Структура, функції, причини і механізм соціального конфлікту

Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем. Його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших елементів соціального конфлікту належать:

1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Також у конфлікті можуть бути задіяні провокатори, що співчувають, консультанти, посередники і т.п. Соціолог має з’ясувати соціальні характеристики задіяних у конфлікті сторін (приналежність до певної страти, соціальну роль, службове становище, вік, стать, освіту, у тому разі, якщо мова йде про індивідів).

2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише при наявності предмета суперечки, що визначає зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді і самі нечітко його уявляють. У зв’язку з цим зона конфлікту дуже рухлива. Вона може розширюватися і звужуватися.

3. Уявлення про ситуацію. Конфліктанти мають власне уявлення про ті обставини, що спровокували чи супроводжують конфлікт. Це створює додаткові підстави для непорозумінь.

4. Причини і мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони можуть бути відкритими, іноді схованими, усвідомленими чи навпаки. Причини і мотиви спонукають до вступу в конфлікт, виникаючи як сукупність об’єктивних і суб’єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність суб’єктів. Мотиви конфлікту конкретизуються метою, яку мають ії учасники.

5. Умови, через які відбувається конфлікт. З’ясування їх дає можливість розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними і т.п.

6. Дії. У конфліктній ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети і оцінюються як ворожі. Здебільшого вони вияв-
ляються:

·створенні прямих чи побічних перешкод для реалізації планів і намірів однієї зі сторін;

·невиконанні іншою стороною своїх обов’язків і зобов’язань;

·завоюванні чи утриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;

·нанесенні прямої або непрямої шкоди майну чи репутації;

·фізичному насильстві;

·погрозах і інших діях, що змушують протилежну сторону діяти усупереч своїй волі і обов’язкам;

·діях, що принижують гідність людини або соціального спів- товариства.

Конфліктна поведінка має певні принципи, стратегії і тактики. Серед головних принципів виділяють концентрацію і координацію сил, нанесення удару по вразливих зонах суперника, економію сил і часу і т.п. Тактика поведінки в конфліктній ситуації може бути твердою, нейтральною або м’якою. У практичній реалізації вона передбачає:

· фізичне насильство, що припускає знищення матеріальних цінностей, блокування чужої діяльності, знущання над особистістю, а іноді й вбивство;

· психологічне насильство (образа, зневага, дискримінаційні заходи, негативна оцінка особистості, приниження, брутальність і т.п.);

· захоплення і утримання об’єкта конфлікту. Найбільш часто це відбувається тоді, коли сторони борються за матеріальний об’єкт;

· тиск (накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);

· демонстраційні дії (публічні висловлення, скарги, суїцидальні спроби, голодування, пікетування);

· санкціонування – виникає як засіб впливу на опонента шляхом збільшення робочого навантаження, зниження зарплати, накладення заборон, невиконання розпоряджень і т.п.;

· тактика коаліцій – виявляє себе в створенні союзів, розширенні можливостей протидії;

· фіксація власних позицій – передбачає використання фактів, логічних прийомів для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій;

· дружелюбність (коректне спілкування, демонстрація готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);

· угода – передбачає обмін благами, обіцянками, вибаченнями, поступками.

7. Наслідки. Вони можуть бути як позитивними, так і негативними. Це залежить не тільки від правомірності домагань, але і від перипетій боротьби.

Таким чином, для існування конфлікту необхідні: конфліктна ситуація, що складається об’єктивно, суб’єкти конфлікту, привід для його розгортання.

Процес розвитку соціального конфлікту містить кілька стадій:

Предконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благопо-лучною, і тоді конфлікт починається зненацька, під впливом зовнішніх факторів. Але найбільше часто на цій стадії формуються передумови для виникнення конфлікту.

Інцидент. Він пов’язаний із сутичкою конфліктантів, зав’язуванням конфлікту. Іноді конфлікт може закінчитися на цій стадії, якщо конфліктанти вирішують свої проблеми.

Ескалація. Виявляється в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах, тобто в діях і протидіях конфліктуючих сторін. Ескалація може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) і хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишком).

Кульмінація. Вона є останньою крапкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.

Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів: насильства, примирення, роз’єднання (розриву).

Післяконфліктна ситуація. Мова йде про ситуацію, що виникає після розв’язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною. Однак найчастіше вона містить елементи обох характеристик одночасно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія становлення соціології конфлікту	\|	Функції конфліктів. За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і деструктивних тенденцій, що визначають його позитивні та негативні функції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.