• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Механізм регулювання міжнародних економічних відносин

1. Сутність та основні елементи механізму регулювання МЕВ.

2. Держава як регулятор МЕВ.

3. Міжнародна підсистема механізму регулювання МЕВ.

4. Фірми в системі регулювання економічних відносин сучасного світового господарства.

1.Інтернаціоналізація господарського життя, зростання взаємозалежності між країнами, а також виникнення глобальних проблем об’єктивно визначають необхідність активного і свідомого регулювання світового господарства. Особливо необхідність регулювання міжнародних економічних відносин з’явилася після другої світової війни. Післявоєнні десятиріччя принципово змінили характер світової економіки. Вона вступила в новий період свого розвитку. Відбувається перебудова її інституціональних основ. Національні економіки поступово втрачають можливість саморозвитку, і тому вони активно включаються в єдиний економічний простір з універсальною системою регулювання.

Система регулювання міжнародних економічних відносин сформувалася з виникненням та функціонуванням таких міжнародних організацій як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Генеральна угода по тарифам і торгівлі та ін.

Активізація розвитку міжнародних економічних відносин почалася з 70-х років ХХ ст., коли виникло чимало нових незалежних держав. З їх появою у світовому співтоваристві виникла велика кількість складних проблем, таких як зовнішня заборгованість, дискримінація у зовнішній торгівлі, продовольча проблема, фінансово-економічна та енергетична кризи, екологічні проблеми, проблеми конфліктів і глобальних загроз, які не можуть вирішуватись без відповідного регулювання цих процесів.

Економічні відносини між країнами фактично розглядаються як багатосторонні. Держави все більш активно приймають участь у процесах регулювання міжнародних економічних відносин. Таке регулювання відбувається у різних формах та на різних рівнях: на національному рівні, тобто на рівні урядових і законодавчих органів окремих країн, на міжнародному рівні – у формі інтеграційних об’єднань, двосторонніх, багатосторонніх договорів, угод різних держав та на наднаціональному рівні.

Об’єктивна необхідність міжнародного регулювання світогосподарських зв’язків обумовлена наступними обставинами:

− глобалізацією світової економіки: посиленням взаємозв’язку і взаємозалежності національних економік і внаслідок цього розвиток економічних відносин між юридичними особами, які належать до різних держав;

− збільшенням інвестиційних проектів і транснаціоналізацією виробничої діяльності;

− зростанням міжнародних потоків товарів та послуг.

В умовах глобалізації світової економіки міждержавні кордони стосовно економічних відносин набули зовсім іншого значення, що обумовило створення нової системи регулювання світогосподарських зв’язків, яка була заснована на принципах лібералізації торгівлі, усунення торгівельних бар’єрів, забезпечення вільного руху капіталів; така лібералізація могла бути досягненою лише за рахунок збалансованої координації національних правових режимів в галузі торгівлі та інвестицій;

− неузгодженість національних господарств різних країн породжує різноманітні серйозні проблеми і суперечності між суб’єктами світогосподарських зв’язків і між державами. З’явилась потреба у створенні єдиного універсального механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який включає в себе різноманітні засоби і методи: тарифи, ціни, податки, кредити, регулювання фінансових і товарних ринків, підприємницької діяльності, тощо;

− досягнення валютно-фінансової стабільності, здатної забезпечити конвертованість національних валют, яка б полегшувала взаємні розрахунки учасників світогосподарських зв’язків, можливо лише на основі вироблення спільної валютно-фінансової політики на багатосторонній основі і її здійснення шляхом спільних дій;

− внутрішньодержавні методи втручання і регулювання економіки, які відрізняються великим різноманіттям, об’єктивно потребували виробітки спільних підходів і розробки стратегій розвитку.

Таким чином, світова економічна система, як і будь-яка інша, має регламентуватися певними правилами і нормами, з метою уникнення протиріч та конфліктів.

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин – це система принципів, інструментів, методів та норм управління господарськими зв’язками, в які вступають суб’єкти міжнародних економічних відносин.

Об’єктомрегулювання є господарські зв’язки суб’єктів різних країн.

Суб’єктами регулювання виступають різні учасники МЕВ: міжнародні організації, держава, фірми, фізичні особи, суспільні організації.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють її регулювання шляхом підписання різноманітних угод і договорів, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Вони визначають правові умови, на яких ґрунтуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, які підписали договір.

Сучасні торгівельні договори й угоди промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів. За своїм змістом, характером і значенням вони можуть бути поділені на дві великі групи: торгівельні договори (договори про торгівлю і мореплавання), які визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємин між країнами, і торгівельні угоди (угоди про товарооборот, угоди про товарооборот і платежі), які регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин.

Принципи механізму регулювання МЕВ:

Загальні принципи: принцип економічної ефективності,

принцип взаємної вигоди,

принцип державного суверенітету означає право на розробку і здійснення внутрішньої і зовнішньої політики окремою державою,

принцип невтручання у внутрішні справи.

