• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принципи та функції діяльності соціального працівника у пенітенціарній сфері

Найбільш інтенсивний розвиток соціальної роботи в Росії, почалося в 90-і роки XX ст. На сучасному етапі розвитку соціальної роботи в Росії велике значення має розробка її теоретичних основ[ 9, c. 69].

Існує декілька моделей теоретичного обґрунтування практики соціальної роботи в суспільстві. Всі ці моделі можна звести до трьох основних:

1)Психолого-орієнтована

2)Соціолого - орієнтована

3)Комплексно - орієнтована

Теоретичне обґрунтування різних напрямів соціальної роботи в суспільстві, розроблено більшою чи меншою мірою. Так, наприклад, вивчення джерел по теорії соціальної роботи показало, що якщо соціальна робота з інвалідами, дітьми, немолодими, жінками, безробітними і іншими категоріями населення має досить розроблене теоретичне обґрунтування, то теорія соціальної роботи в пенітенціарній сфері у вітчизняній науці фактично не розглядається. Можливо, тому, що довгий час вважалося, що засуджені не можуть бути клієнтами соціальної роботи, оскільки вони не є повноправними членами суспільства і відбувають заслужене покарання, не маючи права на допомогу соціальних працівників, тобто по суті феномен злочинності розглядався з позицій моралі і емоцій. Суспільство розглядає злочинців як групи чужих елементів, що стоять поза суспільством. «У злочинцях бачать тільки «монстрів»[18, c.125]. Цим суспільство поступає з кримінальними злочинцями так само, як вони поступають з своїми жертвами». Проте на основі аналізу даних про злочинність, про злочинних осіб можна стверджувати, що злочинність - це різновид людської поведінки, а злочинці – це девіанти. Правопорушення - одна з форм антисоціальної поведінки, поведінки нестандартної, такої, що відрізняється від норм, встановлених в суспільстві як законодавчо, так і в морально-етичній сфері. «Існує так звана девіантна субкультура, якою є така система цінностей, норм і форм поведінки, яку визнає певна група антигромадських елементів і будує на ній свої відносини один з одним. Ця субкультура поводиться усередині суспільства порівняно відчужено, що породжує існування конфлікту з суспільством»[ 13, c. 123]. Діяльність соціального працівника повинна бути направлена саме на подолання і запобігання такому конфлікту і максимально можливе усунення такої девіантної субкультури. Деякі аспекти теорії пенітенціарної соціальної роботи обговорюються в різних аспектах права, педагогіки, психології, психіатрії, соціології, проте, єдиної теорії пенітенціарної соціальної роботи не існує. На нашу думку теоретичне обґрунтування пенітенціарної соціальної роботи також зводиться до психолого-орієнтованих, соціолого-орієнтованих і комплексних моделей. На наш погляд найбільш ефективною моделлю пенітенціарної соціальної роботи є саме комплексна. Існує і певна особливість пенітенціарної соціальної роботи, яка полягає в тому, що вона більш ніж всі інші напрями соціальної роботи в суспільстві, ізольована від цього суспільства. І регулюється юридично-правовими нормами відповідно до кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, тоді як всі інші напрями соціальної роботи спираються в основному на цивільне, адміністративне і соціальне право. Цей факт, поза сумнівом, повинен враховуватися при підготовці фахівця з пенітенціарної соціальної роботи, причому як професійної, так і морально-етичної. Необхідно розробити спеціальні програми навчання для підготовки саме соціальних працівників в пенітенціарній сфері, в яких основний нахил повинен бути зроблений на правову освіту майбутніх соціальних працівників.

Також в рамках загальної теорії соціальної роботи необхідно розробити єдине теоретичне обґрунтування пенітенціарної соціальної роботи. Необхідні суспільні інститути, які могли б ефективно регулювати пенітенціарну систему. Одним з таких інститутів і є соціальна робота. Для розробки теоретичних підстав соціальної роботи, можливо, звернення до міжнародного досвіду.

