Інкорпорація об’єктивних структур соціального і ментального простору. Людина та її тіло.

Прочитайте та виділіть основні положення.

Історики школи «Анналів» змінили уявлення про те, чим власне є історія. З вивчення поодиноких подій вони перемістили наголос на масові та повторювані явища. Вони спробували встановити зв’язок між історичними процесами, що були віддалені один від одного як у просторі, так і в часі. Замість політичного життя, як традиційного предмета історичного дослідження, вони звернули увагу на інші об’єкти аналізу – суспільство, культуру, певні структури повсякденності.

Вивчення ментальностей і повсякденності окреслило абсолютно нову парадигму в оцінці історичного прогресу людства. Раніше ми оцінювали історичний прогрес з точки зору технологічних, економічних, соціальних, політичних змін. Але як реагував на ці зміни звичайний світ простих людей?

Ж. Ле Гофф, погоджуючись з повільністю зміни ментальності, прагне прослідкувати ці зміни в іншій сфері – сфері ціннісних орієнтацій окремих соціальних груп. Загальна картина бачення світу представлена для нього в розумінні людиною минулого часу, праці, освіти, соціальної структури суспільства, розмежування в системі цінностей духовного і світського характеру [5, c. 9].

Недарма вчених і дослідників соціального життя вражає одночасна індивідуальність облич і тіл та підпорядкованість певній моделі. Які ж форми цієї підпорядкованості і як можна «читати» тіло як книгу? Зауважимо, що не тільки характер людей, але й тілесні якості сформовані відповідними стилями життя не можна зкопіювати або відтворити. Це стосується не тільки зовнішнього виду, але способів жестикуляції передаючих поз, форм сексуальності, тобто не існує «чистого природного тіла» поза історією суспільства. Відтак, можна казати, що з початком життя культура починає формувати, структурувати та регулювати тіло в його фізичних та біологічних потребах і функціях.

Французький соціолог та антрополог М. Мосс писав про техніки тіла як традиційних діяльних актах, які відрізняються від магічних, релігійних, символічних актів. До інструментальних технік існує сукупність технік тіла: як люди ходять, дивляться, сплять, встають, бігають, представляються себе іншим та уявляють себе перед іншими. У кожній культурі є рухи дозволені та недозволені, природні та «неприродні».

До даного природою тіла люди в усі часи щось додають (подовжують вії, відпускають бороду, розфарбовують тіло). Одна з найвідоміших форм підпорядкування соціальному правилу - манера одягатися. Одежа, яку носить людина, являється продовженням його тіла, тобто – це інструмент, за допомогою якого тіла підпорядковуються соціальному правилу. Наприклад, У традиційних суспільствах за кожним соціальним прошарком був жорстко закріплений тип одежі. Навіть у сучасному демократичному суспільстві одежа продовжує виступати маркером соціального статусу індивіда.

Запишіть.

Соціальний код та закон змушують тримати тіло в межах норми, «проговорювати порядок». Соціальний закон вписується в тіло людини через категорії покарання (у традиційних суспільствах - фізичні покарання, у сучасних - символічне - грати для підсудного в залі суду) та через задоволення бути як всі. Не тільки зовнішній вигляд, але й мова, категорії сприйняття являються результатом інкорпорації об’єктивних структур соціального та ментального простору. Мало того, що людина має тіло. Людина як тіло обіймає місце в просторі. Співвідношення індивідуально-тілесного та соціального встановлюються і в фізичному, і в соціальному просторі. Фізичне тіло переміщується у фізичному просторі, соціальне тіло - у соціальному Просторі. Місце людини в соціальному просторі далеко не завжди може бути визначено абсолютно. Його краще визначати відносно, як соціальну позицію (належність до групи, спільноти), як ранг у соціальному порядку, як місце в ієрархії, як належність до соціуму, культури. Соціальний простір виступає як структура, яка визначається низкою соціальнихпозицій, які співвідносяться одна одною та вибудовуються в ієрархію. Занесення в тіло структур соціального порядку здійснюється значною мірою за допомогою переміщення та руху тіла, пози, положення тіла. Соціальні структури дані як просторові структури. Навіть поняття соціальної мобільності базується на уявленні про переміщення тіла в просторі, тобто фізичний та соціальний простір співвідносяться між собою.

Приклад цього може бути міська сегрегація, модель запропонована Чиказькою школою соціології в 1920-1930-і роки.

Людина конструює власний простір. Наприклад, І. Гоффман наводить такий приклад: окуляри та рідина для засмаги, залишені на піску, позначують, що дана ділянка пляжу зайнята. На цьому прикладі добре видно, як за допомогою символу створюється територія з виключними правами тимчасового володіння. Здатність панувати у привласненому просторі здійснюється за рахунок привласнення матеріальних або символічних (знання, престиж, повага, авторитет) благ, які в ньому розподіляються. Ці блага можна позначити поняттям капітал. Сума капіталів може бути представлена в тілі живої людини. Наприклад, французький соціолог П. Бурдьйо зауважував, що консерватори можуть економити на роз’яснювальній роботі, оскільки в себе самих представляють вишуканість, елегантність, культуру. Наявність капіталу дозволяє тримати на відстані небажаних людей та предмети і в той же час зближуватися з бажаними людьми та предметами, зводячи до мінімуму витрати, необхідні для їх присвоєння (лат. habitus - «зовнішність»).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні підходи до розв ’язання проблеми людина – суспільство	\|	Метод Мора

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.