Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Основні підходи до розв ’язання проблеми людина – суспільство

Розглядаючи семіотичні системи повсякденного життя людей, в рамках соціальної антропології, слід наголосити на тому, що ці системи поєднують внутрішній світ людей і зовнішні факти за допомогою знаків.

Еволюція семіотичної системи повсякденності.

Повсякдення включає комунікативні практики (правила і схеми взаємодії, рольову ідентифікацію), значення тілесно- побутових практик і взаємодії з їх приводу. Абсолютними «межами» повсякдення як колективно не проблемної сфери життя виступає стан і доступність основних систем життєзабезпечення, за її межами людина неспроможна формувати світ звичного життя.

А. Хеллер пропонує аналізувати феномен повсякдення крізь призму «людської умови» (the human condition). Повсякденність вона трактує як сферу «реальності в собі», що складається, по-перше, з правил і норм звичайної мови та її вжитку; по-друге, з правил і вказівок для використання і маніпуляції об’єктами, передусім, створених руками людини; по-третє, з правил і норм людського спілкування, так званих звичаїв [31, р.46]. Ці правила і норми взаємопов’язані, оскільки створюють необхідний зміст лише у контексті одного з одним.

Прочитайте та виділіть основні положення.

Повсякденне, передусім, пов’язане з малими інститутами (сім’ї, дружби, сусідства), хоча ними не вичерпується. Повсякденність - це сфера життя і діяльності людини як такої, соціально зрілої особи, будь-кого і кожного. У цьому сенсі повсякденність - продукт диференціації різних галузей соціального життя, і водночас, такий план колективного існування й уяви, де проблеми і конфлікти соціальної диференціації по можливості опосередковуються, нівелюються.

Вперше, розглянув онтологічну природу повсякденності російський мислитель В.В. Розанов. Він розумів повсякденність як місце, дім, обжитий простір, де народжується і зростає людська самість. На думку вченого, саме в ньому людина стає причетною до світу, долає дистанцію, виліковується від антропоцентричної зверхності. В.В. Розанову належить заслуга поновлення давно забутої істини: вічне живе в повсякденному, немає межі між буденним і сакральним. Навіть більше того: вічне дане нам тільки в повсякденному, тут і тепер, у плинних подіях, дрібницях, «павутинках побуту», в просторі дому.

Запишіть.

Ці знаки можно умовно виділити в групи:

- цілісні предмети (архітектура будинку, дизайн начиння, костюм);

- керування діями людей (міри, орієнтири, команди);

- знаки прогностики (прикмети, гадання);

- знаки мистецтв (музика, хореографія, образотворчі мистецтва).

На ці знакові системи можна накласти ще один ряд: мова, обряди, гра, тощо. Відтак, зовнішня мінливість людини у світі є продуктом суспільства, а саме: географічні, расові, полові, етнічні роходження знаходять у суспільстві соціальні форми через розвиток суспільного поділу праці й розподілу видів праці серед людей по родовитості, здібностях або по власності.

Запишіть.

Норберт Еліас у статті «Про поняття «повсякденності» (1977), навів вісім дихотомій: повсякденність буднів як протилежність святу; повсякденність як рутина (на відміну від надзвичайних сфер суспільства); повсякденність як трудовий день - на противагу життєвому безтурботному світу буржуа, що живуть у розкоші і неробстві; повсякденність як життя народних мас - у контрасті з життям високопоставлених і могутніх осіб; повсякденність як сфера буденних подій, галузь ординарних, дрібних явищ, фактів і подій; повсякденність як приватне життя (сім’я, кохання, діти) - на відміну від професійного чи офіційного життя; повсякденність як сфера правдивих, нормальних, природних, нерефлекторних переживань - на противагу штучним, раціональним, науковим переживанням і думкам; повсякденність як буденна свідомість, тобто наївна, непродумана - на відміну від рефлексивного мислення і контрольованих емоційних реакцій [20, с. 10-11].

А. Лефевр розглядав повсякденність як «справжній локус творчості, де створюється як усе людське, так і сама людина». А.Шюц називав повсякденність «верховною реальністю». Отже, з часу зародження у міжвоєнний час дослідження повсякденності йшло трьома основними напрямами:1) історико-антропологічним (Ж. Ле Гофф, А.Я. Гуревич та ін.); 2) соціолого-феноменологічним (А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман, I. Гоффман); 3) культурно-семіотичним (Ю.М. Лотман, В.Н. Топоров, Б.А. Успенський та ін.).

Марк Блок і Люсьєна Февр зі «Школи «Анналів» виступили проти спрощеного детермінізму і лінійної схеми причинно-наслідкових зв’язків історії, піднесли питання про необхідність вивчення глибинних підстав дій та вчинків людей, заклали підстави для вивчення менталітету.

