Джерела міжнародного економічного права

Джерелам міжнародного економічного права загалом притаманні такі ж ознаки, що й джерелам міжнародного публічного права в цілому. Специфічною властивістю міжнародного економічного права є значна кількість рекомендаційних норм – рішень міжнародних організацій та конференцій (т.зв. “м’яке право”). Крім того, що виконання таких норм є бажаним, престижним, вони можуть вводити в правове поле, надавати правомірність діям, за відсутності цих норм такі дії могли б вважатися протиправними. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі і розвитку 1964 р. ухвалила т.зв. Женевські принципи, в яких, зокрема, містяться рекомендації про надання країнам, що розвиваються, преференційних митних пільг (знижок з митних тарифів). І хоча ці Принципи мають рекомендаційний характер, відповідні положення знайшли закріплення у законодавстві практично усіх розвинутих країн.

Основними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні договори та міжнародні звичаї. Сучасною тенденцією міжнародних економічних відносин є зміщення акцентів їх регулювання у бік багатостороннього, в т.ч. універсального співробітництва, а також укладання багатосторонніх договорів.

Чільне місце серед універсальних договорів, що є джерелами міжнародного економічного права, посідають Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ-47) і пакет Маракешських угод 1994 р., спрямованих на модифікацію ГАТТ і створення Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ-94). Сьогодні більше 130 країн світу входить до цієї універсальної системи торгівельно-економічного регулювання, понад 30 країн подали заявки про вступ до СОТ. Часто країни, які не є членами СОТ, при укладанні угод про партнерство і співробітництво, включають до них торгівельні розділи, повністю побудовані на нормах і принципах ГАТТ/СОТ.

Крім того, існує низка конвенцій щодо уніфікації права міжнародної торгівлі, по захисту інтелектуальної власності, по транспортним зв’язкам тощо. До таких конвенцій, наприклад, відносяться Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р., Конвенція ООН щодо морського перевезення вантажів 1978 р. Конвенція про міжнародні залізничні перевезення 1980 р. Всесвітня поштова конвенція 1994 р. та ін.

Серед міжнародних договорів, котрі регулюють двосторонні відносини слід виділити:

· договори загальнополітичного характеру, зокрема, договори про дружбу, співробітництво, взаємодопомогу. Поряд з основними політичними зобов’язаннями в них містяться й обов’язки щодо сприяння економічному співробітництву, укладанню комерційних угод тощо;

· торгівельні договори, (часто називаються договорами про торгівлю і мореплавання). Головним в них є закріплення певного торговельно-економічного режиму у відносинах між державами;

· довгострокові угоди про економічне співробітництво визначають конкретні галузі і форми співробітництва: побудову або реконструкцію промислових об’єктів, виробництво і поставку обладнання, спільне підприємництво, купівля-продаж патентів і ліцензій тощо. З метою сприяння і спостереження за реалізацією таких угод створюються змішані комісії із представників сторін. На базі і в розвиток таких угод приймаються довгострокові програми економічного, промислового і науково-технічного співробітництва. Такі програми носять рекомендаційний характер для національних суб’єктів сторін, а уряди зобов’язуються заохочувати їх участь у здійсненні погоджених проектів;

· практикується укладання угод більш вузького змісту: про виробниче співробітництво, включаючи спеціалізацію і кооперування виробництва та коопераційні поставки;

· договори про міжнародні валютні розрахунки. За практикою, що склалася, торгівельні і валютно-фінансові умови об’єднуються в договорах про товарообіг і платежі, але можуть укладатися й спеціальні платіжні угоди;

· Кредитні угоди можуть існувати в чистому вигляді як надання однією державою іншій позики в грошовій, товарній або змішаній формі. Нині все більшого застосування отримують цільові або умовні кредити, які надаються для закупок у держави кредитора конкретних товарів: сировинних продовольчих, індустріальних, озброєння і т.д. При цьому кредити можуть пов’язуватися з наданням державою-боржником державі кредитору певних пільг (наприклад, митних), прав контролю (допуск інспекторів, надання статистичної інформації тощо);

· клірингові угоди передбачають взаємний залік надходжень і витрат у зустрічних торгівельних, економічних операціях;

· угоди про товарообіг або взаємні поставки товарів – укладаються тоді, коли у держав виникає необхідність кількісно обмежити експорт або імпорт. В таких угодах держави домовляються про певні зустрічні квоти експортних або імпортних поставок товарів у фізичних або вартісних показниках.

Тривалий час значну роль у регулюванні міжнародних економічних відносин відігравав міжнародно-правовий звичай. Однак останнім часом його значення суттєво зменшилося, що в першу чергу пояснюється закріпленням значної кількості звичаїв у міжнародних угодах, укладених в межах ГАТТ/СОТ.

Резолюції та рішення міжнародних організацій, хоча і носять формально рекомендаційний характер, але мають важливе значення для регулювання міжнародних економічних відносин. Перш за все, це стосується резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОР, Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКДАТ) та ін.

Основоположними актами для міжнародного економічного права є затверджені резолюціями ГА ООН у 1974 р. Хартія економічних прав і обов’язків держав, Декларація про новий міжнародний економічний порядок, а також Програма дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку. Під новим економічним порядком у цих документах розуміється система справедливих недискримінаційних економічних відносин, солідарна відповідальність розвинених держав за наслідки колоніалізму, перерозподіл світового суспільного продукту на користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансових відрахувань.

Значну роль у становленні сучасного міжнародного економічного права відіграли Лімська декларацію про промисловий розвиток і співробітництво 1975 р., прийнята ЮНІДО; та Принципи міжнародних торгових відносин і торгової політики, прийняті ЮНКДАТ у 1964 р.

Особливою формою нормотворчості в межах ООН є прийняття органами ООН т.зв. кодексів та правил поведінки. Зокрема, це ухвалені резолюціями ЮНКДАТ Кодекс поведінки у галузі технології та Кодекс поведінки для ТНК.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, предмет та система міжнародного економічного права	\|	Принципи міжнародного економічного права та режими міжнародних економічних відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.