• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття трудового права. Предмет і метод правового регулювання

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ 1. Трудове право як галузь права України

Список нормативно-правових актів

ЛЕКЦІЯ 9. Правова організація працевлаштування

Їх вирішення

ЛЕКЦІЯ 8. Трудові конфлікти та порядок

ЛЕКЦІЯ 7. Правове регулювання охорони праці

ЛЕКЦІЯ 6. Оплата праці та юридична відповідальність за трудовим правом

ЛЕКЦІЯ 5. Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку

5.1. Робочий час та його види.............................................107

5.2. Режим робочого часу.......................................................109

5.3. Порядок встановлення та обмеження щодо

нічних та надурочних робіт.....................................112

5.4.Поняття і види часу відпочинку: перерви,

вихідні, святкові та неробочі дні................................114

5.5. Поняття, види та тривалість відпусток......................117

5.6. Порядок надання та оплати відпусток..................123

6.1. Правове регулювання оплати праці....................127

6.2. Види регулювання оплати праці........................130

6.3. Юридична відповідальність за трудовим

правом України: загальна характеристика

та підстави....................................................133

6.4. Трудова дисципліна, порядок застосування заохочень і стягнень..............................................135

6.5. Матеріальна відповідальність працівників:

види і порядок застосування.............................138

7.1. Охорона праці та її правове забезпечення.........143

7.2. Загальні гарантії прав працівників на

охорону праці.......................................................147

7.3. Особливості правового регулювання

праці жінок.....................................................150

7.4. Особливості правового регулювання

праці молоді....................................................152

7.5. Організація охорони праці на підприємствах, .

в установах, організаціях....................................157

8.1. Поняття, класифікація трудових спорів та

органи, що їх розглядають...................................162

8.2. Розгляд трудових спорів у комісіях з

трудових спорів (КТС)........................................163

8.3. Розгляд трудових спорів у місцевих судах........166

8.4. Поновлення на роботі та оплата за

вимушений прогул...........................................168

8.5. Порядок вирішення колективних трудових

спорів.....................................................................169

8.6. Правове регулювання проведення страйків......176

9.1. Правове регулювання забезпечення

залучення громадян України у сферу

трудової діяльності та система гарантій

права на працю.......................................................180

9.2. Інститут працевлаштування та

забезпечення зайнятості........................................181

9.3. Права безробітного...........................................186

9.4. Обов’язки осіб, які шукають роботу

та безробітних........................................................188

9.5. Порядок виплати допомоги з безробіття..............189

та використаної літератури...........................191

1.1. Поняття трудового права. Предмет і метод правового регулювання.

1.2. Принципи трудового права.

1.3. Функції трудового права.

1.4. Джерела трудового права.

1.5. Трудові правовідносини.

1.6. Суб’єкти трудових правовідносин.

В теорії права вироблено спеціальні критерії, за допомогою яких здійснюється поділ усієї системи права на окремі самостійні галузі. Такими критеріями є:

ü предмет правового регулювання;

ü метод;

ü принципи права;

ü наявність системи законодавства;

ü зацікавленість законодавця у виділенні окремої галузі тощо.

Більшість з цих критеріїв мають другорядне значення, а деякі мо­жуть бути навіть об'єктом спору. Але основним і чи не єдиним кри­терієм, що не викликає сумніву, є предмет правового регулювання.

Предмет правового регулювання складають якісно відособлені суспільні відносини, правове забезпечення яких досягається за до­помогою норм певної галузі. В трудовому праві ними, в першу чер­гу, виступають трудові відносини -відносини найманої праці, тобто відносини, що виникають на підставі укладення трудово­го договору між: працівником і власником або уповноваженим ор­ганом чи фізичною особою.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, складають основу предмета трудового права, його ядро.

Крім того, до предмета трудового права належать також відносини:

ü працевлаштування (зайнятості);

ü з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації на виробництві;

ü щодо контролю за дотриманням законодавства про працю;

ü щодо встановлення умов праці (колективно-трудові);

ü з вирішення трудових спорів або, як їх ще називають, процедурні відносини.

Суспільні відносини працевлаштування (зайнятості) передують виникненню власне трудових відносин. Вони поділяються на три групи взаємопов'язаних відносин:

ü між громадянином і органом працевлаштування;

ü між: органом працевлаштування і роботодавцем з приводу на­правлення на роботу;

ü між роботодавцем і громадянином з приводу укладення трудо­вого договору.

Перші дві групи стосунків іноді пропонують зараховувати до пред­мета адміністративного права, посилаючись на їх управлінський ха­рактер, оскільки виникають вони у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної адміністрації. Але враховуючи, що ця діяльність спрямована на забезпечення трудових відносин, і при ній необхідно оперувати основними термінами і категоріями трудового права, то її можна віднести до предмета трудового права. Останнім часом відносини працевлаштування отримали своє належне юридич­не оформлення. З прийняттям Закону України «Про зайнятість населення» гарантії трудових прав громадян значно зросли.