Спеціальні принципи: принцип протекціонізму, принцип вільної торгівлі.

В Україні існують такі принципи механізму регулювання МЕВ:

Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (самостійне і незалежне здійснення МЕД за законами України і неухильне виконання Україною всіх договорів і зобов’язань).

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва (добровільність зовнішньоекономічних зв’язків, вибір форми МЕД, обов’язок дотримуватись закону і виключне право на результати своєї діяльності).

Принцип юридичної рівності і недискримінації (рівність всіх суб’єктів перед законом, заборона дискримінації, обмежувальних дій).

Принцип верховенства закону (регулювання МЕД законами України, їх пріоритет перед місцевими нормативними актами).

Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (рівний захист інтересів всіх суб’єктів МЕД на території України, в тому числі і іноземних, і захист інтересів українських суб’єктів за кордоном, захист державних інтересів на території і за її межами згідно законів України).

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Інструменти регулювання МЕВ – конкретні засоби впливу на МЕВ (митні тарифи, квоти, ліцензії на експорт та імпорт, субсидії, валютні курси, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо).

Методи регулювання МЕВ визначають характер впливу на МЕВ:

Економічні методи – це економічні засоби, наприклад, тариф;

Адміністративні методи – це заборона експорту, ембарго, ліцензування, пряма заборона ввозу або вивозу товару, тощо.

Норми міжнародні та національні – це певні звичаї, угоди, правила, які регламентують порядок здійснення міжнародного економічного співробітництва.

Таким чином, механізмрегулювання МЕВ являє собою певну систему, в якій всі світогосподарські процеси виконуються у взаємозв’язку і певній взаємозалежності.

Рівні МЕВ можна традиційно можна розбити на мікро-, макро-, мегарівні, мікрорівень-це рівень зв’язків між фірмами різних країн, макрорівень - це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мегарівень-це, відповідно, міжнародні зв’язки галузевого й регіонального значення.

При цьому існує чотири основні рівні регулювання МЕВ:

1. суб’єктний;

2. національний; На національному рівні МЕВ регулюється нормами національного законодавства. Ці норми застосовую ться тільки до економічних суб‘єктів, що є суб‘єктами МЕВ даної країни за її законодавством. Таким чином, діяльність іноземних суб‘єктів МЕВ і інших держав не підлягає регулюванню на національному рівні, доки ця діяльність не відбувається на території даної країни.

3. міжнародний; На міжнародному рівні МЕВ регулюється нормами міжнародного економічного права, що втілені в його джерелах – міжнародних економічних договорах, рішеннях міжнародних економічних організацій, міжнарод- но- правових звичаях тощо. Суб‘єктами МЕВ є лише держави і міжнародні організації, тобто на цьому рівні регулювання МЕВ відбувається шляхом визначення прав і обов‘язків держав в сфері МЕВ.

4. наднаціональний. На наднаціональному рівні держави , що входять до певних блоків або угрупувань, частково позбавлюються самостійності в прийнятті рішень в деяких галузях шляхом делегування повноважень наднаціональним органам управління, рішення яких в межах їх компетенції є обов‘язковими до виконання всіма державами-членами даного угрупування, тобто на цьому рівні регулювання МЕВ відбувається в рамках інтеграційних угрупувань і носить характер встановлення норм здійснення МЕВ для групи держав.

Кожний з рівнів системи регулювання міжнародної економічної взаємодії функціонує самостійно, але не зважаючи на цю автономію провідне місце в системі регулювання займає національна складова. Це випливає передусім з тієї ролі, яку відіграє держава в регулюванні економіки. Крім того, (верховенство законодавства певної держави). До того ж у масштабі світового господарства сьогодні немає універсального регулятора міжнародної діяльності.

Рівні МЕВ розглядають також і за ступенем розвитку стосунків між суб’єктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік.

1) Міжнародні економічні контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юридичних і фізичних особам.

2) Міжнародні економічні взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі економічні зв’язки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнародні економічні угодах і договорах, заключних на доволі тривалий період часу.

3) Міжнародне економічне співробітництво. Це-міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічні договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.

4) Міжнародна економічна інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічні відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Сфери механізму регулювання МЕВ:

1. макроекономічний (% ставки, валютний курс, торговельний режим тощо):

2. мікроекономічний (податки на імпорт конкретних товарів окремих галузей, регулювання імпортно-експортних цін тощо).

За факторами впливу механізм регулювання МЕВ поділяється на:

1) Ендогенний– внутнішній, саморегулівний, ринковий;

Фактори ендогенного механізму: міжнародний попит, міжнародна пропозиція, міжнародна ціна, кількість товару, який постачається на міжнародні ринки.

Умови функціонування ендогенного механізму на міжнародних ринках:

− наявність великої кількості фірм різних країн, які виробляють та постачають на зовнішні ринки одинакову продукцію і не спроможні впливати на міжнародну ціну;

− можливість вільного вступу в різні сектори виробництва окремих країн:

− однорідність продукції, що продається на зовнішніх ринках;

− досконале знання зовнішніх ринків конкурентами – продавцями та покупцями;

− відсутність транспортних витрат;

− повна мобільність факторів виробництва між країнами.

