Поняття, предмет та система міжнародного економічного права

Перші зародки міжнародного економічного права можна спостерігати вже у стародавні часи. Зокрема, перший відомий міждержавний торговий договір був укладений у середині ІІІ тисячоліття до н.е. між Вавилоном та Єгиптом. Практично одночасно з появою перших міждержавних торгових зв’язків виникає і їх митне регулювання. У Київській Русі перший відомий міжнародний договір, що регулював питання торгівлі, був укладений князем Олегом з візантійським імператором у 907 р. Умови цього договору передбачали безмитну торгівлю купців Київської русі у столиці Візантії – Константинополі.

Перші спеціальні міжнародні торгівельні угоди з’являються у ХV-XVII ст. Епоха великих географічних відкриттів охарактеризувалася значним розширенням сфери застосування міждержавних торгових договорів. Завдяки розвитку світового ринку, транспорту, промисловості наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. з’являються міжнародні договори про товарообіг, платежі та платіжні системи, науково-технічне співробітництво, транспортне сполучення тощо, а також виникають численні міжнародні економічні, технічні та науково-технічні організації (напр., у 1865 р. був утворений Міжнародний союз електрозв’язку, у 1874 р. – Загальний поштовий союз (сучасна назва – Всесвітній поштовий союз), у 1897 р. – Міжнародний морський комітет, у 1919 р. - Міжнародна організація праці заснована у 1919 р.).

Після другої світової війни торгівельно-економічні та науково-технічні зв’язки між різними державами стають особливо тісними, тому в цей час складаються нові принципи та міжнародно-правові доктрини, які стосуються форм та методів регулювання економічних відносин між державами. Зокрема, в цей час виникають доктрини “рівних можливостей”, “недискримінації”, “національного режиму”, “відкритих дверей” тощо. У 1947 р. було укладено перший багатосторонній міжнародний торгівельний договір – Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1994 р. на базі ГАТТ була утворена Світова організація торгівлі (СОТ).

Друга половина ХХ ст. також охарактеризувалася створенням особливих регіональних форм міжнародного економічного співробітництва. Так, у 1965 р. були утворені Європейські співтовариства, завданням яких було формування спільного ринку західноєвропейських держав та координація їх економічної, соціальної, валютної та інвестиційної політики. У 1993 р. Європейські співтовариства перетворилися у Європейський Союз, в якому на базі економічної інтеграції держав-учасників створені і спільні політичні структури.

У 1993 р. в межах СНД був утворений Економічний союз, основною метою якого є поетапне утворення єдиного економічного простору (Україна заявила про свою асоційовану участь у цьому Союзі). У 1999 р. Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія і Таджикистан уклали договір про утворення Митного союзу, на базі якого у 2000 р. утворилося Євразійський економічний співтовариство (ЄврАзЕС). У 2003 р. Україна, Росія, Білорусь та Казахстан уклали Угоду про утворення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Відповідно до цієї угоди Сторони приступають до утворення Єдиного економічного простору, що об’єднуватиме митні території Сторін, забезпечуватиме вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а також проведення єдиної зовнішньоторговельної, податкової, грошово-кредитної і валютно-фінансової політики.

Міжнародне економічне право – це система норм і принципів, які регулюють відносини, що виникають між державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права у сфері економічного співробітництва.

У сучасній міжнародно-правовій доктрині склалося кілька основних концепцій юридичної природи міжнародного економічного права.

Згідно з першою концепцією, прихильниками якої є Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Великобританія), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), М. Богуславський, (Росія) та ін., міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права. При цьому як предмет міжнародного економічного права розглядаються відносини економічного характеру, що виникають лише між суб’єктами міжнародного публічного права – державами та міжнародними організаціями. До джерел міжнародного економічного права ця концепція відносить лише міжнародні договори та міжнародний звичай.

Прибічники іншої концепції, зокрема, А. Левенфельд (США) та П. Рейтор (Франція), вважають, що норми міжнародного економічного права входять до складу як міжнародного публічного, так і міжнародного приватного права. Внаслідок цього дія міжнародного економічного права поширюється як на держави і міжнародні організації, так і на приватних суб’єктів (фізичних та юридичних осіб). До системи норм міжнародного економічного права згідно з цією концепцією входять не лише норми, закріплені міжнародними договорами і міжнародним звичаєм, а й відповідні норми внутрішнього права суверенних держав. Ця концепція тісно пов’язана з поширеною у західній доктрині теорією транснаціонального права, суть якої полягає у наділенні міжнародною публічною правосуб’єктністю транснаціональних корпорацій.

Третя концепція, родоначальником якої був В. Корецький, поєднує елементи перших двох. Так, В. Корецький норми міжнародного “господарського” права вважав комплексними нормами, які регулюють міжнародні як публічно-правові, так і приватноправові відносини.

У правових доктринах країн, що розвиваються, іноді обґрунтовуються власні концепції “міжнародного права економічного розвитку” або “права соціального розвитку”. Особливостями подібних концепцій міжнародного економічного права є, з одного боку, наділення відсталих країн істотними пільгами та перевагами, а з іншого – покладення на міжнародне право невластивих йому функцій (соціального, політичного чи культурного розвитку).

Останнім часом висловлюються і інші думки про юридичну природу міжнародного економічного права. Зокрема, відомий французький юрист-компаративіст Ламберт висунув ідею “нового автономного торгового права”, яке було б відносно відокремлене і від міжнародного публічного, і від міжнародного приватного права. До його джерел пропонується зарахувати міжнародні конвенції типові закони, що розробляються на міжнародному рівні, міжнародні торгівельні звичаї, загальні принципи права, рекомендаційні рішення міжнародних організацій, арбітражні рішення. Слід, проте, зауважити, що ця концепція не знайшла достатньої підтримки у світі.

Предмет міжнародного економічного права складають міжнародні економічні відносини, тобто форма зв’язків між державами, між державами та міжнародними організаціями у різних сферах міжнародного економічного співробітництва. Ці відносини є багатоаспектними і розрізняються за суб’єктами та предметним складом.

Суб’єктами міжнародного економічного права є держави, їх об’єднання, міжнародні організації та їх об’єднання. Залежно від суб’єктного складу міжнародні економічні відносини можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, як універсальними, так і регіональними або локальними.

За змістом у системі міжнародних економічних відносин виділяються торгівельні, виробничі, науково-технічні, фінансові, валютні, кредитні, транспортні, інвестиційні та інші господарські відносини між суб’єктами міжнародного публічного права. Ці відносини можуть реалізуватися у формі купівлі-продажу товарів та послуг (експортні операції), підрядних робіт, надання технічної допомоги, перевезення пасажирів та вантажів, надання кредитів, вирішення питань митної політики тощо. Тобто, усі відносини міжнародного публічного права, в яких присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного економічного права. Наприклад, до норм міжнародного економічного права належать норми транспортних конвенцій, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб’єктами міжнародного права.

Система міжнародного економічного права складається із загальної та особливої частин. До загальної частини входять норми та принципи, що визначають загальні положення правового регулювання міжнародних економічних відносин, незалежно від їх конкретного змісту. В цілому загальна частина міжнародного економічного права співпадає із загальною частиною міжнародного публічного права, але є дещо вужчою, оскільки регулює специфічні економічні питання. Особлива частина міжнародного економічного права поділяється на підгалузі, основними серед яких є:

· міжнародне торгове право;

· міжнародне валютно-фінансове право;

· міжнародне транспортне право;

· міжнародне митне право;

· міжнародне право інтелектуальної власності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародно-правова охорона рослинного і тваринного світу	\|	Джерела міжнародного економічного права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.