• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Граматична категорія

Г р а м а т и ч н а к а т е г о р і я (грец. судження, визначення) — це одна з мовних категорій найвищого ступеня абстракції, що трактується як система взаємопротиставлених рядів граматичних форм слова, об'єднаних однорідними значеннями.

Граматична категорія є поняттям родовим щодо однорідних граматичних значень: вона узагальнює однорідні граматичні значення конкретних граматичних форм на основі опозиційних відношень. Наприклад, за значенням граматичної категорії числа іменники утворюють ряди взаємопротиставлених форм однини і множини (день — дні, горобець — горобці, село — села, юнак — юнаки). Граматична категорія особи дієслова

відображає протиставлення: 1-ша особа — мовець, 2-га — адресат і 3-тя — та, що не бере участі у мовленнєвому акті чи є предметом мовлення, повідомлення).

Якщо граматична категорія знаходить вияв у протиставлених одна одній морфологічних формах, вона належить до морфологічних категорій. У сучасній українській мові наявна система таких морфологічних категорій: роду, числа, відмінка, ступенів порівняння ознак в іменних частинах мови; виду, способу, часу, стану, особи, валентності у дієслові.

І. І. Мєщанінов, розглядаючи проблему взаємовідношення категорій мови і мислення, висунув ідею про тісний зв'язок граматичних категорій із поняттєвими (аспектуальності, темпоральності, квантитативності, компаративності, персональності, статі, посесивності та ін.). Услід за ним теоретична граматика трактує поняттєву категорію як замкнену систему значень певної універсальної семантичної ознаки або окреме значення цієї

ознаки безвідносно до ступеня їх граматикалізації та способу вираження («прихованого» чи «наявного») (за Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — С. 216).

Поняттєві (мисленнєві, семантичні, філософські) категорії характеризуються «польовою» структурою, у центрі якої перебуває морфологічна категорія, а периферія може обслуговуватися різними засобами інших рівнів мови. За концепцією О. В. Бондарка, смислові компоненти поняттєвих категорій можуть реалізуватися як у мовному змісті морфологічних категорій, так і в структурі функціонально-семантичного поля (Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. — Л., 1976. — С. 204—223).

Морфологічні категорії ґрунтуються на номінативних або на синтаксичних елементах значення. Одні з них пов'язані з відображенням відношень реальної дійсності, виконуючи класифікаційну функцію (наприклад, категорія роду іменників), а інші відображають синтаксичні відношення в реченні. Перші позначаються терміном к в а л і ф і к а ц і й н і (іноді — л е к с и к о - г р а м а т и ч н і ) категорії (роду, виду, стану), другі

мають назву с л о в о з м і н н и х (відмінка, особи), хоча в деяких категоріях ці дві функції поєднуються (наприклад, у категорії числа іменників, часу дієслів).

Словозмінні морфологічні категорії представлені рядами словоформ однієї лексеми, що різняться тільки конкретним значенням цієї категорії. Цей компонент граматичної категорії позначають терміном г р а м е м а — як поняття видове щодо значення родового (за М.Я.Плющ, 2005). У категоріях, що поєднують словозмінну функцію з класифікаційною, крім протиставлених форм за значенням, наявні форми, що відображають класифікаційні ознаки номінованих сутностей. Наприклад, категорія числа у більшості іменників представлена формами однини і множини (один —

більш як один), але наявні також форми однини, формально не протиставленої множині (singularia tantum), та множини, не протиставленої однині (pluralia tantum).

У системі дієслів наявні форми парного виду і форми однонидових дієслів.

Кваліфікація синтаксичних категорій викликає дискусії, зокрема з приводу того, чи треба до синтаксичних зараховувати граматичні смисли синтаксичного часу, способу, особи тощо, чи насамперед категорії речення — предикативність, модальність, особовість/безособовість, активність/пасивність.

Не всі граматичні категорії можна поставити в один ряд: деякі з них ширші, а деякі вужчі і об'єднуються ширшими. Так, наприклад, категорія числа ширша від категорії однини або множини; категорія відмінка, що об'єднує всі відповідні граматичні значення, ширша в порівнянні з категорією називного, родового чи якогось іншого окремого відмінка, що об'єднує сукупність граматичних значень, властивих йому; категорія часу ширша від категорії минулого часу, а категорія особи ширша від категорії першої чи другої особи і т. д.

У мовознавчій літературі «граматична категорія» має ширший зміст. Так, О. О. Потебня, вперше вживши цей термін, використовував його і щодо кваліфікації лексико-граматичних класів слів — частин мови, які нині розглядаються як сфера функціональної морфології з її морфологічними категоріями в межах кожної частини мови. За своїм змістом граматичні ка-

тегорії відрізняються від семантико-граматичних розрядів слів у межах частин мови (наприклад, власні і загальні, конкретні й абстрактні іменники; якісні, відносні і присвійні прикметники; кількісні і порядкові числівники; зворотні дієслова та ін.).

