Державного втручання в економіку

Тема 18. Неолібералізм - альтернатива кейнсіанським моделям

Вивчиши цю тему, ви будете знати:

· як відбувався процес генезису та еволюції неолібералізму;

· які економічні програми неолібералізму були втілені в життя в країнах Західної Європи;

· в чому полягає сутність американського монетаризму М.Фрідмена.

Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-ті рр. Як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція і в теоретичних розробках, і в практичному використанні заснована на ідеї пріоритету умов для необмеженої конкуренції не наперекір, а завдяки визначеному втручанню держави в економічні процеси.

Якщо кейнсіанство першочерговим вважає здійснення заходів активного державного втручання в економіку, то неолібералізм - відносно пасивного державного регулювання. Згідно кейнсіанських моделей перевага надається сукупності державних заходів по інвестуванню різноманітних сфер економіки, розширенню об’ємів урядових замовлень, закупок,встановлення більш жорсткої політики оподаткування. Їх крайні прояви приводять, як свідчить економічна історія, до дефіциту державного бюджету та інфляції.

Неолібералізм виступає за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, головну роль в економіці приватній власності і недержавних господарських структур, розглядаючи роль регулювання економіки державою в її функціях «нічного сторожа» або «спортивного судді». Представники неоліберальної концепції державного регулювання економіки, пам’ятаючи слова Л.Ерхарда (1897-1977): «Конкуренція всюди, де можливо, регулювання - там де необхідно», довели правомірність омеженої участі держави в економічних процесах і більшого її сприяння вільному і стабільному функціонуванню підприємців як умову усунення нерівноваги в економіці.

Вже в 30-ті рр. Для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки, які обмежували систему вільної конкуренції, в ряді країн були створені неоліберальні центри по розробці альтернативних заходів державного втручання в економіку, які сприяли б відродженню і практичному втіленню ідей економічного лібералізму. Найбільш значні центри лібералізму в Німеччині, США та Англії отримали назву відповідно Фрайбургської школи ( її лідери - В.Ойкен, В.Рьопке, А.Рюстов, Л.Ерхард та ін.), Чікагзької школи яку також називають «монетарною школою» ( її лідери - Л.Мізес, М.Фрідмен, А.Шварцта ін.), Лондонської школи ( її лідери - Ф.Хайєк, Л.Робінс та ін.). Видатними представниками неоліберальних ідей у Франції були економісти Ж.Рюефф,М.Алле та ін.

Розпочинаючи коротку характеристику особливостей шкіл неоліберальних ідей різноманітних сторін, необхідно відзначити, що представники неоліберального руху ще на початку 30-х років намагались створити єдину науково-практичну платформу. В зв’язку з цим в 1938 р. на конференції в Парижі в міжнародному масштабі було продекларовано загальні принципи неолібералізму. Цей форум неолібералів зараз називають також «коллоквіумом Ліпмана» через співзвучність прийнятих на конференції принципів неолібералізму з положеннями виданої в тому ж році американським економістом А.Уолтером Ліппманом книги під назвою «Вільне місто». Сутність прийнятих в Парижі загальних принципів неоліберального руху зводилась до проголошення необхідності державного сприяння в поверненні правил вільної конкуренції і забезпеченні їх виконання всіма господарюючими суб’єктами. Умова пріоритету приватної власності, свободи підприємництва і вільних ринків могла бути переглянута діями держави лише в екстремальних випадках (війна, стихійні лиха, катастрофа та ін.).

Після другої світової війни ідеологія неолібералізму знайшла практичне використання спочатку в Західній Німеччині (ФРН). Тут, починаючи з 1948 р., ці ідеї набули статусу державної доктрини уряду Аденауера-Ерхарда. Видатні німецькі теоретики неолібералізму В.Рьопке, А.Рюстов та ін. Очолили критику будь якого прояву монополізму заради свободи та гуманізму. В.Ойкен і його послідовники у Фрайбургзькому університеті з того ж 1948 р. розпочали випуск щорічника «Ордо», який відіграв роль теоретичної трибуни неолібералізму всіх країн. Саме слово «ордо», вибране В.Ойкеном, перетворилось в збірне поняття, яке символізує «природний лад ... вільного ринкового господарства». Західнонімецька доктрина неолібералізму під впливом «школи Ойкена» стала називатися навіть «ордолібералізмом».

