Форми та характер сучасних загроз забезпеченню національної безпеки.

План.

Тема 4. Об’єкти забезпечення національної безпеки.

1. Форми та характер сучасних загроз забезпеченню національної безпеки.

2. Співвідношення понять «обєкт забезпеченя національної безпеки» та «загрози національній безпеці».

3. Поняття та види обєктів забезпечення національної безпеки.

Отже, об’єктами національної безпеки слід вважати життєво важливі цінності українського народу як нації, а сама національна безпека в соціолого-політологічному розумінні - це ніщо інше як захищеність життєво важливих цінностей українського народу.

Очевидно, що сучасні загрози тісно пов’язані із радикальною зміною методів досягнення зовнішньополітичних цілей великими державами. З настанням ядерного світу, війна між ними перестала бути раціональним засобом боротьби, оскільки вона б означала всезагальне знищення, тобто – апокаліпсис. На передній план висунулись обхідні шляхи знищення чи максимального ослаблення противника.

Їх обґрунтував, зокрема, англійський військовий теоретик та історик Ліддел Гарт в своїй книзі «Стратегія непрямих дій», виданій в Радянському Союзі в 1957 році. В період „холодної” війни непрямі засоби боротьби між США і СРСР знайшли своє широке застосування. Основну роль в цьому грали спецслужби. «Прямі дії» - тобто малі війни – допускалися тільки на периферії.

Невірне з самого початку тлумачення з боку єльцинського керівництва мотивів і характеру дій США призвело до того, що воно представляло справи так, ніби в нових умовах, коли в Росії був скинутий соціалістичний лад і вона стала на капіталістичний шлях розвитку, для країни більше не існує широкомасштабних загроз у сфері внутрішньої та зовнішньої безпеки. При цьому воно ігнорувало тверезі судження відповідальних осіб, які безпосередньо відповідали за безпеку країни.

Так, у минулому начальник Генерального штабу російських Збройних сил, генерал Віктор Самсонов у принципово важливій статті «Інше трактування поняття війни: час вимагає внести корективи в класичну формулу Карла фон Клаузевіца» писав: «В сучасних війнах все більш рельєфно проявляється така риса, як право безроздільно владарювати над ресурсами країни, регіону, континенту, планети… У зв’язку з цим не можна не відмітити появу нового феномену змісту війни: стирання граней між військовими та невійськовими засобами боротьби. Власне кажучи, мова йде про вступ військового протистояння в нову фазу, коли сучасні засоби, форми і методи такого протистояння дозволяють досягнути стратегічних цілей війни без традиційних у недалекому минулому результатів (захоплення території, тощо)».

За визначенням згаданого вже Віктора Самсонова, «війна – це спосіб досягнення політичних цілей шляхом вирішення протиріч між державами (групами чи коаліціями держав) із застосуванням політичних, економічних, фінансових, дипломатичних, інформаційних, технологічних та інших засобів у поєднанні із загрозою використанням чи прямим використанням Збройних сил».

Розглянемо основні параметри війни як такої. Загальна теорія війни виходить з того, що війна – це соціальний процес, який має характер цілеспрямованої боротьби суб’єктів геополітики за утвердження переможців в новій ролі і статусі (за підтвердження старих) і за можливість формування ними нової структури і картини світу та подальше управління ним. Війна – це цілеспрямоване організоване насилля одного суб’єкта соціуму над іншим, прямого чи у відповідь. Власне збройна боротьба – тільки крайня насильницька форма війни.

Оборона у випадку агресії – нормальна функція будь-якої держави. Закономірно, що питання організації оборони, у тому числі і територіальної, відпрацьовані на законодавчому рівні. Однак, останні події в Іракові показали неспроможність оборонної концепції Іраку – він пав практично не зробивши опору, хоча оборонна доктрина Іраку, вибудована не без участі радянських фахівців, вважалася доволі прогресивною.

Як зазначає Рижов Ігор Миколайович — старший викладач кафедри боротьби з тероризмом та захисту учасників кримінального судочинства Національної академії Служби безпеки України, полковник, причина цього на його погляд в тім, що визначаючи образ потенційного супротивника, внаслідок завищеної самооцінки, споконвічно ігнорується його технологічна перевага. Війна в Іракові показала приреченість військової машини держави, у військовому протистоянні із соціальною системою, що розташована на більш високому технологічному рівні. Сучасний військовий конфлікт виростає з глибин соціальних відносин суспільств, що стоять на різних рівнях соціально стратифікаційних сходів.

