• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форма шлюбного договору

Право на укладення шлюбного договору

Шлюбний контракт

Подружжя може укладати між собою всі встановлені законом майнові угоди, однією з яких є шлюбний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини передбачені Порядком укладання шлюбного контракту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок укладання шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р. Згідно з цим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстрації. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.

У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов'язки подружжя.

1. Шлюбним договором регулюються на майбутнє майнові відносини між подружжям, встановлюються їхні майнові права та обов'язки.

2. Подружжя має право укласти шлюбний договір як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі.

Місце укладення шлюбного договору

Шлюбний договір укладається за місцем проживання однієї із сторін, або їх спільного місця проживання, або за місцем реєстрації шлюбу.

1. Шлюбний договір укладається письмово і підлягає нотаріальному посвідченню.

2. За бажанням сторін шлюбний договір може укладатися у присутності свідків.

Час дії шлюбного договору

1. Шлюбний договір діє на увесь час існування шлюбу, а також після розірвання шлюбу,
якщо сторони не відмовилися від нього за взаємною згодою або не змінили його.

2. При припиненні шлюбу в разі смерті одного з подружжя, якщо сторони передбачили в
шлюбному договорі умови щодо розпорядження належним їм обом або одному з них
майном на випадок смерті одного або кожного з подружжя, доля зазначеного майна
визначається згідно з цим розпорядженням і це майна підлягає виділу із спадщини.

3. У разі якщо розпорядження майном на випадок смерті одного з подружжя стосується
житлового будинку або квартири, які належать одному або обом з подружжя за правом
приватної власності, також мають бути враховані інтереси їхніх малолітніх і неповнолітніх
дітей, які проживають у житловому приміщенні, стосовно якого подружжям складається
розпорядження, і на зазначене розпорядження має бути даний дозвіл органів опіки та піклування.

Визначення в шлюбному договорі правового режиму майна

1. У шлюбному договорі може бути перелічене майно, яке кожен із подружжя передає для використання на спільні потреби сім'ї. У шлюбному договорі може бути визначений правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Якщо такого застереження в договорі немає, це майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення щодо нажитого ними за час шлюбу
майна і віднести його до особистої власності. Сторони можуть домовитися на майбутнє про можливий порядок поділу майна на випадок розірвання шлюбу.

3. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити перехід права власності на майно, а також використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення їхніх дітей, інших осіб або у благодійних цілях.

Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

1. У шлюбному договорі може бути передбачений порядок користування подружжям житлом і на момент укладення договору, і в майбутньому, а також на випадок розірвання шлюбу. При цьому подружжя може домовитися, що один з подружжя залишить житло, не претендуючи на житлове приміщення і компенсацію.

При досягненні такої домовленості мають бути також враховані права малолітніх і неповнолітніх дітей на користування житлом.

2. У шлюбному договорі також можуть міститися умови щодо користування житлом, яке належать обом або одному з подружжя, що стосуються родичів кожного з подружжя.

Визначення у шлюбному договорі права на аліменти

1. Сторони можуть домовитися про надання аліментів одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. У разі настання умов для одержання аліментів сторона, яка одержує аліменти, може вимагати їх виплати у розмірі, передбаченому законом.

2. Шлюбним договором може бути передбачена відмова сторони від одержання аліментів за умови надання їй еквівалентної майнової компенсації.

Початок дії шлюбного договору

1. Дія шлюбного договору, укладеного і нотаріально посвідченого до реєстрації шлюбу, починається з дня реєстрації шлюбу.

2. Дія шлюбного договору, укладеного подружжям під час перебування у шлюбі, починається з дня його нотаріального посвідчення.

Зміна умов шлюбного договору

Подружжя має право внести зміни в шлюбний договір за взаємною згодою сторін протягом всього існування договору. Всі зміни договору мають бути нотаріально посвідчені. Зміни в шлюбному договорі набувають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення.

Право на відмову від шлюбного договору

Подружжя має право за взаємною домовленістю відмовитися , вед шлюбного договору. У разі відмови передбачені договором права та обов'язки припиняються з моменту нотаріального посвідчення цієї відмови.

Примусове розірвання шлюбного договору або зміна його умов

1. Одностороння зміна або відмова від шлюбного договору не допускається.

2. Якщо внаслідок зміни обставин виникла неможливість виконання вже укладеного
шлюбного договору в цілому або окремих його умов, спір про розірвання договору або
зміну окремих його умов вирішується судом.

