ТЕМА 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

Форма суспільного виробництва - це тип організації господарської діяльності людей, реальне функціонування суспільного виробництва. Суспільство знає дві основні форми господарювання - натуральне виробництво і товарне виробництво.

Історично першою формою суспільного виробництва, яка панувала протягом тривалого часу, було натуральне виробництво,тобто таке виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для задоволення власних потреб безпосереднього виробника, тобто для внутрігосподарського споживання. Найбільш характерним цей тип виробництва був у докапіталістичних суспільствах. Певною мірою він зберігся і сьогодні в різних країнах, у тому числі в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Характерними рисами натуральної форми виробництва є економічна замкненість, примітивна техніка і технологія, універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці. Ця форма виробництва малоефективна й консервативна, їй притаманні прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

Другою формою суспільного виробництва є товарне виробництво.Це така форма суспільного виробництва, коли продукти праці виробляються економічно відособленими виробниками не для власного споживання, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, тобто для купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються відособлені виробники, стають товаром.

Характерними рисами товарного виробництва є: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва; обмін між виробниками; економічна відокремленість виробників, свобода вибору виробничих ресурсів, засобів і цілей виробництва; наявність конкуренції; вільне ціноутворення; стихійність розвитку.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте та капіталістичне. Просте характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками-ремісниками та селянами. Основними його рисами є : дрібна приватна власність на засоби виробництва, особиста праця й обмежена мета виробництва, зумовлена його примітивним характером. Проте з часом в міру розвитку продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більш масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника і його сім’ї, то тепер нею стала нажива, збагачення. Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне, характерними рисами якого є : велика приватна власність на засоби виробництва, наймана праця та мета – збагачення.

Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істотні відмінності. По-перше, простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх на найманих робітників. По-друге, просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне – на найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є забезпечення джерела існування товаровиробника та його сім’ї, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, незважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво та капіталістичне однотипні, так як вони мають одну й ту ж економічну основу – приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до виникнення капіталістичного виробництва, воно є його вихідним пунктом.

Перетворення речей на товари відбувається лише при певних – мінових відносинах.

Товар – це продукт, призначений для продажу. Отже, він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т.д.), чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення немає. Ця властивість продукту задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю.

За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуг.

Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.).

Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т.д.).

Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту – це переміщення вантажів, людей. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі й пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікувані, неграмотні – навчені і т.д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.

В товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує.

Споживна вартість – категорія вічна, поза становленням людей до неї вона не існує.

Отже, зміст категорії “споживна вартість” визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару.

Споживна вартість виступає об’єктом вивчення політекономії, тому що вона в своїй суспільній властивості виступає як носій виробничих відносин людей і , в першу чергу, мінової вартості.

Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості. Або можна сказати інакше, мінова вартість – це така кількісна пропорція, в якій один товар обманюється на інший.

Що ж лежить в основі мінової вартості?

Цим спільним, що дає можливість порівнювати товари в обміні, є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару – вартість. Отже, мінова вартість – це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість же як втілена в товарі праця, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова ж вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку. Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї й тієї ж загальнолюдської праці.

Гроші – це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, о вони самі були втіленням людської праці.

Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш важливою є функція грошей як міри вартості. В ній безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в тому

Гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі – продажу необхідних їм товарів (послуг).Продавши свій товар, товаровиробник не зобов’язаний тут же купувати інший.

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження. Функцію грошей як засобів утворення й нагромадження скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу (мова про нього далі) мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч із золотом і паперових грошей.

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одночасною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець – боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу.

У сучасних умовах, особливо в розвинутих країнах світу, функція грошей як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в якості засобу платежу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 4. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності.	\|	Ринок: сутність, умови формування та закони розвитку. Конкуренція і монополія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.