Теоретикам неолібералізму ФРН належить ідея поєднання принципу «свободи ринку» і справедливого розподілу по принципу «соціального вирівнювання». Вперше її концептуально виклав А.Мюллер-Армак в своїй книзі «Господарське управління і ринкове господарство» (1947), в якій також вперше використав термін «соціальне ринкове господарство». Дослідження в цьому напрямку продовжували В.Рьопке, Л.Ерхард, В.Ойкен та ін. Причому про створення моделі «соціального ринкового господарства» було заявлено самим канцлером ФРН К.Аденауером у вступі до книги В.Рьопке «Чи правильна німецька економічна політика?» (1950).

За характеристикою В.Рьопке «соціальне ринкове господарство» - це шлях до «економічного гуманізму». В своїй книзі «Гуманне суспільство» він писав, що цей тип господарства протиставляє колективізму персоналізм, концентрації владт - свободу, централізму - децентралізм, організації - самодовільність і т.д. Приєднуючись до думки В.Рьопке, Л.Ерхард на з’їзді Християнсько-демократичного союзу (ХДС) в 1957 р. стверджував про початок другого етпу в ФРН «соціального ринкового господарства». Трохи пізніше в одній з своїх публікацій початку 60-х рр. Л.Ерхард підкреслював, що саме «вільне змагання є перш за все головним елементом соціального ринкового господарства. А на черговому партійному з’їзді ХДС в 1965 р. Л.Ерхард заявив про завершення в ФРН програми створення «соціального ринкового господарства», яка перетворила цю країну в «оформлене суспільство».

Доктрина «сформованого суспільства», по Ерхарду і його однодумців, - це пошук пошук кращого «природного економічного порядку», який можна досягти через створення «соціального ринкового господарства». В ній категорично відкидаються марксистські ідеї про п’ять форм (типів) суспільного устрою і виробничих відносин та про антагонізм класів. Вона заснованан на положенні В.Ойкена про те, що людському суспільству характерні два типи екноміки: «централізовано керована» (тоталітаризм) і «мінова економіка» (по іншій термінології - «вільне, відкрите господарство»), а також на ідеї з’єднання цих типів економіки з перевагою ознак одного з них в конкретних історичних умовах.

Вальтер Ойкен в своїй книзі (яка витримала дев’ять видань) «Основи національної економії» (1947) фундаментально проробив прблематику типології головних форм ринкової організації економіки. В розділі «Економічні системи» ним доказується природне існування в одних і тих же суспільствах двох ідеальних, як він вважав, типів економіки: мінової і централізовано керованої.

Разом з тим, по Ойкену, «дві згадані форми реалізуються в трьох формах», кожну з яких він характеризує так:

«тотальна централізовано керована економіка» (обмін взагалі не допускається; виробництво, розподіл і споживання прдуктів «до останньої дрібниці» здійснюється згідно наказів центрального керівництва);

«централізовано керована економіка з вільним обміном предметами споживання» (обмін здійснюється також при наявності центральної інстанції, яка визначає «спосіб використання виробничих сил, часову структуру виробничого процесу, спосіб розподілу продуктів... Але на відміну від першого варіанту споживачі можуть вносити тут корективи в розподіл виділених для них предметів споживання шляхом обміну»);

«централізовано керована економіка з вільним споживчим вибором» ( споживчий вибір благ вільний, але, як правило, з тих, які які встановлює для виробництва «центральна інстанція»).

Розуміючи неможливість автоматичного функціонування «вільного ринкового господарства», В.Рьопке та Л.Ерхард визнавали необхідним протиставити будь якому прояву анархії виробництва відповідні заходи державного втручання, які забезпечували б «синтез між вільним і соціально обов’язковим суспільним ладом». Роль держави згідно з твердженням Рьопке - Ерхарда, порівнюється з посадою судді (арбітра) на футбольному полі, який строго спостерігає за діями футбольних команд у відповідності з визначеними правилами, але не має права безпосередньо приймати участь у грі. Іншими словами, держава для підтримки умов існування «соціального ринкового господарства» як «ідеального типу» вільного ринкового господарства повинна слідкувати за дотриманням «правил» вільної конкуренції («честної гри»), контролювати умови ціноутворення, не допускати спроб встановлення ионопольних цін, гарантувати охорону і пріоритетне значення приватної власності в товарно-грошовому господарстві без монополій.

