• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виникнення і розвиток землевпорядного проектування

Об’єм та перекриття ніш.

Різні типи геосистем розрізняються не тільки за положенням ніш у просторі факторів, а й за їх величиною (об'ємами). Геосистеми, що мають великі ніші, можуть існувати в широкому діапазоні дії зовнішніх факторів. Геосистеми ж з малими нішами дуже вибагливі до умов зовнішнього середовища і загалом нестійкі при варіації цих умов. Об'єм ландшафтно-екологічних ніш слід враховувати при визначенні природоохоронних пріоритетів - геосистеми з вузькими нішами потребують особливої уваги та природоохоронного статусу, оскільки такі геосистеми часто є реліктовими або екзотичними для певного регіону, їх стійкість здебільшого невисока.

Кількісно об'єм ніші можна оцінити за виразом:

n

V_s =∑(∆x_i/x_m)

^I=1

де V_s— об'єм ландшафтно-екологічної ніші; ∆x_i — величина ландшафтно-екологічної амплітуди геосистеми за і-м фактором; х_m— центральне значення амплітуди; п — число факторів, за якими побудована ніша (осей її простору); ∑ — знак добутку.

Ландшафтно-екологічні ніші окремих геосистем перекриваються. Це свідчить про те, що в одних умовах зовнішнього середовища може формуватися та існувати кілька різних видів геосистем. Геосистеми, ніші яких перекриваються за всіма факторами, близькі за структурою та динамічними тенденціями. Тому оцінка ступеня перекриття ніш є показовою характеристикою подібності геосистем, зумовленою факторами зовнішнього середовища.

Перекриття ніш геосистем свідчить також про можливість їх боротьби за простір - витіснення геосистем менш пристосованих до даних умов зовнішнього середовища більш пристосованими. Активність та напрям цієї конкуренції в певних умовах дії зовнішніх факторів (тобто в певній точці простору ніш) визначаються різницею між показниками пристосованості р конкуруючих у даних умовах геосистем. Геосистеми з більшими значеннями показника р можуть збільшувати свою площу за рахунок геосистем з низькими показниками пристосованості р. Проте це твердження має гіпотетичний характер і може стверджуватися в масштабі еволюційних змін ЛТС.

Питання для самопідготовки:

1. Навести приклади ландшафтно-екологічної амплітуди геосистем за такими факторами як кількість опадів, показник тепла.

2. Навести приклади факторів-регуляторів та факторів-ресурсів.

Первісне впорядкування землі було порівняно нескладним. Воно зводилося до описів земель, а потім до землемірно-технічних дій щодо їхнього розмежування, закріплення меж межовими знаками (каменями, стовпами, зарубками на деревах тощо). При цьому використовували найпростіші геодезичні інструменти (мірний ланцюг, астролябію, екер). Землемірні дії супроводжувалися видачею документів, які засвідчували право власності на землю або право землекористування.

Надалі впорядкування почало переслідувати не тільки цілі правового і технічного оформлення і позначення меж земель власників, й вибір раціональної, найефективнішої форми господарського використання землі й організаційно-економічного устрою землеволодіння.

З часом це стало одним з основних завдань землеустрою. З’явилася необхідність заздалегідь продумувати землевпорядні дії, аналізувати можливі варіанти, оцінювати ефективність землевпорядних робіт і узгоджувати їх із землевласниками і землекористувачами, тобто розробляти визначену документацію (креслення, розрахунки, обґрунтування, пояснювальні записки), що у сукупності складала проект землеустрою.

Отже, ускладнення землевпорядних дій, особливо технічних і економічних, а надалі й екологічних аспектів потребувало від землевпорядників складання спеціальних проектів землеустрою, в яких кожне рішення щодо перерозподілу й організації використання земель підлягало ретельному обґрунтуванню і підтвердженню відповідними розрахунками, графічними матеріалами (планами, картами, кресленнями). Розвиток землевпорядної проектної справи зумовив появу галузі спочатку практичних, а потім і наукових знань, які оформилися у нову наукову дисципліну «Землевпорядне проектування».

Землевпорядна проектна справа з’явилася в Росії на початку XX ст., хоча і раніше на основі спеціально розроблюваних проектів вирішували деякі завдання з межування земель, устрою поміщицьких маєтків, укрупнення, розукрупнення або зведення в єдині масиви земельних ділянок, що належать одному землевласникові, ліквідації черезсмужжя і далекоземелля.

Землевпорядне проектування — центральна ланка землеустрою. Це основна стадія землевпорядного процесу і його підсумок, оскільки саме на основі проектів землеустрою здійснюється перехід до нових форм землеволодіння і землекористування, організації території, порядку використання землі. Не випадково багато фахівців тривалий час ототожнювали поняття «землеустрій» і «землевпорядне проектування».

