• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародна економічна інтеграція

У сучасному світі національні економіки держав тісно взаємодіють між собою, доповнюючи одна одну і поступово об’єднуючись у єдине ціле. Однак це об’єднання у різних регіонах світу іде з різними темпами, тому утворилося або знаходиться на стадії декілька центрів міжнародної економічної інтеграції, які активно взаємодіють між собою, але характеризуються відносною самостійністю. Якщо під глобалізацією розуміти процес утворення із окремих держав та їх груп єдиної суспільно-економічної системи, то міжнародна економічна інтеграція представляє собою один із проявів глобалізації.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес взаємодії, групування та об’єднання національних економічних систем з метою створення розширеного економічного простору, в якому можуть вільно обертатися товари, послуги, робоча сила, фінанси та інвестиції.

У процесі міжнародної економічної інтеграції важлива роль належить правовим механізмам, оскільки держави-учасниці інтеграційного об’єднання так чи інакше зменшують або взагалі усувають адміністративно-економічні перешкоди обігу товарів, послуг, робочої сили, фінансів, інвестицій, та уніфікують правові режими діяльності фізичних і юридичних осіб країн партнерів.

Міжнародна економічна інтеграція є особливою формою міжнародного економічного співробітництва, якій властива низка специфічних ознак. До таких ознак можна віднести:

· при міжнародній економічній інтеграції відбувається взаємне проникнення та об’єднання національних економік, тоді як при інших формах економічного співробітництва має місце лише координація їх діяльності;

· утворюється інтеграційний центр, якому держави учасниці об’єднання передають частину своїх суверенних повноважень;

· у межах інтеграційного об’єднання утворюється єдиний правовий режим руху товарів, послуг, робочої сили, фінансів, інвестицій. Під дію цього режиму підпадають лише держави-учасниці і він не може надаватися за принципом найбільшого сприяння третім державам, якщо інше не передбачено при створенні такого об’єднання;

· міжнародні організації, що створюються з метою організації, мають специфічну організаційну структуру, до якої входять як органи, що представляють національні інтереси держав-учасниць, так і органи, що забезпечують реалізацію спільних наднаціональних інтересів усього об’єднання. Такі органи наділяються владними повноваженнями щодо держав-учасниць;

· у межах інтеграційних об’єднань утворюється система правових норм і принципів, які мають наднаціональний характер і є обов’язковими для держав-учасниць. Ця система норм є відносно самостійною і в міру розвитку може перетворюватися в окрему підсистему міжнародного публічного права, як це відбувається у процесі становлення права Європейського Союзу.

Діяльність держав-учасниць економічних інтеграційних процесів та інтеграційних об’єднань в цілому ставляться такі завдання:

· утворення єдиних товарних ринків та ринків послуг;

· утворення єдиного інвестиційного ринку;

· утворення єдиної валютно-фінансової та кредитної системи;

· здійснення державами-учасницями єдиної (спільної) зовнішньоекономічної політики стосовно третіх держав.

Як показує досвід утворення ЄС, ЄврАзЕС, ЄЕП, НАФТА тощо, для ефективної та реальної міжнародної економічної інтеграції держави-учасниці мають вживати заходів щодо комплексного виконання усіх цих завдань. Якщо в процесі інтеграції висувається умова про постановку одних завдань (наприклад, утворення єдиних ринків товарів і послуг та проведення спільної зовнішньоекономічної політики) і заперечуються інші (найчастіше – утворення єдиної валютно-фінансової та кредитної системи), то таке інтеграційне об’єднання є малоефективним і нестійкимтого, якщо економічна інтеграція є реальною, то владно-імперативні повноваження інтеграційного центру постійно посилюються і він починає виконувати не лише економічні, а й загальнополітичні функції. Зокрема, держави-учасниці починають проводити єдину (спільну) зовнішню політику, в т.ч. у питаннях оборони та міжнародної безпеки. Як наслідок, у таких об’єднаннях частина державного суверенітету країн-учасниць перерозподіляється на користь інтеграційного центру.