Визнання шлюбного договору недійсним

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя може бути визнаний судом недійсним, якщо він укладений у супереч законові.

Підстави і порядок розірвання шлюбу. Опіка, піклування, усиновлення

Сімейний кодекс України визначає, що шлюб між подружжям може бути припинений внаслідок:

- смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя

- розірвання шлюбу шляхом розлучення, яке відбувається:

а) за заявою одного з подружжя або на підставі спільної заяви, в органах РАГСу;

б) в судовому порядку.

Загальний порядок припинення шлюбу - судовий. Але сімейне законодавство дозволяє припинення шлюбу в РАГСу в таких випадках:

- смерть одного із подружжя або оголошення його у судовому порядку померлим;

- при взаємній згоді подружжя, яке не має неповнолітніх дітей і матеріальних претензій один до одного;

- при визнанні одного з подружжя недієздатним;

- при визнанні одного з подружжя безвісно відсутнім;

- коли один із подружжя засуджений за вчинення злочину і позбавлений волі на строк не менше трьох років.

Підставою для розірвання шлюбу є заява подружжя або одного з них.

Якщо між подружжям, що розлучається в органах РАГСу, виникає спір про майно, про неповнолітніх дітей або про стягнення аліментів, розірвання шлюбу проводиться через суд.

Під час розгляду справи про розірвання шлюбу суд повинен:

- встановити дійсні мотиви розлучення;

- з'ясувати реальні взаємини подружжя;

- вжити всіх заходів до їх примирення (може бути надано строк на примирен­ня терміном до 6 місяців).

Шлюб розривається лише тоді, якщо судом встановлено, що подальше спіль­не життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення, в органах РАГСу.

Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпе­чення особистих немайнових і майнових прав та інтересів ма­лолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх фізичних осіб, які за станом свого здоров'я не можуть самостійно здій­снювати свої права і виконувати свої обов’язки. Норми інсти­туту опіки і піклування містяться в ЦК, СК та в інших актах цивільного законодавства.

Опіка встановлюється: над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особа­ми, які визнані недієздатними; над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, та фізичної особи, місце пе­ребування якої невідоме; над майном фізичної особи, що зна­ходиться в іншій місцевості, над якою встановлено опіку чи піклування.

Піклування встановлюється: над неповнолітніми осо­бами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Опіка і піклування встановлюються судом, а також ор­ганами опіки і піклування. Суд встановлює опіку: над фізич­ною особою у разі визнання її недієздатною, а також над ма­лолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановле­но, що вона позбавлена батьківського піклування.

Піклування встановлюється судом над фізичною осо­бою у разі обмеження її цивільної дієздатності, а також над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде вста­новлено, що вона позбавлена батьківського піклування.

У всіх інших випадках опіку над малолітньою та пік­лування над неповнолітньою особою встановлює орган опіки і піклування.

Опікуна та піклувальника призначає орган опіки та пі­клування. Безпосереднє ведення справ з опіки і піклування покладається на відповідні відділи й управління місцевої адміністрації та органами місцевого самоврядування.

Опікуном та піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості осо­би виконувані обов'язки опікуна чи піклувальника. Вона мо­же бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. При призначенні опікуна для малолітньої особи та піклувальника для неповнолітньої особи враховуєть­ся бажання останніх. Фізичній особі може бути призначено одного або декількох опікунів чи піклувальників.

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа, яка: позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать ін­тересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Додаткові вимоги ставляться СК до особи, яка може бути опі­куном або піклувальником дитини, а саме враховуються осо­бисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлен­ня до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опіку­ном або піклувальником особа, яка зловживає спиртними на­поями, наркотичними засобами.

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Як­що над фізичною особою, яка перебуває у навчальному за­кладі, закладі охорони здоров'я або закладі органу соціально­го захисту, не встановлено опіку чи піклування або не при­значено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над

нею здійснює цей заклад.

Опікун має право вчиняти правочини від імені та в ін­тересах підопічного. Між тим опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підо­пічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійс­нювати дарування від імені підопічного, а також зо­бов'язуватися від його імені порукою.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного; створювати йому необхідні побутові умови; у випадку необ­хідності забезпечувати його доглядом та лікуванням; вживати заходів щодо захисту прав та інтересів підопічного. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, на­вчання та розвиток.

Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів, крім згоди на укладення договорів між підопічними та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на під­ставі договору позички.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'яза­ний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фі­зичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зо­бов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних по­бутових умов.

