• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура норми права.

Поняття та ознаки норми права

Норма права - загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що встановлюється і оберігається державою. Правові норми надають особам юридичні права і покладають юридичні обов'язки.

Ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру (впливає, регулює сус­пільні відносини, поведінку людей).
2. Загальнообов'язкове правило поведінки.
3. Правило поведінки загального характеру (поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою).
4. Формально-визначене правило поведінки.
5. Правило поведінки, прийняте в строго встановленому порядку.
6. Забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Структура норми права:

♦ Гіпотеза - це частина правової норми, у якій описуються фактичні об­ставини, вказуються умови, при настанні яких вступає у дію дана норма і що саме нею слід керуватися при конкретній життєвій ситуації.

♦ Диспозиція - це частина правової норми, яка вказує якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою.

♦ Санкція - це частина правової норми, яка передбачає заходи впливу, якщо не дотримуються вимоги, передбачені диспозицією.

Елементи класичної моделі норми права можна умовно представити за такою схемою: "якщо - то - а в противному випадку" або "якщо - то - а інакше".

Наприклад, якщо розглядати норму Кримінального кодексу України (Ст. 432), у якій сказано, що викрадення з поля бою речей вбитих і поранених карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років, то гіпотезою в цій нормі буде поле бою та речі вбитих і поранених, диспозицією - заборона їх красти, санкцією - позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Поняття, причини і види правопорушень

Усі вчинки людей можна поділити на корисні і шкідливі. У теорії права розглядають правову поведінку як єдність двох протилежностей: правомірної і неправомірної поведінки. Правомірна поведінка - бажана і допустима з точки зору інтересів суспільства поведінка, що полягає в здійсненні вимог норм права, гаран­тується і охороняється державою. Протиправна поведінка - поведінка, що відбува­ється з порушенням приписів норм права. Протиправна поведінка людей породжує правопорушення.

Правопорушеннями називаються протиправні, суспільно шкідливі (небез­печні) вчинки людей, за скоєння яких настає юридична відповідальність.

Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні протиріччя, що завжди наявні в суспільстві.

Основні причини правопорушень:

а) Об'єктивні причини (не залежать від особи, вони зумовлені обставинами) - причини економічного характеру, соціальні причини, обставини особистого характеру, суперечність чинного законодавства основним правам людини.

б) Суб'єктивні права (пов'язані з самою особою) - темперамент особи, незнання
особою вимог закону, конкретні психічні відхилення, схильність людини до
вживання алкогольних напоїв, наркотичних або токсичних речовин.

Правопорушення зумовлюються не однією окремо причиною, а відразу кількома.

Види правопорушень:

- Дисциплінарні - порушення навчальної або виробничої дисципліни, вну­трішнього розпорядку організації.

- Цивільно-правові - заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів людини, що захищаються законом.

- Адміністративні - протиправні дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян.

- Трудові - полягають у невиконанні чи порушенні трудових обов'язків суб'єктами трудового права.

- Конституційні - спричиняють шкоду діяльності органів державної влади, конституційним правам громадян, проте не містять ознак злочину.

- Кримінальні (злочини) - суспільно-небезпечні дії або бездіяльність, за які законом передбачено кримінальне покарання.

Поняття і види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - це встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника щодо позбавлення на­лежних йому благ, цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та інше).

Основні види юридичної відповідальності:

- Кримінальна відповідальність (настає за здійснення злочину). До захо­дів кримінальної відповідальності відносять позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права займатися певною діяль­ністю, штраф, громадські роботи.

- Адміністративна (настає за дрібне хуліганство, жорстоке поводження з тваринами, безквитковий проїзд). До заходів адміністративної відпові­дальності відносять: штрафи, позбавлення спеціального права, наданого громадянинові; наприклад, позбавлення права керування автомобілем протягом року.

- Дисциплінарна (настає за порушення трудової дисципліни). До заходів дисциплінарних стягнень, згідно зі ст. 147 Кодексу законів про працю України відноситься догана і звільнення.

- Матеріальна відповідальність пов'язана з обов'язком робітників, служ­бовців відшкодовувати збитки, завданні підприємству, установі, організа­ції; також власник повинен нести матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну здоров'ю працівника.