Проте жодна з цих умов не діє в повному обсязі на світових товарних ринках.

Слід зауважити, що 90% сучасної світової торгівлі є олігополістичною. Можливість вступу значно обмежується бар’єрами різного роду: торгівельна політика з боку держави, обмежувальна ділова практика з боку фірм; неформальні бар’єри (наприклад, Японія є одним із основних експортерів капіталу, зате за імпортом капіталу знаходить у другому десятку країн). Диференціація продукції веде до монополізації окремих світових ринків. Велика роль реклами та маркетингу. До 20% вартості продукції у міжнародній торгівлі припадає на транспортні витрати. Існують обмеження на рух капіталу, робочої сили, товарів, послуг між галузями та фірмами окремих країн.

Ендогенна система регулювання МЕВ у сучасній світовій економіці функціонує як тенденція щодо формування конкурентного встановлення міжнародних цін.

2) Екзогенний – зовнішній, неринковий, фактори-регулятори: держава, монополії, міжнародні організації.

Як і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування інституціонального забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування й розвитку.

Інституціональне забезпечення МЕВ – це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно. Правові інституції мають різні назви, й тому виникає необхідність у з’ясуванні основних відмінностей між ними.

Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, коли конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово «конференція». Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва.

Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це – постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах; також комітетами і комісіями називають підрозділи організацій. Працюють вони, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання якогось одного завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР), працює п'ять комітетів і п'ять регіональних комісій.

Міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями, і вони бувають залежно від:

ü рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими;

ü роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку і т. д.;

ü рівня представництва — урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх. Напевно, варто відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважають розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні перепони.

2. Держава як регулятор МЕВ.

Роль держави в регулюванні міжнародних економічних відносин можна розглядати у двох аспектах: у широкому значенні, з точки зору регулюючого впливу держави на економіку взагалі, та у вузькому значенні, як вироблення та реалізацію певної зовнішньоекономічної політики.

Національну складову регулювання можна визначити як цілеспрямований вплив держави (уряду) на сферу зовнішньоекономічних відносин. Характер і напрямки такого впливу визначаються багатьма факторами, зокрема рівнем розвитку та масштабами національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції у світове господарство тощо.

Основні економічні цілі держави у регулюванні МЕВ:

1. Ефективний розподіл наявних економічних ресурсів з точки зору максимізації добробуту країни тобто споживання товарів та послуг. Досягнення цієї мети може бути здійснено за рахунок розвитку вільної торгівлі, вільного руху капіталів та встановлення валютних курсів рівноваги. Але застосування такого шляху може, у свою чергу, викликати цілий ряд ускладнень.

По-перше, повна опора на ринок не завжди веде до підвищення економічної ефективності, оскільки ринкова система має цілий ряд недоліків. Так, на макроекономічному рівні вільний рух капіталу може призвести до падіння виробництва за рахунок спотворення його структури. По друге, саморегулівний механізм часто зумовлює неефектиний розподіл наявних економічних ресурсів, що може не лише зменшити загальні обсяги виробництва, а й негативно вплинути на його ефективність. Так, розвиток вільної торгівні може призвести до зменшення завантаженості виробничих потужностей, що, в свою чергу, спричинить спад виробництва. І по-третє, ефективність у довгостроковому плані може бути досягнута через неефективність короткострокового характеру(напр. застосування митних бар’єрів).

2. Економічне зростання (чим більше нац. економіка залежить від зовнішньоторговельного обігу, тим більший його вплив на темпи зростання та структуру ВНП); Міжнародні економічні домовленості впливають на господарський розвиток двома основними шляхами. По-перше, вони можуть зменшити обмеження, які накладають на національну економіку зовнішні фактори (дефіцит платіжного балансу, наприклад). По-друге, такі домовленості сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, що, у свою чергу, прискорює економічне зростання. Так, усунення торгівельних бар’єрів позитивно впливає на економічний розвиток шляхом збільшення зовнішньої торгівлі, а сприятливий інвестиційний клімат зумовлює зростання імпорту капіталу і, відповідно, розширення джерел нагромадження.

3. Повна зайнятість населення. Сьогодні ця мета є однією з головних у національній економічній політиці. Міжнародні домовленості впливають на зайнятість таким же чином, як і на економічне зростання. Через зовнішньоекономічні зв’язки окремі країни можуть «експортувати» безробіття щляхом зниження валютного курсу, впровадження імпортного контролю та експортних субсидій.

4. Розподіл доходів. Ця проблема має два аспекти: розподіл доходів між країнами та між економічними агентами в межах однієї країни. Кожен з аспектів вимагає чіткого визначення, оскільки різні країни по-різному встановлюють пріоритети щодо розподілу доходів.