В США альтернативою Кейнсіанству стала Чікагська школа неолібералізму, монетарні ідеї якої зародились в стінах Чікагського університету ще в 20-ті рр. Але самостійне, я тим більш лідируюче значення в неоліберальному русі американський монетаризм отримав в кінці 50-х - на початку 60-х рр. з появою ряду публікацій М.Фрідмена, який в 1976 р. став нобелівським лауреатом по економіці. Фрідмен і його прибічники кейнсіанським негрошовим факторам (наприклад, інвестиціям) протиставили саме грошові фактори.

Відбулося це на протязі 60-х р.р., коли перші достатньо серйозні сумніви в необхідності, як сказав М.Блауг, «спрощених економічних рекомендацій політиканам, типових для часів кейнсіанської революції», потрапили в економічну науку з появою виведеної в 1958 р. А.У.Філліпсомемпіричної кривої, яка характеризувала зв’язок між щорічною відсотковою зміною заробітної плати в грошовому вигляді і рівнем (часткою) безробіття в Англії за період з 1861 по 1913 р. При чому дискуссії з приводу даної залежності набули ще більшого розмаху після того, як в 1964 р. П.Самуельсон включив пов’язану з цією кривою фактично нову концепцію в шосте видання свого підручника «Економікс» і назвав сам графік іменем його автора - «крива Філіпса».

М.Фрідмен та його колеги на основі досліджень навколо «конструкцій» кривої Філіпса прийшли до висновку, що дана крива не є стабільною, особливо з врахуванням ситуації в економіці багатьох країн світу в кінці 60-х рр., коли зростання інфляції, наперекір «логіці» кривої, супрврджувалося не зниженням, а зростанням безробіття, а потім, на початку 70-х рр., спостерігалося навіть одночасне зростання і інфляції і безробіття.

М.Фрідмен зробив спробу відродити важливість грошей, грошової маси і грошового обігу в економічних процесах. Його зусиллями монетарна концепція, неоліберальна зха своєю суттю, була апробована республіканським урядом США при президенті Р.Ніксоні в 1969-1970 рр. ( тоді М.Фрідмен був радником президента цієї країни). Але найбільший успіх монетарні економічні ідеї мали при наступному республіканському уряді США за часів «рейганоміки», яка дозволила послабити інфляцію при реальному закріпленні долара.

Новизна концепції державного втручання в економіку, згідно Фрідмена, полягає в тому, що воно на відміну від кейнсіанської концепції обмежується жорсткою грошовою політикою. Остання тісно пов’язана з фрідменовською «природною нормою безробіття», яка досягається за допомогою постійного і стабільного зростання кількості грошей в розмірі 3-4% на рік незалежно від стану коньюктури (враховуючи середні темпи зростання валового національного продукту США за ряд років, при якому встановлюється максимально можливий рівень національної економіки).

В цілому неоліберальні ідеї державного регулювання економіки перемогли кейнсіанські починаючи з 70-х рр., коли для багатьох країн постійними стали зростаючі інфляційні прцеси, дефіцит державного бюджету, безробіття. Неоліберали звинуватили кейнсіанців (і неокейнсіанців) в зростанні масштабів державного сектору економіки, обмеженні умов для вільної конкуренції, скороченні інвестицій в головні сфери економіки, наперекір «обіцянкам», що «їх (інвестиції) поширюється з мультипліцируючою силою і ще більш посилюється акселератором». Очевидним проявом пріоритету неолібералізму над кейнсіанством в 70-80-ті рр. Я планомірна по відповідним багаторічним програмам денаціоналазація багатьох галузей господарства, які знаходилися раніше в сфері державної економіки. За останні роки завдяки цьому істотного оздоровлення зазнали економіки таких країн як Великобританія, Франція, Японія, Східна Німеччина (минула НДР), Чілі, Іспанія та інших країн, які мінімізували сферу державного втручання економічного впливу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 15. Зародження і розвиток американського інституціоналізму	\|	Основні визначення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.