Контрольні питання

Що Ви розумієте під поняттям «Класична політекономія»?

Визначити причини виникнення класичної політекномії.

Охарактеризувати економічні погляди У.Петті.

Дати аналіз економічних поглядів П.Буагільбера.

Скласти порівняльну таблицю поглядів У.Петті та П.Буагільбера. Довести, що відмінності їх економічних теорій відбивали різний рівень господарського розвитку їх країн.

Показати, що погляди Ф.Кене були подальшим розвитком класичної політичної економії.

Проаналізувати «Економічну таблицю» Ф.Кене.

Що спільного і чим відрізняються економічні погляди Ф.Кене та А.Тюрго?

Тема 6. Економічне вчення Адама Сміта

Вивчивши цю тему, ви будете знати:

· в чому полягала суть методології А.Сміта;

· як розглядав вчений в своїх творах проблеми розподілу праці, обміну і вартості;

· як розглядав мислитель природу капіталізму і питання суспільного відтворення;

· що розумів А.Сміт під продуктивною і непродуктивною працею, а також доходами держави.

Англія другої половини XVIII, початку XІX ст. перетворилася на передову капіталістичну країну. Вона мала високорозвинуте товарне сільське господарство і швидкозростаючу промисловість, де відбувався технічний переворот, вела активну зовнішню торгівлю. В країні формувався робітничий клас, який виступив не тільки як політична, а й економічна сила, Він вимагав розширення своїх прав, порушував питання про кординальне поліпшення свого матеріального добробуту. Все це вимагало глибокого аналізу тих нових явищ, які відбувалися в господарстві Великобританії, переосмислення економічних поглядів попередників, розвитку тих ідей, що пройшли випробування часом, і критики тих, які вже не відповідали капіталістичним виробничим відносинам. Тому й з’являються вчені Адам Сміт і Давид Рікардо, з іменами і діяльністю котрих класична політекономія досягла свого найвищого розвитку, стала по-справжньому наукою. А, як усяка наука, вона мала свою метедологію, предмет дослідження і ті висновки, що мали практичне значення і зіграли значну роль у розвитку капіталістичної ринкової економіки. Оскільки це була наука, то ряд її принципових положень зберегли своє значення й до нашого часу і можуть стати на пригоді у розбудови Української держави.

А.Сміт. А. Сміт був економістом мануфактурного періоду. У той час промисловий переворот в Англії лише починався, і переважаючою ще залишилась мануфактурна форма виробництва з украй обмеженим застосуванням машин. Але тоді був досить високий рівень розподілу праці поміж робітниками. Людське суспільство Сміт розглядав передусім як мінову спілку, виходячи з того, що люди надаючи послуги один одному, обмінюються працею і продуктами праці, керуючись при цьому лише особистою користю.

Особистість розглядається просто як «економічна людина». Від всього іншого, що характеризує поведінку людини у суспільстві можна абстрагуватися. Але, переслідуючи особистий інтерес, кожна людина водночас найкращим способом сприяє інтересам продуктивних сил. При цьому сама логіка міркувань вченого приводить його до непомітного переходу від абстрактної людини до капіталіста, який прагнув найвигідніше використати свій капітал і тим самим об’єктивно сприяв прогресу суспільства.

А. Сміт писав про «невидиму руку» яка спрямовує складну взаємодію господарської діяльності багатьох людей і розподіл сукупної суспільной праці тим самим стверджуючи, що економічні явища визначаються об’єктивними і суб’єктивними законами. Умови за яких найбільш об’єктивно діють ці закони, він називав природним порядком, вчений був гарячим прихильником «натуральної свободи» в економіці, вільної гри господарських сил і вважав, що держава не повинна втручатися в економіку.

