• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Спадкове право

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом та за законом. При цьому перевага на­дається спадкуванню за заповітом, оскільки воно безпосеред­ньо пов'язане із однією із правомочностей власника — правом розпорядження належним йому майном на випадок його смерті шляхом складання і посвідчення у особливому порядку спеціального документа.

Дії по складанню заповіту - особливий вид правочину, за яким правові наслідки пов'язуються як із смертю заповіда­ча, так із волею осіб, які названі у ньому спадкоємцями.

Запо­віт - це комплекс розпоряджень спадкодавця на випадок своєї смерті. Поряд з основним розпорядженням - до кого перейде майно, у ньому можуть бути й інші розпорядження немайнового характеру.

Існує кілька видів заповітів.

Заповіт подружжя може вчинятися для одержання спадщини - майна, яке було їх спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домовленістю між подружжям, а також для того, щоб той із подружжя, який пе­режив іншого, продовжував жити у звичному для нього май­новому середовищі. Тобто, у разі складення спільного запові­ту частка у праві спільної сумісної власності після смерті од­ного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Нота­ріус накладає заборону відчуження майна, яке зазначило подружжя у заповіті. У рай смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. Нотаріус знімає заборону відчуження майна, і спадкоємці отримують його у власність (якщо приймуть спадщину). За­конодавець передбачає за життя чоловіка та дружини право кожного з них на відмову від спільного заповіту. Така відмова нотаріально посвідчується.

Заповіт з умовою — це такий, в якому заповідач обумовлює виникнення права на спадкування у зазначеної у заповіті особи тільки за наявності певних умов, як пов'язаних, так і не пов'язаних з її поведінкою. Так, заповідач може, наприклад, зазначити, що його син одержить право на спадкування, якщо на момент відкриття спадщини буде сту­дентом Гарвардського університету. При цьому не можна вважати ці умови ні обмеженням правоздатності, ні обмежен­ням суб'єктивних прав. Ніхто не зможе примусити сина на­вчатися там, де він не хоче. Отже, жодні його суб'єктивні права не будуть порушені.

Секретний заповіт - це заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. За­повідач подає його нотаріусу в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача вкладає його в інший конверт та опе­чатує. Заповіт може бути будь-коли змінений, доповнений або скасований заповідачем.

Закон висуває загальні вимоги до форми заповіту: він повинен бути складений письмово із зазначенням місця та часу його складення; особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими в законі; посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, зазначеними у за­коні. Порушення зазначених вимог до форми заповіту спри­чиняє його нікчемність.

Після смерті заповідача, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту і повідомляє про це членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт із заповітом та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписується нотаріусом та свідками. Весь зміст заповіту но­таріус записує у протоколі.

Закріплюючи у вигляді загального правила необхід­ність нотаріального посвідчення заповіту, законодавець у той же час широко визначає коло випадків, коли заповіти, засвід­чені уповноваженими на те посадовими, службовими особа­ми, прирівнюються до нотаріальних.

Лекція 13

Тема лекції:Бюджет і бюджетна система. Система оподаткування в Україні. Правові основи
страхування.

Мета лекції:Встановити види бюджетів, порядок їх прийняття, структури бюджету; на основі
Закону України „Про оподаткування” вивчити види податків, причини
реформування податкової системи України; проаналізувати правові основи
страхування. Формувати вміння працювати з правовими джерелами, складати
сімейний бюджет на місяць, вести розрахунок прибуткової та видаткової частини
бюджету.

Кількість годин:2 год.

Література: 1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.

2. Закон України „Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995 року.

3. Закон України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року.

4. Декрет Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”
від 26 грудня 1992 року.

5. Малий Податковий кодекс. – 2001р.

План лекції:

1. Основи фінансового права. Бюджетне право.

2. Основи податкового законодавства.

3. Правові основи страхування (вивчається на основі змісту Закону України „Про соціальне страхування).

1. Основи фінансового права. Бюджетне право

Фінансове право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі формування, поділу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання зобов’язань і функцій держави.

Джерелами фінансового права України є: Конституція України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України та інших міністерств і відомств.

Суспільні відносини, які виникають у зв’язку з формуванням та поділом і використанням централізованих і децентралізованих фондових коштів являють собою фінансові відносини.

Особливості фінансово-правових відносин:

1) фінансові правовідносини виникають у процесі фінансової діяльності держави;

2) об’єктом фінансових відносин є гроші, точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав юридичних обов’язків;

3) однією із сторін у фінансових правовідносинах завжди виступає держава або її уповноважений орган;

4) у фінансових правовідносинах не буває рівності сторін.

Підгалуззю фінансового права України є бюджетне право.

У навчальній літературі поняття „бюджет” звичайно вживається як матеріальна і юридична категорія. У перекладі з англійської „budget” – мішок, валіза з грошима.

З матеріальної точки зору, бюджет – це централізований фонд коштів для держави в цілому або органу місцевого самоврядування.

Як юридичне поняття бюджет –це закон України, прийнятий вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України, а на місцях нормативний акт, прийнятий органами місцевого самоврядування, якими затверджуються основні фінансові плани формування і використання коштів для держави в цілому або окремих територій.

Основними елементами структури бюджеті є прибуткова і видаткова частини.

Прибуткова частина – закріплені законом надходження на користь держави або муніципального органу.

Видаткова частина – використання коштів для передбачені в бюджетах заходи і завдання.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995р., бюджетний устрій являє собою встановлені правовими нормами організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетна система Українивключає Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної республіки Крим і місцеві бюджети.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про бюджетну систему України”, бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, договірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Право власності.
7. Аграрне право
8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 582