Співвідношення понять «обєкт забезпеченя національної безпеки» та «загрози національній безпеці».

Одночасно із суспільно-політичними дискусіями довкола проблем забезпечення національної безпеки в нашій країні відбувалось оформлення офіційної державної позиції щодо вказаних проблем. У результаті цієї роботи услід за неурядовими концепціями з’явились і нормативно-правові акти, присвячені виключно проблемам національної безпеки.

Перший офіційний підхід Української держави до проблем національної безпеки був представлений у Концепції (основах державної політики) національної безпеки України, схваленій Постановою Верховної Ради України в січні 1997 року . Наступним важливим кроком був прийнятий у 2003 році Закон України “Про основи національної безпеки України” . Поява цих нормативно-правових актів засвідчила завершення важливого етапу у формуванні й розвитку теорії і практики забезпечення національної безпеки України. Їх зміст дозволяє говорити про характер офіційної української політики національної безпеки.

Однак, необхідно відзначити про відсутність чіткості в розумінні об’єктів національної безпеки свідчать також положення Закону України “Про основи національної безпеки України”.

Так, у його преамбулі вказано, що цей закон визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Отже, законом захищаються національні інтереси й гарантується безпека особи, суспільства, держави.

Якщо взяти до уваги визначення національної безпеки, подане в цьому ж законі як захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, то стає зрозумілим, що об’єктами національної безпеки, безпосередніми об’єктами захисту, є саме національні інтереси. Сама ж національна безпека як визначена сукупність суспільних відносин є одним із засобів гарантування безпеки особи, суспільства, держави. При цьому безпека особи, суспільства, держави гарантується шляхом захисту їхніх життєво важливих інтересів (національних інтересів).

Зрозуміло, що національні інтереси в законі розкриваються як життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності українського народу, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Між тим, законом не визначено життєво важливі цінності українського народу. Як результат, подальша структура закону побудована довкола загроз національним інтересам, які жодним чином не пов’язуються з життєво важливими цінностями українського народу, хоча такий зв’язок, виходячи з поняття “національні інтереси”, має прослідковуватися.

Поза сумнівом, загальне розуміння національної безпеки як стану суспільних відносин і в теоретичному, й у практичному планах спонукає виділити в усій системі цих відносин проблеми державної, політичної, економічної, духовної, військової, науково-технічної, соціальної, екологічної й інших видів безпек, які і є видами безпеки країни. Країна являє собою єдиний суспільний організм, що складається з низки підсистем - політичної, економічної, соціальної, духовної, в кожній з яких зароджуються і розвиваються протиріччя довкола основних цінностей (матеріальних і духовних).

У Законі України „Про основи національної безпеки України”, загрози національній безпеці визначаються як „наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України”.

На жаль, немає законодавчого уточнення, які загрози слід вважати „наявними”, а які „потенційними”. Крім того, у ст.7 вказаного Закону подається вкрай розширений перелік „реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві” не розмежовуючи їх, де поряд із „посяганням на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав, розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб”, зазначаються „критичний стан з продовольчим забезпеченням населення, прояви моральної та духовної деградації суспільства, низька конкурентоспроможність продукції”.

Не будемо заперечувати, що всі, перераховані в цій статті загрози в повній мірі є важливими у забезпеченні національних інтересів, проте, вважаємо, що життєво необхідною є їх конкретизація, класифікація та систематизація цих загроз за рівнем небезпеки. Адже не є доцільним спрямовувати спеціальні органи забезпечення національної безпеки на протидію всім можливим проявам соціального зла в країні, наявного чи потенційного.

Саме ці протиріччя, а точніше деякі з них, ведуть, у випадку їх загострення, до формування джерел загроз не тільки і навіть не стільки для самої цієї сфери, скільки для безпеки нації в цілому, для всієї суми життєво важливих цінностей нації. І для того, щоб мати об’єктивну можливість відслідковувати процеси виникнення й розвитку протиріч, ефективно керувати цими процесами і впливати на них, необхідно класифікувати всю суму суспільних відносин на однотипні, які мають свою сутнісну характеристику, свої закономірності розвитку й піддаються системному і проблемному аналізу.