Головним твором А. Сміта є його книга «Дослідження про природу і причини багатства народів» над якою він працював протягом 1766-1776 р. Ця наукова праця користувалася таким широким попитом, що лише при житті її автора вона перевидавалася п’ять разів. «Дослідження» мало таку велику читацьку аудиторію й за межами Англії. Так в Російській імперії переклад цієї книги було здійснено в 1802-1805 рр. Книга А. Сміта складається з п’яти частин. Перша частина присвячена виробництву і розподілу і вміщає його вчення про вартість і доходи основних класів, друга - трактує поняття капіталу та його основних форм, третя - розглядає історичні умови виникнення капіталізму, четверта - розкриває ставлення до меркантелізму і фізіократів, яке полягає в критиці поглядів першого напрямку в економіці і позитивній оцінці другого, зокрема тих прогресивних і нових елементів, які трактували багатство країни не в грошах, а в масі товару. П’ята частина характеризує державні фінанси. До методології А. Сміта треба віднести і прагнення показати конкретну картину економічного життя, виробити рекомендації для конкретного виробництва. Це привело вченого до двоїстого методу дослідження. З одного боку, він простежує внутрішній зв’язок економічних категорій, або скриту структуру економічної системи. З другого боку, він становить поряд з цим зв’язок, який даний видимим чином у явищах конкуренції, і як він уявляється сторонньому спостерігачу, а також і людині, яка практично захоплена процесом капіталістичного виробництва і практично зацікавлена в ньому. Обидва ці способи розуміння у Сміта не тільки преспокійно вживається один біля другого, але й переплітаються поміж собою і постійно собі суперечать. Це спричинило до того, що його методами і теорією захопився і продовжив Рікардо, а також всупереч великим англійським політекономам представники різних економічних напрямків в першій половині XIX ст.

Розглядаючи сучасне йому суспільство як сукупність "економічних людей", Сміт ставить перед собою питання: що ж об'єднує їх у суспільство? І відповідає: розподіл праці. Вчений доводить, що оскільки кожний індивід спеціалізується на виробництві якогось одного предмета, то всі стають залежними один від одного. Суспільство ж є трудовою спілкою, збудованою на розподілі праці, а праця, у свою чергу, пов'язує людей в єдине ціле. Праця, за словами Сміта, — єдине джерело багатства, в якій би галузі виробництва вона не застосовувалася. Розподіл праці, прискорюючи зростання багатства, є найважливішим фактором історії людства. Він підвищує продуктивність праці трьома способами: по-перше, збільшується спритність і майстерність робітників; по-друге, заощаджує час при переході від одного виду праці до другого; по-третє, сприяє винаходу машин. Отже, Сміт розумів роль розподілу праці в мануфактурі і тенденцію до розвитку машинного виробництва. Самий же процес розподілу праці, на думку вченого, має певний вплив на становище робітників. З одного боку, підвищення продуктивності праці на підвалинах розподілу спричиняє до поліпшення добробуту всього населення; з другого — підвищення продуктивності праці розпочалося в умовах капіталізму і всі вигоди мають від цього власники засобів виробництва. Роподіл праці обов’язково розширює обмін. Ці процеси, в міру розвитку капіталістичного виробництва, йдуть паралельно і постійно підштовхують один одного. Вони, безумовно, залежать і від грошей. Сміт назвав гроші вдало винайденим технічним засобом, що полегшує виробникам обмін продуктами праці. Серед функцій грошей учений особливо виділяв функцію засобу обігу, надаючи іншим функціям меншого значення. Глибоко природи грошей він зрозуміти не зміг, хоч правильно зазначав, що гроші, як і будь-який товар, мають вартість. Але завдання полягає не тільки в тому, щоб зрозуміти суть грошей як товару, але пояснити, як і чому товар стає грішми, тобто загальним еквівалентом. Сміт міг пояснити лише першу половину цієї проблеми. Він вважав доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми, які в обмежених розмірах мали випускати банки. Кредит він розглядав як спосіб активізації капіталу і відводив йому невисоке місце. Правильним боком поглядів А.Сміта було те, що він виводив гроші й кредит із виробництва і бачив їх підпорядковану роль щодо виробництва.

Англійський учений пішов далі своїх попередників у розвитку теорії вартості. Він поклав в основу своїх поглядів визначення вартості праці, витраченої на виробництво товару, та обмін товарів, відповідно до втілених у них кількостей праці. Хоч головну увагу Сміт приділяв міновій вартості, але, на відміну від Петті, він розмежовував дві сторони товару: споживчу й мінову вартість. Говорячи про кількість праці, втіленої в товарі, він вимірює її тими кількостями витрат праці, які в середньому необхідні суспільству. Працю вчений поділяв на дві категорії: просту і складну (кваліфіковану). Під працею взагалі треба розуміти цілеспрямовану діяльність людини на зміну предметів та сил природи для задоволення її потреб. Кваліфікована (складна) праця створює за одиницю часу більше вартос ті, тому Сміт висунув ідею редукції праці, тобто зведення складної праці до простої за допомогою відповідних коефіцієнтів.

