Діяльність діючої пенітенціарної системи

У сучасному українському суспільстві, що знаходиться в кризовій ситуації, відбуваються значні зміни системи цінностей, норм, установок людей. Стара система цінностей зруйнована, а нова ще не створена – спостерігаємо кризу системи цінностей. Різко збільшилась кількість кримінально покараних злочинів, які здійснюються у суспільстві. На фоні п’янства та алкоголізації населення офіційною статистикою зафіксовано збільшення насильницьких злочинів проти особистості.

Соціальні зміни, що призвели до руйнування звичного устрою життя людей, потребують їх адаптації до нових умов, і це пов’язане не тільки з трансформацією засвоєних раніше систем цінностей, але й загальним новим способом економічної, політичної та іншої соціальної поведінки. Ті, хто не встиг пристосуватися до нової ситуації, поповнюють групи маргіналів, кримінальна активність яких вища, ніж в інших групах, а наше сучасне українське суспільство майже повністю складається із маргінальних груп. На цьому фоні українська пенітенціарна система відрізняється низькою ефективністю виховного потенціалу, що суперечить головній меті її діяльності – перевихованню злочинців.

Діяльність діючої пенітенціарної системи базується саме на покаранні ув’язнених, що призводить до кризи цієї системи. На нашу думку, для вирішення цієї проблеми та подолання кризи пенітенціарної системи слід удосконалити структуру виправної системи – ввести інститут пенітенціарної соціальної роботи, який спиратиметься саме на морально-гуманістичний характер діяльності у ставленні до ув’язнених. Ситуація ускладнюється тією обставиною, що сучасна теорія соціальної роботи знаходиться на етапі становлення. Без подолання визначеної “теоретичної недостатності” налагодити ефективну роботу пенітенціарної системи, яка орієнтована на перевиховання тих, хто переступив закон, та становлення їх у якості повноцінних членів суспільства, ускладнено.

Морально-гуманістичні принципи на сучасному етапі розвитку суспільства є основою найбільш ефективної діяльності соціального працівника в пенітенціарній сфері у порівнянні з карально-репресивними принципами, які існували та використовувалися довгий час у вітчизняній пенітенціарній системі щодо ув’язнених.

На сучасному етапі розвитку соціальної роботи в Україні велике значення має розробка її теоретичних основ. Теоретичне обґрунтування різних напрямків соціальної роботи у суспільстві розроблено в більшій чи меншій мірі. Так, наприклад, вивчення джерел з теорії соціальної роботи показало наступне: якщо соціальна робота з інвалідами, дітьми, людьми похилого віку, жінками, безробітними та іншими категоріями населення має досить розроблене теоретичне обґрунтування, то теорія соціальної роботи в пенітенціарній сфері у вітчизняній науці фактично не розглядається. Це можна пояснити тим, що довгий час вважалося – ув’язнені не можуть бути клієнтами соціальної роботи, бо вони не є повноправними членами суспільства і відбувають заслужене покарання, не мають права на допомогу соціальних працівників, тобто по суті феномен злочинності розглядався з позиції моралі та емоцій. Суспільство розглядає злочинців як групи чужих, як елементи, що стоять поза суспільством. “У злочинцях бачать тільки “монстрів”. Цим суспільство поводиться з кримінальними злочинцями так же, як вони поводяться зі своїми жертвами”/ Шнайдер, с.10/ . Однак на основі аналізу даних про злочинність, про злочинні особистості можна стверджувати, що злочинність - це різновид людської поведінки, а злочинці – девіанти. Правопорушення – одна з форм антисоціальної поведінки, поведінки нестандартної, тієї поведінки, яка відрізняється від норм, встановлених у суспільстві як законодавчо, так і з позиції морально-етичної сфери. “Існує так звана девіантна субкультура, якою є така система цінностей, норм і форм поведінки, яку визнає відповідна група антисуспільних елементів і будує згідно з нею стосунки між собою. Ця субкультура поводить себе всередині суспільства порівняно відчужено, що породжує існування конфлікту з суспільством” /Шнайдер стор.10/. МЕТА соціальної роботи в пенітенціарній системі: Діяльність соціального працівника повинна бути направлена саме на подолання та попередження такого конфлікту й максимально можливе усунення такої девіантної субкультури. Деякі аспекти теорії пенітенціарної соціальної роботи обговорюються в різних аспектах права, педагогіки, психології, психіатрії, соціології, однак єдиної теорії пенітенціарної соціальної роботи не існує.