- Цивільно-правова (настає в процесі невиконання договірних зобов’язань). Заходом відповідальності є у наприклад, виселення громадянина із займаної ним площі, без надання іншої, якщо він своєю поведінкою створює умови для неможливого спільного з ним проживання.

Підстави юридичної відповідальності

Для притягнення особи до юридичної відповідальності потрібні відпо­відні підстави. Підставою для притягнення до юридичної відповідальності є факт вчинення правопорушення. Однак самого факту вчинення особою правопорушення недостатньо. Майже завжди необхідною є вина особи (прояв психічного відношен­ня до вчиненої шкідливої дії (бездіяльності) і її негативних наслідків).

Вина існує в таких формах:

Лекція 4

Тема лекції:Поняття адміністративного законодавства. Адміністративне правопорушення і
адміністративна відповідальність. Строки адміністративної відповідальності.

Мета лекції:Розкрити поняття предмету адміністративного права, суб’єктів та об’єктів
адміністративних правовідносин, класифікацію адміністративних правопорушень та
адміністративних стягнень за них. Встановити особливість адміністративної
відповідальності неповнолітніх. Формувати вміння працювати з правовими
джерелами, вирішувати правові задачі, оперувати правовими категоріями.

Кількість годин:2 год.

Література: 1. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 7 грудня
1984р. (із подальшими змінами та доповненнями станом на 1 січня 2002р.) Науково-
практичний коментар. – Х.: Одисей, 2002.

2. Битюк Ю.П. Адміністративне право України: Підручник. – Харків: Право, 2003. –
с. 185-198

3. Копєйчиков В.В. Правознавство: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – с. 84-98.

4. Основи правознавства, навчальний посібник у двох частинах / За заг. ред.
В.І. Горевого, Ю.В. Бордюка – Суми, Видавництво СумДУ, 2006. / ч.2. – с. 166-177.

5. Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. В.В.Комарова. - X.: Нац. Юридична
акад. України. 2006. -с.240-250.

План лекції:

1. Відносини, які регулюються адміністративним правом.

2. Поняття адміністративного проступку. Види адміністративних стягнень.

3. Адміністративна відповідальність неповнолітніх. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

1. Відносини, які регулюються адміністративним правом

Адміністративне право - це галузь права, яка регулює суспільні відносини, що склалися у процесі виконавчо-організаційної діяльності, тобто в процесі державного управління.

Управлінські відносини виникають при здійсненні діяльності місцевого самоврядування, а також у процесі діяльності деяких державних органів і їх посадових осіб (суд, прокуратура).

Для адміністративно-правових відносин характерним є те, що їх обо­в'язковим учасником є відповідний орган виконавчої влади (посадова особа), наділений владними повноваженнями. Іншою стороною можуть виступати органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, підпри­ємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об'єднання гро­мадян або окремі громадяни.

До адміністративних належать такі види суспільних відносин:

Ø Відносини між органами виконавчої влади вищого і нижчого рівнів (наприклад, Кабінет Міністрів України - Міністерство освіти і науки України).

Ø Відносини між непідпорядкованими органами виконавчої влади (наприклад, Міністерство юстиції України - Міністерство внутрішніх справ України).

Ø Відносини між органами виконавчої влади й підпорядкованими їм дер­жавними підприємствами та установами (наприклад, Міністерство освіти і науки України - Харківська юридична академія імені Ярослава Мудрого) Відносини між органами виконавчої влади і недержавними підприєм­ствами, громадськими об'єднаннями (наприклад, Чернігівське обласне управління Міністерства юстиції - Чернігівська обласна колегія адвокатів).

Ø Відносини між органами виконавчої влади і громадянами (наприклад, управління соціального забезпечення - громадянин, що звертається із заявою).

Обов'язковим учасником адміністративно-правових відносин виступає орган виконавчої влади (посадова особа).

Поняття адміністративного проступку.

Види адміністративних стягнень

Адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, за ско­єння якої наступає адміністративна відповідальність.

Ознаки адміністративного правопорушення:

Юридичний склад адміністративного правопорушення:

Більшість правопорушень скоюються шляхом дії (дрібне хуліганство, самовільне захоплення земельних ділянок). Правопорушення можуть виража­тися і в бездіяльності (безквитковий проїзд у транспорті, невиконання санітар­них норм).

Адміністративне стягнення - це примусовий захід державного впли­ву, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (проступок).

