Механізм цілеспрямованого впливу на світогляд населеня.

Історія світової цивілізації свідчить, що ідея досягнення панування над світом не є новою. Найвідомішим, неприхованим способом її реалізації є захоплення територій шляхом застосування військової сили. Але в більшості випадків це приносило короткочасний результат.

Між тим, сучасний рівень розвитку світової цивілізації, науково-технічний прогрес, технологічні можливості дозволяють блискавично доставляти інформацію практично в будь-яку частину світу. У зв’язку з цим основною ареною міждержавного протиборства стала інформаційна сфера. Акції інформаційного впливу здійснюються фактично в рамках неоголошених інформаційних війн. Духовна експансія сприяє моральному розкладанню нації, відмові від української самобутності та ментальності і створює загрозу для національної безпеки. Моральне розкладання супроводжується постійною пропагандою насильства. Засоби масової інформації, на жаль, некритично ставляться до відбору імпортної продукції й заповнюють нею інформаційний простір України.

Джерела руйнування духовної культури - у маніпулюванні суспільною свідомістю, у відмові від традицій та моральних цінностей. Насильницьке нав’язування етносам єдиної цивілізаційної моделі, спроби уніфікації етнічної самобутності можуть провокувати міжнаціональні конфлікти. Штучне звеличування особистісних цінностей порівняно з цінностями національними, впровадження так званих загальнолюдських стандартів у всі форми й види суспільних відносин перетворюють людину в бездумного споживача товарів і послуг. Таким чином, створюється основа для маніпуляції суспільною свідомістю.

Одним із напрямків такого впливу можна назвати впровадження у свідомість населення цінностей і принципів ерзац-культури та поділ суспільства на окремі елементи, позбавлені національної самобутності. Мультикультуралізм є чи не найефективнішим засобом руйнування національного духу. Він призначений для підриву ідеї національної держави, що може призвести до руйнування самого громадянського суспільства. Результатом розпаду громадянського суспільства може стати війна “всіх проти всіх”. Це небезпечно не тільки для окремого народу, а й для всього людства. Люди, позбавлені відповідного їхній національній природі світорозуміння, змушені будуть існувати в постійних протиріччях між формою поведінки, яка їм нав’язується, і потребами національного самовираження.

Даний пріоритет– методологічний - вважається найвищим пріоритетом впливу. Це інформація світопізнавального характеру, яка формує в суспільній та індивідуальній свідомості методологічні стереотипи, тобто – стереотипи розпізнавання явищ – методологію. Вона дозволяє бачити загальний і частковий хід процесів у світобудові і основою в будь-якій управлінській діяльності. Іншими словами, володіння цією методологією дозволяє бачити спрямованість руху процесів і співвідносити їх один із одним, відділяючи часткове від загального. При володінні відповідним Світобудові світобаченням, на ґрунті почуття міри, вона дозволяє відокремлювати часткові процеси, сприймаючи хаотичний потік фактів і явищ через сито світобачення – суб’єктивну людську міру розпізнавання, бачити спрямованість всіх процесів. На цьому рівні формується мета розвитку, основи управління, як правило, у масштабах століть. Таке світорозуміння може бути викладеним в лексичних формах (Біблія, Коран, Веди), але може зберігатися у підсвідомості і свідомості людей і знаходити відображення тільки в народному епосі, в казках, прислів’ях, народних піснях, у звичаях, традиціях, у суспільній моральності.

Суть в тому, що в основі нормальної інтелектуальної діяльності знаходиться нормальне протікання фізіологічних процесів в організмі людини. Тому фактори, які викривляють нормальну функцію і як наслідок – світобачення, пам'ять, мислення – і є інструментами впливу. Говорячи військовою мовою, вони позбавляють людину «правильно оцінювати обстановку и приймати правильні рішення».

Для ґрунтовного аналізу методологічного пріоритету пошлемося на О. Владімірова, автора більш ніж 120 робіт і публікацій щодо проблем національної державної ідеї, військової реформи, реформи Збройних Сил, громадянського контролю над силовими структурами держави, щодо проблем міжнародної, регіональної і національної безпеки, національної стратегії, щодо проблем державного будівництва і управління, а також автора пяти монографій: «Про національну державну ідею Росії», «Військова реформа в Росії», «Стратегічні етюди», «Тези до стратегії Росії», «Концептуальні основи національної стратегії Росії. Політологічний аспект».