Англійський економіст відкинув ідею про мінову вартість як прояв природних властивостей товару. Природною "властивістю" товарів е споживча вартість. Якщо відкинути від цих природних властивостей усі конкретні фактори (потребу в них тої чи іншої частини населення, коливання попиту тощо), то випливає: вони мають одну спільну рису — всі вони є продуктами людської праці. Петті вважав, що праця створює вартість лише в тих галузях, де виробляється золото і срібло, Сміт же дійшов висновку, що праця створює вартість в усіх галузях виробництва і встановив пряму залежність між робочим часом і розмірами вартості, звівши вартість до її дійсної основи — праці.

Подальший розвиток теорії вартості полягав в ідеї Сміта про натуральну й ринкову ціну товару. Натуральна ціна — це грошовий вираз вартості. Вона, ніби стрижень, до якого тяжіють ціни всіх товарів. Різні обставини можуть іноді їх утримувати на значно вищому або нижчому рівні. Цей висновок відкрив можливості дослідження попиту й пропозиції як факторів ціноутворення, а також ролі монополій у цьому процесі.

Але не все зміг пояснити Сміт. Окрім основного визначення вартості втіленої в товарі кількості праці, він ввів і друге поняття, де вартість визначається кількістю праці, яку можна придбати за даний, товар. В умовах простого товарного виробництва, коли не було найманої праці і виробники працювали на власних засобах виробництва, це за розмірами ідентично. Якщо швець обмінює пару чобіт на потрібний йому шмат сукна, то ця бартерна угода цілком виправдана, бо праця, втілена в чоботи, еквівалентна часу, витраченому на виготовлення шмату сукна. Але коли швець починає працювати в підприємця, і ткач стає найманим робітником, то обмін виробами між ними підпорядковується іншим законам. Аналізуючи стосунки між підприємцем і робітником, Сміт побачив порушення принципу еквівалентності. Він зрозумів, що капіталіст сплачує робітникові у вигляді зарплати лише частку вартості, яку праця цього робітника ство рює. Інша частина цієї вартості привласнюється капіталістом. Тому при обміні чобіт на сукно, хоч ці речі рівноцінні, тепер у працю шевця, як і в працю ткача, втілена ще й додаткова вартість, яка привласнюється капіталістом, а також іде на розширення виробництва. А це, вважав учений, порушує закон вартості, трудова теорія вартості стосується лише до капіталістичних умов, тобто вартість визначається працею лише в такому суспільстві, де нема капіталістів і найманих робітників — в умовах простого товарного виробництва.

Для капіталізму Сміт сконструював іншу теорію, згідно з якою вартість товарів утворюється при поєднанні заробітної платні, прибутку і ренти, що припадає на одиницю товару. Для товарів, у виробництві яких орендована земля не бере участі, ціна створюється від поєднання заробітної платні й прибут ку.

Сміт зробив великий крок (порівняно з фізіократами) в ха рактеристиці соціальної структури су часного йому суспільстм. Він виділив три основні класи. Землевласники володіють головним засобом виробництва — землею. Вони отримують доход у вигляді земельної ренти, яка є орендною платнею за землю капіталістичних фермерів. Капіталісти володіють іншими засобами виробництва, наймають робітників і одержують доход у вигляді прибутку. Якщо вони орендують землю, то частину свого прибутку віддають як земельну ренту. Сміт не розмежовував підприємців за родом їх занять у промисловості й сільському господарстві, проте виділяє ощадних капіталістів, які кредитують свої гроші, їх доход — ощадний відсоток — становить частку промислового прибутку, який їм віддають промисловці, що позичили гроші.

Найбільший за чисельністю і найменш матеріально забезпечений клас складають наймані робітники, які не мають власності на засоби виробництва. Тому вони продають свою працю за заробітну платню. Тут Сміт робить ту ж помилку, як і його попередники. Предметом купівлі-продажу в дійсності е робоча сила, тобто сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці, що є головною умовою виробництва у будь-якому суспільстві.