5. Стабільність цін. З одного боку, ревальвація, зменшення або повне усунення імпортних бар’єрів, експортний контроль сприяють подоланню інфляції щонайменше в короткочасному плані. Так, у 1973 р. Японія час від часу реалізовувала значні обсяги доларових резервів з метою зменшення інфляції (тобто підтримки курсу національної валюти). З іншого боку, створення надлишкової міжнародної ліквідності та підвищення цін на товари веде до прискорення інфляційних процесів у світовій економіці.

6. Економічна безпека держави. Стосовно світогосподарських зв’язків економічна безпека може означати гарантований доступ до зарубіжних джерел сировини, продовольчих товарів, вільний вихід на зовнішні ринки, захист від негативного впливу зовнішнього економічного середовища внаслідок швидкого та масового проникнення імпортних товарів, капіталів, та робочої сили на національний ринок. (т.б. зменшення залежності країни від постачання продуктів і ресурсів з одного джерела: по окремих продуктах 15-20% – межа економічної безпеки).

7. Якість життя. Цей критерій має синтетичний характер і визначає рівень розвитку економіки в цілому (добробут населення, рівень та структура споживання).

8. Балансування розвитку народного господарства (балансування бюджету, зовнішньої торгівлі, платіжного балансу).

Державна зовнішньоекономічна політика є певною відповіддю на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток. Виходячи з цього, американський дослідник Р. Купер виділяє п’ять типів такої політики. Даний підхід дає можливість визначити систему пріоритетів окремої держави в галузі зовнішньоекономічних зв’язків.

Зокрема виділено наступні типи ЗЕП:

1. Пасивна відповідь на зростаючу економічну взаємозалежність – це погодження країни на часткову або повну втрату самостійності у проведенні економічної політики (країни ЄС).

2. Експлуатаційний підхід – деякі країни намагаються використати зростаючу взаємозалежність, лібералізують економічні відносини, але такий підхід не завжди ефективний.

3. Захисна відповідь – політика утримання певного рівня економічної автономності шляхом введення обмежуючих режимів тощо.

4. Економічна агресія – заходи, спрямовані на контроль руху факторів виробництва (США по відношенню до Ірану).

5. Конструктивні заходи щодо узгодження умов регулювання МЕВ, наприклад, про уникнення подвійного оподаткування.

Характер впливу держави на розвиток МЕВ:

1) Нейтральний – не заохочує, не впроваджує бар’єрів, лише формує звітність про експорт та імпорт, статистичний характер.

2) Встановлює обмеження (експорту, імпорту товарів, руху послуг тощо).

Різновиди обмежень:

Позитивні – захист здоров’я людей, тварин, рослин, довкілля (ліки, продукти харчування).

Негативні – виникають бар’єри у процесі ефективного використання ресурсів (квота, субсидія тощо).

3) Політика стимулювання (зменшення різних обмежень).

Для регулювання міжнародних економічних відносин держава користується цілою системою економічних інструментів. Відповідно до способу дії інструменти можна розділити на такі, що безпосередньо впливають на об’єкт регулювання (інструменти прямої дії) та інструменти опосередкованої дії.

До інструментів прямої дії відносяться: державні витрати, безпосередній контроль за економічними процесами (коливання валютного курсу, кількісні обмеження експорту чи імпорту), різні законодавчі постанови.

Інструменти непрямої дії впливають на вартісні пропорції господарства (процентні ставки, податки тощо).

До основних елементів зовнішньоекономічної політики відносяться наступні: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.

Вільна торгівля (торговий лібералізм, свобода торгівлі) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Тому протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика країн з перехідною економікою є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі, елементи протекціонізму в торгівлі – в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики можна віднести такі:

− регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;

− нормування обов’язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;

− встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);

− впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни; застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Державна валютно-фінансова політика є засобом забезпечення макроекономічної стабільності (ліквідації дефіциту платіжного балансу), з іншого боку – інструментом впливу на валютний ринок. Держава має 5 основних варіантів дії у своїй валютно-фінансовій політиці:

1. Фінансування загального дефіциту платіжного балансу без коригування валютного курсу чи покращення стану економіки.

2. Введення жорсткого валютного контролю, суть якого полягає у державному регулюванні всіх валютних операцій за участю резидентів.

3. Введення плаваючого валютного курсу, якщо держава для розв’язання своїх валютно-фінансових проблем вирішує використати можливості валютного ринку.

4. Політика валютного компромісу (регульований фіксований курс або кероване плавання валютного курсу).

Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу.

Вона будується, як правило на основі таких критеріїв:

− вплив іноземних інвестицій на підвищення технологічного рівня національного виробництва і відповідно подолання технологічної відсталості від світових досягнень.

− вплив на зовнішню торгівлю.

Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, за даними Міністерства економіки України попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд. дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 р. загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала менше 1,5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об’єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать: політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.

Але поряд з об’єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосовувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання. Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій іноземного капіталу, галузеві пріоритети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги).

Ступінь узгодженості зовнішньоекономічної політики з іншими країнами:

· Незалежна зовнішньоекономічна політика (США).

