поведінки методом дедукції.

У культурній еволюції для усунення шкідливої інформації не потрібна загибель індивідів. Людина здатна свідомо від неї відмовитись. У біологічній еволюції нові властивості можуть набуватись лише ціною втрати колишніх. Наприклад, мутація, завдяки якій у птаха з’являється дзьоб, може позбавити його здібності розколювати зерна або вловлювати комах. Навпаки, набуття нової інформації в ході культурної еволюції звичайно не позначається негативно на колишніх здібностях індивіда. Тим-то культурна еволюція може відбуватись значно швидше: адже нові властивості не витісняють існуючі, а лише доповнюють їх. Вона має кумулятивний характер, і її темпи з плином часу зростають.

З допомогою культурної еволюції людина виробила таку поведінку, яка постійно підвищує пристосованість до життя. За дуже короткий термін людство освоїло і вдосконалило більшість специфічних навичок, якими інші організми оволодівали протягом всієї біологічної еволюції: ми літаємо вище птахів і пересуваємося по воді швидше за будь-яку рибу. Людина — єдина жива істота, специфічною особливістю якої є культурна еволюція як засіб виживання і пристосування до оточуючого середовища. За допомогою культурної еволюції людина постійно підвищує свою пристосованість до життя шляхом удосконалення своєї поведінки, свого ставлення до оточуючої дійсності. Таким чином, особливості культурної еволюції та її відмінність від біологічної полягають, по-перше, у способах передавання інформації — у наслідуванні (показі, прикладі), навчанні, оволодінні знаннями і навичками у процесі спілкування з допомогою мови та інших знакових систем. По-друге, в характері, змісті і оформленні, закріпленні інформації — нагромадженні знань, оформленні їх у науку: мистецтво, моральні норми, матеріальні об’єкти тощо. По-третє, в результатах культурної еволюції — особливостях організації людської життєдіяльності, становленні соціальних взаємин, суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.4.	\|	Основні підходи до визначення понять культура та цивілізація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.