Перспективи розвитку соціальної роботи в пенітенціарній сфері в нашій країні дуже великі, оскільки пенітенціарна соціальна робота сполучає в собі знання з різних галузей наук про суспільство і людину, адже, як відомо соціальна робота носить міждисциплінарний характер, що дозволяє використовувати в своїй діяльності методики різних наук. Соціальна робота дозволяє побачити увесь спектр умов необхідних для допомоги клієнтові. Інститут пенітенціарної соціальної роботи важливий ще і тому, що часто, людина знаходиться на волі може вирішити свою проблему шляхом обговорення її з різними фахівцями, до яких вона може звернутися у будь-який момент як тільки цього побажає, засуджений через істотне обмеження своїх прав і свобод просто не має можливості звернутися до кого-небудь за допомогою.

Таким чином, можна стверджувати, що соціальна робота в пенітенціарній системі грає дуже важливу роль в забезпеченні необхідними умовами людей що знаходяться в місцях позбавлення волі.

Принципи соціальної роботи є одночасно і елементами наукової теорії і основоположними правилами емпіричної діяльності. Вони діляться на загальнофілософські, загальнонаукові (організаційно-діяльнісні, соціально-політичні, психолого-педагогічні і ін.) і специфічні принципи соціальної роботи. Специфічні принципи соціальної роботи це: принцип універсальності, принцип охорони соціальних прав, принцип профілактики, принцип соціального реагування, принцип клієнтоцентрізма, принцип опори на власні сили, принцип максимізації соціальних ресурсів, принцип конфіденційності і толерантності. Всі ці принципи також є і принципами пенітенціарної соціальної роботи, як частини соціальної роботи[ 7, c. 64].

Проте на основі виконаного аналізу можна стверджувати, що соціальна робота в пенітенціарній сфері володіє ще декількома специфічними принципами, це: гуманізм, законність і справедливість.

Принцип законностів діяльності соціальних працівників в пенітенціарній сфері має глибокі моральні підстави. Соціальний працівник повинен сприяти приведенню засудженого до законослухняної поведінки. Найбільш загальний зміст принципу законності витікає з Конституції: ”Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадовці, громадяни і їх об'єднання зобов'язані дотримувати конституцію і закони”. Особи, що відбувають покарання зобов'язані неухильно дотримувати вимоги законів, що визначають порядок і умови виконання покарання. Проте, часто застосування цього принципу до засуджених носить переважно декларативний характер і завдання соціального працівника забезпечувати і використовувати даний принцип до засуджених в реальності.

Принцип справедливості містить вимогу відповідності між практичною роллю різних людей в житті суспільства і їх соціальним положенням, між їх правами і обов'язками, діянням і подякою, працею і винагородою, правопорушенням і стягненням, заслугами людей і їх визнанням. Невідповідність в цих відносинах розцінюється як несправедливість. Принцип справедливості повинен реалізовуватися не тільки при виконанні кримінально-каральних правових обмежень, але і застосування до засуджених пільг і заохочень.

Принцип гуманізму є основоположним в діяльності соціального працівника. Він знаходить свій вираз в Конституції таким, що проголошує: ”людина, його права і свободи є вищою цінністю» (ст.2)[ 21, c. 3]. Відповідно до ч.2 ст.21 Основного Закону, “ніхто не повинен піддаватися тортурам, насильству іншому жорстокому, що принижує людську гідність зверненню або покаранню”. Орієнтація пенітенціарної системи саме на етично-гуманістичні принципи і проведення відповідно до них пенітенціарної політики є найважливішим завданням сучасного суспільства. І проводити в життя ці принципи повинен саме соціальний працівник з огляду специфічних особливостей його професійної діяльності.

У пенітенціарних установах найважливіші функції соціальних працівників полягають в тому, щоб: разом із засудженими і персоналом-адміністрацією скласти план навчання і роботи в період позбавлення свободи; допомогти засудженим подолати психологічну кризу у зв'язку із знаходженням їх під арештом; сприяти в адаптації їх до середовища ІТУ; допомогти організувати вільний час і продовжити навчання; захищати і спостерігати, щоб не порушувалися права засуджених; допомагати радою родичам ув'язненого у вирішенні проблем пов'язаних з позбавленням його волі; допомагати ув'язненому в регулюванні фінансових питань; підготувати ув'язненого до виходу на свободу, зокрема по можливості підшукати йому житло, роботу; регулювати відношення засуджених і персоналу, бо часто співробітники пенітенціарних закладів відносяться до засуджених як до безнадійно непоправним, що служить благоприємним ґрунтом для владного свавілля. Також однією з найголовніших функцій залишається допомога групам, що найбільш потребують її, і категоріям засуджених, які і на волі традиційно є об'єктами соціальної роботи. Це перш за все - неповнолітні, молодь, жінки, безробітні, пенсіонери, інваліди[ 18, c. 45].

