• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Еволюція інтелектуальної власності

2.1 Еволюція промислової власності

Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити ма­теріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий при­буток, отриманий від використання інтелектуальної влас­ності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелекту­альна власність у явному вигляді може не приносити при­бутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необ­хідно спочатку його створити, а для цього потрібно затра­тити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на да­ному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного ОІВ, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою техно­логією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентноздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному стано­вищі.

Уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже напочатку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням но­вих виробництв. Така підтримка прийняла форму даруван­ня особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, до­статнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Такі права закріплювалися документом, що назива­вся патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, викори­стовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, ста­ли вирішувати в судовому порядку, Класичним прецеден­том стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 р.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина при­внесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ри­зикуючи при цьому життям і майном і затративши свої за­соби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому приві­лей користатися таким ремеслом чи промислом тільки ви­значений час, тому як на початку люди королівства пере­бувають у неведенні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його".

Для того щоб покінчити із зловживанням даруван­ням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких па­тентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорів­нює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видава­тися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і пер­шому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не по­винен був користатися".

Згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII століття були закладені його основи. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використо­вуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі зна­ки у вигляді символів зображувалися ремісниками на то­варах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент зако­нодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксу­вали зв'язок між товаром і виробником.

Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше за­стосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання, Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захи­сту проти таких порушень. Так народилася знаменита за­борона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

У 30-40-х роках XX століття було в основному заве­ршено розвиток законодавства про торговельні марки (Ні­меччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності І на сього­дні.

2. Еволюція авторського права і суміжних прав.

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат, У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготов­лювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприєм­цям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, ареш­ти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток, Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про­дажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято ві­домий Статут королеви Анни - перший закон про авторсь­ке право (копірайт): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відте­пер". Закон забезпечував автору виключне право друкува­ти і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Зако­ном передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 ро­ків, якщо автор був живий.

У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпре­туються як авторські права, якими автор користується все від англ. - право копіювати життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розгля­далися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права до­дали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забез­печує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодав­стві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що "немає влас­ності, яка належить людині більше, ніж та, котра є резуль­татом її розумової праці",

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що перед­бачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і краї­нах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові пра­ва копірайту спрямовані винятково на здобуття економіч­ної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законо­давством авторське право також має характеристики вла­сності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і еконо­мічний потенціал твору.

2.3 Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології були відсут­ні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власнос­ті, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечу­валося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідни­цьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положен­ня про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропози­ції"', затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р,

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці грома­дян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основ­ною формою охорони винаходів був не патент, а авторсь­ке свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а дер­жаві. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло ві­льно використовувати випущені у світ твори на телеба­ченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість ви­дачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції бу­ли незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ бу­ла мізерною.

Після проголошення незалежності й державотво­рення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Читайте також:

1. А/. Право власності.
2. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
3. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
4. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
5. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
6. Антимонархічна революція 1952 р. в Єгипті.
7. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
8. Б/. Право приватної власності.
9. В. Усунення перешкод у здійсненні права власності – негаторний позов. (ст. 391 ЦКУ).
10. Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи ви­користати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.
11. Вид підприємства – це класифікація підприємств залежно від форми власності.
12. Видатки підприємств комунальної форми власності.

Переглядів: 797