Опікун не має права без дозволу органу опіки та пік­лування; відмовитися від майнових прав підопічного; видава­ти письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати до­говори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна.

Піклувальник має право дати згоду на вчинення підо­пічним вказаних правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Опікун та піклувальник мають право на отримання плати за виконання ними своїх обов'язків.

Опікун здійснює управління майном особи, над якою встановлено опіку, в її інтересах дбаючи про збереження та використання цього майна. Опікун самостійно здійснює ви­трати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за раху­нок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або пере­дати його за договором в управління іншій особі. Якщо у осо­би, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном вста­новлюється органом опіки та піклування за місцезнаходжен­ням майна.

Опікун та піклувальник можуть бути звільнені від ви­конання своїх обов'язків. Органи опіки та піклування звіль­няють опікуна і піклувальника від їх повноважень за їх влас­ною заявою, а також заявою особи, над якою встановлено піклування. Суд може за заявою органу опіки та піклування звільниш особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі помі­щення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту.

Опіка припиняється у разі: передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); досягнення підопічним чотирнад­цяти років (у цьому випадку особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього); поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Піклування припиняється при: досягненні фізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновленні цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей

Шлюб - підстава для виникнення прав і обов'язків подружжя. До особистих немайнових прав відносять, право на; ма­теринство; свободу та особисту недоторканність, повагу до своєї індивідуальності, зміну прізвища, розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї; особисту свободу тощо.

Дружина має право на материнство, а чоловік - на ба­тьківство. Небажання чоловіка мати дитину, або відмова дру­жини від народження дитини можуть бути причиною розі­рвання шлюбу.

Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний і духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібно­стей, на створення умов для праці та відпочинку.

До матеріальних прав та обов'язків слід віднести обо­в'язок по утриманню сім'ї, право спільної сумісної власності.

Шлюб не є підставою для надання кожному з по­дружжя пільг або переваг, а також не може становити обме­ження його прав і свобод, установлених Конституцією Украї­ни та іншими законами нашої країни.

Права та обов'язки батьків і дітей

Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, не­залежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між со­бою.

Особисті немайнові права і обов'язки батьків щодо дітей

Обов’язокбатьків забрати дитину з пологового будин­ку або іншого закладу охорони здоров'я. Це обов'язок також і матері, яка не перебуває у шлюбі. Якщо батьки не забрали ди­тину, забрати її можуть її баба, дід, інші родичі з дозволу ор­ганів опіки та піклування. Дитина може бути залишена бать­ками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психіч­ного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Обов’язок батьків зареєструвати народження дити­ни в ДОРАЦС. Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати її на­родження в ДОРАЦС. При цьому прізвище дитини визнача­ється за прізвищем батьків, а якщо мати та батько мають різні прізвища - за їх згодою. За згодою батьків визначається й ім'я дитини. По батькові дитина визначається за іменем батька.

Обов’язок батьків щодо виховання та розвитку ди­тини. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, Батьківщини. Батьки зобов'язані: піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний роз­виток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної серед­ньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати ди­тину. Батькам забороняються будь-які види експлуатації своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування батьками інших видів покарань, які принижують людську гідність ди­тини.

Права батьків щодо виховання дитини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте вихован­ня дитини, право залучати до виховання інших осіб, переда­вати дитину на виховання фізичним та юридичним особам, обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Права батьків та дитини на спілкування. Мати, бать­ко та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зо­крема, якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).

Право батьків на захист дитини. Батьки мають право: на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина; звер­татися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на то повноважень.

Право батьків на визначення місця проживання дити­ни. Місце проживання дитини, яка не досягла віку десяти років, визначається за згодою батьків, а дитини, яка досягла цього віку, - за спільною згодою батьків та самої дитини. За умови, якщо батьки проживають окремо, дитина, що досягла чотирнадцяти років, визначає місце проживання самостійно.

Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб. Батьки мають переважне право перед іншими осо­бами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, та ма­ють право вимагати відібрання дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Особисті немайнові обов'язки дітей відносно бать­ків

Обов'язок дитини. Дитина, повнолітні дочка та син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти щодо них тур­боту та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездат­них, немічних батьків як їх законні представники без спеці­альних на те повноважень.

Права батьків і дітей на майно

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, мо­жуть бути самостійними власниками майна.