На початку XX ст. розроблення проектів вважалося однією із стадій землевпорядно-технічних дій. Професор О.А. Ржаніцин зазначав, що землевпорядно-технічні дії можуть бути відособлені в три стадії: придбання даних для складання проекту, складання землевпорядного проекту і приведення його у дію.

Про необхідність виокремлення землевпорядного проектування в самостійну галузь знання вперше заговорив професор Ф.Г. Некрасов. Він вважав, що при землеустрої з великої кількості можливих варіантів проекту потрібно вибирати саме той, який найбільше відповідає певним умовам і завданням.

Уперше землевпорядне проектування як наукову дисципліну визначив професор К.М. Сазонов у 1930 р. Він розумів його як навчання про землевпорядне виробництво, форми, елементи і методи землевпорядної роботи і визначив як систему знання, прикладного, переважно технічного, характеру, що розглядає землеустрій як організований у відомому соціальному середовищі захід, об’єктом якого є землекористування, а не землеволодіння, і виходить із соціально-виробничих завдань використання землі та її природних властивостей.

З часів колективізації землевпорядне проектування почало набувати іншого змісту. У цей період значно збільшилися обсяги проведення землевпорядних робіт. Так, якщо за період з 1919 по 1927 рр. було землевпорядковано всього 5129 колгоспів на площі 1410,6 тис. га, то тільки під час польової кампанії 1928 р. — 12 083 господарств на площі 3039,4 тис. га. У цей час у зв’язку з масовим вступом селян у колгоспи, недостачею фахівців-землевпорядників і необхідністю оперативного проведення робіт, пов’язаних з формуванням колективних підприємств, проекти землеустрою практично не складалися, а сам землеустрій мав характер землевказівок. Тобто нових зйомок і обстежень території не проводилося, використовувався планово-картографічний матеріал минулих років. Межі господарств і угідь колгоспникам і робітникам радгоспів тільки показувалися в натурі і змінювалися в міру вступу в колективні господарства нових селян-одноосібників.

У період завершення колективізації і зміцнення землекористування колгоспів і радгоспів (1932 – 1938) землевпорядна наука була націлена на пошуки нових методів землевпорядного проектування, що сприяло їх організаційно-господарському зміцненню. Потрібно було розробити такі методи землеустрою, які б забезпечували формування, організаційно-господарський і організаційно-територіальний устрій великих сільськогосподарських господарств, високопродуктивне використання сільськогосподарської техніки, організацію колективної праці, раціональну перебудову великих масивів землі. Правові й технічні питання землеустрою відійшли на другий план, основними стали організаційні, економічні та соціальні завдання.

Наприкінці 20-х років ХХ ст. землевпорядне проектування почали ототожнювати з організацією території (О.В. Купріянов, В.В. Редькін та ін.). Так, О.В. Купріянов зазначав, що землевпорядне проектування є насамперед методикою реорганізації території. При цьому завдання проектувальника полягало у виборі найкращого варіанта виробничого устрою як земельного масиву в цілому, так і його окремих експлуатаційних ділянок. З цього часу почали розробляти проекти внутрішньогосподарського землеустрою, які охоплювали питання розміщення нових колгоспних і радгоспних селищ, організації і розміщення виробничих підрозділів (відділень, бригад, ділянок), тваринницьких ферм, установлення раціональної структури і площ сільськогосподарських угідь, проведення правильних сівозмін, устрою території сівозмін, багаторічних насаджень і кормових угідь.

На зміну міжселищному і внутрішньоселищному прийшов міжгосподарський і внутрішньогосподарський землеустрій, який також здійснювався на основі відповідних проектів.

Надалі (наприкінці 60-х — початку 70-х років ХХ ст.) розвиток теорії й удосконалювання методики землевпорядного проектування передбачав облік особливостей колгоспної і радгоспної форм ведення господарства, природних і економічних умов території, комплексного вирішення проектних завдань у взаємозв’язку з меліорацією, виробничим і дорожнім будівництвом, агролісомеліорацією, плануванням сільських районів і населених місць, земельно-оціночними роботами, сільськогосподарським картографуванням.

У зв’язку з розвитком вітрової і водяної ерозії, деградації ґрунтів до кінця 60-х років ХХ ст. землевпорядне проектування почало набувати природоохоронного змісту. У цей час було теоретично обґрунтовано й експериментально апробовано методику складання проектів протиерозійної організації території. При цьому проект землеустрою передбачав вирішення питань не тільки організаційно-господарського й організаційно-територіального устрою сільськогос­подарських підприємств, а й проектування комплексу протиерозій­них заходів (організаційно-господарських, агротехнічних, лісомелі­оративних, гідротехнічних).

Ідея взаємозв’язку землеустрою із системами ведення господарс­тва (з їхнім основним компонентом — системами землеробства) знайшла своє відображення в розробленні на всіх сільгосппідприєм­ствах Росії на початку 80-х років ХХ ст. проектів систем землеробст­ва і землеустрою. У цих проектах на основі проектованої організації території розроблялися заходи щодо проведення сівозмін, викорис­тання систем добрив і машин, захисту рослин, насіння тощо.

