Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Функції трудового права

Принципами трудового права як системи норм, що покликані забезпечувати трудові та тісно пов’язані з ними відносини, є такі засадничі ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов’язків суб’єктів, гарантії захисту їх прав та законних інтересів.

Принципи трудового права

Слово принцип (лат. principium) означає основу, начало, засади. Тобто, принципи права – це такі засади, вихідні положення, на яких ґрунтується право як система норм. Вони є основою права.

Встановлення та вивчення принципів трудового права має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Без урахування загальних засад, на яких формується українське трудове право, неможливо ні належно його тлумачити, ні ефективно застосовувати його норми, що особливо важливо в умовах ринкових відносин.

До таких принципів, які визначають сутність і закономірності розвитку трудового права, можна віднести:

üобмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці;

üоптимальне поєднання централізованого і локального правового регулювання;

üсоціальне партнерство і договірне встановлення умов праці;

üзабезпечення єдності та диференціації правового регулювання;

üвизнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах.

У юридичній літературі до трудового права іноді відносять й такий принцип, як безпека праці або принцип охорони праці, згідно з яким усе трудове право пронизане ідеєю забезпечення безпеки праці найманих працівників. Однак важливо пам'ятати, що охорона праці, створення безпечних і нешкідливих умов для працівників у трудових відносинах є головним завданням і призначенням трудового права, а ототожнювати принципи права з його завданнями не можна.

Трудовому праву властиві і деякі загальноправові принципи, зокрема ті, що визначають сферу соціально-правових відносин. До них можна віднести:

ü принцип пріоритетності норм міжнародного права щодо норм національного права;

ü принцип забезпечення захисту законних інтересів учасників правовідносин та ін.

Розглянемо основні принципи трудового права.

Принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці.Цей принцип є визначальним для всієї галузі права. Трудове право виникло саме як інструмент захисту інтересів найманої праці. Зароджуючись у надрах цивільного приватного права, воно на ранніх етапах розвитку ринкових відносин забезпечувало юридичне оформлення купівлі-продажу робочої сили як товару. Однак робоча сила - це товар особливого порядку, невід'ємний від особи його власника, тому й регламентація відносин, пов'язаних з наймом робочої сили, не вписувалась у сферу цивільно-правових угод. У результаті виник трудовий договір як юридична форма використання найманої праці.

З усього розмаїття суспільно-трудових відносин трудове право обирає тільки відносини, які постають в результаті застосування і найманої праці, тобто праці на когось, праці, що виникає на підставі укладення трудового договору у його різних формах і видах.

Принцип оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання. Він визначає порядок та умови встановлення прав і обов'язків суб'єктів трудових та пов'язаних з ними правовідносин. Його зміст зводиться до того, що основні гарантії захисту прав учасників трудових правовідносин встановлюються законами і підзаконними актами, а решту правил регулювання праці сторони визначають за погодженням між собою або в порядку, передбаченому централізованими нормами, самостійно.Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки спостерігається тенденція до розширення сфери локального регулювання, не варто думати, що з часом потреба у централізованому регулюванні праці цілком відпаде, тобто, що цей принцип трудового права не є перспективним. Держава продовжуватиме виконувати свою функцію гаранта основних трудових прав громадян, тому відповідний мінімум таких гарантій визначатиметься як у Конституції, так і її Кодексі законів про працю та інших нормативних актах. Крім того,сфера локального регулювання - це, переважно, власне трудові відносини:

ü трудовий договір;

ü робочий час;

ü час відпочинку;

ü трудова дисципліна тощо.

Інші ж інститути трудового права - працевлаштування, нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, вирішення трудових спорів, вважаються ділянками централізованого правового забезпечення.

Принцип соціального партнерства і договірного встановлений умов праці.Соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці як принцип трудового права виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання трудящих), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов'язкові для учасників трудових право відносин правила регулювання праці. Соціальне партнерство як явище і як принцип трудового права є новими для вітчизняної правової системи, на відміну від правових систем у країнах з розвиненою ринковою економікою.

В Україні соціальне партнерство здійснюється на:

ü галузевому;

ü регіональному;

ü національному;

ü локальному рівнях.

На першихтрьох з них практикуються тристоронні відносини (між об’єднаннями роботодавців, об'єднаннями трудящих, органами виконавчоївлади), а на локальному рівні колективний договір укладається між роботодавцем і органом, який представляє найманих працівників.

Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин. Це один з найстаріших принципів трудового права, передбачає подвійну мету:

ü встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників;

ü диференціаціюумов праці для певних категорій працівників за певних обставин.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, яких повинні дотримуватись усі роботодавці, що здійснюють найом працівників на підставі трудового договору.

Такі єдині норми поширюються на трудові відносини працівників державних підприємств, установ, організацій, працівників приватних і колективних підприємств, а також тих осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб (роботодавців).