Суспільні відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації або перекваліфікації певною мірою пов'язані з відносинами працев­лаштування і можуть виникати як в період існування трудових відно­син, так і тоді, коли останні припиняються і особа набуває статусу безробітного. Так, під час існування трудових відносин, що виникли на підставі укладення трудового договору, працівник може тимчасо­во не виконувати свою трудову функцію, а навчатися безпосередньо на виробництві або ж підвищувати власну кваліфікацію в інших спец­іалізованих установах. Такого виду відносини виникають на основі розпорядження або наказу адміністрації та підлягають правовій рег­ламентації. У тому випадку, коли відносини з перепідготовки кадрів і перекваліфікації виникають у період тимчасового припинення трудо­вих відносин і підставою їх виникнення є відповідне розпорядження (за згодою громадянина) органу працевлаштування, вони входять до складу відносин працевлаштування. В обох випадках відносини з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, незалежно від того, в який пе­ріод і на якій підставі вони виникають, є предметом трудового права.

І, нарешті, відносини з розгляду трудових спорів. Вони теж складають предмет трудового права. Особливістю, яка відрізняє їх від подібних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового розгляду. Для цього створюються уповноважені орга­ни для розгляду трудових спорів безпосередньо на підприємствах. Це комісії з розгляду трудових спорів (КТС), які і виступають од­ним із суб'єктів таких відносин. Законом визначено спеціальний порядок створення КТС, встановлено процедуру розгляду спору, прийняття і виконання рішення.

Перелічені вище відносини виникають, як правило, у зв'язку із застосуванням загальних норм трудового права. Однак, останнє регулює і відносини з приводу встановлення умов праці з урахуванням специфіки конкретного підприємства шляхом прийняття локальних правових норм, які визначають:

ü умови робочого часу;

ü відпочинку;

ü оплату праці тощо.

Ці відносини теж є предме­том трудового права. Часто їх суб'єктами виступають колективні органи (наймані працівники, профспілки), і тому в юридичній літературі їх іноді називають колективно-трудовими. Проте, за умов переходу до ринкової економіки, розширюється коло відносин з приводу встановлення умов праці, у яких пріоритетна роль належить власникові підприємства, і навіть коли він виступає в особі колегіального органу (на колективних підприємствах), колективістський характер таких відносин вже не є таким яскравим, як це було раніше. Тому правильніше буде називати їх відносинами з приводу встановлення умов праці.

Отже, предметом трудового праває трудові відносини, що ви­никають на підставі укладення трудового договору, і відносини, що тісно пов’язані з трудовими: працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, з вирішення трудових спорів, а також: відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах.

Якщо предмет правового регулювання визначається шляхом з'ясування суспільних відносин, які врегульовуються нормами відповідної галузі права, і це можна виразити запитанням «що ре­гулюється?», то метод правового регулювання співвідноситься із за­питанням «як регулюється?». Отже, метод тієї чи іншої галузі пра­ва - це сукупність засобів (прийомів, способів) регулювання, що обумовлюються специфікою відносин, які регулюються.

Юридична наука визначає низку ознак, які характеризують ме­тод правового регулювання окремої галузі права залежно від того, як ці ознаки у ній проявляються. До таких ознак належать:

ü порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин;

ü правовий стан учасників правовідносин;

ü характер встановлення прав і обов'язків;

ü засоби забезпечення виконання обов'язків (санкції).

При визначенні методу права необхідно виходити з усієї сукупності суспільних відносин, що скла­дають предмет трудового права. Лише за такої умови можна сфор­мулювати метод правового регулювання всієї галузі права.

Порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин. Юридичним фактом, що породжує виникнення трудових відносин, які склада­ють основу предмета трудового права, є трудовий договір. Він ба­зується не на імперативних приписах, а на свободі вибору (відповід­но до своїх потреб та можливостей) суб'єкта, який шукає собі роботу, і суб'єкта (роботодавця), котрий підшукує собі працівника.

Дещо інші юридичні факти породжують правовідносини працев­лаштування, перекваліфікації і підготовки кадрів. Тут характерним є владний акт (наказ, розпорядження) адміністрації, але йому неодмін­но передує взаємна погодженість суб'єктів. Якщо особа не зареєст­рується в органах працевлаштування або ж відмовиться пройти пере­кваліфікацію чи підвищення кваліфікації, тобто не дає у той чи інший спосіб згоди на виникнення правовідносин, то вони не виникнуть. Так само можна прослідкувати, наприклад, за виникненням правовідно­син із встановлення умов праці. Тут також переважає договірний фак­тор. Колективний договір схвалюється трудовим колективом і підписується роботодавцем та профкомом, режим робочого часу встановлюється за погодженням між роботодавцем і профкомом.

