Тема 2. Управління і структура підприємства.

Управління– це здійснення впливу на процес шляхом прийняття рішень. Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Тейлор (1856-1915), який розглядав управління як „мистецтво знати точно, що слід зробити і як це робити найкращим способом”.

Управління виконує ряд функцій:

1. Вивчення потреб споживачів та закономірностей їх формування.

2. Зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами.

3. Планування діяльності трудових колективів.

4. Організація спільної праці всіх суб’єктів виробничого процесу.

5. Мотивація до спільних погоджених дій.

6. Контроль за результатами діяльності.

Існують три методи управління:

1. Економічні методи управління – це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:

· Матеріальну відповідальність.

· Ціноутворення.

· Державне регулювання.

· Стимулювання.

· Податки.

2. Адміністративно-правові методи управлінняпередбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами:

· Законодавчими актами.

· Інструкціями.

· Положеннями.

· Наказами і розпорядженнями.

3. Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, вивчення середовища виробництва, громадської думки.

Існують різні типи організаційних структур управління, основними з яких є:

1. Лінійна структура управління – це структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі.

Переваги: чіткість взаємовідносин, оперативність і несперечливість управлінських рішень; надійний контроль.

Недоліки: керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт: облік, робота з кадрами, контроль якості тощо.

2. Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення.

Переваги: лінійні керівники сконцентровані на керівництві.

Недоліки: ріст правлінських витрат, зниження оперативності.

3. Функціональна структура передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень.

Переваги: компетентне керівництво з кожної функції управління.

Недоліки: суперечливість і неузгодженість рішень, що поступають одночасно від декількох керівників, зниження оперативності.

4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів: за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам, які мають власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов’язано з виникненням корпорацій, конгломератів.

5. Матрична структура управління передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління, тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів підрозділів і займаються створенням нових видів продукції.

6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. Вїї основі лежить поєднання різних організаційних структур управління.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання.	\|	Трудовий потенціал України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.