Сучасному суспільству наявні нові види агресій, зовсім не зв'язаних з територіальними претензіями. Для повної окупації сьогодні достатньо приватизувати контрольний пакет економіки або виграти вибори – тобто узяти владу, якщо хочете, забезпечити оперативний контроль над алгоритмом соціального управління на даній території і війна виграна. США досягли порога інформаційного суспільства раніш СРСР, саме цим і обумовлена їхня перемога в багаторічному протиборстві на світовій арені. У цьому протиборстві, інструмент взаємного лякання використовувався дуже активно. Тактика силового протистояння холодної війни перемінилася на таку, котра дозволила однозначно визначити слабкі місця системи і нанести по них нищівний удар. Складно однозначно визначити причини падіння імперії СРСР, це історична закономірність, чи результат перемоги в інформаційній війні.

Випливаючи з класичного положення про три суспільства, вірніше три великі епохи у розвитку суспільства, що утворять тріаду «доіндустріальне – індустріальне - постіндустріальне суспільство», можна простежити антологію конфліктів між ними. При цьому, усі суспільства розвиті абсолютно нерівномірно. У кожнім суспільстві присутні всі три епохи, але в різних пропорціях, що дозволяє визначити їх стратифікаційний рівень.

Перехід від матеріального (економічного, у якому господарська діяльність людини визначається матеріальними інтересами) до інформаційного суспільства (чи постіндустріального, у якому господарська діяльність людини стає усе більш інтенсивною і комплексною, але не визначається його матеріальними інтересами). Якщо випливати методу аналогій, то можна вивести закономірність, виходячи з якої кожному типу суспільства належна своя, унікальна форма соціального алгоритму управління як усередині суспільств, так і між ними. Отже, кожному типу суспільств належать визначені типи злочинності (коли мова йде про незгодних з встановленим алгоритмом соціального управління і розподілу усередині суспільства) і війн (тих же, але у відносинах між суспільствами. Громадянські війни, революції, перевороти і т.п. можна віднести до з'ясування відносин усередині суспільства, метою є влада, тобто те, що дозволяє визначати свій, відмінний від існуючого алгоритм соціального управління. До визначеного моменту революційно-визвольний рух це вид злочинної діяльності).

Крім основних параметрів, на підставі яких уводиться періодизація суспільств, періодизація соціального прогресу заснована на декількох критеріях. Як параметри виділяють:

А. Основний виробничий ресурс – у постіндустріальному суспільстві ним є інформація, в індустріальному – енергія, у доіндустріальному – первинні умови виробництва, сировина.

Б. Тип виробничої діяльності – він розглядається в постіндустріальному суспільстві як послідовна обробка на противагу виготовленню і видобутку на більш ранніх ступінях розвитку.

В. Характер базових технологій. Він визначається в постіндустріальному суспільстві як наукомісткі, в епоху індустріалізму – як капіталомісткі й у доіндустріальному – як трудомісткі).

Постіндустріальне суспільство може бути протиставлено індустріальному і доіндустріальному по формах і змісту соціальних конфліктів, вирішення яких призводить до війн. Специфічною особливістю війн доіндустріального періоду була однозначно визначена мета – розширення територій, індустріального – ринків збуту, постіндустріального – захоплення контролю над інформаційними потоками, а це, насамперед управління. Прихильники постіндустріальної теорії не визначають границі окремих типів суспільств і не вказують їхніх границь. Новий тип суспільства не заміщає попередні в процесі еволюційного розвитку, а співіснує з ним, отже, війна в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві відбувається усередині нього, у цій війні неможливо чітко позначити лінію фронту. Форми ведення воєн також чітко визначаються типом суспільства, ступенем його енергооснащеності. Постіндустріальному суспільству, у спадщину від індустріального, дісталася досконала військова машина, яку доповнено новітніми інформаційними технологіями. Протистояти їй традиційними методами неможливо. Для того щоб бути на рівних, воюючим сторонам у такій війні потрібно мати приблизно рівний потенціал, якщо воювати за правилами. А якщо виявити те, що називається військовою кмітливістю. У свій час, винайдена нашими предками партизанська війна дозволила виграти не одну війну. Тероризм – це і є військова кмітливість постіндустріального періоду, і новітня військова історія тому підтвердження. Чеченські терористи борються із владою, і невідомо хто переможе. Мене дивує одне: скільки грошей витрачається на армію, і що замість? Наші діди за п'ять років звільнили Світ від фашизму, а сучасна російська армія не може справитися з жменькою терористів, списуючи на цю війну усе більше і більше грошей, які можна було б витратити на більш потрібні цілі. Ми, українці, уже проходили подібне, і за незалежність нашої країни ми повинні сказати спасибі силам опору західної України, не зломленим радянським режимом протягом більш як напівстоліття.