Зміна і припинення правовідносин теж здійснюються, в основно­му, за взаємним погодженням сторін.

Отже, в трудовому праві юридичними фактами, котрі породжують, змінюють або припиняють правовідносини, є вольові дії суб’єктів, що базуються на їх взаємній згоді.

Правовий стан суб'єктів правовідносин. Правовий стан дуже часто використовують в науковій і навчальній літературі для ілюстрації відмінностей цивільного і адміністративного права. В першому яскраво проявляється рівність суб'єктів правовідносин, в другому - їх підпорядкованість, нерівність. В трудовому праві ситуація дещо складніша. На стадії виникнення правовідносин суб'єкти є рівноправними, але в процесі їх здійснення сторони перебувають у певній взаємній підпорядкованості. Найбільше це проявляється у правовідносинах щодо нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю і охорону праці.

У трудових правовідносинах, а також у правовідносинах працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, підпорядкованість однієї сторони іншій виникає в результаті добровільних зобов'язань щодо дотримання обов'язкових правил дисципліни праці, обов'язкового виконання приписів для осіб, визна­них безробітними тощо. Тобто, добровільний (договірний) характер виникнення правовідносин в трудовому праві має певний вплив і на подальше становище учасників цих правовідносин. Навіть якщо вони підпорядковані один одному, то ця підпорядкованість є результатом добровільно взятих на себе зобов'язань.

Характер встановлення прав та обов'язків. Найбільш суттєвою рисою правових норм, що відрізняє їх від інших соціальних норм, є їх державно владний характер. Держава встановлює загальнообов'язкові приписи. За певних умов вона може делегувати право встановлювати правила нормативного характеру окремим недержавним структурам. Одним з таких видів делегованого (санкціонованого) законодавства, досить поширеного в трудовому праві, є локальні норми права.

На державному (централізованому) рівні повинні визначатись тільки основні принципи правового регулювання найманої праці для забезпечення єдиного підходу в охороні трудових прав громадян, що укладають трудовий договір, незалежно від форми власності та виду підприємництва. Це може бути встановлення:

ü максимальної тривалості робочого часу;

ü мінімальної тривалості відпусток;

ü гарантій мінімальної заробітної плати тощо.

Основна ж маса трудових відносин має забезпечуватись за допомогою локального (децентралізованого) правового регулювання. Права і обов’язки суб’єктів можуть визначатися шляхом локального право встановлення з урахуванням специфіки праці в окремих галузях і на окремих підприємствах. При цьому критерієм законності таких локальних норм виступає принцип, за яким права працівників, визначені на державному рівні, не повинні погіршуватись їх конкретизацією на рівні підприємства.

Розширення сфери локального встановлення прав і обов’язків суб’єктів характерне здебільшого для трудових правовідносин. Стосовно правовідносин щодо нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, матеріальної відповідальності суб’єктів та з приводу розгляду трудових спорів, то тут перевага залишається за централізованим способом визначення прав і обов’язків, оскільки в цих правовідносинах саме він може забезпечити належний рівень правових гарантій.

Санкції в трудовому праві.. Трудове право має самостійні, властиві лише йому, юридичні санкції. Вони застосовуються для забезпечення виконання суб’єктами правовідносин своїх прав і обов’язків. До таких санкцій належать заходи дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Отже, розгляд особливостей прояву основних рис (ознак) методу правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними правовідносин дозволяє сформулювати визначення методу трудового права. Це специфічний спосіб, що виражається переважно в договірному виникненні, зміні і припиненні правовідносин, в поєднанні централізованого і локального правового регулювання і в можливості застосування спеціальних правових санкцій для забезпечення належного здійснення учасниками цих правовідносин своїх прав та обов’язків.

Трудове право України – це система правових норм, які регулюють трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, та тісно пов’язані з ними суспільні відносини (працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю, з розгляду трудових спорів і щодо встановлення умов праці на підприємствах) на основі поєднання договірних засад і централізованого та локального встановлення прав та обов’язків суб’єктів із застосуванням специфічних санкцій для їх належного здійснення.

Читайте також:

1. D) методу мозкового штурму.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I Метод Шеннона-Фано
4. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
5. II. Поняття соціального процесу.
6. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
7. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
8. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
9. А. науковий факт, b. гіпотеза, с. метод
10. А/. Поняття про судовий процес.
11. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
12. Абетково-предметний покажчик

Переглядів: 2647