Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Валютна інтеграція і оптимальні валютні зони

У період світової економічної кризи 1929-1933 рр. з кра­хом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки — регіо­нальні валютні угруповання, які вступили в жорстоку конкуренцію між собою. Таких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий.

Валютний блок — це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн — учас­ниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а формувалися стихійно на основі вже сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залеж­ності слабких країн, що розвиваються, від могутніх капіталі­стичних держав — колишніх метрополій.

Створення валютних блоків пов’язане з дією різних факторів, які історично сформувалися і служили певним "цементуючим матеріалом" для його складових, головні серед яких:

Ø торговельні фактори (країна, що очолює блок, є голов­ним торговельним партнером інших країн, які його утворюють. Ця країна закуповує значну частину товарів і послуг, що експортуються іншими країнами, які входять до блоку і являє собою значний і, як правило, стабільний зовнішній ринок);

Ø фінансові фактори (більшість країн — членів блоку ма­ють довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість членів блоку, або зовнішню — перед третіми країнами. Ця заборгованість погашалася у валюті країни-гегемона);

Ø економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріально розвинуті та які відносно найменше постраждали за роки всесвітньої кризи і "великої депресії");

Ø політичні фактори (вони складалися історично і тради­ційно міцно зв’язували країни — члени валютного блоку).

Стерлінговий валютний блок виник після відміни золото­го стандарту у Великобританії в 1931 р. До його складу ввійшли країни Британської імперії, окрім домініонів Канада і Ньюфа­ундленд, а також території Гонконгу. До блоку ввійшли також держави, які були економічно тісно пов’язані з Великобрита­нією (Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше — Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія — де-факто, а потім Греція та Іран). Входження до валютного блоку, очолюваного Великобританією, ставило країни перед необхідністю дотримання певних "пра­вил гри". Це означало, що валюти залежних країн прикріплю­вались до валюти країни, яка очолювала блок — фунта стер­лінгів. Курс цих валют ставився в залежність від фунта стер­лінгів, а їх курс відносно інших валют встановлювався відпо­відно до курсу фунта стерлінгів щодо тих валют; взаємні розра­хунки між учасниками блоку велись переважно у фунтах стерлінгів, а їхні валютні резерви зберігалися в Банку Англії і використовувались як для взаємних розрахунків, так і для розрахунків з третіми країнами.

Доларовий валютний блок було створено в 1933 р. після відміни золотого стандарту в СІЛА, до якого ввійшли еконо­мічно залежні від СІЛА країни Латинської Америки та Канада. Цікаво, що у валютному блоці не здійснювався валютний кон­троль з боку країни, яка його очолювала. Країни доларового блоку лише підтримували певні співвідношення між долларом США і власними валютами та зберігали переважну частину своїх валютних резервів у банках США, через які здійснюва­лись розрахунки як між самими країнами — членами блоку, так і з третіми державами.

У червні 1933 р. країни, які намагалися будь-що зберегти вільне функціонування золотого стандарту на основі незмінно­го золотого вмісту національних валют, утворили золотий блок. До нього ввійшли держави, які навіть в умовах важкого кризового і післякризового періоду продовжували дотриму­ватися золотого стандарту: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія і Польща. Безпосередній вплив на тривалість існування цього блоку справив той факт, що краї­ни — учасниці золотого блоку не могли успішно конкурувати з Великобританією та США, які очолювали інші блоки і де, як і в переважній більшості інших країн, золотомонетний стандарт було відмінено. А вирішальне значення для долі бло­ку мали економічні інтереси країн, які входили до нього. Ці інтереси, як показало життя, були майже несумісними, що особливо чітко виявилося в умовах післякризової депресії. Зрештою всі країни золотого блоку змушені були відмінити вільний обмін банкнот на золото і в 1936 р. цей блок остаточ­но розпався.

Крім стерлінгового, доларового та золотого блоків під час Другої світової війни країни "осі" — Німеччина та Японія — створили кожна свій валютний блок, куди ввійшли окуповані ними країни, як правило, у примусовому порядку з метою до­даткового їх пограбування. Пізніше на основі валютних блоків утворилися валютні зони.

Валютні зони порівняно з валютними блоками є більш ви­сокою формою регіональних валютних об’єднань, які утвори­лися на базі валютних блоків. Це валютні угруповання країн, що сформувалися під час Другої світової війни і після її закін­чення з метою проведення узгодженої політики у сфері міжна­родних валютних відносин. Головні ознаки валютної зони:

Ø підтримання всіма учасниками валютної зони твердого курсу своїх валют відносно валюти країни-гегемона;

Ø зміна курсів валют — учасниць зони відносно інших ва­лют лише в разі згоди на це країни-гегемона;

Ø збереження в банках домінуючої країни переважної части­ни національних валютних резервів країн — членів валютної зони;

Ø вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону;

Ø вільне переміщення засобів у межах валютної зони та наявність спільних обмежень відносно третіх країн;

Ø концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, що очолює валютну зону.

Об’єднання багатьох країн, які відрізняються рівнем еконо­мічного розвитку в спільне валютне угруповання було зумов­лене вже існуючими тісними економічними зв’язками і пев­ною політичною залежністю, що історично склалися між більшістю країн і державою-гегемоном. Країни, що очолюють валютні зони, як правило, використовують їх у своїх інтере­сах, одержуючи вільний доступ на ринки збуту і до джерел сировини країн, що входять у зону. Зовнішня торгівля цих країн також підкорена інтересам країни-гегемона, що призво­дить до нееквівалентного обміну в їхніх торговельних взаємо­відносинах. Наявність валютної зони полегшує експорт капі­талу з країни, яка її очолює, в інші країни-зони, а золоті й валютні резерви, які сконцентровані в банках країни — лідера зони, також використовуються в інтересах останньої.

Найбільшими валютними зонами були стерлінгова, доларо­ва та зона франка.

Стерлінгова валютна зона утворилася на базі валютного блоку на початку Другої світової війни після введення у Вели­кобританії валютного контролю без якихось особливих інсти­тутів. Країни — члени стерлінгової зони зобов’язувалися забезпечу­вати не тільки взаємний валютний контроль, а й аналогічні спільні заходи такого контролю щодо третіх країн, які не вхо­дили до зони. Між Сполученим Королівством і країнами стер­лінгової зони були підписані угоди, які передбачали об’єднан­ня їхніх золотих і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати значну частину цих ре­зервів. Таке об’єднання ставило перед валютним центром зони ряд важливих питань забезпечення ліквідності у відносинах з країнами, що не входять до валютної зони. Центр зобов’язаний був зберігати достатньо валютних резервів для забезпечення платіжних зобов’язань всіх країн валютної зони щодо зовніш­нього світу. Тому нерідко коливання платіжних балансів країн — членів зони з країнами, що не входять до неї, примушують центр до таких порушень рівноваги у міжнародних платежах, в яких він безпосередньо не зацікавлений, та часто ставлять його у скрутне становище.


Читайте також:

  1. Агропромислова інтеграція. Агропромисловий комплекс (АПК).
  2. Біржова валютна торгівля та ступінь валютного регулювання і контролю
  3. Бреттонвудська валютна система
  4. ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ.
  5. Валютна біржа
  6. Валютна позиція банку та її врахування в бухгалтерських записах за операціями в іноземній валюті
  7. Валютна політика держави.
  8. Валютна політика та роль НБУ в її реалізації
  9. ВАЛЮТНА СИСТЕМА
  10. Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи (ВС).
  11. Валютна система та її розвиток




Переглядів: 706

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Види валютних систем та їх елементи | Еволюція світової валютно-фінансової системи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.