Термін «граматична категорія» і тепер іноді вживають також для позначення великих розрядів слів, що характеризуються певними лексичними і граматичними ознаками, тобто в значенні «частина мови»

(напр., категорія іменника, прикметника, дієслова і т. д.).

Доп.:

Розподіл навчального часу

ПРАКТИЧНІ МОДУЛІ

1. Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову. Основні граматичні поняття. Морфологія. Частини мови та принципи їх виділення в укра­їнській мові. (2 години)
2. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Перехід іменників з од­ного лексико-граматичного розряду до іншого. (2 години)
3. Граматичні категорії іменника. (2 години)

…

МОДУЛІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Морфологія як граматичне вчення про систему форм слова та засоби їх вираження.

Синтаксис як розділ науки про мову, що вивчає будову словосполучень і речень.

Взаємозв'язок між словом і словоформою.

Повнозначні /самостійні/ та неповнозначні /службові/ частини мови.

Словотвір іменників.

Література:

7. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи: Навч.посібник. – К.:Вища школа,1995. – 151 с.

8. Сучасна українська літературна мова: Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона. – К.:Вища школа, 2003. – 287 с.

9. Колоїз Ж.В., Малюга Н.М., Явір В.В. Сучасна українська літературна мова: Збірник завдань для лабораторних робіт. – К.: Знання, 2006. – 356 с.

10. Істрія української мови: Хрестоматія /Упорядники С.Я.Єрмоленко, А.К.Мойсієнко. Автор передмови С.Я.Єрмоленко. – К.:Либідь,1996. – 288 с.

Кожна частина мови узагальнює індивідуальні лексичні значення

слів, що входять до її складу, підводить їх під певний тип, яким є

вказівка на співвідносність слів з виділеними мисленням типами

фактів дійсності. Узагальнене лексичне значення знаходить для себе

відповідну мовну форму вираження. Зв'язок узагальненого лексичного

значення слів з граматичним вираженням буде частиномовним,

категоріальним, значенням, значенням граматичної семантики частини мови, що виражається усім складом слова (основою й формантом). Для

іменників таким частиномовним, категоріальним, значенням є предметність

(через яке відбувається подання фактів дійсності у вигляді предмета,

у тому числі й непредметних за своєю природою — ознак, станів, дій

тощо), для прикметників — атрибутивність (якісні ознаки предмета),

для числівників — кількість, для займенників — вказІвність, для

дієслів— процесуальність, для прислівників — ознака ознаки,

атрибутивність дії. У службових словах категоріальне значення встановлюється

на основі їх функцій — вираження відношень (просторових,

причинових, часових, цільових, присвійних та ін.). Вигуки є виразниками

почуттів і волевиявлення. Завдяки частиномовним, категоріальним,

значенням здійснюється граматичне подання у мовній сфері певних фактів

дійсності (певними формами) відповідно до цілей висловлювання. Один

і той же факт дійсності може подаватись різними частинами мови:

високий — високо — височінь (якість подається з різних боків — як

ознака предмета, як ознака дії, як абстрактний предмет — з потреб

вказівки на різну її функцію у різних ситуаціях спілкування). Різні

факти дійсності (предмети, якісні та кількісні ознаки, дії, відношення)

можуть бути подані однією частиною мови: м'яч, юнак, комаха, десяток,

зелень, хід, причина, зв'язок (різний матеріал дійсності підлягає

поданню з причин виконання ним однієї функції в акті мовлення).

Отже, частини мови — багатогранне явище. Складові одиниці їх —

слова — можуть далеко розходитись одне від одного і лексичним

значенням, і морфологічною структурою (оформленням), і синтаксичною

функцією. Наприклад, у складі іменників: стіна, безголів'я, фіаско,

Туристи, одне слово (О. В.); у складі числівників: шість, один, мільйон,

двоє, Для небагатьох увійшло у звичай (См.); у складі дієслів: бігти,

співаю, усвідомлював, вимагаючи, виконана. Важкий він був, здається

(Др.); у -складі прийменників: з, з-під, 3 нагоди успішного завершення

наук (В. К-). Однак кожна частина мови має визначальне для неї

ядро слів з типовим лише для цього класу і відмінним від інших

планом змісту І планом вираження, яке представляє статус частини мови,

зберігає її єдність, окреслює її межі. Ядро слів об'єднує навколо себе

й інші, периферійні одиниці: форми, яким властиві не всі ознаки класу

слів, слова з оЗБаками інших частин мови (деривати). Але від наявності

периферійних слів І форм частини мови не втрачають своєї єдності,

оскільки периферійні одиниці в своєму функціонуванні зорієнтовані на

ядро слів.