При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належ­ності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

Власність дітей. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання ди­тини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Дитина стає власником майна, отриманого нею у дар або внаслідок спадкування.

Право батьків на управління майном дитини. Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки спільно вирішують пи­тання про управління цим майном і управляють ним без спе­ціального на те повноваження з урахуванням думки дитини щодо способів такого управління. Після припинення управ­ління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також дохід від нього.

Управляти майном дитини, якій виповнилося чотир­надцять років, батьки можуть лише на підставі договору з ди­тиною.

Право батьків па розпорядження доходом, отрима­ним від використання майна малолітньої дитини. Дохід, оде­ржаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання і утримання ін­ших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Право неповнолітньої дитини на розпоряджання до­ходом від свого майна. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна самостійно.

Спільна сумісна власність. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Право власності батьків на аліменти, одержані на дитину. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з ба­тьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використову­ватися за цільовим призначенням, тобто для забезпечення по­треб дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпо­рядженні аліментами, які одержані для її утримання.

Право власності дитини на аліменти. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. Аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини, розпоряджається опікун. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними.

Обов’язок батьків утримувати дитину. Батьки зо­бов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання цього обов'язку грошова і (або) натура­льна форма визначаються за домовленістю між ними.

Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримува­ти дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кож­ного з них і забезпечує повністю її потреби.

Кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визна­чає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо платник аліментів має нерегуляр­ний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а та­кож за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити роз­мір аліментів у твердій грошовій сумі.

Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх не­працездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допо­моги, якщо вони можуть її надавати.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зо­бов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Батьки можуть укласти з дозволу органу опіки і піклу­вання договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (жит­ловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Той з ба­тьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно її утримувати.

Обов'язок батьків брати участь у додаткових ви­тратах на дитину. Той з батьків, з кого присуджено стягнен­ня аліментів на дитину, а також той з батьків, до якого вимога про стягнення аліментів не пред'являлася, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особ­ливими обставинами (хворобою, каліцтвом, розвитком здіб­ностей тощо).

Розмір додаткових витрат встановлюється судом і во­ни можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких матір або батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, не виникає.

Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька, якщо буде встановлено, що останні ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків.

Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі й (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального і сімейного стану сторін.

Обов’язок повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків. Дочка, син крім сплати аліментів зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Вони звільняються від цього обов’язку, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків.

Обов’язокдитини брати участь у витратах на догляд та лікування батьків. У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній доход (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними.

Поняття і завдання нотаріату України. Заповіт

Нотаріат України. Нотаріат в Україні - система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші передбачені законодавством нотаріальні дії з метою надання їм юридичної гідності.

Учинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах(державні нотаріуси) або мають приватну нотаріальну практику (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, певні визначені законом нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

Учинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись в особливих випадках також:

• головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами й головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів;

• капітанами морських суден або суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України;

• начальниками розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедицій;

• начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими та черговими лікарями
госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

• командирами (начальниками) військових частин, з'єднань, установ і закладів;

• начальниками місць позбавлення волі.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що має приватну нотаріальну практику, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької та посередницької діяльності, виконувати іншу оплачувану роботу, крім складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів і виписок із них, давання роз'яснень у питанні учинення нотаріальних дій, консультацій правового характеру, а також викладацької та наукової роботи у вільний час.

Нотаріус зобов'язаний:

- виконувати свої професійні обов'язки відповідно до закону і принесеної присяги;

- сприяти громадянам, підприємствам, установам та організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

- зберігати в таємниці відомості, одержані ним під час учинення нотаріальних дій;

- відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Органами нотаріату вчиняються такі нотаріальні дії:

- посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);

- вживаються заходи з охорони спадкового майна;

- видаються свідоцтва про право на спадщину;

- видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

- видаються свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів;

- видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

- накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража,
земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- засвідчується вірність копій документів та виписок Із них;

- засвідчується справжність підпису на документах;

- засвідчується вірність перекладу документів а однієї мови іншою;

- посвідчується факт, що громадянин є живим;

- посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

- посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

- посвідчується час подання документів;

- передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

- приймаються в депозит грошові суми та цінні папери;

- вчиняються виконавчі написи;

- вчиняються протести векселів.

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. III.4 Форматування тексту.
3. IV. Виклад інформаційного матеріалу
4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
5. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
6. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
7. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
8. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
9. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
10. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
11. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.
12. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.

Переглядів: 1100