Сміт також визначив наявність різних прошарків і верств населення, підкреслював, що основні класи одержують первісні доходи, а доходи останніх груп він називав перерозподільними або вторинними. Заробітну платню — доход робітника - Сміт вважав продуктом праці, природною винагородою за працю і ввів поняття «натуральної ціни» заробітної плати яке запозичив у фізіократів. Він вважавжав, що в основі натуральної ціни лежить вартість засобів існування, необхідних для жиітя робітника й виховання дітей, які змінюють його на ринку праці. Таким чином, хоч Сміт і не трактував угоду між капіталістами й робітниками як продаж останнім своєї робочої сили, він по суті визначив нормальний рівень заробітної платні вартістю робочої сили. Вчений досліджував і структуру цієї вартості, зауваживши, що її нижньою межею е фізичний мінімум. Якщо зарплата опускається нижче цього мінімуму, це за грожує "вимиранням раси робітників". Це своє положення він ілюстрував на прикладі Індії та Китаю, де економіка перебувала у стані застою. Але в країнах, де йшов розвиток ринкового господарства, зарплата містить у собі, крім фізичного мінімуму, певний надлишок, розміри якого визначаються нормами споживання, що склалися у суспільстві, традиціями, культурним рівнем. Сміт зазначав, що зарплата в Америці вища, ніж в Англії, бо еко номіка там розвивається значно бурхливіше. Далі вчений вважав, що коливання заробітної платні визнача ються діями ринкового''' механізму, а безпосередніми причинами її змін є коливання попиту й пропозиції на ринку праці. Він розрізняв три стани суспільства: прогресуючий, стаціонарний і регресуючий. Перший характеризувався збільшенням багатства і зростанням попиту на працю, другий — призводив до важкого становища робітників, третій — до трагічного,

Великого значення у встановленні відповідного рівня зарплати вчений надавав співвідношенню сил між робітниками й капіталістами, еко номічним виступам робітників. Сміт дуже енергійно відстоював необхідність високої заробітної платні. Він вважав, що це більш за все сприяє умовам поступального економічного зростання. Відносно висока зарплата е найважливішим стимулом зростання продуктивності праці. Це, в свою чер гу, посилює накопичення капіталу й підвищує попит на працю. Він кате горично заперечував існуючу тоді дум ку, що висока заробітна плата робить робітників ледачими, зменшує стимули до праці і закликав підприємців не лякатися зростання зарплати, адже стихійний механізм все одно обмежує цей процес.

Досліджував А.Сміт і проблеми прибутку. З одного боку він вважав, що прибуток частина неоплаченої праці найманого робітника, тобто різниця між створеною вартістю й заробітною платнею. Виходячи із трудової вартості, він вважав, що із створеної працею вартості товару робітник одержує як заробітну платню лише деяку частину. Остання частина виробленої працею вартості є доходом капіта, і прибуток у даному випадку виступає як додаткова вартість. На відміну від фізіократів, Сміт розглядав додатковий продукт не тільки як приростання споживчих вартостей у сільському господарстві, а як нову вартість, створену працею робітника.

У другому випадку під прибутком розумів доход промисловості підприємця, що залишається у нього після виплати землевласнику ренти, власнику грошового капіталу — ощадного відсотка. Тут прибуток виступрає як доход функціонуючого капіталу. В даному випадку Сміт виступив за визнання прибутку іншим видом робітної платні, пов'язаної з управлінням підприємством. Він показав, що на капіталістичних підприємствах функцію управління виконують наймані управлінці, і підкреслював, що розміри прибутку залежать не від кількості та складності праці що до керівництва підприємством, а від розмірів авансованого капіталу.

Сміт спостерігав тенденцію норми прибутку до зниження, вказуючи, що прибуток більш низький у розвинутих капіталістичних країнах. Але поясити цю тенденцію він не зміг, вважаючи, що в багатих країнах, де створюється надлишок капіталу, зростання конкуренції між підприємцями веде до падіння норми прибутку. Він не бачив зростання органічного складу капіалу (тобто вартісна будова капіталу у його нерозривному зв'язку з технічною і надбудовою), а без цього не можна розкрити механізму тенденції зниження відсотку й норми прибутку. А норма прибутку виступає як критерій ефективності капіталістичного господарюваня вміння капіталіста, його найманих управлінців найраціопальніше використовувати ті ресурси виробництва, які має підприємець.

