• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні

Рівні продовольчого споживання

__________________

* Норми, рекомендовані Українським НДІ харчування.

** Дані FАОSТАТ у 2002 р.

*** В українських цінах за 2005 р.

За енергетичною цінністю добового раціону в середньому на душу населення дефіцит продовольчого споживання щодо нормативного (чи європейського) рівня невеликий (14 – 16 %) і може бути досить швидко ліквідований. Набагато песимістичніший вигляд має оцінка національної продовольчої безпеки за вартісним показни­ком. Уесь дефіцит продовольчого споживання припадає на дорогі енергоносії (м'ясо, рибу, молоко тощо). Тут він досягає майже половини, і його усу­нення при темпах, що спостерігаються, не може бути швидко здійснене. Наприклад, річне споживання м'яса на душу населення за останні п’ять років збільшилося на 6 кг, але це ще не відповідає європейському рівню (на 46 кг менше). Ще більшим є відставання за споживанням фруктів, а також рибо- і молокопродуктів.

Принциповим вирішенням проблеми прискореного досягнення європейських показників кількості і якості харчування має стати прийняття пріоритетної урядової цільової продовольчої програми. Існує розпорядження Кабінету Міністрів України (від 26 травня 2004 р.) «Про затвердження Концепції поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчу­вання населення», де відзначається залежність демографічної ситуації, рівня захворюваності від кількісних та якісних характеристик продовольчого споживання і пропо­нується комплексний набір цілей і заходів щодо вдосконалення харчування населен­ня країни. Але цей документ поки що не набув подальшого правового, організа­ційного та фінансового розвитку.

Після налагодження ефективного і сталого виробництва продовольчої сировини головною проблемою залишається підвищення доходів населення, оскільки поряд з кількісними показниками продовольчого споживання незадовільний стан національної продовольчої безпеки фіксує така важлива характеристика, як частка витрат на харчування у видатковій частині сімейних бюджетів. Розвиток ринкової економіки забезпечив фізичний доступ до продовольчих товарів, але усунення незадоволеного попиту шляхом уведення механізму рівноважних цін загостри­ло проблему економічної доступності, спричинило продовольчий аспект бідності.

Катастрофічне падіння купівельної спроможності сукупного споживача відбулося за три роки гіперін­фляції (1992 – 1994 рр.), коли середньорічні темпи зростання споживчих цін утричі пере­вищили темпи підвищення номінальних доходів населення. Наступне п'ятиріччя (1995 – 1999 рр. ) стало періодом значного сповільнення темпів інфляції, але в подальшому все ж таки відбулося зниження купівельної спроможності доходів населення на 15 %. На «дні» рецесії (1999 р.) реальні доходи населення становили лише 29 % від рівня 1990 р.

Таке різке падіння цінової доступності спричинило три значні деформації націо­нального продовольчого ринку: 1) значно зменшилися обсяги продовольчого спожи­вання, особливо продуктів тваринництва (майже вдвічі); 2) частка продовольчих вит­рат у сімейних бюджетах підскочила з 33 до 65 %; 3) натуральний сегмент продоволь­чого споживання (виробництво для власного харчування) збільшився до 36 %.

Стадія післякризового піднесення купівельної спроможності населення почалася у 2000 р., і за наступні роки його реальні доходи подвоїлися, проте це лише частково компенсувало кризове падіння: у 2005 р. вони становили близько 60 % рівня 1990 р.

Зростання купівельної спроможності населення, хоча і зі зниженою еластичні­стю, але відчутно поліпшило продовольчу ситуацію: частка продовольчих витрат у сімейних бюджетах знизилася до 58 %, а частка натурального сегмента продоволь­чого споживання – до 19 %. За 2000 – 2005 рр. споживання продовольства на душу населення збільшилося на 21 % (у порівнянних цінах), а якщо врахувати скорочення його нату­рального сегмента, то приріст платоспроможного попиту на продовольчому ринку дорівнював 47 %.