· Скоординована зовнішньоекономічна політика (країни домовляються про двосторонні умови експорту-імпорту, руху факторів виробництва).

· Спільна (єдина) зовнішньоекономічна політика (приклад, ЄС)

Експорно-імпортні пріоритети зовнішньоекономічної політики:

Ø Експортоорієнтована – держава сприяє розвитку експорту

Ø Імпортозаміщуюча – спрямована на стимулювання внутрішнього виробництва, яке буде конкурувати з імпортом.

Найбільший вплив на МЕВ має держава у особі державних органів і структури інститутів, що здійснюють управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це уряд, парламент, міністерство закордонних справ, митна служба, Центральний банк та ін.

Міністерство закордонних справ здійснює функції керівництва, регулювання та контролю у галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і слідкує за їх виконанням усіма підпорядкованими їй організаціями.

Сьогодні Міністерство виконує такі найважливіші функції:

1) розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торгівельних відносин країни з іноземними державами;

2) розробляє проекти торгівельних договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду торгівельні договори та угоди, контролює виконання міжурядових торгівельних договорів і угод;

3) складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторгівельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

4) регулює та контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торгівельних представництв за кордоном і торгівельних радників при посольствах і місіях своєї країни;

5) займається питаннями митної політики;

6) розробляє та здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоекономічними операціями;

7) вивчає питання транспортування зовнішньоторгівельних вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;

8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються зовнішньої торгівлі;

9) видає експортні та імпортні ліцензії, реєструє контракти;

10) займається підбором і підготовкою кадрів.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю валютно-фінансовими інструментами і насамперед регулюванням курсу національної валюти, який безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні та розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі – надзвичайно важлива функція, безпосередньо пов'язана зі самим зовнішньоторгівельним процесом.

Митні органи - це державна установа, що контролює експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито та податки.

Міністерство іноземних справ сприяє визначенню зовнішньополітичних орієнтирів і зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни.

:

1) запровадження державної фінансової підтримки експорту високотехнологічних товарів;

2) посилення інформаційної підтримки національних товаровиробників на зовнішніх ринках;

3) захист інтересів українських товаровиробників на зовнішніх та внутрішньому ринках;

4) оптимізація системи валютного регулювання та контролю з урахуванням міжнародного досвіду розвитку країни в умовах перехідної економіки.

3. Міжнародна підсистема механізму регулювання МЕВ.

Міжнародна складова механізму регулювання – це система узгодженого впливу двох або більше держав на міжнародні економічні відносини взагалі, чи на їхні окремі форми (міжнародну торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і т. д.).

Міжнародна складова механізму регулювання – це система координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та окремих дій, які потребують міжнародного регулювання.

Координація економічних дій – це процес погодження певних параметрів національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світогосподарські, регіональні чи функціональні зв'язки.

Об'єктами координації можуть бути:

- цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих цілей);

- інформація (обмін, оприлюднення, зберігання..,);

- інструменти економічної політики;

- час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності може бути *двосторонньою (досягаються безпосередніми переговорами між партнерами) або *багатосторонньою (погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб'єктами з різних країн).

Від засобів здійснення координація міжнародної економічної поділяється на два види: * дискретну (узгодження, досягається шляхом дискретних (окремих) дій, коли по кожному конкретного випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи з метою досягнення належної єдності дій. *Інституціональну (погодження, яке виробляється з використанням встановлених законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур). При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм.

Регулювання на міжнародному рівні буває двох типів: міжнародні економічні організації та міжнародні економічні режими.

Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові господарські зв’язки.

Міжнародні організації, які бувають декількох типів:

1. організації широкого профілю;

2. спеціалізовані організації системи ООН;

3. регіональні;

4. регулювання торгівлі;

5. вузькоспеціалізовані організації.

Міжнародні економічні режими – це комплекс правил, регламентацій та звичаєвих норм, що утворюються на базі міжнародних угод та встановлюють передумови міжнародної господарської діяльності та співробітництва щодо міжнародної економічної діяльності. Таке визначення дає змогу віднести міжнародні режими до міжнародних організацій, хоча ці поняття не зовсім збігаються. Міжнародні організації являють собою інструмент сприяння функціонуванню міжнародних режимів, а міжнародні режими, в свою чергу, впливають на створення та діяльність міжнародних організацій.

Режими в залежності від розвитку інтеграційних процесів:

1. Режим найбільшого сприяння – товар, який ввозиться в країну, якій надано цей режим, повинен у всіх відношеннях користуватися умовами не менш сприятливими, ніж товар з будь-якої іншої країни.

Принцип національного режиму – вимагає рівного ставлення до вітчизняних та закордонних товарів, послуг, капіталів, робочої сили.

2. Преференційна торгівельна угода – передбачає зниження імпортних тарифів та інших бар’єрів у взаємній торгівлі. При цьому кожний учасник проводить свою торгівельну політику стосовно третіх країн незалежно.