Одна з найбільш соціально-незахищених категорій засуджених - інваліди. Розглянемо функції соціальних працівників по наданню допомоги даній категорії засуджених. За статистичними даними в установах кримінально-виконавчої системи відбувають покарання близько 22 000 інвалідів, з яких 54,7 % мають інвалідність 1 і 2 груп, 48 000 засуджених старше 55 років, з них 17,3 % пенсійного віку.

Виправно-трудовим законодавством для них передбачені особливі умови, пільги, напрям інвалідів на їх прохання в будинки інвалідів і пристарілих. Соціальні працівники повинні сприяти отриманню інвалідами всіх зазначених пільг тих, що надаються чинним законодавством.

Переважна більшість засуджених - інвалідів не тільки соціально дезадаптовані, але і позбавлені соціальних зв'язків.

Тому в місцях позбавлення волі для цих категорій повинні бути створені особливі умови для забезпечення соціального захисту. Створювати і контролювати виконання цих умов повинен саме соціальний працівник, він також повинен визначати об'єм і структуру реабілітаційних заходів на підставі тієї, що проводиться спільно з лікарями медико-соціальної комісії[ 14, c.158]. Таким чином, розглянувши тільки одну категорію об'єктів допомоги ми спостерігаємо те, які різноманітні і численні функції повинен виконувати соціальний працівник в пенітенціарній системі. На сучасному етапі розвитку пенітенціарної системи існує особливість діяльності соціальних працівників яка полягає в тому що, соціальний працівник повинен узяти на себе функції по виховній, культурно-масовій, правовій і спортивно-оздоровчій роботі.

Таким чином, соціальний працівник більш ніж інші фахівці пенітенціарної системи повинен орієнтуватися у роботі з неповнолітніми, які знаходяться під слідством, на принципи гуманізму, законності та справедливості. Функції пенітенціарного соціального працівника вельми різноманітні, починаючи від допомоги в поліпшенні побуту і житлових умов, до психологічного консультування засуджених і персоналу. Проте основоположними на наш погляд є наступні: правова допомога і підтримка засуджених, психолого-педагогічна діагностика особи засудженого, розробка спільно з адміністрацією закладів пенітенціарної системи програм соціально-психологічної і професійної реабілітації засуджених, адаптація засуджених до середовища ІТУ.

7. Основні напрями діяльності соціального працівника в пенітенціарній системі.

У теорії прийнято виділяти два основні аспекти соціальної роботи в пенітенціарній сфері: правовий і психологічний. Розглянемо кожний з них.

Правовий аспект соціальної роботи в пенітенціарних установах. Однією з функцій соціального працівника в пенітенціарній сфері є правова підтримка і забезпечення засуджених. За роки існування Радянської пенітенціарної системи у персоналу і адміністрації виправних установ створилися стереотипи відносно засуджених у відповідності, з якими засуджені не мають ніяких прав. Часто права засуджених порушувалися всупереч існуючому законодавству, дуже часто ув’язнені використовувалися як безкоштовна робоча сила, проте “праця ув’язнених не є самоціллю. Вона повинна всього лише підготувати його до життя після виходу на свободу, а це можливо лише тоді, коли тюремні підприємства будуть оснащені як звичайні. Виховання працею лише припускає привчання до праці, але треба пам'ятати, що праця завжди менш ефективна чим освіта, про це свідчить практичний пенітенціарний досвід. По дослідженням практики застосування покарання у федеральній системі США, американський вчений Даніел Глейзер встановив, що тривала освіта знижує рецидив[ 12, c. 23 ].

Отже, потрібно використовувати засоби і методи навчання в перевихованні засуджених.

