РОЗВИТОК КІСТКИ

Утворення любої кістки проходить за рахунок сполучнотканинних клітин мезенхімного походження – остеобластів, які виробляють міжклітинну клітинну речовину, яка відіграє основну опорну роль. Відповідно відміченим трьом стадіям розвитку скелету кістки можуть розвиватися на основі сполучної тканини або хрящової тканини, тому розрізняються наступні види окостеніння (остеогенну).

1. Ендесмальне окостеніння (en–всередині, desme – зв’язка) проходить в сполучній тканині первинних, покривних кісток.

На визначеній ділянці зародкової сполучної тканини, яка має обриси майбутньої кістки, завдяки діяльності фібробластів з’являються острівки кісткової речовини (точки окостеніння). Із первинно центру процес окостеніння розповсюджується у всі сторони променеподібно шляхом накладання (аппозиції) кісткової речовини по периферії. Поверхневі шари сполучної тканини, із якої утворюється покривна кістка, залишаються у вигляді окістя, з боку якої проходить збільшення кістки у товщину.

2. Перихондральне окостеніння (peri – навколо, chondros – хрящ) проходить на зовнішній поверхні хрящових зачатків кістки за участю охрястя (perichondrium).

Мезенхімний зачаток, який має обриси майбутньої кістки, перетворюється в “кістку”, яка складається із хрящової тканини і являє собою як би хрящову модель кістки. Завдяки діяльності остеобластів охрястя, яка покриває хрящ зовні, на поверхні його, безпосередньо під охрястям, відкладається кісткова тканина, яка поступово заміщує хрящову тканину і утворює компактну кісткову речовину.

3. З переходом хрящової тканини в кісткову охрястя перетворюється в окістя (periosteum) і подальше відкладення кісткової тканини проходить іде за рахунок окістя – періостальне окостеніння. Тому перихондральний і періостальний остеогенези слідують один за іншим.

4. Ендохондральне окостеніння (endo – всередині, chondros – хрящ) проходить всередині хрящових зачатків при участі охрястя, яке дає відростки, які містять судини, всередину хряща. Проникаючи глибоко в хрящ разом із судинами, кісткоутворююча тканина розрушає хрящ, який попередньо підлягав обвапненню (відкладення у хрящі вапна і переродження його клітин) і утворює в центрі хрящової моделі кістки острівок кісткової тканини (точка окостеніння). Розповсюдження процесу ендохондрального окостеніння із центра до периферії приводить до утворення губчастої кісткової речовини. Проходить не пряме перетворення хряща в кістку, а його порушення і заміщення новою кістковою тканиною.

Характер і порядок окостеніння функціонально обумовлені також пристосуванням організму до оточуючого середовища. Так, у водних хребетних (наприклад, у костистих риб) окостеніння шляхом перихондрального остеогенезу тільки середня частина кістки, яка, як і у всякому важелі, виносить велике навантаження (первинні ядра окостеніння). Те ж спостерігається і у земноводних, у яких, однак, середня частина кістки проходить окостеніння на більшому просторі, чім у риб. З кінцевим переходом на сушу до скелету пред’являються великі функціональні вимоги, пов’язані з більш важчим, чім у воді, переміщенням тіла по землі і великим навантаження на кістки. Тому у наземних хребетних з’являються вторинні точки окостеніння, із яких у плазунів і птахів шляхом ендохондрального остеогенезу проходять окостеніння і периферичні відділи кісток, які приймають участь у зчленуванні, отримують навіть самостійні точки окостеніння.

Такий порядок зберігається і у онтогенезі людини, у якої окостеніння також функціонально обумовлене і починається із найбільш напружених центральних ділянок кісток.

Так, спочатку на другому місяці внутрішньоутробного життя виникають первинні точки, із яких розвиваються основні частини кісток, які несуть на собі найбільше навантаження – діафізи, diaphisis, трубчастих кісток (dia – між, phyo – росту); частини кістки, які ростуть між епіфізами і кінцями діафізу, які звуться метафазами, metaphysis (meta – після). Їх окостеніння проходить шляхом пери – і ендохондрального остеогенезу. Потім, незадовго до народження або в перші роки після народження появляються вторинні точки, із яких утворюються шляхом ендохондрального окостеніння кінці кісток, які приймають участь у зчленуваннях – епіфізи, epiphysis, (epi – над, phisis – наріст), трубчастих кісток. Виникле в центрі хрящового епіфізу ядро окостеніння розростається і становиться кістковим епіфізом, побудованим із губчастої речовини. Від початкової хрящової тканини залишається на все життя тільки тонкий її шар на епіфізі, який утворює суглобовий хрящ.

У дітей, юнаків і навіть у дорослих з’являються додаткові острівці окостеніння, із яких проходить окостеніння частини кістки, які зазнають тягу внаслідок прикріплення до них м’язів і зв’язок і мають назву апофізів, apophysis: наприклад, великий вертлюг стегнової кістки чи додаткові точки на відростках поперекових хребців, у них окостеніння настає тільки у дорослому віці.

