Принципи міжнародного економічного права та режими міжнародних економічних відносин

Система принципів міжнародного економічного права є дворівневою і охоплює загальні принципи міжнародного публічного права і спеціальні принципи, властиві міжнародному економічному праву чи окремим його підгалузям.

Міжнародне економічне право, так само як і будь-яка інша галузь міжнародного публічного права, ґрунтується на таких загальних принципах, як принцип суверенної рівності держав, принцип незастосування сили або погрози силою, принцип непорушності державних кордонів, принцип мирного вирішення міжнародних спорів, принцип співробітництва, принцип невтручання у внутрішні справи, принцип поваги до прав людини, принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань (pacta servanda sunt). При цьому необхідно мати на увазі, що наведені принципи мають також і економічні складові змісту, які в певних випадках можуть не збігатися із загальним змістом основних принципів.

Так, наприклад, принцип незастосування сили чи погрози силою пов’язується перш за все із забороною застосування чи погрози військової сили. Питання про те, чи стосується цей принцип також і економічної сили (застосування ембарго, різноманітні митно-торгівельні заходи примусу тощо) залишається відкритим.

Основними спеціальними принципами міжнародного економічного права є:

· принцип сприяння розвитку міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва;

· принцип справедливості та взаємної вигоди;

· принцип недискримінації одних учасників міжнародних економічних відносин порівняно з іншими. Виняток з цього принципу складає преференційні режими, які встановлюються, в основному, для країн, що розвиваються, а також для країн, що утворюють між собою ті чи інші форми економічної інтеграції. Крім того, не розглядається як порушення принципу недискримінації застосування реторсій, репресалій чи інших санкцій до держав-правопорушників;

· принцип свободи вибору форми організації двосторонніх та багатосторонніх економічних зв’язків. Одним із проявів цього принципу є право держави встановлювати свободу зовнішньої торгівлі (експорт та імпорт без будь-яких обмежень) або проводити протекціоністську політику, обмежуючи експорт або імпорт тих чи інших товарів;

· принцип непорушного суверенітету держави над своїми природними та іншими ресурсами, а також економічною діяльністю;

· принцип свободи транзиту, тобто свобода перевезення товарів (вантажів) найбільш зручними шляхами та недискримінація товарів (вантажів) залежно від країни походження чи країни призначення. Держава, через територію якої здійснюється транзитне перевезення товарів (вантажів) має право встановлювати транзитні коридори, в т.ч. визначати митниці, через які здійснюється транзитне перевезення. Така держава не повинна піддавати транзитні товари (вантажі) невиправданим обмеженням і затримкам, хоча і може встановлювати спеціальне транзитне мито. В цілому принцип свободи транзиту має рекомендаційний характер, але угодами в рамках ГАТТ/СОТ він сформульований в якості загальнообов’язкової норми;

· принцип гласності зовнішньоторговельного законодавства. Основними елементами цього принципу є обов’язковість опублікування актів зовнішньоторговельного законодавства та неприпустимість його зворотної дії.

З поняттям принципів міжнародного економічного права тісно пов’язане і поняття режимів міжнародних економічних відносин.

Режим міжнародних економічних відносин – це правовий режим економічної діяльності на території певної держави, який встановлюється цією державою для іншої держави (держав), її юридичних та фізичних осіб.

У сучасному міжнародному праві застосовуються такі режими міжнародних економічних відносин:

· режим недискримінації;

· режим найбільшого сприяння;

· національний режим;

· спеціальний режим;

· преференційний режим.

Застосування того чи іншого режиму міжнародних економічних відносин по суті є формою реалізації спеціальних принципів міжнародного економічного права, перш за все, принципів недискримінації, взаємної вигоди та сприяння розвитку міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва. Тому чимало авторів, зокрема, В.М. Шумилов, І.І. Лукашук та ін., відстоюють погляд, згідно з яким ці режими також є спеціальними принципами міжнародного економічного права. М.М. Богуславський опонує такій позиції, вказуючи, що принципи міжнародного економічного права, як загальні, так і спеціальні, поширюються на усіх учасників міжнародних економічних відносин, тоді як режими міжнародних економічних відносин завжди встановлюються у договірному чи односторонньому порядку для кожної конкретної держави чи їх груп. На такому підході ґрунтується і законодавство України, наприклад, Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. та Митний Кодекс України від 11.07.2002 р.

Режим недискримінації є історично першим режимом міжнародних економічних відносин. Він почав активно встановлюватися державами наприкінці ХІХ – початку ХХ століть і особливо – між двома світовими війнами. Встановлення режиму недискримінації означає надання іноземній державі, її фізичним та юридичним особам, товарам, послугам чи інвестиціям загальних умов, у будь-якому разі не гірших, що надаються третім державам, їх фізичним та юридичним особам товарам, послугам чи інвестиціям.