Таким чином, можна зробити висновок, що без вивчення повсякдення, вочевидь, неможливо відтворити і зрозуміти минуле. Дослідження в рамках соціальної антропології повсякденності як особливо значимої сфери, з одного боку, почасти повертає їй втрачений статус, і водночас показує в ній соціальний і етичний вимір. Звичайно, існували і продовжують існувати різновиди соціального пізнання, безпосередньо не пов’язані з вивченням світу повсякденності. Однак з огляду на методологію пізнання важливим залишається питання про зіставлення соціального знання з первинними значеннями у складному космосі людських діяльностей. Ми повинні завжди повертатися до «забутої людини», чиї почуття, уявлення і діяльність лежать в основі руху будь-якої соціальної системи.

А. Xеллер, розмірковуючи про соціальні проблеми і новітнього часу, чітко сформулювала тезу про одну з провідних константних особливостей цієї культури: «революція не може бути політичною або економічною, а може бути лише революцією повсякденного життя» [32, с.165]. Таким чином, повсякденність, саме як засада будь-яких життєвих актів і окремої людини, і окремої культури, не може залишитися поза увагою соціальної антропології.

Прочитайте та виділіть основні положення.

Соціальна антропологія розглядає людину як існуючу в суспільстві. Взаємозв’язок людини із суспільством можна аналізувати в різних площинах: як людину пов’язану з іншими людьми системою відношень, як носія певної культури, як людину-діяльну, тощо. Кожна із цих граней суспільного буття може бути взята як окрема для наукового аналізу.

Французький соціолог, філософ П’єр Бурдьє (1930-2002) є представником постструктуралістського напряму соціальної теорії. У вченні П.Бурдьє знайшли відображення і проблема "розуміння" суспільства, двоїстої природи соціального простору, і проблема соціалізації особистості, співмірності соціального і ментального у людині, і проблема "практики" соціальної теорії та безліч інших. Прийнявши людину одразу у множині вимірів, зокрема історичному, соціальному, ментальному, духовному, творчому, та екстраполяції цих вимірів одне в одному, видатний соціолог обґрунтував соціальний простір у структурній різноманітності даних феноменів. Відтак, багатоаспектність і багатогранність людського буття визначаються специфікою життя людини, де переплітаються таємничість буття і історична доля. Людина відчуває на собі невидимі сили, що пригнічують свободу. Але, в той же час, наврядче без них ця свобода могла би проявлятися, адже саме вони задають порядок існування, якому підкоряється людина. В історії люди по-різному визначали цей порядок: Космічні сили, Боги (Бог). Сьогодні все частіше цей порядок визначають словом Суспільство.

Запишіть.

Зауважимо, що предметом вивчення в соціальній філософії являються не підвладні наглядному спостереженню та опису (не фіксовані емпірично) елементи (форми і соціальні зв’язки).
В рамках соціальної філософії суспільство визначається як система поза- і надіндивідуальних форм, зв’язків і відношень які створює людина своєю діяльністю разом з іншими людьми. Такі форми і зв’язки можуть не співпадати із зразком нашої уяви про них. Саме тому соціальне життя повинно бути пояснене не уявою його учасників, а причинами, що закорінені головним чином в тому способі, яким сгруповані та об’єднані між собою індивіди (К. Маркс, Е. Дюркгейм). На думку вчених, аналізуючи проблему зв’язку людини і суспільства, можна заробити висновок, що кожне нове покоління дослідників пропонує своє вирішення цієї проблеми. Суспільство не може існувати і функціонувати без людей як складової, як головного елементу. В той же час, суспільство-це особлива реальність, що, по-перше відрізняється від реальності природної, а, по-друге, від реальності, що втілюється в живих індивідів. Більш того, дослідження соціальної реальності в рамках соціальної антропології дозволяє говорити про те, що існують закономірності суспільно-історичного розвитку.

Запишіть.

Для конкретизації та пояснення як саме людина існує в суспільстві виділяють три основні підходи:

Перший підхід - соціологічний реалізм, за яким людина тлумачиться як ансамбль соціальних відносин, тобто суспільство створює тих людей, які йому потрібні. Ця традиція бере початок від Платона і закінчений вигляд отримала в роботах Е. Дюркгейма. Зауважимо, що зазначений погляд має під собою реальні підстави. Більша частина людей ситуацією залежності від суспільства не обтяжується. Вони бажають саме того, що чекає від них соціум. Вони підкоряються соціальним правилам, сприймаючи соціальний світ як легітимний. У методологічному аспекті цей підхід відрізняється детермінізмом. У той же час у рамках і такої парадигми зовсім неможливо пояснити, як суспільства змінюються, як виникають соціальні новації. Якщо б суспільство тільки відтворювало б ту програму, яка в ньому закладена, то воно б не змінювалося.

Запишіть.