Адміністративне стягнення застосовується з метою:

- покарання та виховання порушника;

- виховання в особи поваги до загальнообов'язкових правил;

- запобігання нових правопорушень, як самим порушником, так і іншими особами.

За вчинення адміністративного проступку можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

Адміністративна відповідальність неповнолітніх

До неповнолітніх (віком від 16 до 18 років), згідно зі ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можуть бути застосовані такі заходи впливу:

Ÿ зобов'язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

Ÿ попередження;

Ÿ догана або сувора догана;

Ÿ передача неповнолітнього під нагляд батькам або іншим особам, які їх замі­нюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності:

Ø Порушення справи. Підставою для порушення є факт вчинення осо­бою адміністративного правопорушення, яке фіксується у протоколі. У протоколі зазначаються суттєві обставини правопорушення, особливо звер­тається увага на доказовий аспект, перевірку пояснень правопорушника, на забезпечення його прав. Протокол не складається, якщо стягується штраф на місці і правопорушник це не оскаржує (за безквитковий проїзд). Протокол та інші матеріали надсилаються органові (посадовій особі), який уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення. Розгляд справи про адміністративне правопорушення (як правило, здійсню­ється за місцем його вчинення).

Ø Вчинення постанови по справі про адміністративне стягнення або закрит­тя справи. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом 3 днів вручається особі, що та повинна засвідчити своїм підписом.

Ø Оскарження постанови може відбутися протягом 10 днів потерпілим, а також особою, що до якої вона винесена.

Ø Виконання постанови про накладання адміністративних стягнень підлягає обов'язковому виконанню з моменту її вчинення. Для виконання постано­ви про накладання адміністративних стягнень у вигляді штрафу дається 15 днів. Після закінчення цього строку постанова підлягає примусовому виконанню.

За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладе­но не пізніше 2 місяців від дня скоєння правопорушення.

Лекція 5

Тема лекції:Поняття, джерела і завдання цивільного законодавства України. Поняття юридичної
особи. Види юридичних осіб. Право власності.

Мета лекції:Сформувати поняття цивільного права, його джерел, дати класифікацію цивільних
угод, розкрити умови дійсності угод, поняття цивільно-правової відповідальності.
Вивчити поняття юридичної особи у цивільному праві, її ознаки, види юридичних
осіб, їх правоздатність, порядок виникнення і припинення діяльності, органи і
представники юридичних осіб. За Законом України „Про власність” визначити
порядок захисту прав власності, її види та форми, підстави виникнення і припинення
права власності. Формувати вміння працювати з правовими джерелами, опорними
схемами, поняттями.

Кількість годин:2 год.

Література: 1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30

2. Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991р. Відомості Верховної Ради
України. - 1991. - №20

3. Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. – 14 березня

4. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: Навчальний посібник. – К.: Прецедент,
2005. – с.10-102

5. Основи правознавства, навчальний посібник у двох частинах / За заг. ред.
В.І. Горевого, Ю.В. Бордюка – Суми, Видавництво СумДУ, 2006. / ч.2. – с. 3-49

6. Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. В.В.Комарова. - X.: Нац. Юридична
акад. України. 2006. -с.184-213

7. Юридичні терміни. Тлумачний словник / за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь,
2003

План лекції:

1. Цивільне право як самостійна галузь права. Цивільно-правові відносини.

2. Учасники цивільних правовідносин: фізична особа, юридична особа.

3. Право власності та інші речові права.

1. Цивільне право як самостійна галузь права

Цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем.

Поняття "цивільне право" може вживатися в кількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна дисципліна. Однак визначальним поміж них є розуміння цивільного права як і права.

У цьому значенні цивільне право можна визначити як сукупність концепцій, ідей і правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття і порядок реалізації та захисту прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, суб'єктами немайнових і майнових відносин, з метою задоволення матеріальних та духовних потреб приватних осіб і захисту їх інтересів.

Критеріями виділення цивільного права як самостійної галузі права є його предмет, метод, засади правового регулювання, та функції, які на нього покладаються.

Предметом цивільного права є:

- майнові відносини;

- особисті немайнові відносини.

Майнові відносини виникають з приводу матеріальних благ і мають майново-вартісний характер. Немайнові відносини є суто особистого характеру і не мають безпосереднього економічного змісту. Їх об'єктом є особисті немайнові блага - такі, як життя, здоров'я, честь і гідність, авторство тощо.