Ядро іменників утворюють слова, що називають конкретні й

абстрактні предмети, мають форми роду, числа і відмінка, відмінюються

за числами і відмінками, виконують функцію підмета і додатка;

прикметників — слова, що називають якісну ознаку предмета, мають

форми роду, числа і відмінка, залежні від іменників, виконують функцію

означення; числівників — слова, що називають кількісні ознаки

предметів, відмінюються за відмінками, виконують функцію підмета, додатка;

дієслів — слова, що називають конкретні дії, дієвідмінюються за

видами, станами, способами, часами, особами, числами, виконують

функцію присудка; прислівників — слова, що мають значення ознаки дії та

іншої ознаки (ознаки ознаки), невідмінювані, виконують функцію

обставини.

Коли зв'язки якогось слова розриваються з ядром слів, то воно

переходить до іншої частини мови, зовнішньо зберігаючи вихідну форму,

але змінюючи синтаксичну функцію.

У сучасній українській мові існують такі процеси переходу слів з

однієї частини мови в іншу: субстантивація — перехід слів з

інших частин мови в іменник, здебільшого з прикметників та

дієприкметників: ад' єктивація — перехід слів з інших частин мови в

прикметник, здебільшого з дієприкметників; нумералізація — перехід у

числівник; прономіналізація — перехід інших частин мови в

займенник; вербалізація — перехід у дієслово;

адвербіалізація — перехід у прислівник; препозиціоналізація — перехід у

прийменник; кон'юнкціоналіація — перехід у сполучник; п а р -

тикуляція — перехід у частки; інтер*єктивація — перехід у

вигук.

Процес переходу засвідчує складні й різноманітні зв'язки між

частинами мови, але не порушує встановленої між ними системної

організації, оскільки не впливає на їхні якісні характеристики. Пор.: Зайду

хоч посидіти між літераторів—І на тому крайї (Ю. См.) ...цілий

всесвіт їхні душі творчо поглинали (П. Т.); ... Так і не дочекався обіцяного

(Стар.).

Граматичне подання певними частинами мови тих чи інших фактів

дійсності (наприклад, ознаки у слові білизна та дії у слові читання як

предметів, ознаки у слові білити як процесу, обставини часу у слові

завтрашній як ознаки, предмета у слові залізний як ознаки), перехід

слів з однієї-частини мови в інші, а разом з тим і наявність

периферійних слів у складі частин мови обумовлюються так званою

синтаксичною деривацією, тобто утворенням слова як форми певної частини

мови у зв'язку зі зміною його синтаксичної функції (отже, процес

синтаксичної деривації супроводить процес словотвору, лексичної

деривації). -

Справа в тому, що кожна частина мови відповідно до свого

узагальненого лексичного значення (співвідносності слів з певним типом

виділених мисленням фактів дійсності) одержує властиву їй

синтаксичну функцію, яку можна назвати первинною, або вихідною,

синтаксичною функцією частини мови. Наприклад, іменник позначає предмет і

виконує синтаксичну функцію підмета й додатка; прикметник^ позначає

якість предмета і виступає у функції означення при іменнику; дієслово

має значення дії чи стану і функціонує як присудок; прислівник як

носій ознаки ознак вживається у ролі означення при дієслові,

прикметнику, іншому прислівнику, виконує функцію обставини. Крім того, слова

тієї ж частини мови, за якими закріпилась типова функція, можуть на-

бувати і невластивого синтаксичного вживання, яке можна називати

вторинною, або похідною, синтаксичною функцією частини мови.

Наприклад, слово, що позначає якість предмета, може виконувати

функцію додатка: Так батько та мати стрічають молодих (П. М.); слово, що

позначає дію, дістає функцію підмета: Люблю читання вголос, функцію

означення: лежачий камінь. Отже, спостерігається залежність

лексичного значення і синтаксичної функції слова. Сутність синтаксичної

деривації полягає в тому, що слово пристосовується до нових синтаксичних

умов.

У частинах мови сходяться і вступають у взаємодію лексична й

граматична система мови. Лексика подає матеріал для граматики,

граматика ж весь час орієнтується на лексику, і всі граматичні явища

(граматичні значення й граматичні форми) знаходяться у відповідності з

лексичним значенням слів. Лексеми як функціональні одиниці

знаходяться у розпорядженні граматики, граматика пристосовує їх до своїх

потреб, граматично спеціалізує. Отже, частини мови — це класи слів,

у яких здійснюються граматичне групування і граматична

спеціалізація лексичних одиниць мови.

Лекція № 2

Читайте також:

1. А категорія
2. А. КАТЕГОРІЯ СУБСТАНЦІЇ.
3. Безпека життєдіяльності як категорія
4. Бюджет як економічна і правова категорія
5. Бюджет як економічна категорія
6. Бюджет як економічна категорія
7. Бюджет як економічна категорія та його складові
8. Бюджет як економічна категорія.
9. ВВП за категоріями використання
10. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру
11. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру.
12. Взаємозв’язок фінансів з іншими категоріями

Переглядів: 3721