Другий підхід - соціологічний номіналізм - базується на розумінні людини як автономного індивіда-суб’єкта, наділеного свідомістю та волею, здатного до усвідомлених вчинків та свідомого вибору. У такому випадку суспільство – це сума індивідів-атомів, продукт їхньої свідомості та волі. Фактично ця парадигма була започаткована Аристотелем, а у XIX - початку XX століття була обгрунтована М. Вебером. Погляди вчених передбачали методологічний індивідуалізм, іноді навіть волюнтаризм. Проте і такий підхід не може бути повністю валідним при поясненні відносин між людиною та суспільством, усім відомо, що результати діяльності людини далеко не завжди співпадають з її бажаннями та планами. Ця розбіжність пов'язана з тим, що суспільство не зводиться до людей, які його складають, воно має ознаки стабільної системи, незважаючи на зміну та діяльність кількох поколінь його членів.

Запишіть.

Третій підхід можна охарактеризувати як компромісний. В історії соціальної думки вперше він був запропонований К. Марксом, який розглядав суспільство як продукт відтворення людьми власного життя.У сучасній соціології та соціальній антропології ці погляди розвинули Н. Еліас, Бурдьйо, П. Бергер та Т. Лукман. Останні наголошують на двоїстій фактичності суспільства.

З одного боку, Бергер та Лукман виходять з того, що суспільство має об’єктивну фактичність: «Суспільство - людський продукт. Суспільство - об’єктивна реальність. Людина - соціальний продукт»7. Разом з тим суспільство створюється завдяки діяльності індивідів, які мають знання у вигляді суб’єктивних значень або колективних уявлень. Члени суспільства вважають їх реальними. «Пересічна людина, - зазначають учені, - звичайно не обтяжує себе питаннями, що для неї «реально» і що вона «знає» доти, доки не стикається з проблемою того чи іншою роду. Вона вважає свою «реальність» і своє «знання» очевидними. Соціолог не може зробити цього хоча б тільки внаслідок розуміння того факту, що пересічні люди в різних суспільствах вважають очевидними цілком різні «реальності»8. Отже, яким буде суспільство та його інститути, залежить від знання людей: соціальна реальність конструюється конкретними суб’єктивними значенням людей у процесі їхньої діяльності. Таким чином, двоїстий характер суспільства зумовлений об’єктивною фактичністю та конструюванням людської свідомості, виробництвом певного знання. Отже, з одного боку, «окрема» людина - слід усієї колективної історії, з іншого боку цьому підкоренні вони бачать сенс власного існування. Вони отримуються задоволення від відповідності вимогам суспільства, оскільки воно винагороджується становищем у суспільстві.

На практиці для того щоб не впасти в крайнощі соціологічного реалізму та номіналізму при розв'язанні проблеми відносин між людиною та суспільством, треба мати на увазі, що будь-яка соціальна дія ставить нас перед обличчям двох станів суспільства в його історії.

Перший - це об’єктивований стан - усе те, що протягом тривалого часу акумулювалося в речах, машинах, будівлях, книгах, а також у звичаях, праві, нормах та інститутах, які виступають посередниками у відносинах між людьми. Соціологія, економіка, юриспруденція мають справу в основному саме із цим станом.

Другий стан - інкорпорований, тобто вбудований у тіло людини. Мова йде про соціальність та історію, які жива людина несе у своєму тілі та мові.ІСоціальна антропологія має справу саме із цим станом.

Також слід звернути увагу на те, що життя людини в суспільстві можна уявити в контексті взаємодії практичного та експресивного порядків. Практичний порядок пов’язаний з виробництвом засобів життя, тобто із забезпеченням самої можливості продовження життя. Експресивний порядок стосується репутації людини, її самоповаги, гідності. У більшості історичний епох експресивний порядок переважає над практичним або, принаймні, впливає на нього. Дійсно, життя не можливе без виробництва засобів життя. Але поряд з цим воно включає уявлення про честь, гідність, повагу. І люди можуть померти не тільки від голоду, але й від приниження, самотності, сорому. Експресивний порядок виражається через знакові, символічнії системи. Доволі часто практичний та експресивний порядки йдуть разом тісно переплітаючись у конкретних діях людини.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, люди скоріше винайшли, ніж успадкували суспільство. Цей винахід мав ненавмисний, незапланований характер. Живучи разом, люди винайшли систему взаємозв’язків для практичних та експресивних цілей. У певних аспектах вона була аналогічною успадкованим соціальним структурам. Проте біологічні засади життя - скоріше джерело проблем, для яких винаходяться соціальні рішення, а не джерело рішення проблем, поставлених соціальною природою людських спільнот. Одна з можливих відповідей на питання, чим саме займається соціальна антропологія, така: вона займається вивченням того, як суспільство живе в самому тілі живої людини і як з тіл вибудовуються суспільства, які не зводяться до цих тіл.


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. IV. Перевірка розв’язання і відповідь
  3. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  4. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  5. А-кролик, Б-кішка, В-мавпа, Г-людина.
  6. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  7. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
  8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  10. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  11. Актуальні проблеми біоетики
  12. Актуальні проблеми економічної безпеки України.




Переглядів: 1221

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Але, головним залишається діючий початок, чим повсякденність і відрізняється від фантазії (казки, міфу). | Інкорпорація об’єктивних структур соціального і ментального простору. Людина та її тіло.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.