А.Сміт вивчав і земельну ренту, розглядав її як винятковий доход землевласника. Він відокремлював ренту від орендної платні й доводив, що вона стосується витрат капіталу поліпшення землі, оскільки поліпшення робить орендар. Але, коли поновлюється орендна угода на нас ступний термін, власник вимагає вже більшої ренти, бо якість землі стає вищою. У Сміта є багато теорій про джерела ренти, що часто-густо суперечать одна одній.

1. Характеристика ренти як нетрудового доходу.

2. Розгляд ренти як результату дарунку природи.

3. Міркування про те, що рента поряд із заробітною платнею і прибутком визначає вартість товару — звідси випливає, що земля також є джерело вартості.

Суперечливе вчення А. Сміта про капітал. З одного боку, він розглядав капітал як вартість, що дає прибуток на грунті привласнення частки чужої праці. З другого боку, трактував його як запас засобів виробництва. На відміну від фізіократів, які продуктивним вважали лише капітал, зайнятий у сільському господарстві, вчений доводив, Що продуктивним є й промисловий капітал. Сміт не виділяв в окрему категорію торговий капітал, оскільки не розумів , що джерелом торговельного прибутку є додаткова вартість, створена в сфері матеріального виробництва.

Положення, що капітал являє собою запас для розвитку виробництва було основою для введення в науковий оборот категорій: основний і зворотній капітал. На відміну від фізіократів, які поняття первісних і щорічних авансів відносили лише до землеробського капіталу. Сміт під основним і зворотнім капіталом розумів увесь функціонуючий капітал, незалежно від того, в якій галузі він застосовується. Проте до зворотнього капіталу він помилково причісляв торговий і грошовий капітал, які знаходяться в сфері обертання, тобто продовольство, матеріали і готові вироби, що зосередили в своїх руках продавці, а також гроші, необхідні для обертання і розподілу вказаних товарів. Між тим зворотній капітал вміщає в собі предмети праці (сировину, матеріали, енергію, паливо), а також перемінний капітал, що витрачається на купівлю робочої сили.

До основного капіталу вчений вдносив знаряддя праці, будівлі і приміщення, призначені для торгово промислової діяльності, поліпшення сільськогосподарських угідь і набуті корисні здібності всіх членів суспільства. Звідси випливає висновок: якщо навички і здібності є капіталом, яким володіє робітник, то він, бузумовно, за нього повинен отримувати прибуток. Значить, кваліфікрваний робітник, з одного боку, одержує заробітню платню за свою ''просту'' робочу силу, а з другого, - прибуток, як особливого роду капітал, нагромаджений в процесі навчання і набутть навичок. Насправді більш кваліфікована робоча сила має більш високу вартість, і тому заробітня платня кваліфікованого робітника вища, ніж у некваліфікованого.

Порівнюючи основний і зворотній капітал, Сміт зауважував, що перший дає прибуток без обернення, а другий, даючи прибуток, постійно покидає його в одній формі і повертається до нього в іншій, Отже, англійський вчений вважав, що основний капітал взагалі не обертається, а зворотній безперервно знаходиться в русі, Але в данному випадку він не правий. Адже капітал, вкладений у верстат або промислове приміщення, обертається, бо їх вартість амортизується, тобто переноситься конкретною працею на вироблений продукт. Таким чином, різниця між основним і зворотнім капіталом полягає у способі переносу вартості. Верстат є одночасово й основним капіталом для підприємця, який, наприкла, виготовляє взуття на фабриці, але цей же верстат не є основним капіталом для верстатобудівного заводу, бо це його зворотний капітал у товарній формі на стадії товарного капіталу.

Суспільний капітал поділяється на постійний і перемінний, тобто той, який на відміну від вартості предметів праці не перекладає свою вартість на вироблюваний товар, а відтворюється в ньому, тобто робоча сила створює еквівалент своєї вартості і вартість, яку прийнято називати додатковою. За способом обертання перемінний капітал не відрізняється від предметів праці: його вартість в результаті кожного круговороту повертається капіталісту.

Англійський політеконом виключно велику увагу приділяв проблемі нагромадження капіталу. Цей процес він відображав як просте споживання продуктивними працівниками, а капіталізація додаткової вартості - як перетворення її лише в перемінний капітал. Досліджуючи індивідуальний капітал, вчений розподіляв його на постійну та перемінну частки. При цьому він помилково вважав, що суспільний капітал цілком складається з перемінного капіталу, тобтовводив капітал до тієї її частки, Що йде на утримання продуктивної праці. Доводячи це, Сміт міркував так: капіталіст, заощаджуючи значну частку свого доходу, поширює виробництво, дає роботу тим робітникам, які пропонують свою робочу силу на ринку праці, і цим самим сприяє зростанню багатства суспільства.