По суті, застосування режиму недискримінації означає покладення на державу обов’язку не встановлювати для певної іноземної держави умови економічної діяльності гірші, ніж для третіх країн. При цьому державі не забороняється встановлювати для окремих іноземних держав пільгові (преференційні) умови діяльності, завдяки чому цей режим не виключає можливості застосування дискримінації щодо окремих держав. Проілюструвати це можна таким прикладом. Держава А встановлює загальне ввізне (імпортне) мито на певний товар у розмірі 5 % вартості. Режим недискримінації забороняє встановлювати ввізне (імпортне) мито для товарів походженням з будь-якої держави у вищому розмірі. Але держава може встановити пільгове ввізне (імпортне) для товарів походженням з певних держав у розмірі 1 % вартості. Якщо пільгове мито буде встановлене для більшості держав, а загальне – збережене лише для окремих держав, фактично матиме економічна дискримінація останніх.

Саме тому нині має місце тенденція розглядати режим недискримінації як такий, що не в повній мірі відповідає принципам міжнародного економічного права, зокрема, принципам суверенної рівності держав та недискримінації. В цілому має місце тенденція заміни режиму недискримінації більш м’якими режимами – національним режимом та режимом найбільшого сприяння. Незважаючи на це, режим недискримінації відносно часто застосовується у міжнародній торгівлі. Наприклад, режим недискримінації застосовується Сполученими Штатами Америки до Росії. України, Білорусі, Казахстану та деяких інших держав-правонаступниць СРСР.

Режим найбільшого сприяння передбачає обов’язок держави надати іноземній державі, її фізичним та юридичним особам, товарам, послугам чи інвестиціям такі умови діяльності, які вона встановлює чи встановить у майбутньому для будь-якої третьої держави, її фізичних чи юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій. Держава, яка погодилася надати режим найбільшого сприяння, називається бенефікуючою державою, а держава, якій такій режим надано – бенефіціаром.

Фактично режим найбільшого сприяння означає, що будь-яке пом’якшення умов міжнародних економічних відносин (зменшення ввізних чи вивізних мит, збільшення чи скасування квот, полегшення доступу капіталу тощо) для будь-якої третьої держави, автоматично зумовлює таке ж саме пом’якшення для усіх бенефіціарів, тобто держав, для яких встановлено режим найбільшого сприяння.

Встановлення режиму найбільшого сприяння може здійснюватися як у двосторонньому порядку (міжнародним договором), так і у односторонньому (національним актом законодавства бенефікуючої держави). У більшості випадків держави обумовлюють встановлення режиму найбільшого сприяння взаємністю, проте іноді цей режим держава встановлює безумовно або обумовлює певними політичними чи іншими вимогами, безпосередньо не пов’язаними з міжнародними економічними відносинами. Так, наприклад, надання Радянському Союзу режиму найбільшого сприяння з боку США згідно з відомою поправкою Джексона – Веніка було обумовлене вимогою до СРСР забезпечити свободу еміграції з СРСР до Ізраїлю та інших західних держав. Незважаючи на те, що зараз еміграція з країн-правонаступниць СРСР є вільною, США не скасовують поправку Джексона – Веніка і не встановлюють режим найбільшого сприяння для держав-правонаступниць СРСР, застосовуючи у відносинах з ними режим недискримінації, що з урахуванням сучасного стану світової економіки фактично є проявом економічної дискримінації. Хоча подібні дії з боку розвинутих держав і наражаються на справедливу критику, але є правомірними, оскільки встановлення режиму найбільшого сприяння у відносинах з іноземними державами є суверенним правом, а не обов’язком держави.

Так само як і при режимові недискримінації, бенефікуюча держава може встановити вилучення з режиму найбільшого сприяння, запровадивши пільги (преференції) для окремих держав. Але з метою недопущення економічної дискримінації перелік випадків, в яких можуть запроваджуватися вилучення з режиму найбільшого сприяння, є обмеженим. До таких випадків, зокрема, відносяться:

· пільги (преференції), що надаються товарам, послугам і особам у рамках прикордонного співробітництва;

· пільги (преференції), які надаються країнам, що розвиваються, у рамках системи загальних преференцій ГАТТ/СОТ;

· пільги (преференції), що надаються державам, які не мають виходу до моря;

· пільги (преференції), що витікають із участі держави в економічних інтеграційних об’єднаннях (ЄС, ЄврАзЕС, НАФТА тощо).

У будь-якому з наведених випадків пільги (преференції) мають надаватися не окремій державі з відповідної групи, а їм усім одночасно, наприклад, усім прикордонним державам або усім державам, що входять економічної інтеграційної організації).

Національний режим передбачає надання іноземним державі, її фізичним та юридичним особам, товарам, послугам, інвестиціям таких же умов діяльності, як і власним (національним) фізичним та юридичним особам, товарам, послугам, інвестиціям.

Національний режим для іноземних фізичних осіб встановлюється, як правило, бенефікуючою державою в односторонньому порядку шляхом вказівок в актах конституційного та цивільного законодавства про те, що іноземці з урахуванням визначених винятків користуються такими ж правами і несуть такі ж обов’язки, які власні громадяни. Надання національного режиму іноземним юридичним особам, іноземним товарам, послугам чи інвестиціям здійснюється у двосторонньому порядку щодо конкретних держав, груп товарів, послуг чи видів інвестицій.