3. Зона вільної торгівлі – передбачає відсутність тарифів і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі.

4. Митний союз – члени митного союзу, як і члени зони вільної торгівлі, усувають перешкоди на шляху взаємного економічного співробітництва і проводять спільну політику стосовно третіх країн.

5. Спільний ринок – це митний союз, у межах якого забезпечений вільний рух факторів виробництва.

6. Повний економічний союз передбачає уніфікацію торгівельної, економічної, валютно-фінансової, грошово-кредитної та соціальної політики.

Міжнародні режими відіграють значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин, здійснюючи комплексний вплив на систему економічної взаємодії.

Міжнародні режими можуть бути зафіксовані у формі багатосторонніх угод, які регулюють певну сукупність економічних взаємовідносин між державами. Як приклад таких домовленостей можна привести міжнародні товарні угоди.

Методами взаємодії в міжнародному регулюванні вважаються резолюції та директиви, які розробляються і приймаються міжнародними організаціями, і є обов’язковими для їх членів; багатосторонні угоди, що укладаються на міжурядовому рівні; консультації та співробітництво на регіональному рівні і у неурядових організаціях. Виконання встановлених норм – звичайних і конвенційних – забезпечується як самими державами, так і міжнародними регіональними організаціями, що здійснюють колективний контроль за виконанням норм міжнародного права.

4. Фірми в системі регулювання економічних відносин сучасного світового господарства

Існує також мікрорівень міжнародної економічної діяльності – підприємницька діяльність, яка виходить за межі однієї країни. Мікрорівень є об’єктом регулювання МЕВ, саме фізичні і юридичні особи, які здійснюють економічну діяльність, відчувають на практиці дію всіх норм, правил, законів, які стосуються зовнішньоекономічних зв’язків.

Цілі фірми у зовнішньоекономічній діяльності:

- максимізація прибутку;

- вихід на нові ринки збуту;

- доступ до сировини, енергії, комплектуючих;

- доступ до ноу-хау, технологій;

- утримання конкурентних позицій на зовнішніх ринках.

За масштабами зовнішньоекономічної діяльності і за сферами впливу фірми бувають:

1.Етноцентричні (ринок однієї країни);

2.Поліцентричні (регіональний ринок);

3.Геоцентричні (глобальний ринок).

Методи впливу фірм на пропорції міжнародного обміну:

1) Створення філій в інших країнах;

2) Трансфертне ціноутворення;

Трансфертна ціна - ціна, яка встановлюється на будь-який об'єкт торгівлі (товари, послуги або фактори виробництва) між пов'язаними компаніями або структурними підрозділами однієї компанії, якщо об'єкт торгівлі перетинає митний кордон. Трансфертне ціноутворення - це процес визначення трансфертної ціни, сукупність економічних відносин, які виникають у процесі визначення трансфертної ціни на будь-який об'єкт торгівлі (товари, послуги або фактори виробництва) між пов'язаними компаніями або структурними підрозділами однієї компанії, якщо об'єкт торгівлі перетинає митний кордон.

Механізм трансфертного ціноутворення дає змогу зареєструвати прибутки у країнах з низькою ставкою оподаткування, навіть якщо доходи були отримані у країнах з високими податками. Трансфертне ціноутворення може бути використане будь-якою фірмою, яка здійснює торговельні міжкордонні операції між своїми філіями. Щоб зменшити податок на корпоративний прибуток, підрозділ ТНК у країні з високим рівнем оподаткування може завищити ціну (або недоплатити) за товари і послуги, які цей підрозділ купує у (продає до) філії, розташованої в країні з меншим рівнем оподаткування. У такий спосіб філія компанії у країні з високим рівнем оподаткування приховує від податкових органів більшу частину свого прибутку в той час як філія у країні з низьким рівнем оподаткування демонструє високі прибутки. Прибутки приховано переводяться з підрозділу ТНК в зоні високого оподаткування до філії у зоні низького оподаткування і як результат - загальне зниження податкового тягаря для ТНК.

Урядам відомо, що ТНК можуть використовувати трансфертні ціни для переміщення своїх прибутків і зменшення податків, тому вони намагаються контролювати трансфертне ціноутворення шляхом порівняння трансфертних цін, що використовуються між підрозділами ТНК, з відповідними світовими цінами. Складність і дорожнеча такого аналізу завжди залишає для ТНК певну можливість змінювати розмір податку через трансфертне цінотворення.

3) Міжфірмові стратегічні альянси; З їх допомогою великі і середні фірми швидко пристосовуються до змін у технологіях, здійснюють інноваційні прориви на стиках галузей; переборюють кордони країн і економічних союзів, освоюють закордонні ринки збуту, розділяючи з партнерами ризики і вигоди; обходять обмеження, що накладаються законодавством (у тому числі антимонопольним) на поглинання і злиття.