Стосовно методології переродження цивілізації, країни як власне метасистеми, зазначає вчений, проведені дослідження показують, що якраз тут вирішуються завдання зміни сутності і переродження самих цих систем, завдяки чому досягається ефект розколу суспільства, кримінальзації держави і самої державності. У будь-якій метасистемі існує декілька підсистем, найважливішими з яких є системи управління, забезпечення, виконання і корекції (хоча останні дві можна розглядати в якості підсистем системи управління).

Система управління, під якою мається на увазі вищий рівень державного упраління, це президент країни, його адміністрація. Ця система повинна формувати цілі, визначати орієнтири, пріоритети, критерії і стратегії розвитку, розробляти основи ідеології держави і базові алгоритми його функціонування. Практично це штаб держави та його мозок.

Система забезпечення – це все те, що прийнято називати народним господарством, а також її підсистеми (контури), пов’язані із соціальною сферою держави (культурою, освітою, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням, сферою публічної політики тощо).

Система виконання – це вертикаль і структури виконавчої влади від уряду до муніципалітету. Вся оперативна робота по плануванню (проектуванню) і реалізації конкретних задач та етапів розвитку.

Система коригування – це силові структури держави, що забезпечують її безпеку, і передусім армія.

Технології, які застосовуються передбачають їх розбалансування або переродження.

Найважливішим методом упровадження технології «організованого хаосу» і передумовою її ефективності є позбавлення нації та еліт знання і відчуття війни, яка ведеться проти країни.

Хаотизацію системи вищого управління передбачається здійснити: шляхом зміни пріоритетів спрямування цілей на державному рівні; депрофесіоналізацією та недієздатністю її апаратів; створенням атмосфери повної втрати контролю і особистої безвідповідальності її членів, а також можливості будь-якого, з їх боку, свавілля стосовно будь-яких громадян і структур держави.

Хаотизацію системи виконання пропонується досягнути тими ж методами на всіх рівнях, але крім них, можуть також застосовуватися методи підміни виконання національних цілей і завдань, обговоренням і виконанням функціональних задач всіх гілок влади. Втягуванням всіх структур (через упереджені ЗМІ і заангажованих спеціалістів) у безкінечність проблем самої влади, всього населення країни, досягається повний безлад в головах населення і нерозуміння ним того, чим дійсно повинна займатися влада і що населення може і зобов’язане від неї вимагати. Слід відмітити, що таким чином в державі створюється атмосфера повного відчуження населення від влади, оскільки «правди і управи знайти не можна ніде».

Технологія хаотизації в системі забезпечення передбачає:

- в економіці – витіснення із основних її галузей обов’язкової соціальної складової, а також створення ситуації, в якій національний розвиток виявляється невигідним, а чесна виробнича праця неможливою і непрестижною справою;

- в соціальній сфері – недосяжність основних конституційно гарантованих прав для абсолютної більшості населення держави;

- в сфері культури – насильницьку культурну експансію країни-агресора і заміну (руйнування) національних святинь, цінностей і історичного коріння, знищення самобутності і насильницьке вживлення (в формах психологічної війни) цінностей індивідуального виживання і культивування їх примату над цінностями колективного існування;

- в сфері публічної політики – повне розмивання всього політичного спектру, неможливість появи нових яскравих політичних лідерів у країні, неможливість організації нормального політичного процесу тощо.

Хаотизація системи коригування може досягатися зрощуванням силових структур із організованою злочинністю, злочинною державною кадровою політикою (висуванням лояльних бездарів), повним ідеологічним розбещенням самих органів безпеки і правопорядку, а також небажанням влади реформувати силові структури держави і встановити над ними дієздатний громадянський контроль.

Переродження національних еліт починається із переродження національних лідерів. Це переродження здійснюється завжди одними і тими ж прийомами: офіційними почестями і міжнародним визнанням; гарантією особистої (і сім’ї) безпеки і безпеки вкладів та власності за кордоном; введенням особи, що піддається впливу, в суперелітні «клуби обраних»; постійним нагадуванням важливості її особистого внеску в історію; переконанням в тому, що на цьому рівні національні інтереси уже не є головними, оскільки її призначення – «брати участь в управлінні світом» і так далі.

В свою чергу, перероджені національні лідери приводять до влади людей їм відданих і здатних заради близькості «до тіла», своєї кар’єри і персонального багатства на будь-який злочин проти держави та суспільства. Якраз цим забезпечується спадковість переродженої влади, повна безпека і комфортне буття її «ветеранів». Більше того, в країні ведеться підготовка молоді, тобто майбутніх керівних кадрів, яким уже зі шкільної парти прищеплюється думка щодо «шкідливості людського (будь-якого соціального) фактору для організації ефективного виробництва і прибутковості високоорганізованих виробництв», чим умисно викривляється головна мета економіки як підсистеми забезпечення життя людей.