Однією з основних сфер застосування національного режими є сфера оподаткування товарів внутрішніми податками та зборами. Як правило, імпортовані товари проходять митну очистку, тобто обкладаються імпортним (ввізним) митом. Якщо ці товари будуть додатково обкладатися будь-яким внутрішнім податком, то вітчизняні товари таким чином отримають непряму державну підтримку. Саме тому встановлення національного режиму для товарів передбачає заборону обкладення імпортованого товару будь-яким податком чи збором, що перевищує аналогічний для вітчизняних товарів. Таким чином імпортовані та вітчизняні товари мають обкладатися однаковими податками та зборами, також однаковими мають бути порядок сплати податків і зборів, умови та способи звільнення від оподаткування чи зменшення податкових платежів.

З метою підтримки національного товаровиробника держава може встановлювати вилучення з національного режиму для окремих держав, їх фізичних чи юридичних осіб, груп товарів, послуг або інвестицій. Держави-члени СОТ можуть застосовувати подібні вилучення лише у випадках, передбачених ст. IV, ст. ХХ, ст. ХХІ ГАТТ. Ці положення стосуються трьох таких груп підстав вилучень з національного режиму:

· вилучення загального характеру – необхідні для захисту суспільної моралі, охорони життя і здоров’я людини, рослин і тварин, охорони національної історичної, культурної чи археологічної спадщини, недопущення монополізму, а також такі, що стосуються золота чи срібла, товарів, що виробляються ув’язненими, тощо;

· вилучення з міркувань національної безпеки – такі, що стосуються розщеплюваних матеріалів, зброї, боєприпасів, військових матеріалів та матеріалів подвійного призначення, а також будь-які вилучення, що застосовуються у воєнний час чи в умовах надзвичайних обставин у міжнародних відносинах;

· вилучення, пов’язані із встановленням демонстраційних квот та екранного часу щодо вітчизняних кінофільмів.

Спеціальний режим полягає у встановленні пільгових умов діяльності для іноземних держав, їх фізичних та юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій в межах спеціально визначених територій (вільних та спеціальних економічних зон, прикордонних територій, технопарків тощо). Як правило, надання спеціального режиму обумовлюється мінімальним розміром інвестицій або їх цільовим призначенням. Досить часто в межах спеціальної чи вільної економічної зони спеціальний режим надається як іноземним, так і національним фізичним та юридичним особам. Якщо в межах однієї території спеціальний режим надано декільком суб’єктам, то надання такого режиму кожному з них має ґрунтуватися на принципах рівності та недискримінації.

Преференційний режим передбачає встановлення певних пільгових (преференційних) умов діяльності для окремих держав, фізичних та юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій. У сучасному міжнародному праві домінують три основні напрями встановлення преференційного режиму:

· встановлення преференційного режиму державою-учасницею інтеграційного економічного об’єднання для інших держав-учасниць такого об’єднання, їх фізичних та юридичних осіб, товарів, послуг чи інвестицій;

· встановлення преференційного режиму для країн, що не мають виходу до моря;

· встановлення преференційного режиму для країн що розвиваються.

Безпосередній зміст преференційного режиму визначається багатосторонніми та двосторонніми міжнародними договорами, а також національним законодавством бенефікуючої держави.

Надання преференційного режиму в рамках ГАТТ/СОТ здійснюється за Системою загальних преференцій які передбачають диференційоване надання пільг та преференцій усім країнам, що розвиваються. Серед країн, що розвиваються, виділяються найменш розвинуті, яким надаються найбільші пільги та преференції. Найбільш розвинутим – „новим індустріальним країнам” (Південна Корея, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика, Малайзія, Індонезія та ін.) пільги та преференції надаються у значно меншому обсязі. У міру розвитку економіки ці держави втрачатимуть статус країн, що розвиваються і виходитимуть із Системи загальних преференцій.

На встановлення преференційного режиму для країн, що розвиваються, спрямовані і Ломейські конвенції між ЄС та країнами, що розвиваються. Учасниками нині діючої IV Ломейської конвенції є 68 країн, що розвиваються, з регіонів Африки, Карибського та Тихоокеанського басейнів. За Ломейськими конвенціями преференційний режим встановлюється лише для окремих груп товарів – 12 груп товарів за системою „Стабекс” (арахіс, какао, кава, кокосові, продукти пальм, шкіра, деревина, чай, залізна руда та ін), 10 груп товарів стратегічної мінеральної сировини за програмою „Сисмін” (мідь, кобальт, боксити, алюміній, фосфати, марганець, олово, залізисті пірити, уран), а також для цукру за окремим Протоколом до Ломейських конвенцій.

Необхідно зауважити, що наведені режими встановлюються, як правило, окремо для товарів, окремо – для послуг і окремо – для об’єктів інтелектуальної власності. Так, у системі СОТ встановлюються такі загальні режими:

· для товарів – національний режим (ст. ІІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ));

· для послуг – режим найбільшого сприяння (ст. ІІ Генеральної угоди з торгівля послугами (ГАТС));

· для об’єктів інтелектуальної власності – національний режим та режим найбільшого сприяння (ст. 3, 4 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС)).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела міжнародного економічного права	\|	Міжнародна економічна інтеграція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.