Кооперація в одних сферах не виключає конкуренції між тими ж фірмами в інших галузях. Так, «Sony» і «Microsoft» намагаються завоювати позиції на ринку побутової електроніки, керованої комп'ютерами, і змушені спиратися при цьому на нововведення, розроблені конкурентом. «Microsoft» очолює групу фірм, що конкурують з «Sony» і з її партнерами при встановленні стандартів програмного забезпечення для побутової техніки. У той же час обидві компанії об'єднують зусилля в створенні нового варіанта телефону, що може передавати інформацію з Інтернету.

Міжфірмове співробітництво відоме здавна. Широку популярність одержали партнерства «General Motors» і «Toyota» в автомобілебудуванні, «Canon» і «Kodak» у створенні копіювальної техніки, «Tompson» і «JVC» в освоєнні ринку відеозаписуючої апаратури, «Delta» і «Air France» в авіаперевезеннях. У чому ж новизна сучасних підходів до альянсів? Які з довгострокових угод по спільному маркетингу чи виробництву продукції, співробітництву в сфері НДДКР, створенню спільних підприємств, обміні акціями чи участі в акціонерному капіталі варто відносити до стратегічних альянсів?

По-перше, у рамках стратегічного альянсу компанії поєднують зусилля, зберігаючи при цьому свою господарську і юридичну самостійність. Це – співробітництво між фірмами, що дозволяє спертися на сильні сторони учасників, причому ні в кого немає бажання чи можливості захопити унікальні переваги партнера. По-друге, на відміну від тактичних угод альянси дозволяють учасникам вирішувати стратегічні задачі, зміцнюючи їх конкурентні переваги. По-третє, стратегічні альянси припускають розвинену систему управління спільними ресурсами і міжфірмовими зв'язками. Учасники одержують більш повну інформацію один про одного і про виконання контрактів, міжфірмові комунікації досить прозорі. У підсумку значно зростає роль неформальних факторів, насамперед взаємної довіри.

Прикладом галузі, де специфічні особливості стимулюють створення міжнародних стратегічних альянсів, є авіаперевезення. Висока капіталомісткість, залежність від сезонних коливань, високі витрати на персонал внаслідок сильного впливу профспілок, низька рентабельність, гостра цінова конкуренція по тарифах – ось неповний перелік проблем авіакомпаній. Варто додати, що злиття всередині галузі в багатьох країнах або заборонені законом, або підпадають під жорстке державне регулювання.

Міжнародні альянси дають можливість авіакомпаніям відкривати для авіаперевезень значно більшу територію, координувати графіки польотів, домагаючись оптимізації маршрутів для пасажирів при скороченні транзитного часу і ціни квитків; пропонувати нові види послуг; підвищувати якість обслуговування при польотах літаками компаній.

4) Монополістичне та олігополістичне ціноутворення;

5) Міжфірмові кредити;

6) Передача технологій, ноу-хау;

7) Обмежувальна ділова практика - це здійснення індивідуальних або колективних заходів, спрямованих на обмеження конкуренції та монополізації виробництва, розподілу, обміну, споживання товарів і одержання надприбутків. (Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", 16.04.91 p. N 959-XІІ).

Індивідуальна обмежувальна ділова практика застосовується окремими фірмами і спрямована, як правило, на збереження домінуючого положення в каналах збуту, завоювання пріоритетних позицій у постачанні сировиною, встановленні і збереженні монопольних цін. При цьому використовується широкий спектр інструментів - від промислового шпіонажу і розповсюдження чуток до демпінгу (дискримінації ціни) та часткової або повної, відмови вести справи на звичайних комерційних умовах.

Укладання дискримінаційних контрактів, що порушують інтереси вільного підприємництва, дістало назву індивідуальної антиконкурентної практики. Вона характерна для договорів купівлі-продажу, комісійних, агентських, ліцензійних і договорів на передачу ноу-хау. Антиконкурентна практика при укладанні експортних контрактів полягає у включенні в текст договору обмежувальних умов, які юридично та економічно зв'язують контрагента в подальшій діяльності. Такі умови зазвичай стосуються обмежень у праві встановлення ціни, вибору контрагентів, визначенні території діяльності, проведенні тих чи інших видів господарських операцій, застосуванні певних форм розрахунків тощо.

Групова обмежувальна ділова практика передбачає досягнення угоди між кількома конкурентами щодо цін, розподілу ринків політики в каналах розподілу тощо або спільні дії оперативного характеру, що проводяться окремо кожною фірмою чи в складі утворених об'єднань.

Організаційною вважається обмежувальна ділова практика, застосовувана в разі створення монополістичних об'єднань типу картелей, синдикатів, концернів тощо з метою впливу на конкурентне середовище на ринку.

Оперативна, або оперативно-господарська, обмежувальна ділова практика передбачає широкий спектр як групових, так й індивідуальних дій, що здійснюються з метою досягнення виключного ринкового положення.