Широке застосування репресій в значній формі обумовлене формуванням у населення своєрідної правосвідомості, пов'язаного із застосуванням до засудженого жорстоких заходів.

Таке положення справ неприпустимо, необхідно регулювати правовідносини засуджених і суспільства. Часто, засуджені не можуть захистити свої права і тут необхідна допомога соціального працівника, який повинен стежити за виконанням основних норм матеріально-побутового і правового забезпечення і забезпеченням законності при виконанні покарання у вигляді позбавлення волі, при недотриманні цих норм соціальний працівник повинен повідомляти про це відповідним органам і установам. Також соціальний працівник може здійснювати зв'язок між родичами ув'язненого і ув'язненим, стежити за безперешкодним відправленням кореспонденції засудженому і ним самим, допомагати засудженому в регулюванні фінансових питань, питань пов'язаних з відправленням релігійного вірування засудженого. Діяльність соціального працівника повинна бути направлена на максимально ефективну співпрацю з релігійними організаціями. У обов'язку соціальних працівників входить також підготовка до виходу засудженого з місць позбавлення волі, забезпечення житлом і роботою (по можливості) або постановка на облік в центрі зайнятості. Соціальний працівник повинен стежити за виконанням умов праці засуджених і отриманням професійної освіти або професійної підготовки тих, які не мають ніякої спеціальності. “Праця засуджених в основному регулюється законодавством про працю. В першу чергу це кодекс законів про працю, відповідно до якого на засуджених без яких-небудь обмежень і вилучень розповсюджуються норми трудового законодавства, регулюючі робочий час і час відпочинку, норми праці, заробітну плату, гарантії і компенсації, трудову дисципліну і охорону праці. Відповідно до вказаних норм засуджені до обмеження свободи, мають право на оплачувану відпустку, посібники з тимчасової непрацездатності, пільги надаються жінкам і молоді, зокрема пов'язані з навчанням і т.д., на засуджених до обмеження свободи розповсюджується державне соціальне страхування”[ 6, c.59]. У функції соціального працівника також входить контроль за медичним забезпеченням засуджених. Також соціальні працівники зобов'язані координувати діяльність медичних служб, направляти їх, сприяти проведенню і організовувати різні профілактичні заходи.

Таким чином, цей аспект діяльності соціальних працівників припускає виконання ними функцій спостерігачів, “адвокатів”, адміністраторів, контролерів і соціальних посередників.

Психологічні аспекти соціальної роботи в пенітенціарних установах. У діяльності пенітенціарного соціального працівника, надзвичайно важливі психологічні методи. Як відомо, людина, що вперше потрапила до виправно-трудової установи, переживає почуття психологічного дискомфорту. У неї превалює відчуття нібито несправедливості, власній неповноцінності, недовірливості, тривожності, підозрілості, страх невідомості, засуджений розуміє, що довгий час ніхто не цікавитиметься його станом. Випадки психічних розладів в пенітенціарних установах зустрічаються на 15 % частіше, ніж на волі, люди не можуть адаптуватися до нового середовища, засуджений живе в стані хронічного стресу. Також доведено, що після 5-8 років висновку відбуваються дуже часто незворотні зміни в психіці людини. Тому в пенітенціарній системі необхідно створювати психологічні лабораторії і служби з висококваліфікованим штатом психіатрів, психологів і соціальних працівників. Про важливість і ефективність психологічного забезпечення діяльності по ресоціалізації злочинців свідчить як зарубіжний так і вітчизняний досвід.

Сучасна пенітенціарна соціальна робота визначає принципи індивідуалізації при розробці проблеми засудженого і диференціації методів психологічної дії. Функції соціального працівника полягають в діагностиці особи засудженого за допомогою різних психологічних методик, висновків про особу на основі отриманих даних і розробка спільно з адміністрацією пенітенціарної сфери програм перевиховання, виправлення і способів спілкування із засудженим. Також соціальні працівники повинні організовувати вільний час засуджених. На нашу думку найправильніше описує завдання виховної дії під час дозвілля Р. Й. Шнайдер, Він говорить про те, що: “завдання виховної дії під час дозвілля зводяться до того, щоб створити в пенітенціарних установах доброзичливу соціальну атмосферу і викликати потяг до обдуманого проведення дозвілля після виходу на свободу. Вільний час у в'язниці не повинен залишатися “об'єктом вбивства” або використовуватися для підготовки, планування, обговорення дій до нових злочинів. Він повинен служити тому, щоб підвищувати культурний рівень засуджених[9, c.189]. Відомо, що успішна культурна орієнтація ув’язнених зменшує тягу до рецидиву. Основою підходу соціальних працівників до психологічної взаємодії із засудженими повинні стати індивідуалізація підходу і комплексність або системність, що припускає комплексний підхід, який поєднує в собі різні методики по відношенню до засудженого.