На практиці прийнято розрізняти, хоча і досить умовно, такі форми інтеграційних об’єднань держав:

1) зона вільної торгівлі, в межах якої здійснюється безмитна торгівля між державами учасницями, кожна з яких зберігає національні митні тарифи у торгівлі з третіми державами;

2) митний союз, в межах якого встановлюються єдині митні тарифи у торгівлі з третіми державами. Механізм діяльності митного союзи ґрунтується на зоні вільної торгівлі, яка встановлюється або раніше, або одночасно з митним союзом;

3) спільний ринок, в межах якого скасовуються митні тарифи та нетарифні бар’єри переміщення товарів та послуг між державами учасницями. При цьому скасування нетарифних бар’єрів призводить до встановлення гармонізованих санітарних, технічних та інших подібних правил, процедур сертифікації, ліцензування товарів та послуг тощо;

4) платіжний союз, в межах якого утворюється узгоджений розрахунково-платіжний механізму між країнами-учасницями;

5) валютний союз, в межах якого створюється єдина система курсового обороту валют країн-учасниць;

6) економічний союз (єдиний економічний простір), в якому забезпечується вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, фінансів, інвестицій, функціонує єдина валютно-фінансова система, в т.ч. єдина валюта, здійснюється єдина зовнішньоекономічна політика.

Показово, що в наведеній класифікації форм інтеграційних об’єднань кожна попередня форма є передумовою для створення наступної, тому якщо за мету міжнародної економічної інтеграції ставиться саме створення економічного союзу (єдиного економічного простору), то вказані форми можна вважати також і етапами його створення.

Повноцінний економічний союз (єдиний економічний простір) створено лише в рамках Європейського Союзу, до якого після останньої хвилі розширення (01.05.2004 р.) входить 25 країн Західної, Центральної та Східної Європи, а на 01.01.2007 р. заплановано приєднання ще двох держав – Болгарії та Румунії. Інші економічні об’єднання характеризуються більш простими формами інтеграції.

Так, Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), яка діє з 01.01.1994 р. і до якої входять США, Канада та Мексика, представляє собою зону вільної торгівлі, в межах якого здійснюються спроби утворення митного союзу та спільного ринку, але остання поки що не утворені.

У 1980 р. була утворена Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ або Монтевідео-ІІ) як зона вільної торгівлі, до складу якої входять Аргентина, Болівія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі та Еквадор. Проводиться робота щодо створення спільного ринку та платіжного союзу.

До складу Андської групи (Групи Картахенської угоди), утвореної у 1969 р., входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу та Еквадор. В межах Групи фактично утворено зону вільної торгівлі і майже завершено процес утворення митного союзу.

Торгівельний пакт МЕРКОСУР набрав чинності з 01.01.1995 р. і об’єднує Аргентину, Бразилію та Уругвай. Статус спостерігача в МЕРКОСУР мають Болівія і Чилі. В межах МЕРКОСУР фактично діє зона вільної торгівлі (хоча і з окремими вилученнями) та митний союз.

Певною своєрідністю характеризується Карибське співтовариство (КАРИКОМ), до складу якого входять Антигуа і Барбуда, Багамські Острови (асоційований член), Барбадос, Беліз, Гайана, Гренада, Домініка, Сент-Вінсент, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаго, Ямайка. В цілому КАРИКОМ побудовано за принципом зони вільної торгівлі, але при його утворенні у 1973 р. було сформовано досить великий список товарів, на які не поширюється режим вільної торгівлі. Не зважаючи на це, в межах КАРИКОМ уже діють основні елементи платіжного союзу та розробляються плани утворення валютного союзу.

Останнім часом висловлюються припущення про майбутню подальшу інтеграцію НАФТА, МЕРКОСУР, Андської групи та КАРИКОМ, проте чіткої стратегії такої інтеграції поки що не розроблено. Подібний характер мають і ідеї створення Панамериканської зони вільної торгівлі „від Аляски до Вогняної Землі”, яка б об’єднувала всі країни Північної та Південної Америки за винятком Куби. Проте на Першому всеамериканському самміті 1994 р. така ідея не знайшла однозначної підтримки американських держав, тому перспектива створення Панамериканської зони вільної торгівлі (FTAA) виглядає досить примарно.

До складу Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), заснованої у 1967 р., входять 10 держав: Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Первісно АСЕАН створювалася з метою координації економічної та політичної діяльності держав-учасниць, згодом почали розроблятися плани перетворення АСЕАН у інтеграційне об’єднання. Нині у рамках АСЕАН діє система багатосторонніх та двосторонніх митних преференцій, митний тариф по десяткам тисяч груп товарів встановлено на рівні 5 %, а створення повноцінної зони вільної торгівлі заплановано на 2010 р.