До цивільних відносин належать тільки ті відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності учасників, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. Всі перелічені ознаки цивільних відносин в їх сукупності є констатуючими. Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1. Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин є стосовно один одного юридично рівними суб'єктами, відокремленими один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі.

2. Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з
приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

3. Зміст. Учасники цього виду відносин є носіями цивільних прав та обов'язків.

4. Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів пилину і, як правило, в судовому порядку.

5. Особливість підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини. Поряд з предметом правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання.

Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за (ними нами, встановленими цивільним законодавством.

Цивільно-правовий метод регулювання цивільних відносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

- юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність;

- диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин;

- судове вирішення спорів;

- майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушення.

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення в засадах цивільного права ( у ст. З ЦК вони іменуються засадами цивільного законодавства), під якими маються на увазі фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що становлять предмет цивільного права.

Як випливає зі ст. З ЦК, засадами цивільного права України визнаються:

- неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

- неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом;

- свобода договору;

- свобода підприємницької діяльності, яка не забороняється законом;

- судовий захист цивільного права та інтересу;

- справедливість, добровільність та розумність.

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям "функція цивільного права" слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначаються специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

- регулятивна;

- охоронна;

- попереджувально-виховна;

- попереджувально-стимулююча.

Цивільне право як галузь права є не просто хаотичною сукупністю правових норм, а чітко структурованою системою, яка має зовнішню відмінність та внутрішню диференціацію. До системи цивільного права як галузі права належать:

- цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки;

- цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини;

- цивільно-правові підгалузі, які є сукупностями інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини.

З огляду на системність цивільного права як правової галузі слід визначити його структуру. Цивільне право як галузь права складається із:

1. Загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб'єктів, об'єктів, змісту та підстав виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо.

2. Особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини.

Цивільне законодавство містить різні нормативні акти, які за своєю суттю є формою виявлення волі осіб, що можуть створювати норми права і встановлювати правила поведінки в цій сфері.

Основу всього цивільного законодавства України становить Конституція України (ч.1 ст.4 ЦК).

Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.

Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів, як передбаченні так і не передбачених у ЦК. Зокрема, Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.ст. 21, 23, 24, 27, 28), підприємницької діяльності (ст.42).

Відповідно до ст. 8 Конституції України всі інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади мають прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.

Акти цивільного законодавства, як такого, в свою чергу, поділяються на головний акт - ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до Конституцій та ЦК.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України, постановами КМУ (ч.4 ЦК), нормативно-правовими актами інших органів державної влади України, органів влади, АРК. Особливу увагу слід звернути і на те, що до цивільного законодавства України також можуть належати і нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Однак питома вага таких нормативно-правових актів є незначною і застосовуються вони лише у випадках, якщо немає регламентації нормами українського законодавства, а також якщо така регламентація не суперечить Конституції України та нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім цивільного законодавства, до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Вперше ЦК України як джерело приватного права закріпив договір, рішення Конституційного Суду України.

Як зазначалося вище, основу цивільного законодавства України становить Конституція. Крім того, згідно з ч.2 ст.4 ЦК основним актом (цивільного законодавства є цей Кодекс.

ЦК України було прийнято 16 січня 2003 року і він вступив в дію 01 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 30 главах, зібраних у 6 книг:

1 книга - Загальні положення;

2 книга - Особисті немайнові права фізичних осіб;

3 книга - Право власності та інші речові права;

4 книга - Право інтелектуальної власності;

5 книга - Зобов'язальне право;

6 книга - Спадкове право.

ЦК України розроблено за пандектною системою, оскільки він містить Загальну та Обов'язкову частини.

ЦК за юридичною силою є вищим за інші закони, він займає положення "першого серед рівних". Практичне значення особливого положення ЦК у системі актів цивільного законодавства полягає в тому, що у випадку колізії норм будь-якого нормативно-правового акта з нормами ЦК слід керуватися останніми. Тому загальний дії законів, відповідно до якого пізніше акт витісняє попередній, а спеціальний - акт, у даному випадку не діє. Можливість у від норм ЦК передбачено безпосередньо в цьому кодексі.