У 70-ті роки ХХ ст. у зв’язку з розвитком процесів міжгосподарсь­кої кооперації й агропромислової інтеграції, спеціалізації і концен­трації виробництва між сільгосппідприємствами почали виникати складні технологічні, організаційні, економічні й соціальні взаємо­зв’язки. Тому виникла потреба до складання проектів землеустрою розробляти передпроектні землевпорядні документи — схеми зем­леустрою районів. Вони були основою для планування, використан­ня й охорони земель, застосовувалися як контрольні цифри (у ви­гляді «завдань на проектування») при внутрішньогосподарському землеустрої підприємств району, а також були інформаційно пов’язані з генеральними схемами використання й охорони земель­них ресурсів областей (країв, республік), що призначалися для пла­нування і прогнозування.

Оскільки проекти внутрішньогосподарського землеустрою мали комплексний характер і багато проектних рішень у них розробляло­ся на рівні схем (з дорожнього будівництва, закладання лісосмуг, освоєння нових земель, поліпшення угідь тощо), почали розробляти робочі проекти. Особливо швидкого розвитку робоче проектування в землеустрої набуло в 80-х роках ХХ ст. після ухвалення ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР постанови «Про заходи для подальшого по­ліпшення проектно-кошторисної справи» (1981 р.).

Робочі проекти складалися по окремих особливо складних об’єктах, які потребували проведення додаткових інженерних об­стежень, вишукувань, спеціальної методики проектування, еконо­мічного обґрунтування і складання проектно-кошторисної докумен­тації.

Отже, у країні поступово склалася чітка система землевпорядно­го проектування, яка охоплювала роботи, що проводилися:

♦ на передпроектному етапі (землевпорядні вишукування);

♦ у процесі розроблення проектів територіального (міжгосподар­ського) і внутрішньогосподарського землеустрою та складання робо­чих проектів, пов’язаних з використанням і охороною земель;

♦на етапі здійснення проектів землеустрою.

Дані про обсяги і вартість робіт, пов’язаних зі складанням схем і проектів землеустрою за період з 1993 по 2000 рр., подано в табл. 2.1. Вони мають явну тенденцію до зниження, що пов’язано зі зни­женням розуміння ролі землеустрою у приведенні у відповідність організації території з розвитком і змінами в земельних відносинах, зростаючими вимогами охорони довкілля.

У землевпорядних схемах і проектах більше уваги почали приді­ляти економічному обґрунтуванню проектних рішень, істотно роз­ширилися природоохоронні функції землеустрою. Як при міжгоспо­дарському, так і при внутрішньогосподарському землеустрої знач­ною мірою враховувалися міжгосподарські зв’язки сільськогоспо­дарських і переробних підприємств, що виникають у процесі міжго­сподарської кооперації й агропромислової інтеграції.

Подальше вдосконалення змісту і методів землеустрою тісно по­годжувалося із системами землеробства. Наприклад, ґрунтозахисна система землеробства широко запроваджувалась у степових райо­нах країни і районах розвиненої водяної ерозії.

Важливим соціально-економічним завданням стала рекультива­ція земель, порушених промисловістю. У багатьох районах значні території, зайняті відпрацьованими кар’єрами, відвалами порож­ньої породи, зазнали руйнування поверхневого шару внаслідок гео­логорозвідувальних, будівельних та інших робіт. Ці території не тільки не використовувалися в народному господарстві, а й вплива­ли на природний комплекс. Використання рекультивованих земель було значним резервом у реалізації Продовольчої програми.

У розв’язанні продовольчої проблеми значне місце приділялося під­собним господарствам промислових, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств і організацій. Їхнє створення і функціо­нування мало здійснюватися тільки на основі проектів землеустрою.

Подальшого розвитку набули садові й городні кооперативи та то­вариства, що створювалися здебільшого на раніше не використову­ваних землях.

У зв’язку з розвитком особистого підсобного господарства сільсь­ких жителів проекти землеустрою сільськогосподарських підпри­ємств мали враховувати потреби в кормах для худоби в особистому користуванні, передбачати ділянки для її випасання і сінокосіння.

Розв’язати ці проблеми без наукового обґрунтування було немож­ливо. Тому найважливішими чинниками подальшого розвитку стали наукові дослідження в галузі землекористування і землеустрою, роз­роблення теорії і методів практичної реалізації заходів, спрямованих на поліпшення використання земель і організації території. Значний внесок тут був зроблений системою інституту «Укрземпроект», який згодом перейменували у науково-дослідний інститут.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
4. VII. Етап проектування
5. VII. Етап проектування
6. XVII ст.). Виникнення козацтва.
7. Автоматизація проектування напівзамовлених ВІС.
8. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
12. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення

Переглядів: 1464