Також функціонально обумовлений і характер окостеніння, пов’язаний з будовою кістки. Так, кістки і частини кісток, які складаються переважно із губчастої речовини (хребці, груднина, кістки зап’ястка і заплесни, епіфізи трубчастих кісток та інші) мають ендохондральний тип окостеніння, а кістки і частини кісток, побудовані одночасно із губчастої і компактної речовини (основа черепу, діафізи трубчастих кісток та інші) розвиваються шляхом ендо – і перихондрального окостеніння.

Низка кісток черепу є продуктом злиття кісток, які самостійно існують у тварин. Відображаючи цей процес злиття, розвиток таких кісток проходить за рахунок вогнищ окостеніння, які відповідають за своєю кількістю і розташуванню числу кісток, які злилися. Так, лопатка людини розвивається із двох кісток, які приймають участь в плечовому поясі нижчих наземних хребетних ( лопатки і коракоїду). Відповідно цьому, крім основних ядер окостеніння в тілі лопатки, виникають вогнища окостеніння в клювоподібному відростку (колишньому коракоїді). У скроневій кістці, яка зростається із трьох кісток, окостеніння проходить із трьох груп ядер. Таким чином, окостеніння кожної кістки є відображенням функціонально обумовленого її філогенезу.

Ріст кістки. Тривалий ріст організму і велика різниця між розмірами і формою зародкової і кінцевої кістки такі, що роблять невідворотною її перебудову на протязі росту; в процесі перебудови поряд з утворенням нових остеонів іде паралельний процес розсмоктування (резорбції) старих, залишки яких можна бачити серед новоутворених остеонів (“вставні” системи платівок). Розсмоктування є результат діяльності в кістці особливих клітин – остеокластів (clasis – ламаю).

Завдяки роботі останніх майже вся ендохондральна кістка діафіза розсмоктується і в ній утворюється порожнина (кістковомозкова порожнина. Розсмоктуванню також підлягає і шар перихондральної кістки, але взамін зниклої кісткової тканини відкладаються нові її шари з боку окістя. В результаті проходить ріст кістки у товщину.

На протязі всього періоду дитинства і юності зберігається прошарок хряща між епіфізом і метафізом, який носить назву епіфізарного хряща або платівки росту. За рахунок цього хряща кістка росте в довжину завдяки розмноженню її клітин, які відкладають проміжну хрящову речовину. Згодом розмноження клітин перестає відбуватися, епіфізарний хрящ уступає натиску кісткової тканини і метафіз зливається з епіфізом – утворюється сіностоз (кісткове зрощення).

Таким чином, окостеніння і ріст кітки є результат життєдіяльності остеобластів і остеобластів, які виконують протилежні функції аппозиції і резорбції – створення і порушення.

Відповідно описаному розвитку і функції в кожній трубчастій кістці розрізняються її наступні частини:

1. Тіло кістки, діафіз, являє собою кісткову трубку, яка містить у дорослих жовтий кістковий мозок і виконую переважно функцію опори і захисту. Стінка трубки складається із щільної компактної речовини, substantia compacta, в якій кісткові платівки розміщені дуже близько одна від іншої і утворюють щільну масу. Компактна речовина діафізу розподіляється на два шари відповідно окостенінню двох видів: 1) зовнішній кортикальний (cortex – кора) виникає шляхом перихондрального окостеніння із охрястя або окістя, звідки отримує судини, які постачають його кров’ю; 2) внутрішній шар виникає шляхом ендохондрального окостеніння і отримує кровоносні судини від кісткового мозку.

Кінці діафізу, які прилягають до епіфізарного хряща, – метафізи. Вони розвиваються разом з діафізом, але приймають участь у рості кісток у довжину і складаються із губчастої речовини, substaпtia spongiosa. В комірках “кісткової губки” знаходиться червоний кістковий мозок.

3. Суглобові кінці кожної трубчастої кістки, розміщені з другого боку епіфізарного хряща, епіфізи. Вони також складаються із губчастої речовини, яка містить червоний кістковий мозок, але розвиваються, на відміну від метафізів ендохондрально із самостійних із самостійної точки окостеніння, які закладаються в центрі хряща епіфізу; зовні вони несуть суглобову поверхню, яка приймає участь в утворенні суглоба.

4. Розміщені поблизу епіфізу кісткові виступи – апофізи, до яких кріпляться м’язи і зв’язки.

У апофізах окостеніння ендохондральне із самостійно закладених в їх хрящі точок окостеніння і побудовані із губчастої речовини.

У кістках, які не відносяться до трубчастих, але розвиваються із кількох точок окостеніння, також можна розрізняти аналогічні частини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
КІСТКА ЯК ОРГАН	\|	КЛАСИФІКАЦІЯ КІСТОК

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.