Також з метою створення економічного співтовариства у 1989 р. було засновано Організацію Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва (АТЕС), до складу якої входять Австралія, Бруней, Канада, Китай, Кірібаті, Малайзія, Маршалові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Південна Корея, Росія, Сінгапур, США, Сянган (Гонконг), Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі. На сучасному етапі АТЕС є скоріше координаційною, а не інтеграційною організацією, проте до 2020 р. заплановано створення зони вільної торгівлі, яка стане найбільшою у світі.

Ліга Арабських Держав (ЛАД) була заснована у 1945 р. як загальнополітична міжнародна організація, на яку покладаються функції координації діяльності держав-учасниць у різних сферах, в т.ч. і зовнішньої торгівлі. Зараз учасниками ЛАД є 22 ісламські держави. У 1964 р. було прийнято рішення про створення на її базі Спільного ринку Арабських країн, проте з різних причин, перш за все політичних, ні спільний ринок, ні більш прості форми економічної інтеграції (зона вільної торгівлі, митний союз) практично не утворені.

Складні процеси економічної інтеграції відбуваються на Африканському континенті. У 1963 р. була утворена Організація Африканської Єдності (ОАЄ), на яку покладалися функції загальнополітичної координації діяльності країн-учасниць. Після цього в різний час здійснювалися спроби регіональної економічної інтеграції. Так, у 1966 р. був утворений Митний та Економічний Союз Центральної Африки у складі Габону, Камеруну, Конго, Центральноафриканської Республіки та Чаду. Фактично в межах цього союзу утворено зону вільної торгівлі та митний союз. У грудні 1969 р. між ПАР, Ботсваною, Лесото і Свазілендом була укладена угода про створення Південноафриканського митного союзу. На наприкінці сімдесятих – початку восьмидесятих років ХХ ст. були укладені договори про створення Економічного співтовариства Великих Озер (Бурунді, Заїр, Руанда), Економічного співтовариства держав Західної Африки, Союзу Африканського Магрибу (Алжир, Лівія, Мавританія, Туніс). Ці договори декларували наміри учасників створити повноцінні економічні союзи.

У 1991 р. держави-учасниці Організації Африканської Єдності підписали Договір про утворення Африканського економічного співтовариства, яким планувалося створення зони вільної торгівлі до 2025 р. і передбачалося поетапне входження до співтовариства різних держав. Однак цей Договір так і не вступив у дію. У 2002 р. лідери африканських держав прийняли рішення про розпуск ОАЄ та утворення Африканського Союзу, структура та принципи діяльності якого мають бути аналогічними Євросоюзу. Зокрема, планується утворення ради глав держав, виконавчого комітету, африканського парламенту, центрального банку, суду, а у віддаленій перспективі – і запровадження єдиної валюти афро.

Також непрості процеси економічної інтеграції відбуваються і на теренах колишнього СРСР. У грудні 1991 р. була утворена Співдружність Незалежних Держав, до якої увійшли усі колишні радянські республіки за винятком прибалтійських держав. При створенні СНД було задекларовано мету створення спільного економічного простору і протягом 1993-1995 рр. були зроблені певні кроки щодо досягнення цієї мети. Так, у жовтні 1993 р. низкою держав (Україна участі не брала) було підписано рамковий Договір про утворення Економічного союзу, що передбачав створення поетапне зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку, валютного союзу. Пізніше було підписано Угоду про створення Платіжного союзу. У квітні 1994 р. усіма державами-учасницями СНД була підписана Угода про створення зони вільної торгівлі, але з функціонуванням цієї зони постійно виникають суттєві проблеми, оскільки до вилучень і обмежень з режиму вільної торгівлі віднесено значну кількість товарів (цукор, зерно, нафта та продукти її обробки, газ, продукція металургії тощо). У 1995-1996 р. почав діяти Митний союз Росії, Білорусі, Казахстану та Киргизії (останній є учасником митного союзу лише формально), а у 1996 р. було підписано Договір про утворення Співтовариства Росії та Білорусі, який передбачає здійснення навіть більш тісної форми інтеграції, ніж економічний союз, проте основні елементи і досі повністю не утворені. У вересні 2003 р. Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном було підписано Угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП), що об’єднуватиме митні території Сторін, і на якому функціонуватимуть механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, і проводиться єдина зовнішньоторговельна і узгоджена, в тій мірі і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна і валютно-фінансова політика. Фактично мова йде про зону вільної торгівлі без вилучень та обмежень з можливістю її поступового переростання у митний союз, спільний ринок, платіжний, валютний чи повноцінний економічний союз. Зараз процеси створення ЄЕП фактично загальмовані через неузгоджені позиції учасників, зокрема Україна наполягає на створенні зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, вважаючи її єдиною можливою формою інтеграції, Росія ж наполягає на більш тісних формах інтеграції, вважаючи мінімальною формою митний союз[15].