Теорія відтворення всього суспільного капіталу грунтується на теорії вартості, розробленої Смітом. Його погляди з цієї проблеми згодом одержали назву «догма Сміта». Вони полягають в тому, що ніби-то вартість сукупного суспільного прибутку дорівнює сумі заробітної платні, прибутку і ренти, тобто доходам. Розуміючи, що в процесі виробництва поряд з витратами живої праці використовуються і засоби виробництва. Сміт в той же час заявляв, що вартість останніх в решті решт розкласти на доходи (зарплату, прибуток і ренту). Таким чином, він із вартості сукупного суспільного продукту виключав постійний капітал. А це позбавляло можливості аналізувати процес відтворення. З цого випливало, що весь продукт, який щорічно виробляється, за той же термін повністю споживається. А це означає, що в таких умовах неможливо не тільки поширення, а й навіть просте відтворення.

Будучи справжнім вченим, Сміт шукав вірного пояснення процесу відтворення. Для цього він ввів у свою теорію таке поняття як різниця між валовим і чистим доходом. Сміт спочатку вартість товарів, узятих окремо, а також вартість річного продукту ввів до заробітньої платні, прибутку і ренти, а згодом ввів і четвертий елемент - постій6ний капітал - шляхом неоднаковості між між валовим і чистим доходом.

Помилка Сміта полягала в тому, що вартість річного продукту він ототожнював із знову створеною вартістю. Якщо ця знову створена вартість розподіляється на доходи, вартість річного продукту втілює тоді ще й вартість визначених засобів виробництва, тобто постійний капітал. Вчений на той час не зміг зрозуміти подвійного характеру праці і довести, що абстрактна праця створює нову вартість, а конккретна праця перекладає вартість засобів виробництва на знову створений продукт. У підсумку він дійшов висновку, що нагромадження капіталу рівнозначно перетворенню всієї заробітної пдати у додаткову заробітню платню і гадав, що з розвитком капіталістичного виробництва однаковими темпами зростатиме попит на робітників, споживання робочої сили, оскільки виходив з того що доходи і особисте споживання зростають паралельно із збільшенням виробництва. Ігнорування продуктивного споживання привело Сміта до висновку, що споживачі повністю сплачують вартість суспільного продукту. В дійсності засоби виробництва не відносяться до особистого споживання, а на їх придбання витрачається капітал, а не доход.

А. Сміт глибоко дослідив проблему продуктивної та непродуктивної праці і прагнув, які види праці сприяють зростанню «багатства нації». На відміну від фізіократів він проголосив, що багатство створює праця в загалі, адже і прибуток народжується загальною суспільною працею.

Продуктивною працею вчений вважав працю, що створює вартість, причому й ту вартість, яку привласнює собі підприємець. Так, праця робітника мануфактури, пише вчений, збільшує вартість матеріалів, котрі він перероблює, а саме збільшує її на вартість свого утримання і прибутку його хазяїна. Тобто продуктивною є така праця, на купівлю якої витрачається капітал. Таж праця, що оплачується з доходу, є непродуктивною. Для прикладу Сміт протиставив найму робітника найму хатнього слуги, праця останнього не створює ні вартості, ні прибутку. На утримання хатнього слуги витрачається вартість, створена чиєюсь продуктивною працею. Звідси випливає заклик політеконома до підприємців: бути заощадливими в особистих видатках. Але ці відмінності Сміту здаються несуттєвими, і він висуває інший принцип різниці між продуктивною і непродуктивною працею, який полягає в тому, що продуктивна праця втілюється в продукті, який має довгий термін життя або служби. Непродуктивна праця не закріплюється в жодному продукті і являє собою послугу, надання кожної співпадає з її споживачем.

Всю сферу матеріального виробництва англійський вчений відносить до продуктивної. Сюди ж він причисляв діяльність державних чиновників, армію і флот. Під непродуктивною працею він розумів працю, що надає послуги, а під продуктивною, втілену в товарах. Погляди вченого відбивали позицію прогресивної буржуазії, яка в чималій мірі була опозиційною до державної влади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 5. Економічні вчення у Західній Європі	\|	Контрольні питання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.