Оскільки ця політика проводиться одночасно у всіх основних системах держави (у тому числі і в структурах безпеки, правопорядку та армії), то незабаром починає діяти негативний кадровий відбір (тобто коли гірші підбирають гірших), ситуація набуває настільки незворотного характеру, що моральність стає ознакою вади, а в країні формується повністю кримінальна державність. Сучасний російський філософ Олександр Панарін так резюмує наслідки такого «підбору і розстановки кадрів»: «чим більш відчуженою і ненависною для власного народу є дана еліта, тим сильніше її залежність від зовнішніх покровителів і тим на більші поступки їх вона готова».

Стратегія «організованого хаосу» може бути застосованою до об’єктів різного рівня, які опановуються. Вона ефективна як відносно держав, так і відносно цивілізацій. Основним змістом цієї стратегії в даному випадку може являтися внесення деструктивних перешкод в існування об’єкта застосування як організованої спільноти і системи відносин, що історично склалися (в систему управління і влади) та його наступна дезінтеграція. Або найбільш просунутий вид такої технології – переродження елементів системи і її підсистем шляхом зміни змісту і знака їх функціонування. Мета – позбавити противника не тільки волі до опору, але і ментально переродити його, з тим, щоб він сприймав свою нову роль «простору і ресурсу, що опановується» з радістю та ентузіазмом.

Все це досягається шляхом тотальної дестабілізації і деструктуризації національного буття, перетворення нації в первинну «суміш атомізованих індивідуумів», що готові «заради успіху» на будь-які дії, тобто у повністю підконтрольну і позитивно налаштовану до окупації масу.

Для реалізації цього передбачається вирішити три основні задачі: перша – внести зміни в структуру, пріоритети і шкалу базових національних цінностей; друга – забезпечити «розрив зв’язку епох», тобто зробити очевидним розрив поколінь; третя – зробити життя в країні нестерпним, одночасно спокушаючи її населення набором «цінностями іноземного побуту», ніби доступних при іншому політичному режимі.

Вирішення таких завдань, як внесення змін і переродження системи базових національних цінностей, зняття мотивації нації до опору і позбавлення нації історичної пам’яті, що стосуються передусім сфери культури і історичної національної традиції буття, відбувається в парадигмі переродження національної культури і радикальної зміни образу життя нації. Це означає, що головним об’єктом нападу в даному випадку є національна культура і сама національна свідомість народу, який «опановується».

Зазначений напрям впливу і методологія його застосування є найбільш витонченішим у всьому спектрі технологій і найновіших операційних засобів війни, оскільки стиранню і переродженню належить якраз все те, що і створює націю якраз цією нацією, народ – цим народом, а цивілізацію (цю особливу і найвищу форму людської спільноти) – цивілізацією. Основною технологією зміни знака національної культури є надання всім явищам життя і культури товарної (відчужуваної, мінової) форми, що приводить до перетворення всіх колишніх національних святинь і цінностей в прозаїчний товар.

Агресія здійснюється методом так званого «культурного співробітництва», через керівну «еліту» країни – жертви агресії, яка в міру свого розуміння вважає, що працює на свій народ, а в міру нерозуміння загального ходу речей, є по суті, маріонеткою в руках агресора, виконуючи його плани.

В результаті агресії у народу – жертви:

- порушується цілісне сприйняття навколишнього світу, всього, що відбувається навколо (в тому числі і в суспільному житті), розривається зв'язок із навколишньою природою і відбувається формування калейдоскопічної (фрагментарної) свідомості, яка легко піддається маніпулюванню ззовні, через підсвідомість. Руйнується історична самосвідомість, реальна історія народу підміняється фальшивими міфами, цілісний історичний процес рветься на частини, які протиставляються одна одній;

- зв'язок з Богом, Природою підмінюється вірою в ідеалістичні або матеріалістичні «священні писання», які зіштовхуються між собою і ведуть вікову непримиренну боротьбу за принципом «розділяй, стравлюй і володарюй»;

- нормальні потреби людини в їжі, одягу, житлі тощо (тобто демографічно обумовлені потреби) підмінюються потребою в грошах, яка цілеспрямовано насаджується і проявляється в непомірних неприродних потребах, нестримному слідуванню моді і доводиться до жаги до наживи (деградазиційно-паразитичної потреби), тим самим, забезпечується залежність населення від тих, хто володіє фінансами; тобто насаджуються низькі інстинкти, які підривають фізичне і психічне здоров’я людини і руйнують генофонд нації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття національної самосвідомості та її значення.	\|	А. Етнічна приналежність.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.