[1] Станом на початок 2000 р. залишалось 16 колоніальних володінь, що належать шістьом державам; зокрема, це Віргінські о-ви, Бермудські о-ви, Гібралтар (Великобританія), Нова Каледонія (Франція), Токелау (Нова Зеландія). ООН і досі констатує колоніальний статус Східного Тимору – колишнього володіння Португалії, не визнаючи його приєднання у 1976 р. до Індонезії.

[2] Самовиконуваними договори міжнародного права – це договори міжнародного права, які не вимагають прийняття додаткового імплементаційного законодавства для свого ефективного застосування в національній правовій системі. Норми міжнародного права, що вимагають додаткової деталізації для ефективного регулювання поведінки суб’єктів внутрішньодержавного права, передбаченого диспозиціями цих норм називаються несамовиконуваними.

[3] Ця теза в літературі іноді називається “компромісом Фіцморіса”.

[4] Мається на увазі Женевська конвенція про дорожній рух 1968 р.

[5] Урядовий кур’єр. – 2004. – № 155. – 18 серпня.

[6] Відповідно до рішення Міжнародної гідрографічної конференції 1929 р. 1 морська миля дорівнює 1,852 км, тобто середній довжині однієї хвилини (1') дуги меридіану. 1 морська миля дорівнює 10 кабельтовим (гол. kabeltouw). В той же час, у деяких державах, зокрема у Великобританії, довжина морської милі визначається у 1,853184 км.

[7] Відповідно до Закону України від 20.09.2006 р. “Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство” Україна виключає зі сфери застосування положення глави VII (“Військовий обов’язок у випадках множинного громадянства”) цієї Конвенції.

[8] Такий поділ договорів започатковано практикою Верховного суду США, але він використовується і міжнародно-правовою доктриною.

[9] Работоргівля тривалий час розглядалася не міжнародний злочин, а як злочин з міжнародним характером, однак Римським статутом Міжнародного кримінального суду работоргівля та подібні до неї злочини віднесені саме до групи міжнародних злочинів.

[10] Див. Постанову Кабінету Міністрів України від 30.09.1992 р. № 555.

[11] У засіданнях Ради Безпеки ООН, на яких були прийняті ці резолюції (25 та 27 червня, 7 липня 1950 р.), представник СРСР участі не брав.

[12] Резолюція Ради Безпеки ООН від 29.11.1990 р. № 678.

[13] У 2002 р. глави держав Організації африканської єдності прийняли рішення про розпуск ОАЄ та утворення Африканського Союзу, проект якого майже повністю копіює модель Європейського Союзу.

[14] Відповідно до рішення Міжнародної гідрографічної конференції 1929 р. 1 морська миля дорівнює 1,852 км, тобто середній довжині однієї хвилини (1') дуги меридіану. 1 морська миля дорівнює 10 кабельтовим (гол. kabeltouw). В той же час, у деяких державах, зокрема у Великобританії, довжина морської милі визначається у 1,853184 км.

* Принципи, закріплені Стокгольмською декларацією 1972 р.

** Принципи, закріплені Декларацією Ріо-де-Жанейро 1992 р.

[15] Показово, що положенням Угоди від 19.09.2003 р. про формування Єдиного економічного простору більшою мірою відповідає позиція України, а не Росії, оскільки ст. 2 передбачає створення саме зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, а не будь яких інших форм міжнародної економічної інтеграції.

Читайте також:

1. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
2. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
3. Бюджет як економічна і правова категорія
4. Бюджет як економічна категорія
5. Бюджет як економічна категорія
6. Бюджет як економічна категорія та його складові
7. Бюджет як економічна категорія.
8. Валютна інтеграція і оптимальні валютні зони
9. Валютні курси, платіжний баланс і міжнародна система валютних курсів.
10. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
11. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага
12. Визначення поняття системи. Економічна система як особливий клас систем

Переглядів: 4468