Звідси й виникає гостра необхідність класифікації всіх суспільних відносин у сфері національної безпеки на її види. Таку класифікацію закріплено в Законі України “Про основи національної безпеки України”.

Однак згадану класифікацію здійснено без чіткого розуміння того, що саме захищається, що є об’єктами національної безпеки. В результаті сфери національної безпеки формуються, виходячи виключно із загроз, що, всупереч визначеному законом поняттю “національні інтереси”, не враховує потреб сталого розвитку суспільства й обмежується лише протидією загрозам.

Поряд із доволі розвинутим напрямком дослідження національної безпеки у вітчизняній та світовій правовій науці, така категорія понять як загрози національній безпеці, на жаль, майже залишається поза увагою, або є недостатньо систематизованою.

Як зазначає І. Петрів, „під загрозою варто розуміти — об'єктивно існуючий фактор, здатний завдати шкоду; спроба (намір) заподіяти шкоду певним інтересам; можлива небезпека.

При цьому спроба (намір) може бути реальним - спричинити якесь зло (розроблення плану дій, який не був здійснений) або з метою ввести в оману противника (з метою перехитрити або залякати його — розголошення йому плану).

Під реальною (дійсною) небезпекою варто вважати певні дії (погроза силою або агресія), які спричиняють зло національним інтересам, а під погрозою – використання військової техніки або збройних сил з провокаційною метою (без нападу)”.

Термін „агресія” можемо взяти із визначення її в резолюції „Визначення агресії” 14 грудня 1974 р. XXIX сесією Генеральної Асамблеї ООН. Згідно зі ст. 1 цієї резолюції „агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави чи яким-небудь чином, несумісними зі Статутом ООН”. У ст. 3 вказаної резолюції дано перелік дій держав, будь-яке з яких „незалежно від оголошення стану війни” кваліфікується як акт агресії. Ці дії характерні вторгненням або нападом збройних сил на територію іншої держави. Тобто під агресією будемо вважати — реальний напад збройних сил на іншу територію.

Між тим, сучасне поняття безпеки, на думку Р.М. Дацківа, має більш широкий вимір, ніж у минулому, де воно обмежувалось питаннями військової сили. Сьогодні воно охоплює військові, економічні, технологічні, екологічні, соціальні та гуманітарні аспекти. До його сфери також входить питання збереження національної ідентичності та захист базових прав і свобод громадян.

Отже, загрози, як наявні так і потенційні, не можна вважати обєктами забезпечення національної безпеки.

Фактична невизначеність об’єктів національної безпеки породила і більш глобальні проблеми:

1. Життєво важливі цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні виявились підміненими в нормотворчій практиці занадто абстрактно-декларативними, непридатними для практичного використання в нормотворчій діяльності інтересами особи, суспільства та держави.

2. Несформованими залишаються життєво важливі національні цінності України, і, як наслідок, відсутні виважені магістральні цільові установки політики національної безпеки. Вказане проявляється в “аморфності” офіційних поглядів на проблеми оборони, економічної та соціальної сфер.

3. Залишилося відкритим питання про тріаду “засоби-методи-умови” захисту національних цінностей, яка знаходиться в основі державної політики забезпечення національної безпеки.

Звідси неможливість нормативно визначити Стратегію забезпечення національної безпеки, затвердити обґрунтований, мінімально необхідний рівень витрат на національну безпеку. Фактично відсутні обґрунтовані критерії стану захищеності національної безпеки, навіть в економічній та екологічній сферах. Відсутні технології управління забезпеченням національної безпеки .

Крім того, творці Закону України “Про основи національної безпеки”, обрали дещо невірний шлях: вони почали ретельно перераховувати всі ті загрози, які були актуальними для України на момент його прийняття. Однак спектр цих загроз можна перераховувати до безкінечності. При цьому виникають і нові загрози. Звідси й численні критичні зауваження щодо неврахування тих чи інших загроз.

Між тим, найбільш ґрунтовні розробки з проблем національної безпеки повині бути побудовані на основі принципово інших підходів, ніж спектр загроз.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми та характер сучасних загроз забезпеченню національної безпеки.	\|	Поняття та види обєктів забезпечення національної безпеки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.