Єдність правового регулювання забезпечується переважно нормами централізованого рівня. Зокрема, це норми Кодексу законів про працю, які носять загальний характер, а також норми спеціальним законів «Про оплату праці», «Про колективні договори й угоди», «Пре порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та ін. Водночас трудове право не може не враховувати об'єктивних обставин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, статевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств, тощо, які потребують особливого підходу до правового забезпечення умов праці. Всі ці обставини у підсумку приводять до відхилення від єдиних правил, і вимагають видання спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці. У юридичній літературі з трудового права визначають три напрями диференціації, які залежать від:

üхарактеру і особливостей виробництва (галузева, міжгалузева і локальна диференціація);

üстатевих, вікових та інших особливостей працівників (суб'єктна диференціація);

üмісця розташування підприємств, установ, організацій (територіальна диференціація).

Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників. Він тісно пов'язаний з попередніми принципами і полягає у тому, що ті норми, гарантії, державні стандарти в галузі регулювання трудових відносин, які визначені на рівні держави, за жодних обставин не повинні погіршуватись при встановленні умов праці на:

üгалузевому;

üрегіональному;

üлокальному рівнях.

Термін договори про працю треба розглядати у широкому значенні. Це можуть бути як договори у прямому розумінні цього слова (трудовий, колективний, про повну матеріальну відповідальність), що виражаються у формі власне договору, так і угоди, які стосуються умов праці (про випробування при прийнятті на роботу, про переведення чи переміщення працівника, про встановлення неповного робочого часу та ін.).

Крім того, дія цього принципу поширюється і на акти локальної нормотворчості, які ухвалюються за погодженням між роботодавцем і профспілковим комітетом чи іншим уповноваженим найманими працівниками органом. Більше того, очевидно, що і акти локального характеру, які приймаються роботодавцем одноособово або ж затверджуються трудовим колективом, так само повинні визнаватися незаконними у тій частині, яка містить норми, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством України.

Наявність цього принципу є важливою гарантією трудових прав найманих працівників, що особливо відчувається в умовах переходу до ринкових відносин та утвердження приватного підприємництва в Україні. У разі, коли приватні підприємці з метою одержання прибутків намагаються не дотримуватисяпри використанні праці найманих працівників загальних вимог трудового законодавства, погіршуючи при цьому права громами Такі трудові договори повинні визнаватися недійсними у тій частині,що суперечить чинному трудовому законодавству.

Соціальне призначення права в суспільстві, його місце і роль у сфері соціального регулювання виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права, його функціями є основні напрямки впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини). Загалом праву притаманні певні функції, які за різними критеріями поціляються на декілька видів (груп). Розрізняють, наприклад, соціальні функції і спеціально-юридичні функції права. Перші забезпечують взаємодію права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту, а другі - владно-правовий вплив на суспільнівідносини. І в цьому випадку називають регулятивну і охоронну функції права.

Оскільки трудове право є лише однією з галузей (складових) системи права, то йому притаманні всі ті ж самі загально - правові функції, що й праву в цілому.

Для трудового права можна виділити свої, специфічні напрямки владно-правового впливу на суспільні відносини, що складають його предмет. Такими функціями є захисна, виробнича і виховна. Перша стосується охорони інтересів працівників у трудових відносинах, друга - охорони інтересів роботодавців, третя - забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах.

Захисна функціятрудового праватісно пов'язана з його соціальною функцією, якою є охорона праці. Вона спрямована на охорону трудових прав та інтересів одного з безпосередніх учасників трудових правовідносин. У цьому плані трудове право захищає інтереси працівника як сторони, певною мірою слабшої у трудових відносинах. Правда, не можна вважати, що цим і вичерпується захисна функція трудової права. Воно покликане захищати також інтереси інших учасників трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. Але передусім ця функція забезпечує охорону інтересів найманих працівників, які змушені через об'єктивні обставини продавати свою робочу силу. Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Обмежуючи ступінь експлуатації і закріплюючи мінімальний рівень гарантій оплати праці, відпочинку, соціального забезпечення тощо, трудове право ґарантує особі можливості відчути себе повноправним громадянином своєї держави.

Виробнича функціятрудового правазначно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту інтересів роботодавців.

Виробнича функція трудового права спрямована також на охорону права власності роботодавців; на захист їхніх інтересів як власників майна. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича повинна ґарантувати роботодавцю можливості стягнути збитки, завдані в результаті заподіяння шкоди працівником, що перебуває у трудових відносинах.

Щодо виховної функції трудового права, то вона притаманна не лише трудовому праву, а й іншим галузям права. Тому цю функцію можна вважати загально-правовою функцією. У трудовому праві, де роль санкцій незначна, а застосування заходів дисциплінарної відповідальності є лише правом, а не обов'язком роботодавця, ця функція, яка направлена перш за все на забезпечення правової культури учасників суспільно-трудових відносин. Про виховну функцію трудового права можна говорити лише за умови, що існує високий рівень правового регулювання трудових відносин, який ґрунтується на принципах дотриманням прав людини і високій загальній правовій культурі у суспільстві. І тільки тоді можна досягнути відповідного рівня правової культури учасників суспільно-трудових відносин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття трудового права. Предмет і метод правового регулювання	\|	Джерела трудового права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.