Проте навіть за таких позитивних зрушень ситуація з продовольчою доступністю ще далека від благополучної. Про це свідчать додаткові показники. Зокрема, залишається низькою купівельна спроможність 1 % сімейного бюджету. Наприклад, у 1990 р добовий раціон харчування у середньому на душу населення містив 3,6 тис. ккал при 33 % продовольчих витрат у бюджеті сім’ї, тобто 109 ккал на 1 % бюджету. У 2004 р. рівень калорійності добового споживання знизився до 2,9 тис. ккал, а частка продовольчих витрат зросла до 58 %, або 50 ккал з розрахунку на 1 % бюджету. Для довідки: у США ця величина дорівнює 380 ккал. Таким чином, щодо показника продовольчої доступності її нинішній рівень в Україні є нижчим від докризової познач­ки в 2,2 раза і майже у 8 разів нижчим від американського рівня.

Оскільки стратегічною метою розвитку продовольчого забезпечення є досягнен­ня медично рекомендованих норм раціонального (здорового) харчування, важливим показником продовольчої доступності слугує економічна можливість придбання нормативного набору продуктів. У 2005 р. вартість такого добового набору на душу населення цього ж року становила 11,24 грн (табл. 3), а середньостатистичний добовий душовий наявний дохід – 16,19 грн. Отже, на придбання набору продуктів, необхід­ного для повноцінного харчування, треба було витратити майже 70 % усього доходу. Цифра свідчить про поки ще не подолану бідність нашої країни, а її поступове змен­шення варто було би розглядати як ключовий критерій оцінювання успіхів (або не­вдач) державної соціальної та аграрної політики.

Масштаби бідності у сфері продовольчого споживання, повільність його розвит­ку вимагають термінової рішучої корекції державної соціальної політики у двох най­важливіших напрямах: а) підвищення середніх показників продовольчого споживан­ня, або збільшення загальної місткості національного продовольчого ринку; б) подолання бідності у сфері продовольчого споживання, особливо в її крайніх формах. Організаційно важливо, щоб в урядовій програмі соціального розвитку краї­ни були присутні як пріоритетні планові й звітні показники кількісного та якісного поліпшення продовольчого споживання, а в щорічно затверджуваному переліку за­ходів з реалізації стратегії подолання бідності – аналогічні показники для груп насе­лення, що за рівнем доходів перебувають нижче межі бідності.

Двадцять першого грудня 2001 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про затвердження Стратегії подолання бідності в Україні». Цим документом передбачено три етапи реалізації зазначеної стратегії.

Рівень продовольчої доступності чимало залежить від форм проведен­ня політики продовольчої незалежності країни. Протекціонізм на внутрішньому продовольчому ринку вигідний виробникам, фритредерство - споживачам. Сьогодні ситуація на світовому агропродовольчому ринку така, що розвинутим країнам імпорт продовольства і сільськогосподарської сировини обходиться стосовно багатьох позицій дешевше від продукції вітчизняного виробництва.

Якщо продоволь­чу безпеку розуміти як забезпечення доступу всім верствам населення до здоро­вого харчування, то імпортна експансія може оцінюватися позитивно. У ряді випадків розвинуті країни використовують цей фактор. Так, США – країна із широким залучен­ням дешевого імпорту – в останні роки істотно підвищили відкритість свого продо­вольчого ринку. Така політика відповідає ідеології СОТ щодо посилення ринкової конкуренції, але водночас розвинуті країни значною мірою підтрим­ують власного аграрного виробника (у тому числі за рахунок споживача), керуючись не лише принципом продовольчої доступності, а й продовольчої незалеж­ності, що означає можливість забезпечення життєво важливих продо­вольчих потреб завдяки національним виробникам. Політика, що ведеться США, ставить три основні цілі. Перша – стабільність продовольчого постачання країни навіть в обставинах міжна­родних конфліктів, що дезорганізують зовнішню торгівлю. Друга – посилення конкурентоспроможності власних агропродовольчих виробників. Третя – збережен­ня сільського населення для раціонального розселення. Ці завдання, безумовно, ак­туальні і для України.

Читайте також:

1. II Державна дума
2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
3. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
4. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Аграрна політика
7. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
8. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
9. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 608