До найпоширеніших методів та інструментів обмежувальної Ділової практики належать:

- угоди та домовленості, що встановлюють рівень цін;

- участь у міжнародних торгах (тендерах) за тайною домовленістю;

- угоди щодо розподілу ринків або споживачів;

- виділення квот на продаж і виробництво;

- колективні дії на підтримку домовленості (наприклад, відмова вести справи, недопуск партнера до укладання угоди тощо);

- використання цін нижче за собівартість для усунення конкурентів;

- встановлення дискримінаційних цін або умов стосовно поставок і закупок;

- злиття, поглинання або інші форми досягнення контролю;

- повна або часткова відмова вести справи на звичайних комерційних умовах;

- встановлення обмежень стосовно місця, часу, кількості та форми можливого перепродажу або експорту товарів, що поставляються;

- зумовленість поставок конкретних товарів (послуг) обсягами закупівель інших товарів (послуг) у постачальника або його партнера;

- диктат щодо прийняття управлінських рішень у сфері інвестування, розширення виробництва, виходу на нові зарубіжні ринки, продажу ліцензій тощо.

Законодавство стосовно обмежувальної ділової практики виникло в кінці XIX - на початку XX ст. у США, а починаючи з 50-60-х років поширилося і в європейських країнах - Франції, Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Австрії, Бельгії, Іспанії, Швейцарії, Скандинавських країнах, а також в Японії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та в ін. У 70-80-ті роки відповідні законодавчі акти були прийняті в Угорщині та Польщі, а згодом і в усіх країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу.

В основу кваліфікації бізнесової практики як обмежувальної покладено критерій порушення нею «нормальної» або «робочої» ринкової конкуренції. При цьому мається на увазі такий вплив на стан ринку, створення таких договірних і господарських умов, які обмежують свободу підприємництва інших учасників ринку, примушують їх застосовувати небажані методи господарювання в комерційній або виробничій сферах діяльності.

Боротьба з обмежувальною діловою практикою знаходить своє відображення в спробах її регламентації на міжнародно-правовій основі. Ще в 1957 р. спеціальні норми були внесені в Римський договір про створення Європейської Економічної Спільноти (ст.ст.85 і 86) та деякі інші європейські конвенції, в Генеральну угоду з тарифів та торгівлі - ГАТТ (ст. VI). Розроблені Конференцією з торгівлі та розвитку ООН (ЮНКТАД) пропозиції щодо боротьби з обмежувальної практикою були ухвалені Конференцією ООН з обмежувальною і ділової практики, а згодом Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. під назвою Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою. Цим документом визначаються обов'язки держав стосовно розробки законодавства, забезпечення адміністративного і судового захисту проти актів обмежувальної практики в інтересах розвитку міжнародної торгівлі.

Основні форми міжфірмового регулювання міжнародних ринків:

Ø Картельні угоди;

Ø Спільна підприємницька діяльність;

Ø Погоджена ринкова політика.

Механізм картельних угод:

- розподіл ринків збуту за територіальною ознакою, розподіл клієнтів, прив’язка імпортерів до джерел постачання;

- квотування продаж;

- захисні оферти; - це оферта (пропозиція певній особі укласти угоду з урахуванням викладених умов), не пов'язана з реальним продажем товару. Вона використовується для негласного поділу ринків між членами монополістичних об'єднань.

- розподіл фірм контрагентів;

- регулювання цін (єдині мінімальні ціни, консультації, єдині цінові знижки тощо);

- узгоджені правила поведінки (угоди з питань цін, обсягів виробництва).

Картель (від франц. – “союз”) - це така форма монополістичного об’єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а також виробничу і комерційну самостійність. Це означає що виробництво і збут продукції кожне підприємство, яке входить до картелю, здійснює самостійно. Учасники картелі складають угоди про регулювання об’ємів виробництва, умов збуту продукції (розподіл ринків збуту), визначають єдині монопольно високі ціни, обмін патентів на нову техніку, найм робочої сили з метою вилучення монополістичного прибутку. Приклади картельних угод між:

· Малазія, Індонезія, Тайланд, Шрі-Ланка – виробництво каучуку.

· Індія, Шрі-Ланка – вирощування і вробництво чаю.

· Бразилія та Колумбія – вирощування та виробництво кави.

· Центральноамериканські країни і Еквадор – вирощування бананів.

Механізмспільної підприємницької діяльності:

- змішані за капіталом компанії;

- спільні виробничі підприємства;

- спільні збутові компанії;

Механізм погодженої ринкової політики:

- розподіл сфер виробничої діяльності;

- розподіл продукції на основі угод про спеціалізацію;

- облік та погодження обсягів виробництва;

- розподіл виробничих програм та номенклатура продукції;

- проведення погодженої політики щодо капіталовкладень;

- розповсюдження договорів на зарубіжні інвестиційні проекти;

- угоди про спільне виробництво, координацію наукових досліджень та збуту;

- платіжні та ліцензійні угоди;

- кооперування в галузі науково-дослідницьких розробок;

- продаж прав щодо товарних знаків;

- визначення порядку фіксації міжнародних цін;

- територіальне визначення ринків збуту;

- взаємні поступки.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
3. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
4. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
5. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
6. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
10. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
11. Автоматичне регулювання.
12. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.

Переглядів: 8698