Основними напрямами психологічної пенітенціарної соціальної роботи повинні стати:

1) Вивчення особи засудженого і становлення його “злочинної кар'єри”.

2) Розробка індивідуальних програм дії і допомоги засудженим.

3) Соціально-психологічна допомога в адаптації до середовища виправно-трудових установ.

5) Соціально-психологічна і професійна допомога в підготовці виходу з місць позбавлення волі.

Деякі з цих напрямів вже достатньо вивчені. Так наприклад існує безліч методів вивчення особи злочинця.

На думку вітчизняних кримінологів (Кудрявцев В. Н., Антонян Ю. М. і ін.) “Вивчення особи припускає отримання інформації про її потреби і інтереси, ціннісні орієнтації, ступінь і якість соціалізації індивіда, особливості його реагування на ті або інші обставини, мотиви, реалізовані в інших вчинках, типологічній психологічній характеристиці в цілому”[ 22, c. 38].

В узагальненому вигляді дані необхідні для вивчення особи можуть включати в себе:

1) Рік, місце народження і проживання, освіту, професію, спеціальність, сімейний стан і інші соціально-демографічні дані.

2) Індивідуальні (інтелектуальні, вольові, емоційні) особливості особи, риси вдачі, тип темпераменту, стан здоров'я, фізичного розвитку і інші індивідуальні якості.

3) Умови виховання в сім'ї, її склад, заняття, освіта, і поведінка батьків, їх відношення до дітей, взаємини в сім'ї, її житлові і матеріальні умови.

4) Умови і результати навчання в школі, інших учбових закладах, особливостей трудової діяльності, характер впливу шкільного і виробничого колективів.

5) Основні потреби, інтереси, звички, погляди, схильності, життєві цілі і ціннісні орієнтації суб'єкта.

6) Відношення до праці, навчання, суспільних обов'язків, інших людей, сім'ї, до самого себе.

7) Поведінка в школі, на виробництві, в суспільних місцях, в побуті, дані про притягання до суспільної, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності.

На наш погляд даний перелік на даний момент можна доповнити декількома характеристиками. Це може бути: відношення до якої-небудь релігії, дані з особистих документів(аналіз щоденників, листів і ін.)[ 10, c.56].

Проте, на нашу думку, тільки за допомогою психологічних методів неможливо побудувати ефективну програму виправлення злочинців і програму діяльності соціального працівника. Тому необхідно розробити практичні рекомендації по діяльності соціального працівника в пенітенціарній системі засновані на комплексних методах пенітенціарної соціальної роботи орієнтованою саме на етично-гуманістичні принципи поводження із засудженими.

Таким чином, правовий аспект діяльності соціальних працівників включає в себе контроль за виконанням всіх правових умов по відношенню до засудженого, а також стеження за виконанням права засудженого на пенсію по старості, інвалідності, втраті годувальника і інших обумовлених законом випадках. Основою підходу соціальних працівників до психологічної взаємодії із засудженими повинні стати індивідуалізація підходу і комплексність або системність, що припускає комплексний підхід, який поєднує в собі різні методики по відношенню до засудженого.

8. Професійно-етичний кодекс соціального працівника пенітенціарної системи

Професійно-етичний Кодекс соціального працівника пенітенціарної системи заснований на етичних принципах соціальної роботи, прийнятих Міжнародною федерацією соціальних працівників, - МФСП (Осло, жовтень 1994р.), Міжрегіональною асоціацією працівників соціальних служб і відображає гуманістичні традиції, накопичені у вітчизняній і зарубіжній соціальній роботі, фундаментальні принципи захисту прав і свобод людини і громадянина. Кодекс складений з врахуванням етичних стандартів, визнаних міжнародним і вітчизняним професійним співтовариством.