Можна сказати, що тероризм - особлива форма війни постіндустріального періоду. Метою цієї війни є переділ управлінських інформаційних потоків. Це має бути відображено у оборонній доктрині.

Ціль терористичних устремлінь, логічно випливає з ідеології тероризму – примусова чи зміна корекція алгоритму соціального керування. Об'єктом тероризму є існуюча система соціального управління. Кінцева мета, зміст тероризму – зміна алгоритму соціального керування – задача перерозподілу інформаційного ресурсу. Форма тероризму також похідна інформаційних технологій – заснована на створенні віртуальних страхів. Оскільки тероризм, як специфічна форма ведення війни в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві, за формою і по змісту є інформаційним продуктом, тактика і стратегія протидії тероризму також повинні будуватися виходячи з теорій інформологізації.

По своїй сутності тероризм – явище, засноване на використанні інформаційних технологій, здатних масово породжувати віртуальний страх. В основі криміналістичної характеристики тероризму лежить інформаційна складова, як основна особливість, що характеризує даний тип злочинів. Дуалізм інформаційної ознаки тероризму полягає в тому що, по-перше, тероризм використовує суспільний (інформаційний) резонанс на основі віртуального страху, що може бути викликаний будь-яким злочином, по-друге, по суті тероризм призначений для рішення інформаціологічної проблеми – корекція алгоритму.

Війна, як продовження соціального конфлікту немирним (насильницьким) шляхом – властива будь-якому типу суспільства. Можна з упевненістю сказати, що тероризм - специфічна форма ведення війни, метою якої є не матеріальний інтерес - ресурс, і не геополітичний інтерес (сфера впливу і ринки збуту), а інтерес інформаційний - механізм соціального управління в суспільстві. При такому підході, терор і тероризм можна розглядати як різновиду одного процесу – насильницької чи зміни корекції алгоритму соціального керування в суспільстві. При цьому терор – насильницьке, з використанням віртуального страху (відгомони якого в образі НКВД, Гулага і Сталіна дійшли в легендах до покоління, діди якого цього вже не застали, або сучасне «публічне пороття» незгодних з політикою Америки) нав'язування алгоритму керування. Першопричиною для формування резонансу віртуального страху були сильно перебільшені слухи про нічні арешти, табори. На цьому тримався сталінський режим. Цього боялися по інерції при Хрущові, майже не боялися при Брежнєві, а коли страхи пішли разом з поколінням, система звалила. В епоху засилля інформаційних технологій, для посилення режиму вже немає необхідності саджати величезні маси в табори, можна донести до кожного члена цивільного суспільства що його чекає, якщо до влади прийде опозиція. Це інформаційний терор, інформаційна війна за свідомість, своєрідний різновид агресії.

Зазначимо, що метою війни є не знищення противника, а силовий перерозподіл рольових функцій суб’єктів соціуму (наприклад, держав) на користь сильного, здатного сформувати власну модель післявоєнного управління соціумом, а також у повній мірі користуватися стратегічними ефектами своєї перемоги. Масштаб війни (війна тотальна чи обмежена) та її жорстокість залежать виключно від рішучості політичних цілей сторін. При цьому варто розрізняти війну та військовий конфлікт. Війна завжди закінчується не миром, а перемогою однієї із сторін, в той час як військовий конфлікт може бути урегульований, тобто «знятий», оскільки перемога в ньому не обов’язкова.

В результаті війни – переможці одноособово будуть управляти світом (регіоном, країною), тобто всіма його зв’язками, ресурсами і вибудовувати на власний розсуд потрібну їм світову архітектуру, закріплюючи на століття власну перемогу створенням відповідної системи міжнародного права. Переможені ж стануть частиною підсистеми забезпечення нового глобального управління і будуть розплачуватися своїми національними інтересами, ресурсами, територією, історичним минулим, культурою і майбутнім.

Станом сучасної війни буде стан перманентної, безперервної, керованої «смути», яка нав’язується найсильнішими загалу і противній стороні.

Ознаками ж сучасної війни будуть постійні і перманентні зміни стану суверенітетів і потенціалів сторін, в процесі яких буде виявлятися, що одна з них явно втрачає національний (державний) суверенітет і втрачає свій (сукупний) потенціал (втрачає свої позиції), а інша – явно нарощує свій.

Зрозуміло, що подібні явища є постійними на нашій планеті, проте це ще не дає нам достатньо підстав вважати міжнародні відносини триваючою війною, яка ніколи не припиняється, не виключаючи при цьму поняття суперництва, яке продиктовано самою ринковою системою побудови сучасного світу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль сил спеціального призначення у забезпеченні національної безпеки України	\|	Співвідношення понять «обєкт забезпеченя національної безпеки» та «загрози національній безпеці».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.