Вийняткове значення ЦК у побудові системи позитивного цивільного права полягає також у тому, що безпосередньо в ньому визначається юридична сила тих актів, які можуть конкретизувати його положення або інакше регулювати цивільні відносини. В одних випадках це може бути тільки закон, в інших - будь-які акти цивільного законодавства тощо.

Отже, цивільне право як галузь права - це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників з метою задоволення останніми матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Цивільно-правові відносини

Цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майново відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Для більш повної характеристики цивільних правовідносин необхідно:

- встановити підстави їх виникнення, зміни та припинення;

- визначити їх суб'єктний склад;

- виявити їх зміст та структуру;

- з'ясувати, що є об'єктом цих правовідносин.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичний факт, до якого переважно належать (ст.11 ЦК):

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

4) акти цивільного законодавства;

5) акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування;

6) рішення суду;

7) настання або ненастанна певної події;

8) інші юридичні факти.

Елементами цивільних правовідносин є:

1) суб'єкти відносин; 2) об'єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається із конкретних прав і обов'язків.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава.

Кожен із зазначених суб'єктів може брати участь у цивільних правовідносинах лише за умови їх правосуб'єктності. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність (здатність суб'єкта бути носієм цивільних прав та обов'язків) та дієздатність (здатність суб'єкта своїми діями набувати цивільних прав та здійснювати їх, а також створювати для себе цивільні обов'язки та виконувати їх).

Об'єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги (ст. 177 ЦК України).

Суб'єктивне цивільне право - це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних - це виконання обов'язків іншими. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів вповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа - має повноваження внаслідок посадового стану, доручення, довіреності та у будь-якій іншій формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на такі види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні;
3) речові та зобов'язальні; 4) майнові та особисті немайнові.

2. Учасники цивільних правовідносин

Фізична особа

Одним з найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа. Як учасник цивільних правовідносин фізична особа повинна бути наділена низкою ознак, які її індивідуалізують, виокремлюють її з-поміж інших та персоніфікують як учасника цих правовідносин. До таких ознак належать: ім'я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров'я тощо. Фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб'єктністю (право- і дієздатністю).

Цивільна правоздатність як здатність мати цивільні права та цивільні обов'язки визнається за всіма фізичними особами з моменту народження (ст. 25 ЦК України).

Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент смерті, з якого особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов'язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

Правоздатність є обов'язковою загальною умовою виникнення та здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов'язків.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК).

Закон визначає кілька різновидів дієздатності:

- повна дієздатність;

- дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх);

- дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна цивільна дієздатність - здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних прав та створювати для себе, виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватися фізичною особою та надаватися їй.

Набуття має місце у разі, якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною особою віку 18 років;

2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття.

Надання має місце у разі, якщо виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку . Повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків.

Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до років визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК та є достатньо широким. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно, або за згодою батьків.

Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років називають частковою. Переважну більшість її прав здійснюють батьки чи опікуни, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересах.

В окремих випадках законодавець ставить умови, за яких фізичну особу може бути обмежено в цивільній дієздатності. При цьому можливе обмеження як повної, так і не повної дієздатності.

Обмеження неповної цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності.

Обмеження повної цивільної дієздатності допускається у разі, якщо фізична особа, яка набула повної дієздатності:

- страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними;

- зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановлення судом над нею піклування.

Якщо підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи зникли, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над і нею.

За певних обставин фізичну особу можна визнати недієздатною. Підставою визнання фізичної особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад здоров'я, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст. 39 ЦК). І лише за наявності цих підстав суд може за заявою заінтересованої особи винести рішення про визнання особи недієздатною. За загальним правилом фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття рішенням суду законної сили.

Наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки.

У разі, якщо підстави для визнання особи недієздатною зникли, суд, за позовом опікуна, органу опіки та піклування, поновлює цивільну дієздатність особи та припиняє опіку над нею.

Велику роль у визначенні правового статусу фізичної особи відіграють акти цивільного стану. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, смерті тощо.

Окремі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації, а саме: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Одним із особливих прав фізичної особи є її право на зайняття підприємницькою діяльністю. І тому для фізичних осіб, які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, введено специфічний правовий статус "фізична особа-підприємець".

При цьому фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 року.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
4. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
5. Адміністративно-правові норми
6. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
7. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
10. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
11. Атомно-кристалічна структура металів
12. Б/. Принципи виборчого права.

Переглядів: 1192