Призначення Кодексу полягає в тому, аби позначити етичні орієнтири, відзначити основні дороги до ухвалення рішень в проблемних ситуаціях, звести до мінімуму ризик здійснення помилок в процесі професійної діяльності, а також захистити від можливих неправомірних претензій до соціальних працівників.

Кодекс покликаний консолідувати професійне співтовариство соціальних працівників пенітенціарної системи.

Етичні зобов'язання соціального працівника пенітенціарної системи перед своєю професією:

1. Головною метою професійної діяльності соціального працівника є надання соціальній допомозі і підтримка будь-якому засудженому, потребуючому її. Співробітник соціальної служби покликаний підтримувати високі етичні стандарти своєї поведінки, виключаючи введення кого-небудь в оману, нечесні дії, чітко розрізняючи заяви і дії, зроблені їм як приватною особою і як представником професії, дотримуватися і розвивати цінності, знання і методологію професії, утримуючись від поведінки, яка порушує правила професійної діяльності.

2. Компетентність і професійне вдосконалення. Соціальний працівник докладає всі зусилля до того, аби стати і залишатися фахівцем-експертом в професійній практиці і виконанні своїх професійних обов'язків. Він має право вести роботу лише в рамках своїх компетенцій. Співробітник соціальної служби несе персональну відповідальність за якість роботи, яку він індивідуально виконує.

3. Соціальний працівник бере на себе відповідальність по попередженню можливості негуманної або дискримінуючої поведінки по відношенню до особи.

4. Справедливість. Соціальний працівник порівнює свої вчинки з вищими стандартами професійної чесності:

а) протистоїть впливам і натискам, що зустрічаються на дорозі його професійної діяльності, неупереджено виконуючи свої професійні обов'язки;

б) не має права використовувати свої професійні стосунки в особистих цілях.

5. Пошана до професії. Соціальний працівник підвищує значущість, етику, знання, цілі своєї професії і зобов'язаний:

o захищати і підсилювати гідність, чистоту професії і проявляти відповідальність і активність в дискусіях по вдосконаленню професії;

o нести моральну відповідальність за діяльність професійного співтовариства, представником якого він є.

6. Контакти із зовнішнім світом. Соціальний працівник:

o всемірно допомагає засудженим, інформуючи і роблячи соціальну службу пенітенціарної системи доступною для тих, що всіх мають потребу;

o привертає увагу громадськості, цивільних соціальних служб і засобів масової інформації до потреб соціальної служби кримінально-виконавчої системи, її досягнень і недоліків;

o вкладає свій час, професійний досвід і знання в діяльність, сприяючу шанобливому відношенню до корисності, чистоти і компетентності своєї професії.

7. Розвиток знань. Соціальний працівник несе відповідальність за розвиток і повне використання професійних знань:

- засновує свою практичну діяльність на професійних знаннях;

- критично аналізує, оцінює і нагромаджує нові знання, що відносяться до його професії;

- вносить свій вклад до розвитку знань в області системи служб соціальній допомозі населенню, ділиться з колегами практичним досвідом;

- докладає зусилля до поліпшення обізнаності і утвореної суспільства в питаннях соціальної роботи.

8. Дослідницька робота. Фахівець в області соціальної роботи - провідний науковий дослідник користується в своїй роботі етичними нормами дослідників:

o дослідник чітко розуміє, які наслідки може мати ця робота для особи;

o дослідницька робота проводиться на основі добровільності і інформованої згоди, отриманої від людини, з повним дотриманням особистої свободи і гідності що беруть участь і правом відмови від участі в дослідницькій програмі на будь-якому її етапі;

o захищає учасників експерименту від незаконного фізичного або душевного дискомфорту, розладу, небезпеки або приниження;

o інформація, отримана про учасників дослідження за час його проведення, розглядається як конфіденційна.

Читайте також:

1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
5. V. Питання туристично-спортивної діяльності
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Автоматизація банківської діяльності в Україні
8. Автоматизація метрологічної діяльності
9. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
10. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
11. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 4198