В нормативних документах, які регламентують діяльність закладів пенітенціарної системи, також не згадується про соціальну роботу, як самостійний вид діяльності, а в штатному розкладі не передбачена посада соціального працівника. Але соціальна робота як така ведеться всіма співробітниками цих закладів і відрізняється специфічними рисами:

- вона здійснюється в закритих та ізольованих соціальних закладах;

- її об’єктами є особи з високим індексом соціального неблагополуччя та підвищеною стресогенністю;

- вона здійснюється в обстановці антагонізму етико-правових концепцій, що протистоять та обумовлені менталітетом “тюремного персоналу” й менталітетом “тюремного світу”;

- вона нерозривно пов’язана з виконанням кримінального покарання;

- вона не завершується із закінченням виконання покарання, бо колишній ув’язнений потребує ресоціалізації й адаптації до зовнішнього світу;

- соціальний працівник (або співробітник, який здійснює соціальну роботу в рамках пенітенціарного закладу) об’єктивно займає особливе місце, будучи не тільки посередником між владою та громадянином, але й виконуючи місію посередництва між філософією покарання та ворожою їй філософією злочинного світу. Він сприяє пошуку соціально-придатних точок зіткнення обох сторін у цих антагоністичних стосунках.

У відповідності до вимог Загальної Декларації прав людини соціальні працівники покликані виступити проти жорстокого та принижуючого людську гідність ставлення до ув’язнених, прагнути покращення санітарно-гігієнічних умов їх проживання, проводити заходи по охороні їх здоров’я тощо.

Основні задачі соціальних працівників у роботі з ув’язненими – прийом та вивчення новоприбулих, визначення причин правопорушення і класифікація засудженого, спостереження, розробка виправних заходів, розвиток та укріплення соціально-корисних зв’язків між ув’язненим та зовнішнім світом, допомога у самовиправленні та підготовка їх до звільнення та ресоціалізації. Обов’язком соціального працівника є також робота з сім’ями засуджених, психологічна допомога у підготовці до зустрічі з людиною, яка відбула термін ув’язнення.

Соціальний працівник у пенітенціарному закладі покликаний також співдіяти соціально-правовій захищеності персоналу. До його обов’язків належить планування, моделювання та прогнозування соціального розвитку закладу в цілому.

Соціальній роботі як виду діяльності притаманні специфічні риси, які мають велике значення для роботи в пенітенціарній системі. Серед них уміння розглядати клієнта як частину суспільної системи; акцентування контактів з оточенням клієнта, з усіма, хто може допомогти у виявленні проблеми і пошуках її вирішення; організація комплексного підходу і координації зусиль різних спеціалістів і служб у роботі з клієнтом; знання можливостей суспільства у вирішенні проблем клієнта; особливою цінністю є методика роботи з клієнтом тощо.

На нашу думку, теоретичне обґрунтування пенітенціарної соціальної роботи також зводиться до психолого-орієнтованих, соціально-орієнтованих та комплексних моделей. Ми вважаємо, що найбільш ефективною моделлю пенітенціарної соціальної роботи є саме комплексна. Існує й відповідна особливість пенітенціарної соціальної роботи, яка заключається в тому, що вона більш, ніж усі інші напрямки соціальної роботи у суспільстві, ізольована від цього суспільства. Вона регулюється юридично-правовими нормами відповідно до кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України, тоді як усі інші напрямки соціальної роботи спираються в основному на громадянське, адміністративне та соціальне право. Цей факт, беззаперечно, повинен враховуватися при підготовці спеціаліста з пенітенціарної соціальної роботи, причому, як у професійній, так і в морально-етичній. Необхідно розробити спеціальні програми навчання для підготовки саме соціальних працівників у пенітенціарній сфері, у яких повинно бути наголошено на правовій освіті майбутніх соціальних працівників.

У рамках загальної теорії соціальної роботи необхідно розробити також єдине теоретичне обґрунтування пенітенціарної соціальної роботи. Цього потребує практична діяльність пенітенціарної системи, перетворення якої та перебудова самих принципів пенітенціарної політики з репресивних на гуманістично-орієнтовані зусиллями самого МВС України неможливо. Необхідні суспільні інститути, які могли б ефективно регулювати пенітенціарну систему. Одним з таких інститутів і є соціальна робота.

Перспективи розвитку соціальної роботи в пенітенціарній сфері в нашій країні дуже великі, бо пенітенціарна соціальна робота поєднує в собі знання різних галузей наук про суспільство і людину, адже, як відомо, соціальна робота носить міждисциплінарний характер, що дозволяє використовувати в своїй діяльності методики різних наук.

Таким чином, можна стверджувати, що соціальна робота в пенітенціарній системі відіграє дуже важливу роль у забезпеченні необхідними умовами людей, що знаходяться у місцях позбавлення волі, тобто в закладах пенітенціарної системи України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософія України другої половини XIX — початку XX ст.	\|	Принципи та функції діяльності соціального працівника у пенітенціарній сфері

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.